Номер провадження: 22-ц/813/1734/25
Справа № 521/6609/23
Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В.
Доповідач Карташов О. Ю.
13.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
учасники справи:
позивач - Малиновська окружна прокуратура міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крайнюков Максим Миколайович
на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 10 квітня 2024 року
у цивільній справі за позовом Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 стягнення коштів за використання земельної ділянки комунальної власності,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року Малиновська окружна прокуратура міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернулась до суду із вищезазначеним позовом.
Позовними вимогами прокуратура визначила стягнення з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради безпідставно збережених кошти за користування земельною ділянкою площею 0,7789 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110137300:15:013:0004) в розмірі - 461 882, 21 грн.
В обґрунтування своїх вимог прокуратура послалась на те, що ОСОБА_1 з 02.11.2016 року є власником нежилих будівель загальною площею 898,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 988148951101).
Право власності відповідача на будівлі набуто відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 02.11.2016 року № 2965 та акту приймання - передачі майна серії 3047, 3048 від 10.11.2016 року.
Нерухоме майно розташовано на земельній ділянці площею 0,7789 га за вищевказаною адресою, цільове призначення J.11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання для експлуатації і обслуговування нежитлових будівель виробничо-складського комплексу (кадастровий номер земельної ділянки 5110137300:15:013:0004).
Спірна земельна ділянка за вищевказаною адресою відповідно до вимог ст. 79-1 Земельного Кодексу України з 24.05.2021 року сформована та зареєстрована (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку).
Речові права на земельну ділянку за ОСОБА_1 , однак, не зареєстровані.
Рішення про затвердження проекту землеустрою та надання спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 . Одеською міською радою не приймалось, договір оренди із відповідачем не укладався.
З моменту набуття права власності на нежилі будівлі за адресою: АДРЕСА_1 відповідач фактично постійно використовує земельну ділянку для експлуатації і обслуговування нежилих будівель виробничо-складського комплексу без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав в порядку статей 125, 126 Земельного Кодексу України.
Відповідно до ст. 206 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним.
Прокуратура стверджувала, що відповідач не є ані власником, ані землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку.
Єдина можлива форма здійснення плати за землю для відповідача, як фактичного землекористувача, є орендна плата (правова позиція ВС, постанова Касаційного господарського суду у складі ВС від 29.05.2020 року у справі №922/2843/19).
Розмір ставки орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі за цільовим використанням земельної ділянки відповідно до додатку до рішення Одеської міської ради «Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі» №1267-VI від 20.09.2011 року (зі змінами та доповненнями) становить 5% від нормативної грошової оцінки.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 24.01.2023 за №10-15-0.10-229/2-23 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:15:013:0004, площею 0,7789 га, яка розташована по АДРЕСА_1 станом на 01.01.2021 року становила 5 726 384,41 грн, станом на 01.01.2022 року 6 299 022,85 гривень.
Згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 29.11.2022 року №22676 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:15:013:0004 становить 6 299 022,85 грн (дата формування витягу 28.11.2022).
Одеською міською радою здійснений відповідний розрахунок спірних коштів.
Так, розмір орендної плати, який підлягав сплаті за період з 24.05.2021 по 30.11.2022 року (включно) - 461 882, 21 грн:
- за період з 24.05.2021 по 31.12.2021 року (включно) - 173 176,98 грн ( 5 726 384,41 грн) НГО за 2021 рік) х 5 відсотків : 12 місяців: 31 день х 8 днів) + (5 726 384,41 грн НГО за 2021 рік) х 5 відсотків :12 місяців х 7 місяців) з розрахунку 23 859, 94 грн. на місць;
- за період з 01.01.2022 по 30.11.2022 року (включно) - 288 705,23 грн. (6 299 022,85 грн (НГО за 2022 рік) х 5 відсотків :12 місяців х 11 місяців) з розрахунку 26 245,93 грн. на місць.
Відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1статті 1212 ЦК України, оскільки правовідносини при користуванні спірною земельною ділянкою комунальної власності є кондикційними, а не правовідносинами із заподіяння шкоди, що передбачені главою 82 ЦК України.
Окрім того, прокуратура стверджувала, що починаючи з 2019 року Одеській міській раді було відомо про фактичне користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою, проте жодних активних дій, спрямованих на стягнення в судовому порядку безпідставно збережених за користування земельною ділянкою коштів, власник земельної ділянки не здійснював протягом тривалого часу.
Вищевикладене в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обумовило звернення прокурора до суду із даним позовом.
Окрім задоволення позовних вимог, прокуратура просила присудити судовий збір - 6 928,23 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 10 квітня 2024 року ухвалено позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код : НОМЕР_1 ) на користь Одеської міської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою в розмірі 461 882, 21 гривень (чотириста шістдесят одна тисяча вісімсот вісімдесят дві гривні двадцять одна копійка).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір у розмірі - 6 928,23 грн.
Рішення суду вмотивовано тим, що позов є доведеним, а спосіб захисту порушеного права є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права позивача, характеру його порушення та спричиненим цими діяннями наслідкам, реально відновлює суб'єктивне право, яке порушене, відповідає цілям судочинства, не суперечить принципу верховенства права.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Крайнюков М.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , про стягнення коштів - відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішення не надано належну оцінку позиції викладеної стороною відповідача, не з'ясовані належним чином обставини, про те, що стороною відповідача на протязі тривалого часу оформлюються документи на оренду землі, та те що на протязі тривалого часу Одеська міська рада та її структурні підрозділи не направляють проект землеустрою на сесію Одеської міської ради для затвердження, знаходячи для цього необґрунтовані причини. Станом день складання апеляційної скарги проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7789 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , Одеською міською радою не затверджений, договір щодо оренди вказаної вище земельної ділянки не укладений. Суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення формально дав оцінку відносинам сторін у справі, прийнявши без належного обґрунтування доводи сторони позивача, що є порушенням приписів ст. 12, 81 ч. 1 ЦПК України.
Сторона відповідача у даній справі акцентує увагу на тому, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду у справі № 922/3463/19 від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 від 04.03.2021 року. Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондиційними.
Підсумовуючи викладене в скарзі зазначено, що Малиновський районний суд м. Одеси не надав належної оцінки доводами сторони відповідача, прийнявши позицію сторони позивача без належних та обґрунтованих підстав, а також у справі було не правильно визначено коефіцієнт функціонального призначення.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Крайнюков М.М. в судовому засідання підтримав доводи поданої апеляційної скарги, просив її задовольнити в повному обсязі, оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення яким відмовити прокурору у задоволенні позову.
Представник позивача Бутрик А.О. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просила рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10.04.2024 року у справі № 521/6609/23 залишити без змін.
Прокурор Бондаревський О.М. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 , та оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, був повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0690289450188.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 з 02.11.2016 року є власником нежилих будівель загальною площею 898,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 988148951101.
Право власності на нежитлові будівлі набуто відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 02.11.2016 року №2965 та акту приймання - передачі майна серії 3047, 3048 від 10.11.2016 року.
Нерухоме майно розташовано на земельній ділянці площею 0,7789 га за вищевказаною адресою, цільове призначення J.11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання для експлуатації і обслуговування нежитлових будівель виробничо-складського комплексу (кадастровий номер земельної ділянки 5110137300:15:013:0004).
Спірна земельна ділянка відповідно до вимог ст. 79-1 Земельного кодексу України з 24.05.2021 року сформована та зареєстрована (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку).
Речові права на земельну ділянку за ОСОБА_1 не зареєстровані.
Рішення про затвердження проекту землеустрою та надання спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 . Одеською міською радою не приймалось, договір оренди із відповідачем не укладався.
З моменту набуття права власності на нежилі будівлі за адресою: АДРЕСА_1 відповідач постійно використовує земельну ділянку для експлуатації і обслуговування нежилих будівель виробничо-складського комплексу без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав в порядку статей 125, 126 Земельного кодексу України.
Фактичне, постійне використання земельної ділянки відповідачем в процесі розгляду справи не оспорювалось.
23.12.2022 року Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради відповідачу направлена вимога про необхідність сплати безпідставно збережених коштів в порядку ст. 1212 ЦК України на користь територіальної громади м. Одеси (№01-13/2724).
Вимога в досудовому порядку не виконана.
Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:15:013:0004 є власністю територіальної громади міста Одеси та перебуває у комунальній власності.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об'єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів - орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних правових підстав, на якій цей об'єкт розміщений.
Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.
Положеннями ст. 13, 14, 142, 143, 145 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 922/3617/19, в якій досліджував питання стягнення плати за фактичне користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку, зазначив, «що зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу випливає, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Також ВС підкреслив, що для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212- 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований необхідно, насамперед, з'ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов'язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.
ВС зазначив, що ТОВ як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею, а звідси - зобов'язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, тому суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог».
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізуються через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1статті 96 ЗК України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
За змістом ст. 126 Земельного кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Використання землі в Україні згідно ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 270 Податкового кодексу є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Орендодавцями земельних ділянок є їх власники (громадяни і юридичні особи або уповноважені ними особи), а також відповідні органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади в межах своїх повноважень (ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).
Якщо орендодавцем земельної ділянки є юридична чи фізична особа - її власник, він є платником земельного податку до бюджету. У такому випадку орендар сплачує орендну плату, встановлену договором оренди землі, на рахунок власника.
Коли орендодавцем земельної ділянки виступає відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, орендар самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету і граничний розмір такої плати (як нижня, так і верхня межа) регламентується п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.
Таким чином, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності за приписами податкового законодавства України є однією із форм плати за землю в складі податку на майно, яке належить до переліку місцевих податків, і справляється відповідно до ст. 288 цього Кодексу.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.
Відповідно до Податкового кодексу України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок - це обов'язковий платіж, який справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, та сторонами не оспорюється, що відповідачем право власності та землекористування не оформлено, а тому він не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, і єдиною можливою формою здійснення плати за землю для відповідача - як фактичного землекористувача, є орендна плата.
Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2020 року у справі № 922/2843/19.
За приписами п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, зокрема, не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.
Відповідно до ст. 290 Податкового кодексу України плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.
Відносини, які виникають в зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, є предметом регулювання глави 83 ЦК України.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (ст. 1212 ЦК України). Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 ,. на підставі договору купівлі - продажу від 02.11.2016 року № 2965 та акту приймання - передачі майна серії 3047, 3048 від 10.11.2016 року, є власником нежитлових будівель загальною площею 898,2 кв.м, розташованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси.
Отже, з часу виникнення права власності на нерухоме майно, у ОСОБА_1 виник обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на вищезазначену земельну ділянку, проте договір оренди землі між сторонами не укладено, речові права на земельну ділянку не зареєстровано, останній не набув належних прав користування щодо земельної ділянки, а отже він використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав.
Враховуючи факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження ним коштів у розмірі орендної плати за її використання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статей 1212 та 1214 ЦК України, оскільки для кондикційних зобов'язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Твердження апелянта, щодо неправильного визначення коефіцієнту функціонального призначення не є слушним, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:15:013:0004, за адресою АДРЕСА_1 відповідно до вимог ст. 79-1 ЗК України, з 24.05.2021 року є сформованою та зареєстрованою в Державному реєстрі земельного кадастру з цільовим призначенням - J. 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання - для експлуатації і обслуговування нежитлових будівель виробничо-складського комплексу.
Крім того, колегія суддів вважає, що навіть якщо допустити імовірність того, що при приведенні у відповідність відомостей про цільове призначення земельної ділянки на момент її реєстрації неправильно визначено цільове призначення, мало бути встановлено правильне цільове призначення, і у такому випадку у відомостях щодо цільового призначення земельної ділянки мали бути внесені відповідні зміни. Але, доказів цього, відповідачем не надано.
При цьому, апеляційний суд враховує, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки (Постанова ВС від 09.11.2021 у справі №905/1680/20). Проте відповідачем доказів на спростування розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки суду не надано.
Щодо розрахунку розміру позовних вимог, ураховуючи положення статті 791 ЗК України та статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель», перевіривши цей розрахунок, колегія суддів уважає, що районний суд правомірно виходив з правильності визначення Одеської міською радою суми безпідставно збережених відповідачем коштів на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки землі.
Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/2366/19 від 29.09.2022 є безпідставним, оскільки зазначені висновки зроблені з урахуванням іншого предмета та підстав заявленого позову, фактичних обставин, встановлених судом у справі, які формують зміст правовідносин і зумовлюють прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цій справі подібними.
Також, не можуть прийматися до уваги, посилання у скарзі на правову позицію Верховного Суду у справі № 918/779/22 від 27.07.2023, оскільки висновки у цій справі стосуються інших фактичних обставин ніж тих, що є у даній справі.
Отже, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Таким чином, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263-264 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і наданим ними доказам.
Висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крайнюков Максим Миколайович, залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 10 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький