2/130/841/2025
130/746/25
"16" травня 2025 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
в складі судді Костянтина Шепеля,
із секретарем судового засідання Раїсою Буга,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
приходить до такого.
Позиція позивача
Представник позивача ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» Лановий Є.М. звертається до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» заборгованість за кредитним договором №. 1540992 від 19 грудня 2019 року в розмірі 25255 грн, з яких 9500 грн заборгованість за тілом кредиту, 9755 грн заборгованість за процентами, 1000 грн заборгованість за комісіями та 5000 грн заборгованість за пенею, а також стягнути понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 грудня 2019 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан» Цюпало Т.І. було подано заявку на отримання кредиту № 1540992. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача. Законодавством України передбачено, що оформлення Кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. ТОВ «Мілоан» було направлено Відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого Відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного Договору № 1540992 від 19 грудня 2019 року, який також знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному сайті. Таким чином, ОСОБА_1 уклала Договір про споживчий кредит № 1540992 з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення їй були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 10000 грн. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин.
16 червня 2020 року, відповідно до умов Договору про відступлення прав вимоги № 001, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за Кредитним Договором №1540992 від 19 грудня 2019 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача. 24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» укладено договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно з додатком № 1 до договору факторингу, ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 1540992 від 19 грудня 2019 року. Згідно з додатком № 1 до договору факторингу, сума боргу відповідача перед ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 25255 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 9500 грн, заборгованості за відсотками в сумі 9755 грн; заборгованості за комісією в сумі 1000 грн та заборгованості за пенею в сумі 5000 грн. У зв'язку з тим, що відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором, позивач звертається в суд з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
У відповіді на відзив представник позивача ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» Лановий Є.М. наполягає на задоволенні заявлених вимог в повному обсязі та вважає наданий відповідачем відзив на позовну заяву безпідставним, необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб сайті ТОВ «Мілоан» подала заявку на отримання кредиту № 154099. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв'язку на зазначений нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору. Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України. У договорі оферти первісним кредитором було чітко визначено, що всі документи щодо надання кредиту підписуються клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Крім того, відповідачка сама ініціювала укладення такого договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши договір з використанням одноразового ідентифікатора. Зауважив, що для укладення кредитного договору в електронному вигляді дані вносились шляхом заповнення відповідних форм на сайті товариств ОСОБА_1 власноручно. Таким чином, оспорюваний договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а тому укладання між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений. Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання нею зобов'язань та які б спростовували суму заборгованості та вірно не прийнято до уваги посилання представника відповідача на те, що відповідач не укладав вищевказаних договорів, оскільки вказані договори є дійсними та ніким не скасовані. А тому вважає, що позивачем доведено факт укладання відповідачем кредитного договору в електронній формі, тому позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, а відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов'язань.
Позиція відповідача
Представник відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надіслав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить позов залишити без задоволення. Також просить витребувати у позивача первинні бухгалтерські документи, які підтверджують надання кредитних коштів та виписки з регістрів бухгалтерського обліку, що підтверджують надання позивачем їй кредиту, а також оригінал електронного кредитного договору. У разі надання позивачем належних, допустимих доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, застосувати правову позицію Великої палати Верховного Суду у пунктах 48-55 постанови № 444/9519/22 від 28 березня 2018 року та стягнути з відповідачки, крім тіла кредиту в сумі 9500 грн, ще проценти у розмірі, які не перевищують 2500 грн. В стягнені комісії та пені відмовити. Крім того, просив зменшити витрати на оплату правничої допомоги адвоката з 6000 грн на 3000 грн.
Свою позицію обгрунтувує тим, що позовна заява, яка подана представником позивача, протирічить загальним засадами цивільного законодавства: справедливість, добросовісність та розумність. Нараховані позивачем суми боргу він вважає більш ніж спірними з наступних підстав. Позивачем не вірно нараховано проценти. Позивачем в позовну заяву внесена сума простроченої заборгованості по несплаченим процентам за користування кредитом 9755 грн, яка являється більш ніж спірною, з підстави, що існує правова позиція Великої Палати Верховного Суду, відповідно якої проценти можуть нараховуватись виключно в межах визначеного договором строку кредитування. Строк кредитування в даному договорі складає 30 днів. А тому нарахування відсотків понад строк є неправомірним. Також в матеріалах справи відсутні ліцензії, які дають право нараховувати та стягувати проценти. Наголосив, що позивач має право нараховувати проценти, якщо є відповідні ліцензії.
Також вважає, що вимога сплати пені в розмірі 5000 грн протирічить нормам цивільного законодавства. Щодо нарахування неустойки (штраф та/або пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік, у відповідності до частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, також неустойка (штраф, пеня, та інші платежі) не враховується під час дії воєнного стану на підставі пункту 18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Вважає, що умова щодо сплати комісії в розмірі 1000 грн є недійсною. Сторона позивача зазначає, що відповідачка повинна сплатити позивачу комісію, але за які саме послуги - ні в позовній заяві, ні в кредитному договорі не зазначається. Якщо це не пеня, а комісія, то продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Таким чином вважає, що всі аргументи та розрахунки позивача будуються на неналежних, не достатніх, та не допустимих доказах та суперечать нормам діючого законодавства, а тому є безпідставними. Крім того, відповідачка зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, що саме їй належить телефонний номер НОМЕР_1 , який фігурує в кредитному договорі, з якого відбувався акцепт кредитного договору. Також відсутні дані про одноразовий ідентифікатор. Чому позивач вважає, що саме відповідачка акцептувала кредитний договір шляхом підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора, не зрозуміло. Одноразовий ідентифікатор в договорі та в позовній заяві не зазначений, окрема довідка про ідентифікацію в матеріалах справи відсутня. Це протирічить вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Зауважив, що копія платіжного доручення № 7012676 від 19 грудня 2019 року на суму 10 000 грн не містить будь-яких відміток Банку, а тому не може бути належним та допустимим доказом факту переказу ТОВ «МІЛОАН» коштів. Також, відсутні належні, достовірні та достатні докази, що зазначена вище сума коштів переводилась саме на карту ОСОБА_1 . Не зазначено повні реквізити банківського рахунку, що не дає можливості ідентифікувати власника банківського рахунку. Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні докази надання ТОВ «Мілоан» кредиту ОСОБА_1 у вигляді переказу на картковий рахунок в розмірі 10 000 грн. Відсутні дані відносно номеру цієї карти, докази належності карти відповідачці, та належні, допустимі та достатні докази, які підтверджують факт переказу їй кредитних коштів. Тому не можна вважати факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 10 000 грн доведеним.
В наданому запереченні на відповідь на відзив представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить залишити без задоволення позовну заяву. У разі надання позивачем належних, допустимих та достатніх доказів отримання відповідачкою коштів визнати кредитний договір № 1540992 від 19 грудня 2019 року - недійсним та задовільнити вимоги про застосування реституції. У разі відмови визнання кредитного договору недійсним застосувати правову позицію Великої палати Верховного Суду, викладену у пунктах 48-55 постанови №444/9519/12 від 28 березня 2018 року, тобто стягнути, крім тіла кредиту в розміре 9500 грн, проценти у розмірі, який не перевищує 2500 грн. Задовільнити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (у відповідності до клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката).
Процесуальні рішення по справі, заяви та клопотання
Справа надійшла до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області 17 березня 2025 року (а.с. 1).
В порядку частини сьомої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України 21 березня 2025 року отримано відповідь щодо місця реєстрації відповідача.
Ухвалою суду від 21 березня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами, згідно з положеннями статті 279 Цивільного процесуального кодексу України. Вказаною ухвалою суду відповідачеві запропоновано надати в строк п'ятнадцять днів з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву, а також встановлено позивачу та відповідачу строк п'ять днів для подання відповіді на відзив та заперечень (а.с.62).
Ухвала про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі, а також копія позовної заяви з додатками були надіслані відповідачу рекомендованим листом за дійсною адресою місця реєстрації, підтвердженою інформацією Жмеринської міської ради (а.с. 61).
24 березня 2025 року до суду представник відповідача Цюпало Т.І., якого остання уповноважує довіреністю від 28 грудня 2021 року до моменту її скасування представляти її інтереси у судах України, Хабло О.Г. подає відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та заявляє клопотання про витребування доказів (а.с.66-78).
Ухвалою суду від 26 березня 2025 року клопотання задоволено (а.с. 79).
27 березня 2025 року представник відповідача Цюпало Т.І. подає заяву про виправлення описки в ухвалі суду від 26 березня 2025 року (а.с. 81-83).
Ухвалою суду від 28 березня 2025 року заяву задоволено, виправлено описку в ухвалі суду від 26 березня 2025 року (а.с. 84).
31 березня 2025 року представник позивача ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» Лановий Є.М. подає відповідь на відзив (а.с. 91-101)
2 квітня 2025 року представник позивача ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» Лановий Є.М. подає клопотання про витребування доказів у АТ КБ «Приват Банк (а.с. 102-106)
2 квітня 2025 року представник відповідача Цюпало Т.І. подає заперечення на клопотання представника позивача та просить відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів від АТ КБ «Приват Банк» (а,с. 107-109).
Ухвалою суду від 3 квітня 2025 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено (а.с. 110-111).
7 квітня 2025 року представник відповідача Цюпало Т.І. подає заперечення на відповідь на відзив (а.с. 113-131).
10 квітня 2025 року представник позивача ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» Лановий Є.М. подає заяву про виконання ухвали суду (а.с. 132-134).
22 квітня 2025 року на виконання ухвали суду АТ КБ «Приват банк» надає запитувану судом інформацію стосовно рахунків ОСОБА_1 (а.с. 137-139).
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.
Відповідно до вимог частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.
Встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин
З матеріалів справи встановлено, що 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 оформила на сайті ТОВ «Мілоан» анкету-заяву на кредит №1540992, в якій вказала значну за обсягом і інформативністю кількість особистих даних, зокрема: номер мобільного телефону, адресу електронної пошти, дату народження, паспортні дані, ідентифікаційний номер, місце проживання, реєстрації, працевлаштування із зазначенням місця роботи, бажану суму кредиту (а.с. 10).
19 грудня 2019 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1540992, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 10000 грн строком на 25 днів, із кінцевим терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 13 січня 2020 року.
Відповідно до пункту 1.5. кредитного договору сукупна вартість кредиту складає 3500 грн в грошовому виразі та 511 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1 - 1.5.2 Договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі.
Відповідно до пункту.1.5.1 комісія за надання кредиту: 1000 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми.
Відповідно до пункту 1.5.2. проценти за користування кредитом: 2500 грн, які нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована.
Відповідно до пункту 1.6. стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2.3 цього Договору.
Відповідно до пункту 1.7. розрахунок сукупної вартості кредиту зазначено в Графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до пункту 2.1. кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок.
Відповідно до пункту 2.2.1. позичальник сплачує позикодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в пунктах 1.5.1.-1.5.2, 1.6. Договору відповідно.
Відповідно до пункту 2.2.3. проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п.1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому Сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з Позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання Позичальником зобов'язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства.
Водночас, у пункті 4.1 розділу 4 договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, позичальник, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням угод про продовження строку кредитування та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв'язку з укладенням цих угод, зобов'язаний сплатити на користь Товариства пеню в розмірі 2 % від суми невиконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 % від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором. Вказана пеня нараховується по дату повного погашення простроченої заборгованості (а.с. 11-13).
Згідно з копією графіку розрахунків, який є додатком № 1 до кредитного договору № 1540992 від 19 грудня 2019 року, ОСОБА_1 зобов'язана була сплатити 13500 грн, з яких: 10000 грн - кредит; 1000 грн - комісія та 2500 грн - проценти (а.с. 13 на звороті).
Згідно з копією платіжного доручення № 7012676 від 19 грудня 2019 року, ТОВ «Мілоан» 19 грудня 2019 року здійснило переказ коштів на суму 10000 грн на особовий рахунок одержувача: ОСОБА_1 , Код НОМЕР_2 , на рахунок НОМЕР_3 , призначення платежу: Кредитні кошти від ТОВ «Мілоан» згідно договору 1540992 (а.с. 14).
Відповідно до копії відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 1540992 від 19 грудня 2019 року, ОСОБА_1 нараховувались щоденно проценти згідно з пунктом 1.5.2 та п.п.1.6 кредитного договору. Крім того, 31 січня 2020 року відповідачкою було частково сплачено суму заборгованості в розмір 1530 грн.
Відповідно до даного розрахунку за ОСОБА_1 рахується заборгованість за договором № 1540992 від 19 грудня 2019 року в загальній сумі 25255 грн, яка складається з заборгованості за основним боргом, з урахуванням часткової сплати заборгованості, в сумі 9500 грн, заборгованості за відсотками в сумі 9755, заборгованості по комісії в сумі 1000 грн та боргу по пені 5000 грн (а.с. 15-16).
Згідно з копією досудової вимоги, представником ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» 2 листопада 2024 року на адресу ОСОБА_1 було надіслано досудову вимогу щодо сплати заборгованості за договором позики в сумі 25255 грн (а.с. 17).
16 червня 2020 року між ТОВ "Мілоан" та ТОВ «ДіДжи Фінанс» був укладений договір факторингу № 001, відповідно до умов якого ТОВ "Мілоан" передало ТОВ «ДіДжи Фінанс» належні йому права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між кредитором і боржниками (а.с 18-25).
Копіями платіжних інструкції підтверджується, що ТОВ "Діджи Фінанс" сплатило на користь ТОВ "Мілоан" обумовлену договором про відступлення прав вимоги від 16 червня 2020 року суму (а.с. 26-28).
Відповідно до копії з витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 05-Т ТОВ «ДіДжи Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача по кредитному договору № 1540992 від 19 грудня 2019 року в сумі 25255 грн, яка складається з заборгованості за основним боргом в сумі 9500 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 9755 грн, заборгованістю за комісією в сумі 1000 грн та заборгованістю за пенею в сумі 5000 грн (а.с. 29).
24 січня 2024 року між ТОВ «ДіДжи Фінанс» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» був укладений договір факторингу № 1/15, відповідно до умов якого ТОВ «ДіДжи Фінанс» передало ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» належні йому права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі Боржників (а.с.30-33).
Відповідно до копії витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року, ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» набуло права грошової вимоги до відповідача по кредитному договору № 1240992 в сумі 25255 грн, яка складається з заборгованості за основним боргом в сумі 9500 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 9755 грн, заборгованістю за комісією в сумі 1000 грн та заборгованістю за пенею в сумі 5000 грн (а.с. 35).
Довідкою ТОВ "Діджи Фінанс" від 13 листопада 2024 року № 1/15 підтверджується, що ТОВ "ФК"ПІНГ-ПОНГ" здійснило повний розрахунок з ТОВ "Діджи Фінанс" за договором факторингу №1/15 від 24 січня 2022 року (а.с. 34).
Відповідно до інформації, наданої АТ КБ «Приват Банк» від 22 квітня 2025 року, ОСОБА_1 станом на 19 грудня 2019 року має відкриті рахунки в АТ КБ «Приват банк», в тому числі і рахунок № НОМЕР_4 (а.с. 137). З виписки по вказаному рахунку за період з 19 грудня 2019 року по 25 грудня 2019 року вбачається, що 19 грудня 2019 року на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_4 перераховано 10000 грн. Даними коштами ОСОБА_1 активно користувалась, здійснювала перекази з даної картки, неодноразово знімала готівку в банкоматі (магазин "Дом Сад Город" АДРЕСА_1 ), купувала продукти харчування (а.с. 138).
Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає ці докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів суд доходить висновку про укладення та підписання ОСОБА_1 кредитного договору; невиконання нею, як позичальником своїх зобов'язань щодо повернення отриманих в борг коштів та наявності у неї боргових зобов'язань перед ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ», яке набуло прави вимоги за вищевказаним договором за договором факторингу.
Юридична кваліфікація встановлених обставин
З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір було вчинено в електронній формі, а тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Отже, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України між сторонами виникло зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як вбачається з частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 Цивільного кодексу України).
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 639 Цивільного кодексу України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного Кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).
Як вбачається із матеріалів справи, оспорюваний договір укладений в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: -надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; -вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа; правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З урахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікацій системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій сторонні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Таким чином, електронний договір було укладено сторонами з дотриманням передбачених законом вимог.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
В силу вимог частини першої статті 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
За змістом частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якою передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з частиною першою статті 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1080 Цивільного кодексу України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконала свого зобов'язання та не здійснювала платежів для погашення кредитної заборгованості.
Таким чином, посилання відповідачки на те, що нею не укладався вказаний кредитний договір, не знайшли свого підтвердження при розгляді судової справи. Крім того, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що вона не отримувала кредитні кошти, спростовуються інформацією АТ КБ "ПриватБанк" від 22 квітня 2025 року, згідно з якою ОСОБА_1 має відкриті рахунки в АТ КБ «Приват банк», в тому числі і рахунок № НОМЕР_4 . З виписки по вказаному рахунку за період з 19 грудня 2019 року по 25 грудня 2019 року вбачається, що 19 грудня 2019 року на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_4 перераховано 10000 грн.
З огляду на те, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку позивачу, ні первісному кредитору не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то суд вважає наявними підстави для стягнення з відповідача суми фактично отриманих нею кредитних коштів.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками суд зазначає таке.
Відповідачка підписала кредитний договір, в якому сторонами узгоджено умови кредитування, тобто відповідач погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитування, зокрема, щодо нарахування відсоткової ставки за користування кредитними коштами.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про повне виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто, до 13 січня 2020 року. Тобто, відповідачка продовжила користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає пункту 2.3 договору.
Таким чином, у період з 19 грудня 2019 року по 13 січня 2020 року, що є строком кредитування, нарахування процентів на залишок кредиту здійснювався кредитором за ставкою 1,00 %, що відповідає пункту 1.6 та відомостям про щоденні нарахування ( а.с.15).
У зв'язку із продовження користування відповідачем кредитними коштами строк кредитування продовжився на підставі пункту 2.3.1 договору, з 14 січня 2020 року нарахування процентів могло здійснюватися кредитором за стандартною (базовою) ставкою 1,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно з відомостями про щоденні нарахування, кредитор нараховував відповідачу проценти за користування кредитом із застосуванням стандартної ставки з 14 січня 2020 року. Крім того, 31 січня 2020 року відповідачкою було здійснено сплату процентів по кредиту в сумі 530 грн, комісії за пролонгацію в сумі 500 грн та тіла кредиту в сумі 500 грн, на загальну суму 1530 грн. Тобто, в даному випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Після 3 квітня 2020 року кредитор не застосовував до відповідача стандартну процентну ставку у порядку, визначеному пунктом 1.6 договору, і вимоги про стягнення процентів, нарахованих понад строк (25 днів строк кредитування, 60 днів пролонгація строку кредитування) позивач не заявляв.
Відповідно до пункту 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), згідно з яким у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 червня 2022 у справі №3-188/2020(455/20) вказано, що приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов'язань за договором у натурі.
Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання (які нараховуються за статтею 625 Цивільного кодексу України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 Цивільного кодексу України як наслідок правомірної поведінки сторін).
Враховуючи те, що відповідачка, підписавши кредитний договір, погодилась з його умовами, відсутні підстави вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, визначення строку кредитування, його пролонгації, не були відомі відповідачу. Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України та у порядку, визначеному умовами договору.
Наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає погодженим між сторонами умовам договору, наявні у справі матеріали не містять доказів, які б спростовували такий розрахунок.
Зважаючи на викладене та враховуючи перехід від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та в подальшому до ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» прав вимоги, стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає заборгованість за процентами в повному розмірі.
Також суд вбачає підстави для стягнення з відповідачки комісії за кредитним договором в сумі 1000 грн, що передбачено договором.
Суд зазначає, що законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін у 2017 році з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування». До цього часу судова практика у питанні можливості встановлення кредитором комісії в кредитному договорі захищала боржника як слабку сторону в кредитних правовідносинах. Однак з прийняттям в 2017 році Закону України «Про споживче кредитування» змінилася і судова практика.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості за пенею.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з частинами першою, другою статті 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
Таким чином, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення заборгованості за договором порушує право позивача на своєчасне отримання плати за надані послуги.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, врахувавши те, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо застосування позовної давності до нарахованої неустойки (пені), суд зазначає таке.
Частинами першою, третьою статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 здійснювала часткове погашення кредиту за кредитним договором №1540992 та єдине погашення кредиту було 31 січня 2020 року в сумі 1530 грн.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, який набрав чинності 2 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Частиною першою статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, карантин на території України було встановлено безперервно з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.
Відповідно до Закону України № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, якій неодноразово було продовжено та який діє до тепер.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Отже, починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час.
Таким чином, з урахуванням наведених вище правових норм, строк позовної давності позивачем не було пропущено.
Відповідно до частини першої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Висновки суду
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Давши мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному представником позивача в позовній заяві, відповідачем у відзиві на позовну заяву, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, представником відповідача Цюпало Т.І. подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката з 6000 грн до 3000 грн.
З долучених до позовної заяви договору № 43657029 від 1 листопада 2024 року про надання правової допомоги, додаткової угоди № 15409925 від 3 березня 2025 року, акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 3 березня 2025 року, детального опису робіт, вбачається, що розмір понесених позивачем витрат у зв'язку з розглядом цивільної справи за позовом ТОВ "ФК"ПІНГ-ПОНГ" до ОСОБА_1 становить 6000 грн та складається з послуг, а саме: правовий аналіз обставин спірних правовідносин і надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів позивача кількістю 1,5 год, вартістю 2250 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи кількістю 3 год, вартістю 3000 грн; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) кількістю 1 год, вартістю 750 грн.
Суд враховує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 4 жовтня 2021 року № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №420/4820/19, від 17 січня 2024 року у cправі №910/2158/23.
Враховуючи клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, особливості предмета спору, ціну позову 25255 гривень, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, складність справи, яка є незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених в акті про отримання правової допомоги, виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, суд приходить до висновку про те, що заява представника відповідача підлягає задоволенню, у зв'язку з чим з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн, що відповідатиме критеріям виправданості, розумності та справедливості.
Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 259, 263, 264, 265, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі статей 509, 525, 526, 549, 610, 611, 625, 634, 1048, 1049, 1054, 1056-1, 1077, 1080, 1084 Цивільного кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» заборгованість за кредитним договором № 1540992 від 19 грудня 2019 року в розмірі 25255 (двадцять п'ять тисяч двісті п'ятдесят п'ять) грн, а також судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.
На рішення може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його винесення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Ім'я (найменування) сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ»,07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 43657029, IBAN: НОМЕР_5 АТ «СЕНС БАНК» МФО: 300346.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована по АДРЕСА_2 .
Суддя Костянтин ШЕПЕЛЬ