Р І Ш Е Н Н Я (заочне)
Іменем України
610/305/24 2/610/74/2025 08 травня 2025 року
Балаклійський районний суд Харківської області у складі:
судді: Стригуненка В.М.
за участю
позивача: ОСОБА_1 , представника - адвоката Хайнацької Г.М.,
секретаря: Ворони І.О.,
розглянувши у місті Балаклія Ізюмського району Харківської області у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Балаклійської міської ради Харківської області, Балаклійська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав,
Представник позивача просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову вказує, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 10.02.2025 Балаклійську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (а.с. 61).
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 25.03.2025 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду (а.с. 103).
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, не заперечували проти заочного розгляду справи.
Представник позивача пояснила, що з 2019 року відповідач, яка є матір'ю дитини, не приймає участі у її житті та вихованні. Дитина проживає з батьком - позивачем, який її виховує та утримує. За відомостями прикордонної служби відповідач крайній раз в Україні була у 2021, мабуть, коли знімалася з реєстрації місця проживання. Тоді до дитини не приходила.
Позивач пояснив, що після народження дитини вони з відповідачем прожили недовго, приблизно 1 рік та розійшлися (у шлюбі не перебували), після чого жили окремо. При цьому дитина залишилася проживати з батьком, матір дитини, яка народила її в 16 років, нею не цікавилась, займалась своїми особистими справами, гуляла, ходила по дискотеках. У 2019 році, зі слів її родичів, виїхала до РФ. Пару разів телефонувала до 2021 року, потім перестала телефонувати та цікавитися дитиною. Чув, що вона приїздила у 2021 році, але до дитини не приходила. Коли він працював, то дитина була з бабусею. Зазначив, що відповідач взагалі не спілкується з дитиною, навіть по телефону, не виконує свої обов'язки, як матір дитини, на день народження та інші свята дитину не вітає, подарунків не передає, не бере участі в утриманні дитини. Утримує дитину він. Дитині на даний час повних 8 років навчається у школі у 2-му класі онлайн. Матір відповідача задовго до 2022 року виїхала до РФ, батько є військовослужбовцем. Будинок, у якому відповідач була зареєстрована, був проданий. В селі з рідних відповідача залишилась бабуся, яка каже, що відповідач наразі проживає в РФ, прийняла їхнє громадянство, вийшла заміж та повертатися в Україну не збирається.
Представник третіх осіб просила розглянути справу за її відсутності, заперечувала проти задоволення позову (а.с. 75, 81).
Відповідач за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання (перебування) - АДРЕСА_1 , за відомостями органу реєстрації - відділу з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб та ведення реєстру громади апарату виконавчого комітету Балаклійської міської ради Харківської області та відповіді № 961297 від 11.12.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру була зареєстрована з 15.01.2008, 28.09.2021 була знята з реєстрації місця проживання (а.с. 28, 31), відомості щодо її перебування на території України відсутні. Про її виклик у підготовчі засідання та судове засідання свідчить розміщення оголошень на сайті «Судова влада України» від 12.12.2024, 11.02.2025, 03.03.2025 та 25.03.2025 (а.с. 37, 65, 88, 109). Крім того, відповідач про час і місце підготовчих засідань та судового засідання повідомлялась належним чином за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання (перебування), однак на пошту за отриманням судових повісток, копії позову з доданими до нього документами і в судове засідання не з'явилась (а.с. 39-40, 73-74, 121-122), конверти повернулися з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», причини неявки суду не повідомила, відзиву на позовну заяву та заяви про розгляд справи за її відсутності не надала, поважності неявки не убачається.
Тому суд ухвалив провести заочний розгляд справи, на підставі наявних у ній доказів і зважаючи на вжиті заходи для забезпечення участі відповідача у розгляді справи, яка була повідомлена про розгляд справи всіма можливими способами.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
Зазначене вбачається з постанови Верховного Суду у справі № 686/16892/20 провадження № 61-6807св21 від 29.07.2021 р.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Strand Lobben and Others v. Norway» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Судом встановлені обставини і визначені відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12), яка зареєстрована та проживає за однією адресою з батьком: АДРЕСА_1 (а.с. 13-14).
Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.06.2022 ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_3 фактично проживали за адресою: АДРЕСА_2 , як ВПО (а.с. 96, 97).
За актом обстеження домоволодіння ОСОБА_1 від 22.12.2023, проведеного старостою та діловодами Петрівського старостинського округу, а також за участю свідків-сусідів, комісією встановлено, що ОСОБА_1 виховує дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно. Мати дитини - ОСОБА_2 в липні 2019 року виїхала в невідоме місце, участі у вихованні дитини не приймає, матеріально не допомагає (а.с. 22).
За актом обстеження умов проживання від 02.01.2024, проведеного представниками служби у справах дітей за адресою: АДРЕСА_1 , за якою проживає позивач з неповнолітньою дитиною та своїми батьками, встановлено, що будинок складається з 3-х кімнат, умови проживання задовільні, у будинку є електропостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення, опалення газове та пічне. У приміщені чисто, прибрано, у наявності побутова техніка, приготована їжа, запас продуктів харчування у достатній кількості. Борги за комунальні послуги відсутні, подвір'я доглянуте. Дитина має окрему кімнату, в якій є місце для відпочинку, шафа для зберігання особистих речей, має місце для навчання, забезпечена одягом та взуттям відповідно до віку та пори року, шкільним приладдям, засобами гігієни, має мобільний телефон та планшет, іграшки, має охайний зовнішній вигляд. Взаємовідносини між членами родини добрі. Зі слів ОСОБА_1 матір дитини - ОСОБА_2 не мешкає з ними з літа 2019 року, місце її перебування невідоме. Для проживання, виховання та розвитку малолітньої ОСОБА_3 є необхідні умови, батько належно виконує батьківські обов'язки, порушень прав дитини не виявлено (а.с. 15-16).
За актом обстеження домоволодіння ОСОБА_1 від 19.02.2025, проведеного комісією у складі старости та спеціаліста І категорії Петрівського старостинського округу, а також за участю свідків, встановлено, що ОСОБА_1 виховує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно. Мати дитини - ОСОБА_2 в липні 2019 року виїхала за межі Петрівського старостинського округу, участі у вихованні дитини не приймає, матеріально не допомагає (а.с. 98).
01.04.2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зарахована до списків дітей Петрівського ЗДО (ясла-садок) в групу раннього віку та перебувала вихованкою закладу до 31.08.2023. До початку 2022 року вихователі дошкільного закладу всі питання освітньо-виховного процесу обговорювали з батьком дитини та її бабусею. Коли матір дитини ОСОБА_4 виїхала за кордон, зв'язок з нею було втрачено. Мама дівчинки не цікавилась дошкільним життям доньки, не приймала участі в її вихованні і навчанні. Забезпеченням необхідними умовами проживання, дистанційного навчання в закладі освіти, вихованням дитини займався лише батько, з яким вихователі закладу мали постійний зв'язок і взаємопідтримку у вирішенні будь-яких питань (а.с. 95).
За характеристикою, наданою Петрівським ліцеєм Балаклійської міської ради, ОСОБА_3 , учениця 1 класу, навчається у них з 2023 року, має хороший фізичний і розумовий розвиток, високий рівень навчальних досягнень з усіх предметів, спокійна, вихована, добра, працелюбна. Батько дитини бере активну участь у вихованні дитини, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям дитини, організовує правильне проведення вільного часу, моніторить поводження дитини в мережі Інтернет та інформаційну гігієну, забезпечує високий рівень навчання дитини. Мати ОСОБА_2 із дитиною не спілкується, з сім'єю не проживає, у вихованні дитини участі не бере (а.с. 21).
Згідно з довідкою з лікарні від 03.01.2024 ОСОБА_3 задекларована у сімейного лікаря АЗПСМ с. Петрівське ОСОБА_5 . За останні 4 роки зверталася за допомогою на вакцинації та медичний огляд з батьком, мати за останні 4 роки на прийом до лікаря з дитиною не зверталась (а.с. 20).
Відповідно до довідок-характеристик виконавчого комітету Петрівського старостинського округу Балаклійської міської ради Харківської області від 26.12.2023 та 19.02.2025 ОСОБА_1 зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , сам виховує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спиртними напоями не зловживає, зарекомендував себе з позитивної сторони, відповідальний, доброзичливий, сварок з сусідами та односельцями не було, на адміністративних комісіях не розглядався (а.с. 17, 99).
Згідно з довідками КНП БМР ХО «БКБЛІЛ» від 09.01.2024 ОСОБА_1 не перебуває на диспансерному обліку в наркологічному кабінеті та на обліку у лікаря-психіатра (а.с. 18, 19).
В своїх письмових пояснень ОСОБА_6 підтвердив, що його син ОСОБА_1 самостійно виховує, утримує та доглядає свою неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини у 2019 році виїхала за межі країни і з того часу вони її не бачили. Ніякої фінансової допомоги вона дитині не надає, не спілкується та не виходить на зв'язок, тобто не бере жодної участі у вихованні та утриманні дитини (а.с 54).
З довідки Центру обробки інформації Державної прикордонної служби від 12.03.2025 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 26.03.2021 виїхала з території України (Київ-Мінськ) та після того на територію України не в'їжджала. Зазначено, що Головний центр не може надати інформацію чи перебуває ОСОБА_2 на території України на даний час, оскільки надає тільки наявну у відповідній базі інформацію (факт перетинання), чи її відсутність (а.с. 93-94).
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , яка являється матір'ю позивача, пояснила, що у його сина з відповідачем народилася дитина, вони проживали у їхньому будинку. Матір відповідача проживала в РФ, а батько окремо. Відповідач народила дитину в 16 років, потім пішла з сім'ї, а згодом переїхала до РФ у 2019 році. Більше вона її не бачила. Матір дитини батьківські обов'язки не виконує, дитиною не цікавиться, зовсім не спілкується, навіть по телефону, з днем народження та світами не вітає, подарунків не передає. Дитина проживає з позивачем. Відповідач стосунків з ними не підтримує, навіть не знають де вона перебуває.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , яка являється вчителем початкових класів Петрівського ліцею, пояснила, що є класним керівником дитини вже 2 роки, її матір ні разу не бачила, у батьківських зборах, інших заходах приймає участь тільки батько та піклується про дитину бабуся ОСОБА_9 . Якщо зайняття проходять офлайн, то дитину приводить та забирає батько, якщо онлайн, то поруч з дитиною перебуває батько. Відповідача бачила задовго до 2022 року. Чула, що вона, начеб-то, була в селі приблизно у 2019-2020 роках. Відповідач шкільним життям дитини не цікавиться.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , яка являється сусідкою позивача через паркан, пояснила, що позивач з відповідачем жили разом, у них народилася дитина. У 2019 році відповідач поїхала та вона більше її не бачила. По сусідам розмовляли, що вона батьківських обов'язків не виконує, участі у житті дитини не приймає, дитиною займається батько, інколи бабуся. Де перебуває на даний час відповідач їй невідомо. Матір відповідача виїхала, коли та була ще малою, вона залишилась з бабусею та дідусем.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , яка працює спеціалістом Петрівського старостинського округу, пояснила, що сторони мають дитину, якою займається батько з бабусею. Відповідач у 2021 році знялася з реєстрації у селі, тоді ж вона бачила її крайній раз. У складі комісії обстежили умови проживання дитини. Відповідача там не було. Односельці казали, що відповідач перебуває за кордоном. Не було відповідача й у інших випадках, коли перевіряли умови проживання дитини, як неповної сім'ї.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , яка являється сусідкою позивача навпроти, пояснила, що сторони є батьками дитини. Коли дитині виповнилось 2,5 роки, відповідач кудись зникла, поїхала. Дитину виховує батько з бабусею. З 2019 року відповідача у селі не бачила, не чула, щоб вона намагалася приймати участь у житті дитини. Сусідка неодноразово бувала на дні народженні дитини, відповідач ніколи нічого їй не дарувала. Від дитини відомо, що з матір'ю вони не спілкуються.
За висновком Балаклійської МВА Ізюмського району Харківської області від 28.02.2025 визнано недоцільним позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки інформація відносно ОСОБА_2 щодо перебування її на обліку у лікаря-нарколога або лікаря-психіатра відсутня, відсутня інформація щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за неналежне виконання нею батьківських обов'язків, це питання навіть не ініціювалося, дитина на обліку служби у справах дітей не перебуває, як така, що опинилась у складних життєвих обставинах в зв'язку з неналежним виконанням або ухиленням від виконання батьками батьківських обов'язків, профілактична робота з батьками дитини щодо усунення сімейних негараздів не проводилась, під соціальним супроводом сім'я не перебуває, звернень стосовно родини ОСОБА_9 від навчальних, медичних закладів не надходило. Під час спілкування з дитиною вона при згадуванні про матір зніяковіла, сказала, що матір проживає окремо. Встановлено, що в силу певних життєвих обставин батьків дитина проживає разом з батьком та бабусею за домовленістю між батьками, що не суперечить чинному законодавству та інтересам дитини. Батько добровільно та свідомо погодився на виховання та утримання дитини. Вважають, що на даний час права дитини не порушуються, вона забезпечена всім необхідним, а позбавлення матері батьківських прав суперечитиме інтересам дитини. При цьому, ОСОБА_2 на засідання комісії не з'явилась, контакту з нею не встановлено. Таким чином служба прийшла до висновку, що позивачем не доведено умисне ухилення матері дитини від виконання нею батьківських обов'язків, тому позбавлення її батьківських прав буде передчасним (а.с. 76-80).
Згідно зі ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Органом опіки та піклування подається суду письмовий висновок щодо розв'язання спору, складений на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20.
Суд вважає, що зазначений висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав не містить мотивованих висновків цього; те, що сім'я не перебуває під соціальним супроводом та не є неблагополучною заслуга лише батька дитини, матір дитини взагалі фізично відсутня в житті дитини; не було враховано думку позивача при розгляді вказаного питання, який наполягав на необхідності позбавленні відповідача батьківських прав, оскільки вона дитиною не цікавиться, самоусунулась від її виховання та утримання; не відображає взаємовідносин між матір'ю та малолітньою дитиною, їх ставлення між собою, ОСОБА_2 на засідання комісії навіть не з'явилась, отже не надає достатньо підстав для висновку про недоведеність умисного ухилення матері дитини від виконання нею батьківських обов'язків.
Висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав є немотивованим, формальним, не містить належного, підтвердженого доказами обґрунтування недоцільності позбавлення батьківських прав, того, що це буде відповідати інтересам дитини, яка нічого не знає про свою матір, лише знає, що вона проживає окремо.
За таких обставин, суд не може погодитися з висновком органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дитини.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Статтею 152 СК України закріплено право дитини на належне батьківське виховання.
Згідно з ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності , встановленої законом.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України однією з підстав для позбавлення батьківських прав визначено ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
З огляду на зміст норми закону (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України), позбавлення батьківських прав може застосовуватися лише тоді, коли батьки не просто не виконують свої обов'язки по вихованню дитини, а й ухиляються від їх виконання, тобто за умови доведення винної поведінки батьків, які свідомо нехтують здійсненням своїх обов'язків, передбачених ст. 150 СК України.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» дано роз'яснення про те, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Тому, виходячи із змісту зазначених вище вимог закону, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони свідомо не піклуються про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, хоча мають реальну можливість для цього.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
З матеріалів справи та пояснень свідків, наданих в судовому засіданні, вбачається, що відповідач покинула свою малолітню дитину на батька ще у 2019 році, коли дитині було лише 2 роки, та почала проживати окремо, займалась своїми особистими справами, гуляла, ходила по дискотеках. До 2021 року інколи могла зателефонувати дитині, а з 2021 року зовсім зникла з її життя, вочевидь виїхавши з України. Навіть, коли приїздила в село, щоб знятися з реєстрації місця проживання, не відвідала дитину.
Малолітня дитина, після того як її покинула матір, проживає з батьком та бабусею у належних умовах, батько забезпечує її всім необхідним, для неї створені усі належні умови для її життя, виховання та розвитку. Відповідач вже 4 роки з дитиною зовсім не спілкується, не відвідує її, життям, здоров'ям та розвитком доньки не цікавиться, не забезпечує належним доглядом, вихованням та харчуванням, утриманням, навчанням та підготовкою до дорослого життя, не піклується про її духовний, фізичний розвиток.
Відповідач могла б проживати разом з донькою та належним чином виконувати свої батьківські обов'язки, але до теперішнього часу вона так цього і не зробила і навіть не намагалася, тобто взагалі не виявляє ніякого бажання до виховання доньки, піклування про неї, дитина та її доля їй байдужі.
Все це свідчить про те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Прийшовши до переконання про те, що відповідач тривалий час не приділяє уваги, не бере участі у вихованні дитини, у її духовному та моральному розвитку, як це передбачено ст. 150 СК України, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує належним харчуванням, одягом, медичним доглядом, лікуванням, як складову виховання. Відповідач не спілкується з донькою в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає їй доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не вживаючи заходів до її проживання з нею протягом тривалого часу, не цікавиться її долею, не звертаючись до органів опіки та піклування за сприянням у здійсненні своїх батьківських прав і виконанні батьківських обов'язків, суд зважає і на те, що позбавлення батьківських відповідає інтересам дитини, яка проживає з батьком, де для неї створені всі необхідні умови.
Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проте у цій справі суд на підставі наявних у матеріалах справи доказів дійшов висновку, що позивач довів, що відповідач нехтує потребами своєї дитини, порушує її права на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов'язків. Відповідач не спростувала, що свідомо нехтує обов'язками матері щодо дитини. Факт неявки до суду та не заперечення нею позбавлення її батьківських прав свідчить про відсутність інтересу до доньки та реальне небажання змінити свою поведінку.
Верховний Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі, які вказують на нехтування матір'ю своїми батьківськими обов'язками, обґрунтованим є позбавлення її батьківських прав.
Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни ставлення до своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд виходить з принципів судочинства про змагальність судового процесу та ухвалення рішення судом лише на підставі доказів, наданих сторонами.
Внаслідок задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України
1)Позов задовольнити повністю.
2)ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) позбавити батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
3)Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) 968,96 гривень судового збору.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_2 .
Третя особа: Балаклійська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області, місцезнаходження: 64207, Харківська область, Ізюмський район, м. Балаклія, вул. Захисників України, буд. 18, код ЄДРПОУ 44663704.
Третя особа: Служба у справах дітей Балаклійської міської ради Харківської області, місцезнаходження: 64207, Харківська область, Ізюмський район, м. Балаклія, вул. Захисників України, буд. 18, код ЄДРПОУ 43968655.
Суддя Стригуненко В.М.