19 травня 2025 року
м. Київ
справа №440/4720/24
адміністративне провадження № К/990/17771/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі № 440/4720/24 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради, Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради, Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження селищного голови Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 18 березня 2024 року № 56-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу соціального захисту населення та охорони здоров'я Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області;
- стягнути з виконавчого комітету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року позов залишено без задоволення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження селищного голови Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 18 березня 2024 року № 56-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу соціального захисту населення та охорони здоров'я Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області з 19 березня 2024 року.
Стягнуто з Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 березня 2024 року по 26 березня 2025 року в розмірі 285 487 (двісті вісімдесят п'ять тисяч чотириста вісімдесят сім) грн 08 коп.
28 квітня 2025 року Виконавчим комітетом Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області подано засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі № 440/4720/24.
Посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права скаржник просить переглянути оскаржене судове рішення на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), скасувати його та відмовити в позові.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, не врахував правову позицію Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 11 липня 2022 року у справі № 707/818/20, згідно з якою переважне право працівника залишитися на роботі враховується лише в разі скорочення однорідних професій та посад.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник звертає увагу, що на час подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині можливості (права) роботодавця одночасно пропонувати одну і ту ж посаду двом і більше працівникам, які отримали попередження про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва праці.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Предметом спору у цій справі є правомірність розпорядження селищного голови Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 18 березня 2024 року № 56-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем не виконано обов'язок щодо запропонування працівнику у зв'язку зі звільненням через зміни в організації виробництва і праці інших вакантних посад, що були наявні у Виконавчому комітеті Новосанжарської селищної ради, та на які міг бути призначений позивач з урахуванням рівня його кваліфікації та досвіду роботи.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем як роботодавцем був виконаний обов'язок одночасно із попередженням про звільнення у зв'язку із скороченням штату запропонувати всі наявні вакантні посади.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції, встановивши, що позивачу було запропоновано лише дві вакантні посади, а саме інспектора відділу благоустрою при виконавчому комітеті Новосанжарської селищної ради та начальника Комунального підприємства «Джерело» Новосанжарської селищної ради.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що станом на дату повідомлення позивача про можливе вивільнення (05 січня 2024 року) у відділі соціального захисту населення Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області були вакантними: 4 посади головного спеціаліста, 3 посади спеціаліста І категорії, посада інспектора та спеціаліста І категорії сектору у справах соціального захисту ветеранів та внутрішньо переміщених осіб.
Відповідач не запропонував ці посади позивачеві, обґрунтовуючи це тим, що вони вже були погоджені іншими працівниками. Проте апеляційний суд вказав, що законодавство містить вимогу щодо одночасного запропонування всіх наявних вакантних посад чи робіт за відповідною професією чи спеціальністю, які працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. Сам факт погодження на зайняття посад іншими особами не є підставою для невиконання роботодавцем обов'язку запропонувати всі посади позивачу. На момент попередження позивача про звільнення такі посади залишалися вакантними, були зазначені у штатному розписі відповідного органу, наказів щодо призначення на них інших працівників не приймалось, а отже мали бути враховані при направлені позивачу повідомлення від 19 грудня 2023 року та 05 січня 2024 року про можливе вивільнення із пропозицією про працевлаштування на вакантних посадах. Твердження відповідача щодо здійснення ним почергового запропонування посад у повідомленнях від 19 грудня 2023 року та 05 січня 2024 року суд визнав неправомірним.
Також суд апеляційної інстанції встановив, що позивачу мала бути запропонована посада начальника Відділу соціального захисту населення Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області. Аргументи відповідача про те, що ця посада є вищою, ніж та, яку обіймав позивач, через відмінність встановленого посадового окладу, апеляційний суд відхилив, зазначивши, що стаття 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", згідно з якою класифікуються посади в органах місцевого самоврядування, не передбачає посадовий оклад як критерій для класифікації посад. Суд також відхилив доводи відповідача щодо наявносиі сумнівів у відповідності позивача вимогам цієї посади, наголосивши, що такі сумніви не звільняють роботодавця від обов'язку запропонувати вакантну посаду, натомість рівень кваліфікації та відповідність вимогам мають оцінюватися під час здійснення порівняльного аналізу рівня кваліфікації та відповідності вимогам до певної посади працівників, що одночасно претендують на її зайняття, а не на етапі направлення повідомлення про вивільнення.
Під час вирішення цього спору суд апеляційної інстанції застосував правові висновки, викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17. У цих постановах наголошено, що можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників. Тобто роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. При цьому зазначено, що такий обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
За таких обставин суд апеляційної інстанції констатував, що відповідач не дотримався вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, що проявилося у невиконанні обов'язку щодо пропонування ОСОБА_1 усіх вакантних посад, які він міг обійняти з урахуванням кваліфікації, що є істотним порушенням процедури звільнення.
Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо необхідності формулювання правового висновку стосовно застосування частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України в аспекті можливості (права) роботодавця одночасно пропонувати одну і ту ж посаду двом і більше працівникам, які отримали попередження про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва праці, оскільки в наведених та правомірно застосованих судом апеляційної інстанції правових висновках Верховного Суду достатньо чітко сформульовано обов'язок роботодавця запропонувати працівнику, який підлягає вивільненню, усі наявні на підприємстві, в установі чи організації вакантні посади, які відповідають його кваліфікації.
Зміст цих висновків охоплює і ситуації, коли кілька працівників підлягають вивільненню одночасно, а отже, передбачає обов'язок роботодавця інформувати кожного з них про всі вакансії, які вони потенційно можуть обійняти. Формальне обмеження пропозиції певної вакансії одному працівнику лише з тієї підстави, що вона вже була запропонована іншому, не відповідає зазначеній правовій позиції Верховного Суду і не ґрунтується на положеннях чинного трудового законодавства.
Натомість відсутність прямої вказівки у правовому висновку Верховного Суду на обов'язок одночасного повідомлення кількох працівників про одну й ту саму вакантну посаду не є правовою прогалиною, яка потребує окремого висновку, оскільки така вимога логічно випливає з імперативного обов'язку роботодавця щодо належного працевлаштування працівників, які вивільняються.
Верховний Суд наголошує, що практика Суду у справах цієї категорії є усталеною, а застосована судом апеляційної інстанції правова позиція Верховного Суду у зазначених вище постановах охоплює предмет даного спору та забезпечує правильне вирішення поставленого перед судом питання.
Посилання в касаційній скарзі на незастосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 11 липня 2022 року у справі № 707/818/20 щодо переважного права працівника залишитися на роботі не мають правового значення при вирішенні цього спору, позаяк не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про невиконання відповідачем обов'язку щодо пропонування позивачу усіх вакантних посад, які він міг обійняти з урахуванням кваліфікації, при звільненні.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до формальних посилань на норми законодавства та мотивів, що свідчать про переоцінку доказів у справі.
Враховуючи те, що аргументи відповідача відхилені, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 248, пунктом 6 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі № 440/4720/24 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради, Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду