Справа № 600/2377/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Левицький В.К.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
19 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги та компенсаційних сум Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги та компенсаційних сум Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
визнати протиправним п.15 рішення Міністерства оборони України про призначення одноразової грошової допомоги, як особі звільненій з військової служби, у зв'язку із встановленням інвалідності 2-ї групи з 14.06.2023 внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 11/975 від 26.01.2024, в частині визначення йому розміру одноразової грошової допомоги по інвалідності;
зобов'язати Міністерство оборони України здійснити йому перерахунок та нарахування одноразової грошової допомоги по інвалідності, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХП у розмірі 24-місячного грошового забезпечення інвалідам ІІ групи, що встановлено Порядком та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, виходячи з розміру щомісячного грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців на день звільнення (14.05.2023) чи встановлення йому міжрайонною загально-профільною МСЕК №2 м.Чернівці від 14.06.2023 2-ї групи інвалідності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
03 березня 2025 року до суду надійшли додаткові пояснення від третьої особи, в яких остання навела свої мотиви щодо необґрунтованості доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
04 березня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Міністерства оборони України, в яких останнє заперечило проти доводів апеляційної скарги та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Позивач с учасником бойових дій та особою з інвалідністю ІІ групи, яка має право на пільги, встановлені законодавством України, що підтверджується посвідченнями встановленої форми (а.с. 21, 28).
У позові позивач стверджував та не заперечувалося учасниками справи, що з 21.10.2004, у зв'язку із отриманими травмами та захворюваннями, пов'язаних із проходження військової служби, позивачу встановлена III група інвалідності, без призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
На підтвердження наведеної обставини позивачем додано до позовної заяви копію довідки медико-соціальної експертної комісії Серії 2-18 АС № 226774 від 21.10.2004, згідно якої позивачу встановлена III група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.05.2023 №135, майора ОСОБА_1 , заступника командира військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом начальника регіонального управління Сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (по особовому складу) від 11.05.2023 № 70 у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) відповідно до підпункту 6 пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", визнано таким, що 14.05.2023 справи та посаду здав, а також виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 14.05.2023 (a.c. 18).
Згодом, за результатами огляду, зафіксованого у довідці до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 577054 від 14.06.2023, позивачу встановлена ІІ група інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (а.с. 26).
У зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, 26.06.2023 позивач звернувся через ІНФОРМАЦІЯ_1 до Міністерства оборони України із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги (а.с. 42 на звороті - 43).
Листом від 26.07.2023 за вих.№ 5841 ІНФОРМАЦІЯ_1 направив на адресу Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України на розгляд заяву та документи позивача, звільненого з військової служби 14.05.2023, який 26.05.2023 визнаний особою з інвалідністю ІІ групи від захворювань, пов'язаного з проходженням військової служби.
Із змісту вказаного листа видно, що командування ІНФОРМАЦІЯ_3 вважало, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомогти у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2023).
За результатами розгляду поданих документів, 26.01.2024 комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла протокольне рішення № 11/975, яке оформлене протоколом та затверджене заступником Міністра оборони України 29.01.2024, пунктом 15 якого позивачу призначено одноразову грошову допомогу у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2004) в сумі 34805,70 грн (а.с. 14).
Із змісту витягу з протоколу засідання Комісії від 26.01.2024 № 11/975 видно, що приймаючи рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги Комісія керувалася постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, виходячи з того, що позивач звільнений з військової служби 14.05.2023 є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, у зв'язку зі зміною групи інвалідності, на підставі довідок МСЕК серії 2-18 АС №226774 від 08.10.2004 та серії 12ААГ № 577054 від 26.05.2023.
Листом від 16.02.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив позивача про прийняте рішення від 26.01.2024 № 11/975 та направив на його адресу копію вказаного рішення, яке отримане останнім 16.02.2024, що підтверджується його підписом (а.с. 50).
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог, а відтак і відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою; далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до ст.41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1-1 Закону № 2011-XII визначено, що законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно ч.10 ст.16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Пунктом 2 цього Порядку встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331;
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до приписів пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане із датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положеннями законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.11.2018 у справі №759/5707/16-а та від 29.04.2020 у справі №295/2741/17.
Підпунктом 2 пункту 17 Порядку № 975 визначено, що у разі встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від групи інвалідності та її причинного зв'язку, зокрема: військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або особі, звільненій з військової служби, інвалідність якої встановлено не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі:
120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи;
90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи;
70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи;
Ключовим правовим питанням у справі, що розглядається, є правомірність визначення відповідачем розміру одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку з встановленням вищої групи інвалідності.
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Слід врахувати, що у постанові від 08.04.2024 у справі №240/512/22 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«…Порядком № 975 чітко визначено, що у разі зміни групи інвалідності під час повторного огляду, днем встановлення інвалідності є дата, коли інвалідність було встановлено вперше. Розмір одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності II групи, визначається з прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше.
34. Наведені правові норми встановлюють, що розмір одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України і такий розмір одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язаний з днем встановлення інвалідності вперше.
Оскільки, як установлено судовими інстанціями, позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності з 26.12.2019, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що одноразова грошова допомога у зв'язку із встановленням позивачу вищої групи інвалідності (ІІ групи) 17.03.2021 повинна бути визначена (обрахована), виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був встановлений на 01 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше, а саме на 01.01.2019».
Розглядом справи по суті встановлено, що вперше ІІІ групу інвалідності встановлено позивачу у 2004 році, а 14.06.2023, під час повторного огляду, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності.
За таких обставин, враховуючи сформовану практику Верховного Суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що одноразова грошова допомога у зв'язку із встановленням позивачу 14.06.2023 вищої групи інвалідності (ІІ групи) повинна бути визначена (обрахована), виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був встановлений на 01 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше, а саме на 01.01.2004.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2024 року у справі № 240/512/22, від 08 травня 2024 року у справі № 240/17749/20, від 18 червня 2024 року у справі №240/20065/20 та від 14 листопада 2024 року у справі № 560/419/24.
Так, відповідно ст.1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено в розмірі 386,73 гривні.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу призначено одноразову грошову допомогу у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2004) в сумі 34805,70 грн (90 x 386,73 грн/розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2004 році/).
Враховуючи встановлені по справі обставини та наведені норми матеріального права, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідач правомірно визначив позивачу розмір одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням вищої групи інвалідності, що вказує на безпідставність заявлених позовних вимог.
При цьому, доводи апелянта щодо необхідності застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 під час призначення одноразової грошової допомоги, виходячи з розрахунку розміру грошового забезпечення станом на день звільнення (14.05.2023) колегія суддів відхиляє, оскільки на час встановлення позивачу інвалідності вперше (2004 році) вказана постанова Кабінету Міністрів України не діяла.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційних скарг сторін висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року відповідає.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції вважає, що Чернівецький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.