Справа № 320/48993/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
16 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кагарлицьке» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Кагарлицьке» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити дії,
Приватне акціонерне товариство «Кагарлицьке» звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, Державної податкової служби України, в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, прийняте Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Київській області 10953403/00385905 від 24.04.2024 року;
- зобов'язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних подану ПрАТ «Кагарлицьке» податкову накладну №1 від 12.04.2024 датою подання їх на реєстрацію.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Кагарлицьке» про поновлення строку звернення до суду відмовлено, позовну заяву повернуто позивачу з усіма доданими до неї документами.
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, виходив з того, що наведені позивачем підстави не свідчать про наявність особливих і непереборних обставин, які є поважними причинами пропущеного строку на подання позовної заяви, оскільки обставини внутрішньої роботи в межах установи є суб'єктивними, стосуються виключно належної організації роботи в середині установи та залежать від волі керівника й працівників, а тому не виправдовують зволікання у вчиненні процесуальних дій. На підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосовував положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із чим дійшов протиправних висновків про те, що зазначені позивачем у заяві про поновлення строку підстави пропуску строку на звернення до суду не є повноважними, отже суд постановив незаконну та необґрунтовану ухвалу про повернення позовної заяви, чим позбавив позивача доступу до справедливого правосуддя.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2025 та від 01.04.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №320/48993/24, призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Від представника Головного управління ДПС у Київській області 18.02.2025 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначає, що посилання позивача на внутрішіньоорганізаційні процеси у роботі товариства не можуть свідчити про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, адже позивач про порушення своїх прав мав дізнатись після прийняття оскаржуваних рішень та проходження процедури адміністративного оскарження. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду про повернення позовної заяви, в силу приписів частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав.
Ключовим питанням у даній справі, що підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції, є правомірність повернення судом першої інстанції позовної заяви на підставі вимог, встановлених пунктом 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 позовну заяву залишено без руху і надано десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, серед яких зокрема, надати суду позовну заяву у новій редакції, в якій визначити належний склад відповідачів та уточнити позовні вимоги до належних відповідачів; надати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав поважності пропуску цього строку та відповідних доказів.
На виконання вимог вказаної вище ухвали суду, позивач 15.11.2024 подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій представник навів обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду. Зокрема, зазначено, що станом на 2024 рік в Приватному акціонерному товаристві «Кагарлицьке» є лише один працівник: директор - ОСОБА_1, оскільки, інші працівники були мобілізовані, стали до лав територіальної оборони, виїхали за кордон з лютого 2022 року, що підтверджується податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску ПрАТ «Кагарлицьке». Також, позивачем зазначено, що з 01 серпня 2024 року по 25 вересня 2024 року він надавав допомогу військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки ВЧ НОМЕР_1 від 25 вересня 2024 року № 03-19/3749. Крім того, позивач зазначає про введення воєнного стану на території України з 24 лютого 2022 року, який продовжено по сьогоднішній день та посилається на статті 8, 17 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», у зв'язку з чим виконував першочерговий обов'язок та не мав можливості звернутися з даним позовом до суду в установлений процесуальним законом строк.
Суд першої інстанції повернув позовну заяву з тих підстав, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, а також не наведено обґрунтованих причин пропуску такого строку.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи, з огляду на наступне.
Згідно статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до абзацу 1 частини другої, частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 ст.123 КАС України).
Отже, суд зобов'язаний з'ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Спеціальні строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, що не пов'язані з нарахуванням грошових зобов'язань, зокрема рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та зобов'язання її зареєструвати, після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення, нормами ПК України не визначені, тобто не врегульовують спірне в цій справі питання.
Із прийняттям чинної редакції Кодексу адміністративного судочинства України та відмінним правовим регулюванням, визначеним частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов'язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:
а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;
б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване позивачем у даній справі рішення Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації №10953403/00385905 від 24.04.2024 оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку до Комісії ДПС України, рішенням якої про результат розгляду скарг №29277/00385905/2 від 09.05.2024 у задоволенні скарги було відмовлено.
Відтак в даному випадку застосовується тримісячний строк для звернення до суду, який обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу.
Отже, тримісячний строк на звернення до суду із цим позовом починає обчислюватися з 10.05.2024, а саме з наступного дня після прийняття рішення за результатами розгляду скарги, і закінчується 12.08.2024 (понеділок), а саме в останній день тримісячного строку на оскарження рішення. Водночас позивач звернувся до суду із даним позовом 28.09.2024, чим пропустив тримісячний строк звернення до суду.
При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач в заяві про повнолення строку звернення до суду та апеляційній скарзі не заперечує, що ним пропущено строк звернення до суду з цим позовом та просить його поновити, посилаючись на відсутність у штаті підприємства станом на 2024 рік працівників, окрім директора, який в період з 01 серпня 2024 року по 25 вересня 2024 року надавав допомогу військовій частині НОМЕР_1 , та на введення воєнного стану на території України з 24 лютого 2022 року, у зв'язку з чим позивач виконував першочерговий обов'язок, відповідно до статті 8, 17 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та не мав можливості звернутися з даним позовом до суду в установлений процесуальним законом строк.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що поважними причинами пропуску строку не можуть виступати складнощі в організації трудового процесу, оскільки неналежна організація трудового процесу з боку відповідальних осіб є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Статтею 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII визначено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Разом з цим, відповідно до частин першої, другої, третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники справи мають право, зокрема: подавати заяви та клопотання; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Наведеною правовою нормою Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги.
Для цього позивач як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Крім того, господарська діяльність здійснюється самостійно, на власний ризик та має здійснюватися належним чином.
Щодо доводів апелянта про те, що останній з початку повномасштабного вторгнення всіляко сприяє Збройним Силам України, виконує завдання та роботи, що мають оборонний характер, надавав допомогу військовій частині НОМЕР_1 з 01.08.2024 по 25.09.2024, суд зазначає наступне.
В матеріалах справи міститься довідка військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2024 №03-19/3749, з якої вбачається, що ОСОБА_1 у період з 01.08.2024 по 25.09.2024 здійснював допомогу військовій частині НОМЕР_1 у вигляді надання логістичних волонтерських послуг.
Водночас колегія суддів наголошує, що тримісячний строк на звернення до суду із цим позовом починає обчислюватися з 10.05.2024, а саме з наступного дня після прийняття рішення за результатами розгляду скарги, і закінчується 12.08.2024 (понеділок).
Таким чином, позивач із 10.05.2024 по 12.08.2024 міг скористатися правом на звернення до суду із позовною заявою у порядку самопредставництва, так і шляхом звернення до спеціалістів у відповідній галузі.
Щодо доводів апелянта про введення воєнного стану на території України з 24 лютого 2022 року, який продовжено по сьогоднішній день та необхідністю виконання першочергового обов'язку, відповідно до статті 8, 17 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 25 серпня 2022 року у справі №240/3771/21 вказав, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Слід зауважити, що після прийняття Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 про введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо процесуальних строків та їх обчислення до Кодексу адміністративного судочинства України не вносились.
Отже, введення воєнного стану на території України може бути поважною причиною для поновлення позивачу процесуального строку, у випадку, якщо позивач зазначить конкретні обставини, які вплинули на своєчасність звернення до суду та зазначить як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, а також надасть відповідні докази.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі №990/115/22 зазначила, що запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.
Так, апеляційна скарга та матеріали справи не містять аргументів щодо того, яким чином введення воєнного стану вплинуло на позивача та перешкодило йому реалізувати своє право на звернення до суду.
Адреса місцезнаходження позивача є Київська область, Рокитнянський район, що не є прифронтовою територією, а обставини відсутності працівників не є, на думку колегії, поважною причиною пропуску строку звернення до суду, яка має бути визнана судом поважною для поновлення строку звернення до суду.
Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що апелянт у скарзі наводить доводи, аналогічні тим, які викладені в клопотанні про поновлення строку та яким надана оцінка судом першої інстанції.
За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним з точки зору його практичного забезпечення. У справі «Golder проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що вказане право в силу своєї природи вимагає державного регулювання (яке може змінюватися залежно від місця та часу, з урахуванням потреб і ресурсів як суспільства, так і конкретних осіб). Разом з тим, таке врегулювання не повинно завдавати шкоди змісту цього права та конкурувати з іншими правами, встановленими Конвенцією.
Згідно частиною першою статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кагарлицьке» - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №320/48993/24 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Т.Р.Вівдиченко
І.О.Грибан