Справа № 320/7166/21 Головуючий у 1 інстанції: Горобцова Я.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
16 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київській області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернудась до суду з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київській області, в якому просила:
- визнати протиправним рішення Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області № 81/7 від 28.04.2021 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Гурівщина;
- зобов'язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Гурівщина, згідно заяви (клопотання) від 20.04.2021.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області № 81/7 від 28.04.2021 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Гурівщина.
Зобов'язано Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Гурівщина, згідно заяви (клопотання) від 20.04.2021.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт стверджує про законність відмови оскаржуваним рішенням № 81/7 від 28 квітня 2021 року у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки, рішенням №44/7 від 28.04.2021 було надано іншій особі дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність. Також, апелянт зазначив, що на час винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення земельна ділянка площею 0,10 га, зазначена у графічних матеріалах доданих до клопотання позивача, уже перебуває у власності третьої особи. Крім того, апелянт посилається на підпункт 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України та зазначає, що під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в інтересах ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області була подана заява (клопотання) від 20.04.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Гурівщина. До клопотання було додано графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Рішенням Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області № 81/7 від 28 квітня 2021 року відмовлено гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки (вказаної на графічному матеріалі) у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в с. Гурівщина Бучанського району Київської області, у зв'язку із прийнятим рішення про відведення вказаної земельної ділянки іншому громадянину України згідно чинного законодавства
Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно частини 2 статті 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
За приписами частин 1, 6, 7 статті 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, зі змісту статті 118 ЗК України слідує, що єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Наведеними нормами встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування, зацікавлена особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із клопотанням для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого, визначені в статті 122 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування.
Крім того, надання дозволу на розробку проекту землеустрою є першою стадією земельно-правової процедури щодо отримання земельних ділянок.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним рішенням Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області № 81/7 від 28.04.2021 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Гурівщина, Бучанського району, Київської області.
Підставою відмови слугувало прийняття відповідачем рішення про відведення спірної земельної ділянки іншому громадянину України.
З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.
Так, у постанові від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05.03.2020 у справі № 495/8898/16-а, від 06.09.2021 у справі № 380/1/20, від 09.12.2021 у справі № 2340/2819/18, від 30.11.2022 у справі № 826/12764/16.
Крім того, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 18 травня 2022 року у справі №154/3345/16 підтвердив раніше сформовані висновки Верховного Суду про вичерпність переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК України (п. 21 цієї постанови), та правовий висновок про незаконність відмови у наданні дозволу у зв'язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.
За своєю правовою природою рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не породжують на цій стадії виникнення у особи, якій надано такий дозвіл, права власності або права користування на таку земельну ділянку, а зазначений дозвіл є лише наслідком дотримання особою порядку звернення за таким дозволом.
За таких обставин, враховуючи сформовану практику Верховного Суду, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність рішення Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області № 81/7 від 28.04.2021 та наявність підстав для його скасування.
Посилання апелянта на те, що зазначена у доданих до клопотання позивача графічних матеріалах земельна ділянка площею 0,10 га уже перебуває у власності третьої особи, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, ця обставина не була підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, адже виникла після спірних правовідносин.
Щодо задоволення судом першої інстанції позовних вимог про зобов'язання Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Гурівщина, згідно заяви (клопотання) від 20.04.2021, слід зазначити наступне.
Так, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було враховано вимоги підпункту 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, якими під час дії воєнного стану забороняється надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земель комунальної власності у приватну власність.
Колегія суддів звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти по сьогоднішній день.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На час розгляду даної справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 № 2145-IX внесено зміни, серед іншого, до ЗК України. Так, Розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктами 27 і 28. У підпункті 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України зазначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 07 липня 2022 року.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» від 19.10.2022 № 2698-IX, який набрав чинності 19.11.2022, підпункт 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України доповнено другим реченням такого змісту: "Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом".
Згідно вимог статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Водночас, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За правилами частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, з наведеного вбачається, що однією з умов способу захисту порушеного права особи, є те, що такий спосіб не повинен суперечити закону.
У відповідності до положень частин 2-3 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частини 1, 2 статті 242 КАС України).
На підставі викладеного можна дійти висновку, що процесуальним законом не допускається ухвалення судом рішення про зобов'язання вчинити відповідача завідомо неправомірні дії, які суперечитимуть вимогам норм законодавства, чинних станом на момент ухвалення судового рішення.
Зокрема, резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Із змісту внесених до ЗК України вбачається, що із 19.11.2022 і до припинення (скасування) воєнного стану в Україні безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Слід наголосити на тому, що, відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалення судового рішення про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в період дії заборонної норми, викладеної у Перехідних положеннях ЗК України (підпункт 5 пункту 27), зобов'яже суб'єкта владних повноважень діяти всупереч вимогам Закону, що є недопустимим.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 29 січня 2025 року у справі № 320/8323/21.
Варто зазначити, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Беручи до уваги викладене, оскільки, рішення Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області № 81/7 від 28.04.2021 є протиправним та підлягає скасуванню, колегія суддів вважає, що, враховуючи необхідність дотримання вимог підпункту 5 пункту 27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України, відповідача слід зобов'язати повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 20.04.2021 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Гурівщина, Бучанського району, Київської області, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.
Надаючи оцінку доводам апелянтів, судова колегія приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції помилково задоволено позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому, вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити, виклавши абзаци перший та третій резолютивної частини рішення наступного змісту:
«Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 20.04.2021 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Гурівщина, Бучанського району, Київської області, з урахуванням висновків суду».
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року слід залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права частково призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає зміні.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київській області задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року змінити, виклавши абзаци перший та третій резолютивної частини рішення наступного змісту:
«Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 20.04.2021 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,10 гектара на території села Гурівщина, Бучанського району, Київської області, з урахуванням висновків суду».
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Ключкович В.Ю.