Справа № 320/41582/23 Головуючий у І інстанції - Василенко Г.Ю.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
19 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Бужак Н.П., Собківа Я.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 періоду роботи з 12.05.1985 по 02.02.1987 до загального стажу роботи;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи період роботи з 12.05.1985 по 02.02.1987, перерахувати та виплатити перераховану пенсію з дати її призначення, а саме з 29.05.2023.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що відмова Відповідача зарахувати до страхового стажу є необґрунтованою, суперечить вимогам чинного законодавства та порушує його право на соціальний захист.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 періоду роботи з 12.05.1985 по 02.02.1987 до загального стажу роботи.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи період роботи з 12.05.1985 по 02.02.1987, перерахувати та виплатити перераховану пенсію з дати її призначення, а саме з 29.05.2023.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована також тим, що Позивачу правомірно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 12.05.1985 по 02.02.1987 у зв'язку з невідповідністю печатки підприємства.
Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач з 29.05.2023 перебуває на обліку у Відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.
З протоколу про призначення пенсії, Позивачу стало відомо про не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві до його страхового стажу періоду роботи з 12.05.1985 по 02.02.1987 згідно з записами в трудовій книжці, внаслідок чого ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу з відповідною заявою про зарахування та перерахунок його пенсії.
Листом від 23.10.2023 № 35950-35970/В-02/8-2600/23 Відповідач повідомив Позивача, що до його страхового стажу не враховано період роботи з 12.05.1985 по 02.02.1987 згідно з записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки назва підприємства, яким зроблено запис не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірений запис про звільнення.
Вважаючи відмову у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 12.05.1985 по 02.02.1987 протиправною, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що записами з трудової книжки Позивача підтверджується факт його роботи з 12.05.1985 по 02.02.1987, а отже останньому не може бути відмовлено у врахуванні зазначеного періоду роботи до страхового стажу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із частинами 1, 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також, зокрема навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до записів у трудовій книжці Позивача від 18.08.1980 НОМЕР_1 , останній з 12.05.1985 прийнятий на роботу водієм-експедитором 3-го класу по переводу із Київського АТП Управління побутового обслуговування населення; 02.02.1987 Позивача звільнено з роботи по переводу в 513 базу автотранспорту і механізації Міністерства оборони СРСР.
Як зазначено Відповідачем в апеляційній скарзі, до загального страхового стажу Позивача не зараховано вказаний вище період, оскільки назва підприємства, яким зроблено запис не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірений запис про звільнення.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 2.3 Пунктом 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, чинної на момент заповнення трудової книжки Позивача за спірні періоди, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно пункту 2.17 вищевказаної Інструкції у трудові книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів наступні записи: а) про час служби у складі Збройних Сил СРСР, в органах Комітету державної безпеки СРСР та Міністерства внутрішніх справ СРСР, у всіх видах охорони, де на тих, хто проходить службу, поширюється законодавство про працю та державне соціальне страхування із зазначенням дати призову (зарахування) та дати звільнення зі служби; б) про час навчання у професійно-технічних та інших училищах, на курсах та в школах щодо підвищення кваліфікації, з перекваліфікації та підготовки кадрів; в) про час навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах (включаючи і час роботи в студентських загонах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики), партійних школах, профруху та про час перебування в аспірантурі, клінічній ординатурі, крім випадків , зазначених у п. 2.15 цієї Інструкції.
Відповідно пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27 квітня 1993 року № 301 (далі - Постанова № 301) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що неточність у написанні деяких даних трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу Позивача з момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 307/541/17.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки трудова книжка Позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу Позивача, а зазначені Відповідачем обставини не можуть позбавити Позивача його конституційного права на соціальний захист, тому період з 12.05.1985 по 02.02.1987 має бути зарахований до страхового стажу Позивача, з чим також погоджується колегія суддів.
Отже, з огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Я.М. Собків