Справа № 620/13261/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК
16 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 02.04.2024 №254150029648 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 26.04.2024 №254150029648 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити позиву пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням страхового стажу періодів трудової діяльності згідно з трудовою книжкою від 14.07.1982 серії НОМЕР_1 , періоду навчання з 01.09.1979 по 25.02.1983, починаючи з 09.04.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що записами в трудовій книжці та додатковими документами підтверджується факт її навчання та роботи, які протиправно не зараховані відповідачем до страхового стажу.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 26.04.2024 №254150029648 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.04.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що до страхового стажу позивачки не зараховано період навчання з 01.09.1979 по 25.02.1983, зазначений в дипломі НОМЕР_2 , дата видачі 25.02.1983 та періоди, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , дата заповнення 14.07.1982, оскільки не підтверджено зміну прізвища « ОСОБА_2 » - « ОСОБА_3 ».
Апелянт зазначає, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роброти, служби, навчання, а також архівними установами. Уточнюючі довідки до пенсійного органу позивачем не надавалися.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2025 та від 03.03.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Позивачка своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволених позовних вимог, то саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 26.04.2024 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до норм статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Розглянувши за принципом екстериторіальності заяву позивача та додані до неї документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення від 02.04.2024 №254150029648 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з оскаржуваним рішенням від 02.04.2024 №254150029648, вік заявниці становить 59 років 11 місяців. Страховий стаж становить 16 років 08 місяців 22 дні. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , оскільки дата народження на титульному аркуші трудової книжки не відповідає паспортним даним та період навчання з 01.09.1979 по 25.02.1983 згідно диплома серії НОМЕР_2 , виданого на прізвище ОСОБА_2 , оскільки відсутні документи про зміну дошлюбного прізвища ( ОСОБА_4 ).
В подальшому, позивачка 19.04.2024 повторно звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до норм статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розглянувши за принципом екстериторіальності заяву позивача та додані до неї документи, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення від 26.04.2024 №254150029648 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з оскаржуваним рішенням від 26.04.2024 №254150029648, вік заявниці становить 60 років. Страховий стаж становить 20 років 08 місяців 1 день. До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1979 по 25.02.1983, зазначений в дипломі серії НОМЕР_2 та періоди, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , оскільки не підтверджено зміну прізвища « ОСОБА_2 » - « ОСОБА_3 ». Для зарахування до страхового стажу вказаних періодів необхідно надати документи, які підтверджують зміну прізвища заявниці.
Вважаючи зазначені рішення протиправними, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Розмір страхового стажу (стажу роботи) є одним із основних чинників для визначення розміру пенсійних виплат.
Відповідно до вимог статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності необхідного страхового стажу.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.
Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Аналізуючи приписи Інструкції №58, суд зазначає, що всі записи які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідно до вище вказаних документів основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного Фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).
Так, у трудовій книжці серії НОМЕР_1 наявні записи про трудову діяльність позивачки за період з 13.04.1982 по 02.01.2009. Ці записи засвідчені печатками названих підприємств (закладів), з посиланням на накази про зарахування та звільнення.
Вказані записи в повній мірі підтверджують період роботи позивача, а зазначені пенсійним органом недоліки ведення трудової книжки не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.
З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 позивачки вбачається, що остання містить виправлення прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » та дати народження, а також записи скріплені печатками підприємства, що такі виправлення здійснено на підставі паспорта НОМЕР_3 , виданого «ОВД» Деснянського району та паспорту НОМЕР_4 , виданого Деснянським ВМ УМВС України в Чернігівській області. Крім того, в матеріалах справи наявна копія свідоцтва про укладення шлюбу від 12.09.1987 НОМЕР_5 , з якого вбачається, що ОСОБА_5 вирішила після укладення шлюбу присвоїти прізвище чоловіка ОСОБА_3 .
В свою чергу, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даного періоду роботи Пенсійним фондом України здійснено не було.
Тому, правильним є висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позиції пенсійного органу щодо відсутності підстав для зарахування зазначених періодів до страхового стажу позивача з підстав наявності не підтвердження зміни прізвища у записах трудової книжки.
Колегія суддів вказує, що періоди трудової діяльності позивача належним чином підтверджені трудовою книжкою, а отже підстав для неврахування їх до страхового стажу позивача немає. Жодних належних і допустимих доказів зворотного до суду не надано та матеріали справи не містять.
Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне врахувати правову позицію Верховного Суду у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, від 19.12.2019 у справі №307/541/17, згідно якої підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
В даному випадку пенсійний орган не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивачки. Суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є такими, що викликають сумнів у достовірності періоду роботи позивачки, який зазначений у трудовій книжці, а також періоду навчання з 01.09.1979 по 25.02.1983, зазначеного в дипломі НОМЕР_2 , не можуть вважатися недоліком заповнення трудової книжки, що тягне за собою такий негативний наслідок для позивачки як не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу. Записи в трудовій книжці позивачки виконані послідовно, не місять суперечливих відомостей про періоди роботи та узгоджуються між собою.
Відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу.
Окрім того, відповідно до частини першої статті 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями щодо перевірки відповідної інформації та встановлення обставин щодо наявності або відсутності пільгового стажу, в тому числі шляхом проведення перевірок та вимагання відповідних документів у роботодавців.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що матеріалами справи не підтверджується намір відповідача реалізувати свої повноваження щодо з'ясування всіх обставин справи, що не може бути правовою підставою для позбавлення позивача права на соціальний захист та призначення пенсії.
Щодо посилань у спірному рішенні на незарахування періоду навчання згідно диплому серії НОМЕР_2 , колегія суддів погоджується із висновокм суду першої інстанції, про те, що такі доводи не заслуговують на увагу з підстав підтвердження факту зміни прізвища як в трудовій книжці, так і наявністю у позивача свідоцтва про шлюб.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.
В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі №620/13261/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
Є.І.Мєзєнцев