19 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/16886/24
Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,
повний текст судового рішення
складено 10.09.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Осіпова Ю.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №420/16886/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
30.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 в термін до 13.04.2024 та неприйняття рішення з цього питання;
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби, шляхом «повернення рапорту без реалізації, через відсутність підстав для звільнення», що оформлено листом від 16.05.2024 №1604/2202;
- визнати наявність у солдата ОСОБА_1 права на звільнення з підстав, передбачених абз. 4 п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 від 13.03.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу" за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком ОСОБА_2 та матір?ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , замість скасованого рішення про відмову у звільнені, прийняти рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він має право на звільнення з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, потребують постійного догляду. Також, на думку ОСОБА_2 , відповідачем порушено строк розгляду його рапорту про звільнення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №420/16886/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби, що оформлено листом від 16.05.2024 №1604/2202.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.03.2024 про його звільнення з військової служби з підстав, передбачених абз. 4 п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.
В задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив із того, що рапорт позивача про звільнення від 13.03.2024 комісією військової частини НОМЕР_1 розглянуто 09.04.2024, тобто в межах визначеного законодавством строку. Також, окружним адміністративним судом установлено, що військовою частиною НОМЕР_1 не було надано доказів проведення перевірки правомірності та обґрунтованості підстав для звільнення позивача з військової служби, тобто - розгляду його рапорту та подання військової частини НОМЕР_2 по суті. Рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби, що оформлено листом від 16.05.2024, є необґрунтованими, невмотивованим, а тому протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Обираючи спосіб захисту порушеного права суд першої інстанції вказав, що необхідним для належного захисту прав та інтересів позивача є зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.03.2024 про його звільнення з військової служби.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неповне з'ясування окружним адміністративним судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_4 зазначає, що він має право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Належним способом захисту порушеного права є саме зобов'язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби. На думку скаржника, його рапорт розглянуто військовою частиною НОМЕР_1 по суті, що підтверджується листами від 16.05.2024 №1604/2202, від 25.05.2024 №1604/2345. Як стверджує позивач, у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не наділений дискреційними повноваженнями. Крім того, відповідачем порушено строк розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
18.12.2024 ОСОБА_1 до П'ятого апеляційного адміністративного суду скеровано заяву про відмову від апеляційної скарги по справі №420/16886/24 в частині позовних вимог щодо:
- зобов'язання військової частини НОМЕР_3 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 від 13.03.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 , замість скасованого рішення про відмову у звільнені, прийняти рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №420/16886/24 заяву скаржника - ОСОБА_1 задоволено.
Прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №420/16886/24 в частині позовних вимог щодо:
- зобов'язання військової частини НОМЕР_3 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 від 13.03.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 , замість скасованого рішення про відмову у звільнені, прийняти рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №420/16886/24 в частині позовних вимог щодо:
- зобов'язання військової частини НОМЕР_3 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 від 13.03.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 , замість скасованого рішення про відмову у звільнені, прийняти рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з урахуванням такого.
Зокрема, апеляційним судом з'ясовано, що солдат ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Колегією суддів з'ясовано, що 13.03.2024 ОСОБА_1 тимчасово виконуючому обов'язки командира 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
До такого рапорту позивачем додано нотаріально засвідчені копії таких документів: паспорту батька ОСОБА_2 , картки платника податків ОСОБА_2 , висновку ЛКК щодо ОСОБА_2 , рішення ЛКК щодо ОСОБА_2 , паспорту матері ОСОБА_3 , картки платника податків ОСОБА_3 , висновку ЛКК щодо ОСОБА_3 , свідоцтва про народження ОСОБА_5 , довідки про зареєстрованих у жилому приміщенні осіб, паспорту ОСОБА_1 , картки платника податків ОСОБА_1 .
Згідно фактичних обставин справи, для прийняття відповідного рішення рапорт ОСОБА_1 з доданими до нього документи було скеровано до військової частини НОМЕР_1 .
09.04.2024 відбулось засідання комісії для розгляду питань щодо звільнення військовослужбовців з лав Збройних Сил України.
На такому засіданні запропоновано залишити без розгляду документи ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби на час проведення службової перевірки правомірності підстав для звільнення з військової служби.
У подальшому, листом військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2024 №1604/2202 матеріали до подання на звільнення з лав Збройних Сил України солдата ОСОБА_1 повернуто командиру військової частини НОМЕР_2 на доопрацювання без реалізації, через відсутність підстав для звільнення.
Колегією суддів установлено, що адвокатом Савенковим О.С. на адресу військової частини НОМЕР_1 скеровано запит від 03.05.2024 щодо розгляду питань про звільнення військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 з військової служби.
За наслідком розгляду такого звернення військовою частиною НОМЕР_1 на ім'я адвоката Савенкова О.С. скеровано лист від 25.05.2024 №1604/2345, у якому зазначено, що командиром військової частини НОМЕР_1 не приймалось рішення щодо проведення службової перевірки правомірності підстав для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у порядку наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608. У контексті пропозиції комісії щодо залишення документів стосовно солдата ОСОБА_1 йдеться мова про проведення звичайної перевірки правомірності підстав для звільнення. При цьому, порушень приписів пункту 3.11.6 наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 №40 посадовими особами військової частини НОМЕР_1 при розгляді рапорту ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби не встановлено.
Уважаючи порушеним своє право позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи, у межах доводів апеляційної скарги, та з урахуванням часткової відмови позивача від апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із частинами 1, 2, 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», Закон України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина сьома статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначено порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегульовано питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі. (пункт 1).
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України № 40 від 31.01.2024, визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.
Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України № 40 від 31.01.2024).
Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735.
Згідно із пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Відповідно до пункту 6 розділу І Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735, усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов'язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.
Згідно до пункту 2 розділу ІІ Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735, письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.
Отже, у наведених вище нормативно-правових актах детально роз'яснено поняття «рапорт», а також встановлено конкретні строки, протягом яких посадові особи зобов'язані здійснити розгляд поданого військовослужбовцем рапорту.
З огляду на вищезазначене, слід зробити висновок, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).
Розглянутим уважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.
Як установлено судом апеляційної інстанції, 13.03.2024 ОСОБА_1 подано рапорт про звільнення з військової служби.
Однак, жодних доказів на підтвердження розгляду такого рапорту суб'єктом владних повноважень на виконання вимог ч.2 ст.77 КАС України до матеріалів справи не надано.
Колегія суддів зазначає, що ситуація, коли законодавче регулювання певного правового питання є неповним, неоднозначним чи суперечливим, створює нормативну невизначеність. Така невизначеність породжує ризики неналежного захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб. В умовах нормативної невизначеності особливого значення набуває застосування загальних принципів права, закріплених Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також усталених доктринальних та судових підходів до вирішення аналогічних ситуацій.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в державі визнається і діє принцип верховенства права, що передбачає пріоритет прав і свобод людини перед іншими інтересами, зокрема інтересами держави та її органів. Практика Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини послідовно деталізує цей принцип, наголошуючи на необхідності усунення негативних наслідків, спричинених неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві.
У публічно-правових відносинах, де одним із суб'єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи.
В контексті такого підходу доцільно застосовувати принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis). Його сутність полягає у виборі такого тлумачення та застосування норм права, яке найбільш ефективно забезпечує захист прав і свобод особи та мінімізує негативні наслідки для її правового статусу. Цей принцип є усталеним у доктрині та активно застосовується в судовій практиці адміністративних судів, які наполягають на неприпустимості надто широкого чи необґрунтовано суворого тлумачення норм права органами публічної влади на шкоду приватних осіб.
У випадках прогалин чи суперечностей законодавства належне правозастосування має здійснюватися з урахуванням презумпції на користь особи. Це відповідає базовим конституційним принципам, міжнародним стандартам захисту прав людини та виступає критерієм оцінки стану правової держави.
Таким чином, викладені принципи та підходи підтверджують необхідність своєчасного та належного розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби. Невиправдана затримка або необґрунтована відмова у розгляді такого звернення є порушенням права особи на належне адміністрування та права на звільнення з військової служби у визначеному законом порядку.
Крім цього, принцип правової визначеності передбачає не лише обов'язок своєчасного розгляду звернення, але й обов'язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення. Відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення.
Згідно із сталою судовою практикою сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
У досліджуваній частині правовідносин убачається прояв протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 та прийняття за наслідком його розгляду відповідного рішення, а не протиправних дій, як помилково уважає позивач.
Жодних доказів на підтвердження прийняття військовою частиною НОМЕР_1 одного із рішень, із числа тих, які вона повинна була прийняти в силу законодавчих приписів, останньою до матеріалів справи не додано.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, в силу приписів ч.2 ст.9 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 13.03.2024 щодо звільнення з військової служби та прийняття за наслідком його розгляду відповідного рішення.
Між тим, суд апеляційної інстанції вказує про неправильність висновку окружного адміністративного суду про те, що рапорт ОСОБА_1 розглянуто 09.04.2024, оскільки згідно наявного у матеріалах справи протоколу №8 від 09.04.2024 комісією запропоновано залишити документи без розгляду лише на час проведення службової перевірки правомірності підстав для звільнення з військової служби.
Як зазначено у листі військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2024 №1604/2345, командиром військової частини НОМЕР_1 не приймалось рішення щодо проведення службової перевірки правомірності підстав для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у порядку наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608. У контексті пропозиції комісії щодо залишення документів стосовно солдата ОСОБА_1 йдеться мова про проведення звичайної перевірки правомірності підстав для звільнення.
Означене свідчить про відтермінування військовою частиною НОМЕР_1 розгляду питання по суті поданого позивачем рапорту та не прийняття жодного із рішень, які передбачено законодавчими приписами.
Надаючи оцінку досліджуваним вище правовідносинам судом апеляційної інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, яві викладено в постанові від 02.04.2025 у справі № 280/7446/24.
Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби, шляхом «повернення рапорту без реалізації, через відсутність підстав для звільнення», що оформлено листом від 16.05.2024 №1604/2202, колегія суддів зазначає таке.
Згідно фактичних обставин справи, військовою частиною НОМЕР_1 на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 скеровано лист від 16.05.2024 №1604/2202, у якому зазначено про повернення на доопрацювання матеріалів до подання на звільнення з лав Збройних Сил України солдата ОСОБА_1 без реалізації через відсутність підстав для звільнення.
Згідно із пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
За наслідком дослідження змісту листа військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2024 №1604/2202, який позивач уважає рішенням суб'єкта владних повноважень, у системному зв'язку із положеннями процесуального законодавства, колегія суддів зазначає, що такий лист не є індивідуальним актом, оскільки сам по собі не несе для позивача жодних правових наслідків.
Суд апеляційної інстанції вказує, що лист військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2024 №1604/2202 не набуває ознак рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки самостійно не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків.
Такий лист носить виключно інформаційний характер про повернення на доопрацювання матеріалів до подання на звільнення з лав Збройних Сил України солдата ОСОБА_1 без реалізації через відсутність підстав для звільнення.
За наведених обставин, позовна вимога ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні з військової служби, шляхом «повернення рапорту без реалізації, через відсутність підстав для звільнення», що оформлено листом від 16.05.2024 №1604/2202, задоволенню не підлягає.
Відносно позовної вимоги про визнання наявності у солдата ОСОБА_1 права на звільнення з підстав, передбачених абз. 4 п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 , які за висновками лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Натомість, досліджувана позовна вимога ОСОБА_1 не відповідає жодній із вимог, перелік яких наведено в статті 5 КАС України, що відповідно вказує на порушення встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.
Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 2 якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відтак, у зв'язку із тим, що викладені Одеським окружним адміністративним судом у рішенні від 10.09.2024 у справі №420/16886/24 висновки в частині позовної вимоги щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 13.04.2024 та неприйняття за наслідком його розгляду рішення не відповідають обставинам справи, суд апеляційної інстанції уважає за необхідне скасувати таку частину судового рішення та прийняти у відповідній частині нове судове рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст.308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №420/16886/24 скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 13.04.2024 та неприйняття за наслідком його розгляду рішення.
Прийняти у вказаній частині нове судове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 13.03.2024 про звільнення з військової служби та прийняття за наслідком його розгляду відповідного рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №420/16886/24 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Ю.В. Осіпов О.І. Шляхтицький