П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/22221/23
Головуючий І інстанції: Попов В.Ф.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 22.05.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку, -
24.08.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні за період з 21.04.2018р. по 25.07.2023р. включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2018р. по 25.07.2023р. у сумі 553 455,20 грн. включно відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100).
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що відповідач здійснив виплату (доплату) належного їй розміру грошового забезпечення з порушенням строків його виплати. Разом із тим, у відповідності до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини уповноваженого органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, як стверджує позивач, він має право на отримання від відповідача середнього заробітку за час затримки виплати коштів (до дня фактичного розрахунку). Однак, відповідач зазначеної вище виплати не здійснив, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмові відзиви, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2018р. по 19.01.2023р. у сумі - 41 185,42 грн. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача судовий збір у сумі - 329,42 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач та Військова частина НОМЕР_1 подали апеляційні скарги.
У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що рішення суду 1-ї інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання та неповного з'ясування судом обставин справи, у зв'язку із чим, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2024р. та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача у поданій ним апеляційній скарзі також зазначив, що рішення суду 1-ї постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2024р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024р. апеляційну скаргу позивача - залишено без руху
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2024р. апеляційну скаргу відповідача також було залишено без руху
26.06.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2024р. та від 09.09.2024р. відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами учасників справи та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . у період з 25.10.2013р. по 20.04.2018р.
Відповідно до витягу із наказу від 20.04.2018р. №82, головного старшину ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення з 20.04.2018р.
20.02.2023р. постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі №420/13373/22 Військову частину НОМЕР_1 було зобов'язано нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008р.
26.07.2023р. на виконання вищевказаного судового рішення відповідачем було виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008р. у сумі - 82370,85 грн.
Вважаючи, що відповідачем у день його звільнення не було проведено остаточний розрахунок, у зв'язку із чим виникли підстави для виплати середнього грошового забезпечення за весь час такої затримки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходячи із принципів чинного законодавства, а також застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, дійшов висновку, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні необхідно стягнути на корить ОСОБА_1 за період з 21.04.2018р. по 19.01.2023р. у загальному розмірі - 41185,42 грн.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, не в повній мірі погоджується із такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх частково необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Аналогічні положення фактично містяться і в ч.1 ст.2 КЗпП України.
Згідно з ч.ч.2-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п.242 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України» (затв. Указом Президента України від 10.12.2008р. за №1153/2008), особа, звільнена із військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За приписами ст.1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» від 01.07.1949р. №95, ратифікованої Україною 30.06.1961р., незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції встановлено те, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не лише норми спеціального законодавства, але й трудового.
За змістом рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002р. за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Висновок відносно необхідності застосування положень КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців також неодноразово викладався і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020р. у справі №140/2006/19, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18, від 04.09.2020р. у справі №120/2005/19-а, від 31.03.2021р. у справі №340/970/20, від 13.10.2021р. у справі №580/1790/20, від 21.10.2021р. у справі №640/14764/20, від 26.01.2022р. у справі №240/12167/20 та інших.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України у редакції, що була чинна до 19.07.2022р., передбачено те, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або ж уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як передбачено ст.117 КЗпП України у редакції, що набула чинності після 19.07.2022р., у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Вирішуючи спірні правовідносини, варто наголосити, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником відносно своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. Як наслідок, оскільки відповідачем не проведено з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, то останній набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, як уже неодноразово зазначалося, спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунку у повному обсязі (виплати індексації грошового забезпечення).
Вирішуючи дану справу суд попередньої інстанції та застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку посилався, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі №761/9584/15-ц.
Колегія суддів зауважує, що у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що ст.116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, визначені ст.117 КЗпП України, відповідно до якої, в разі невиплати з вини власника або ж уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо ж спір було вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі невиконання такого обов'язку наступає визначена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Так, ч.1 ст.117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
При цьому, ч.2 цієї статті стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем і колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, визначене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на вказані мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи, зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас, з огляду на наведене, колегія суддів зауважує, що правовий підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування ст.117 КЗпП України в окресленому контексті наразі не відповідає актуальному правовому регулюванню, яке підлягає застосуванню (в частині періоду з 19.07.2022р.) до спірних правовідносин у цій справі.
Судова колегія зазначає, що питання про застосування приписів ст.117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.
Варто наголосити на тому, що правова позиція суду першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Зазначене застереження у контексті цієї справи зумовлене тим, що з 19.07.2022р. ст.117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
У той же час, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15, а також деякі висновки Верховного Суду, які суд 1-ї інстанції взяв до уваги при винесені оскаржуваного судового рішення, викладено відносно положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв (способів) зміни суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований із урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав саме весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Втім, з 19.07.2022р. ст.117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Аналогічний висновок висловлено, зокрема, у постанові від 28.06.2023р. у справі №380/19103/22 Верховного Суду і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
За цих обставин, колегія суддів резюмує, що підхід щодо критеріїв зменшення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, був побудований із урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, положення ст.117 КЗпП України до 19.07.2022р. підлягали застосуванню в редакції, які не обмежували періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Однак, у межах цієї справи підлягають врахуванню також норми ст.117 КЗпП України у редакції, що діє з 19.07.2022р. (у редакції Закону №2352-ІХ) і до цього періоду вказані вище висновки Великої Палати Верховного Суду не є застосовними.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом в постановах від 30.11.2023р. у справі №380/19103/22, від 29.01.2024р. у справі №560/9586/22, а також від 16.05.2024р. у справі №420/11918/23.
З урахуванням викладеного, надаючи оцінку розміру стягнення середнього заробітку за час такої затримки, судова колегія враховує таке.
Згідно з п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999р. №13, суд зобов'язаний навести в рішенні конкретні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню, задовольняючи позовні вимоги про оплату праці.
Як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022р. і після цього (правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.01.2024р. у справі №560/9586/22 та від 29.02.2024р. у справі №460/42448/22).
Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів вказує, що відповідно до витягу із наказу від 20.04.2018р. №82, позивача з 20.04.2018р. виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.
Виплата грошового забезпечення позивача на виконання рішення суду у справі №420/13373/22, здійснена 26.07.2023р. у сумі - 82370,85 грн.
Тобто, періодом затримки розрахунку при звільненні позивача є: з 21.04.2018р. (наступний день після звільнення) і по 18.07.2022р., де підлягає застосуванню саме редакція ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ, та період з 19.07.2022р. по 19.01.2023р. включно, в який підлягає застосуванню редакція ст.117 КЗпП України саме після набрання чинності Законом №2352-ІХ, що і передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Так, п.2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100) визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку із навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За п.8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Разом із тим, варто наголосити, що відповідно до п.7 «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. за №260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Згідно з наявними у матеріалах справи доказами, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням складає за лютий 2018р. - 8899,92 грн. та березень 2018р. - 9343,07 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 має бути розрахований саме з кількості календарних днів у вказаних місяцях і складати 309,20 грн. (грошове забезпечення за лютий-березень 2018р. (два місяці перед звільненням) - 18242,99 грн./59 (кількість календарних днів за вказаний період).
Як наслідок, з огляду на наведені висновки суду апеляційної інстанції та окреслені позивачем межі позовних вимог, період затримки розрахунку при його звільненні з 21.04.2018р. (наступний день після виключення зі списків особового складу) та по 18.07.2022р. включно (до дати набрання чинності Закону №2352-ІХ) складає - 1550 днів та шість місяців з 19.07.2022р. відповідно до редакції ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ, тобто по 19.01.2023р., що становить 185 календарних днів. А тому, з урахуванням розрахованого розміру середньоденного заробітку, за період з 21.04.2018р. по 18.07.2022р. включно середній заробіток становить - 479260 грн., а з 19.07.2022р. по 19.01.2023р. включно (за шість місяців) - 57202 грн, а всього за весь період - 536462 грн.
Визначаючись щодо означених вище періодів, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необхідність застосування (в частині періоду до набрання чинності Закону №2352-ІХ) критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведених Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17. А тому, колегія суддів вважає, що підлягають врахуванню наступні обставини:
- позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 20.04.2018р.;
- за захистом свого порушеного права на отримання індексації грошового забезпечення позивач звернувся 23.09.2022р., тобто через 1618 днів після його виключення зі списків особового складу військової частини;
- судове рішення у справі №420/13373/22 набрало законної сили 20.02.2023р. та було виконане 26.07.2023р. (фактично протягом 156 днів);
- частка коштів, яка була виплачена позивачу на виконання вказаного вище судового рішення у порівнянні із розміром середнього заробітку (за відповідний період по 18.07.2022р. включно) складає всього 17,19%.
За таких обставин та з метою дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін справи, суд апеляційної інстанції вважає необхідним зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби відповідно до розміру частки коштів, яка виплачена позивачу на виконання вказаного вище судового рішення у порівнянні із встановленим судом розміром середнього заробітку - 17,19% (479260 грн. х 17,19%), та з урахуванням співвідношення періоду затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби та періоду, коли він почав вчиняти активні дії з метою захисту його порушеного права. Відповідно, отримана сума становить - 82 384,79 грн.
У той же час, як уже зазначалося вище, підстав для застосування вказаних критеріїв зменшення для періоду з 19.07.2022р. не має і сума середнього заробітку, яка вже фактично обмежена часовим проміжком у 6 (шість) місяців і складає - 57202 грн., підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Аналізуючи обставини справи в їх сукупності та норми чинного законодавства, колегія суддів в цілому погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби, однак вважає, що вказаний розрахунок варто проводити умовно поділяючи період затримки розрахунку на два періоди: до набрання змінами чинності 19.07.2022р. і після цього. При цьому, варто враховувати, що період до 19.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022р. регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка вже передбачає чітке «обмеження виплати» такому працівникові шістьма місяцями, а тому й застування критеріїв зменшення середнього заробітку, у даному випадку, є недоцільним.
Відповідно, отримана сума становить саме - 139 586,79 грн. (82384,79 грн. + 57202 грн.), чого не встановив суд 1-ї інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача частково знайшли своє підтвердження, в той час як відповідач жодних аргументів на підтримання висновків суду 1-ї інстанції чи спростування доводів позивача у справі не висловив.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
У силу вимог п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або ж зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та надав їм юридичну оцінку, разом із тим обрав неналежний спосіб відновлення порушеного права (без дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін цієї справи), що є підставою для часткової зміни резолютивної рішення суду 1-ї інстанції.
Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року - змінити та викласти абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2018 року по 19.01.2023 року включно у сумі 139 586,79 грн. (сто тридцять дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят шість гривень 79 копійок)».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 19.05.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко