про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
19 травня 2025 року 320/24763/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
-Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;
-Зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_1 привести у відповідність дані у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 шляхом виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Окрім цього, представник позивача ОСОБА_1 19.05.2025 року подала до суду заяву про забезпечення позову, із змісту якої вбачається, що остання просить суд:
-Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією та призовом ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації до моменту набрання законної сили рішенням у справі за позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії;
-Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією та призовом ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації до моменту набрання законної сили рішенням у справі за позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Вказану заяву про вжиття заходів забезпечення позову зареєстровано у КП «Діловодство спеціалізованого суду» 19.05.2025 року та того ж дня передано судді Вісьтак М. Я. для розгляду.
Ухвалою Київського адміністративного суду від 09.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здіснювати в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Вирішуючи питання щодо дотримання заявником вимог Кодексу адміністративного судочинства України стосовно змісту та форми заяви про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Частина 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Статтею 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено зміст і форму заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити:
1) найменування суду;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;
4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до частин 1, 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 640/6315/19.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам Позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 29 листопада 2022 року у справі № 640/17821/21, від 06 грудня 2022 року у справі № 140/8745/21.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що 14.03.2025 під час оновлення облікових даних ОСОБА_1 дізнався про внесення до його електронного військово-облікового документа інформації щодо нібито порушення правил військового обліку. За словами позивача, це унеможливлює бронювання ОСОБА_1 як працівника підприємства критичної інфраструктури, де він обіймає ключову посаду. Позивач повідомляє, що 15.05.2025 на підприємстві ТОВ «Керхер» (роботодавець ОСОБА_1 ) проведено перевірку на підставі Порядку, затвердженого постановою КМУ №1487 від 30.12.2022. У ході перевірки ТОВ «Керхер» отримало: розпорядження №95, наказ №1/АГД від 15.05.2025 та повістку №2 на 26.05.2025 щодо уточнення облікових даних. У зв'язку з цим позивач просить заборонити Святошинському та ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією або призовом ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням у справі. Сторона позивача вважає, що саме внесення даних про порушення військового обліку до реєстру ІНФОРМАЦІЯ_3 стало підставою для відмови у бронюванні. Аналогічну загрозу вбачають і в діях ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначає, що у разі мобілізації, статус ОСОБА_1 зміниться з військовозобов?язаного на військовослужбовця, що унеможливить його бронювання, реалізацію прав як працівника, так і підприємства, а також ускладнить виконання майбутнього судового рішення, тому просить суд задовольнити заяву про забезпечення позову.
Суд, враховуючи наведені доводи позивача про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, зазначає наступне.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, суд перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Так, вимоги позивача щодо заборони Святошинському районному у м. Києві та ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією та призовом ОСОБА_1 до моменту набрання законної сили рішення у справі, фактично спрямовані на запобігання діям у майбутньому та передчасно вирішують спір по суті. Такий підхід суперечить суті інституту забезпечення позову, який має тимчасовий, допоміжний характер і не може підміняти остаточне судове вирішення спору.
Позивачем не доведено, що існує реальна, безпосередня та очевидна загроза заподіяння шкоди його правам, свободам чи інтересам, яка б унеможливила їх захист у загальному порядку без вжиття таких заходів. Крім того, позивач не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність обставин, що потребують негайного втручання суду до вирішення спору по суті.
Разом з тим, доводи представника позивача щодо неправомірності дій відповідачів та їх оцінка є предметом дослідження під час розгляду справи по суті, а тому вжиття заходів забезпечення позову на цьому етапі є передчасним та необґрунтованим.
Можлива шкода, на яку посилається позивач, сама по собі не є беззаперечним підтвердженням настання тяжких або невідворотних наслідків. Наведене обґрунтування потребує з'ясування всіх обставин у межах розгляду справи по суті з дослідженням доказів та оцінкою позицій сторін.
Із матеріалів справи не вбачається, що існує реальна та підтверджена загроза заподіяння шкоди правам або інтересам позивача. Відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або захист прав позивача.
Таким чином, суд не вбачає достатніх та належних підстав для забезпечення позову саме у запропонований позивачем спосіб. Не доведено, що без вжиття таких заходів захист прав стане неможливим або потребуватиме значних витрат чи зусиль для їх поновлення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, з огляду на положення пункту 3 частини 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні обставини для вжиття заходів забезпечення позову, тому подана заява є такою, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 152, 153, 154, 155, 156, 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Копію ухвали надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам).
Роз'яснити позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Роз'яснити позивачу, що останній не позбавлений можливості звернутися із заявою про забезпечення позову після відкриття провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Вісьтак М.Я.