29 квітня 2025 року справа №320/10482/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлене у вигляді листа від 15.03.2023 року № 1000-0206-8/39396 щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.03.2023 року вх.№ 6659/-1000-23 про поновлення виплати пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.
В обґрунтування позовних вимог, позивачка посилається на те, що їй з 01.04.2002 року було призначено пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. Позивачка є громадянкою України, зареєстрована та проживає у місті Біла Церква. Після виїзду з тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим, позивачка звернулася з заявою про поновлення виплати пенсійного забезпечення до органів Пенсійного фонду України. Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 08.02.2023 позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Змінивши адресу реєстрації та проживання, позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із відповідною заявою про поновлення пенсії за місцем фактичного перебування. Однак, листами від 08.06.2022, 18.01.2023, 17.02.2023, 15.03.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області відмовило позивачці у поновленні виплати пенсії посилаючись на те, що у відповідача відсутня можливість витребувати пенсійну справу позивачки за місцем попередньої виплати пенсії. Відповідач одночасно повідомив, що у разі надання позивачкою належним чином сформованої пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії в органах Пенсійного фонду російської федерації, ним буде призначена пенсія відповідно до законодавства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією її паспорту серії НОМЕР_2 , виданим Міським відділом №2 Білоцерківського МУГ МВС України в Київській області.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 08.02.2023, позивачка з 24.02.2015 і по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка, у зв'язку із досягненням передбаченого законодавством України пенсійного віку отримала пенсійне посвідчення та була взята на облік в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області в період з 01.04.2002 року по 31.12.2014 року. В цей період позивачка як громадянка України отримувала пенсію за віком, призначену пожиттєво, відповідно до положень Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (із змінами та доповненнями, далі - Закон № 1058).
В подальшому, у зв'язку із тимчасовою зміною місця проживання позивачка подала до органу ПФУ заяву від 05.12.2014 року, пенсійну справу ОСОБА_1 було знято з обліку у відповідача та, за його твердженнями (лист № 3546-7000/Д-02/8-1000/22 від 08.06.2022 року) з 01.01.2015 року відправлено до т.зв. «управління пенсійного фонду м. Феодосія АР Крим» вихідним листом № 516/03 від 05.12.2014 року.
В подальшому, після початку повномасштабної агресії російської федерації на територію України позивачка в рамках правового поля неодноразово здійснювала спроби встановити місцезнаходження своєї пенсійної справи та поновити отримання пенсії за віком від ГУ ПФУ у Київській області.
Зокрема, позивачка на свої письмові звернення до відповідача отримала листи-відповіді №3545-7000/Д-02/8-1000/22 від 08.06.2022 року, № 1000-0202-8/9663 від 18.01.2023 року та № 1000-0202-8/23868 від 17.02.2023 року, які в загальних рисах є ідентичними за змістом та в яких відповідач, посилаючись на факт повномасштабної агресії російської федерації на територію України, стверджував про відсутність у його розпорядженні пенсійної справи ОСОБА_1 на паперових носіях, відправленої у 2014 році до т.зв. «управління пенсійного фонду м. Феодосія АР Крим».
Зазначене, на думку відповідача, унеможливлює для нього як процес надання копії пенсійної справи, розпоряджень про призначення (перерахунки) пенсії, документів про стаж, заробітну плату та інформацію про підстави та порядок призначення пенсії на запит ОСОБА_1 , так і саму можливість поновлення останній пенсійних виплат в Головному управлінні ПФУ у Київській області.
Незгода позивачки із бездіяльністю відповідача зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-IV).
У розумінні ст. 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Судом встановлено та не оспорюється сторонами по справі, що Позивачка перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області в період з 01.04.2002 року по 31.12.2014 року. В цей період позивачка як громадянка України отримувала пенсію за віком, призначену пожиттєво, відповідно до положень Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 1.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі Порядок №22-1, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
Згідно з абзацом 6 п. 1.8 Порядку 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв'язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Відповідно до п. 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до Порядку оформлення, виготовлення та видачі документів, що підтверджують призначення особі пенсії, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 03 листопада 2017 року № 26-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2017 року за № 1464/31332 (п. 4.9 Порядку №22-1) документом, який підтверджує призначення особі пенсії, є пенсійне посвідчення.
Пунктом 4.12 Порядку №22-1 установлено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) .
Відповідач у своєму листі-відповіді на заяву позивачки зазначив про те, що неможливо поновити виплату пенсії, оскільки у зв'язку із наявним в Україні правового режиму воєнного стану, тимчасової окупації АР Крим, відсутні повноваження у Пенсійного фонду на витребування матеріалів пенсійної справи позивачки.
Таким чином суд констатує, що відмова Пенсійного фонду у взятті на пенсійний облік та поновленні виплати пенсії за новим місцем проживання позивачки базується на тому, що суб'єктом призначення, поновлення виплати пенсії неможливо отримати від АР Крим матеріалів пенсійної справи позивачки, не здійснення діяльності органів Пенсійного фонду на тимчасово окупованій території АР Крим, та введення в державі воєнного стану.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15.04.2014 № 1207-VІІ (далі Закон № 1207-VІІ) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 Закону № 1207-VІІ, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.
За ч. 2 ст. 1 Закону № 1207-VІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
Стаття 2 Закону № 1207-VІІ закріплює положення, відповідно до яких цим законом визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1207-VІІ визначено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 1207-VІІ Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Пунктом 1 частини 2 статті 5 Закону № 1207-VІІ визначено, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях є, зокрема захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом (ч. 2 ст. 9 Закону № 1207-VІІ). Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану (ч. 3 ст. 9 Закону № 1207-VІІ).
Згідно ч. 4 ст. 9 Закону № 1207-VІІ встановлення зав'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Відповідно до положень ст. 18 Закону № 1207-VІІ громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Позивачка повернулась на територію України та проживає на ній, зареєстрована в Київській області, що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади та подала заяву про поновлення виплати пенсії за віком. Доказів позбавлення громадянства України позивачки суду не надано, позивач має відповідний паспорт та зареєстрована на території Київської області.
Таким чином, в даній справі фактично розглядається питання щодо переведення позивачці пенсії за віком за новим місцем проживання з моменту її звернення з 08.03.2023, враховуючи встановлені обставини коли з 01.01.2015 пенсійна справа Позивачки була передана до управління пенсійного фонду м. Феодосія АР Крим, право на переведення пенсії відповідачем належними доказами не оспорюється.
Відповідно до ст. 8 Закону Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України).
Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, зокрема по інвалідності, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Таким чином, цими гарантіями визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Таким чином, суд приходить до висновку, що неможливість отримання матеріалів пенсійної справи позивачки з тимчасово окупованої території АР Крим не може обмежувати Конституційне право та встановлювати підстави для відмови позивачці у переведенні виплати пенсії по інвалідності за новим місцем проживання з підстав, ніж передбачені чинним законодавством.
Суд враховує також той факт, що обмеження гарантованого права позивачки на отримання пенсії призвело до позбавлення її законних засобів до існування.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Таким чином, відмовляючи у переведенні виплати пенсії позивачці за новим місцем проживання за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач протиправно посилається на положення Порядку №22-1 та вказує про відсутність пенсійної справи позивача, чим порушує право позивачки на отримання пенсії. Суд констатує, що право позивачки на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи з наведеного суд вважає, що відмова позивачці у переведенні виплати пенсії за віком за новим місцем проживання була здійснена не у спосіб та не у порядку, визначеному законодавством, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Суд вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлене у вигляді листа від 15.03.2023 року № 1000-0206-8/39396 щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, такою що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, та враховуючи вказані вище положення норм діючого законодавства, пенсія за віком відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також, встановлені судом обставини по справі, спірна пенсія підлягає поновленню до виплати через переведення виплати пенсії позивачці за новим місцем проживання.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у переведенні пенсії за віком за новим місцем проживання, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
У зв'язку з вищевикладеним, задля належного захисту порушених прав позивачки на поновлення пенсії за віком, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 08.03.2023 року вх.№ 6659/-1000-23 про поновлення виплати пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.
Із урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, досліджених судом доказів, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України. Враховуючи задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ПФУ в Київській області
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлене у вигляді листа від 15.03.2023 року № 1000-0206-8/39396 щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.03.2023 року вх.№ 6659/-1000-23 про поновлення виплати пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.