16 травня 2025 року справа №320/21286/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуджі Алконайт») до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Розалік» (нове найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фуджі Алконайт») (далі позивач) із позовом до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (далі відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100190/2023/000014/2 від 03.05.2023;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови Київської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100190/2023/000162 від 03.05.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні товарів за митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100190555536U0 від 03.05.2023, які ввозилися на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом за ціною договору (контракту). Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваних товарів надав митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному в частині другій статті 53 Митного кодексу України (далі МК України), підтверджують митну вартість товарів та містять об'єктивні відомості про складові митної вартості товарів, подані документи не містять розбіжностей.
Позивач стверджує, що митний орган зазначених документів не врахував, у зв'язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування митної вартості товарів із застосуванням резервного методу.
Відповідачем, на переконання позивача, неправомірно було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA100190/2023/000014/2 від 03.05.2023, яким скориговано заявлену позивачем митну вартість товарів у митній декларації ІМ40ДЕ №23UA100190555536U0 від 03.05.2023, а також складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100190/2023/000162 від 03.05.2023, незважаючи на подані позивачем необхідні документи, які давали змогу митному органу визначити митну вартість товарів за ціною, заявленою декларантом.
Позивач не погодився з рішенням митного органу, але з метою випуску задекларованих товарів у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товарів із урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі й перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, і сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом (грошову заставу для забезпечення сплати митних платежів фінансову гарантію).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 відкрито провадження у справі №320/21286/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, витребувано докази по справі від позивача та відповідача.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що за результатами опрацювання ним документів, поданих разом із митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100190555536U0 від 03.05.2023, встановлено, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів, а документи не містять достовірних та об'єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.
У зв'язку з цим відповідач вважає, що спірні рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення прийняті митним органом із урахуванням вимог чинного законодавства України, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Позивач подав до суду свою відповідь на відзив, у якій висловився проти аргументів митного органу, наведених у його відзиві на позовну заяву, та підтримав свою правову позицію, наведену в позовній заяві.
Розглянувши подані документи й матеріали, всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «Розалік» (нове найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фуджі Алконайт», місцезнаходження: 61057, Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, буд. 10, ідентифікаційний код 42594446) зареєстроване в якості юридичної особи 05.11.2018, номер запису 1 069 102 0000 042554 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Судом встановлено, що 01.12.2020 між Tempo Tarim Mobilya Tekstil Medikal Oto Gida Ins. Taah. Tic. Turz. San. Ltd. Sti, компанією, зареєстрованою в Турецькій Республіці, (далі продавець) та ТОВ «Розалік» був укладений контракт №01-12-20 (далі контракт), відповідно до пунктів 1, 2, 5, 7 та 11 якого продавець продає, а позивач купує товари (свіжозрізані квіти виробництва Tempo Tarim) на умовах CPT м. Київ, Україна. Кількість, асортимент та ціна товарів зазначаються в інвойсах до контракту, виставлених продавцем щодо кожної партії і які одночасно є підставою для оплати.
Ціни на товари встановлюються в доларах США й розуміються на умовах CPT м. Київ, Україна, враховуючи вартість тари, пакування та маркування. На період із 01.12.2020 по 31.05.2023 встановити торговельну знижку 50%. Додатково встановити дилерську знижку 50% на гвоздику торгових марок “Gundes Tarim», “Bulgan Tarim», “Alim Yilmaz», “Berfin Tarim», “Metro Tarim», “Belinay Tarim», “Ahmed Dumanci», “Ersan Isik», “Turstar Tarim», “Dursun Ali Kurban».
Відвантаження товарів повинно бути здійснене продавцем протягом 20 днів після отримання передоплати позивача. Граничний строк відвантаження - через 30 днів. Після відвантаження товару продавець повідомляє позивачу факсом про дату відвантаження, прибуття вантажу в місце призначення та номер фури / залізничного контейнеру, а також передає факсом транспортну накладну та рахунок-фактуру.
Після прибуття товару в м. Київ позивачу надається рахунок-фактура (1 оригінал та 3 копії), CMR, пакувальний лист, а також фітосанітарний сертифікат, сертифікат походження (1 оригінал та 1 копія) та експортна декларація ЕХ-1.
Інші екземпляри вказаних документів продавець направляє позивачу експрес поштою або факсом.
Умови поставки - CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2010).
Валюта контракту - долар США. Оплата здійснюється з відстроченням платежу в 180 днів після доставки товару, можлива передоплата.
Позивач сплачує банківські витрати на території позивача, на території продавця банківські витрати сплачує продавець.
Термін дії контракту до 31.05.2023.
28.04.2023 продавець виставив позивачу до сплати інвойс №TEM2023000000036. Відповідно до інвойса №TEM2023000000036 від 28.04.2023 загальна вартість товару складає 4 866,60 доларів США, а умовами його поставки є CPT м. Київ, Україна (далі товар).
03.05.2023 позивачем до Київської митниці було подано митну декларацію ІМ40ДЕ №23UA100190555536U0, у графах 31 якої позивачем був зазначений товар, придбаний за інвойсом №TEM2023000000036 від 28.04.2023, митна вартість якого склала 4 866,60 доларів США й була визначена позивачем із застосуванням основного методу визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту). Поставка товару відбувалася на умовах CPT м. Київ, Україна.
На підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу були подані, зокрема:
(0271) пакувальний лист продавця на товар б/н від 29.04.2023;
(0380) рахунок-фактура (комерційний інвойс) №TEM2023000000036 від 28.04.2023;
(0730) міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №242160 від 28.04.2023;
(0851) фітосанітарний сертифікат №EC/TR A 5296918 від 28.04.2023;
(0861) сертифікат про походження товару №Z0342602 від 28.04.2023;
(3014) прейскурант (прайс-лист) продавця товару лист продавця б/н від 04.01.2023;
(4104) контракт;
(9610) копія митної декларації країни відправлення №23070100EX00012066 від 28.04.2023.
Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої в митній декларації ІМ40ДЕ №23UA100190555536U0 від 03.05.2023 митної вартості товару, митний орган направив позивачеві електронне повідомлення, у якому, посилаючись на положення частин другої-третьої статті 53, статей 54, 57 МК України, витребував від позивача наступні додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованого товару: якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
03.05.2023 позивачем на вказаний запит було подано до відповідача заяву, у якій позивач повідомив митний орган про відсутність у нього інших додаткових документів щодо зовнішньо-економічної операції за митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100190555536U0 від 03.05.2023.
03.05.2023 Київською митницею було прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товарів №UA100190/2023/000014/2, згідно з яким відповідач, застосувавши шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, заявлену позивачем митну вартість товару №1 у митній декларації ІМ40ДЕ №23UA100190555536U0 від 03.05.2023 скоригував із 4 671,00 долару США до рівня 14 386,68 доларів США, товару №2 - з 25,60 доларів США до рівня 229,68 доларів США, товару №3 - з 30,00 доларів США до рівня 219,50 доларів США, а товару №4 - з 140,00 доларів США до рівня 167,79 доларів США.
Обґрунтовуючи підстави неприйняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що надані декларантом документи, зазначені в частині другій статті 53 МК України, не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та містять розбіжності.
Згідно з даними, наведеними в комерційному інвойсі №TEM2023000000036 від 28.04.2023, поставка товару здійснюється на умовах CPT м. Київ, Україна, що, в свою чергу, протирічить пункту 2 контракту, відповідно до якого вартість товару включає в себе лише вартість тари, упаковки та маркування. Ціна, зазначена в інвойсі, не включає ПДВ та інші податки та збори.
Отже, до митної вартості не включені такі складові як навантаження та перевезення. Згідно з наданими документами невідомо чи страхувався вантаж. Митний орган також зазначив, що відповідно до частини другої статті 53 МК України для підтвердження витрат по доставці товару до кордону України надаються перевізні (транспортні) документи, визначені наказом Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012. Договір на перевезення до митного оформлення не надано.
Наданий прайс-лист виробника товару б/н від 04.01.2023 без терміну дії. Згідно з загальноприйнятою світовою практикою прейскурант (прайс-лист) має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну з обов'язковим зазначенням валюти, передбачені системи знижок, виробника/виробників, умови поставки, умови платежу, термін поставки, характер тари та упаковки, дата його складання або ж число, з якого вводиться в дію, термін дії, контактна інформація про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи. Також, згідно з положеннями статті 17 та параграфу 6 додатку ІІІ Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості з точки зору її повноти та достовірності.
Ураховуючи зазначене та керуючись положеннями частин другої та третьої статті 53 та частини п'ятої статті 54 МК України, а також положеннями Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, декларанту направлено електронне повідомлення з пропозицією надати до митного органу додаткові документи.
Після повідомлення про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів декларантом було надано лише фітосанітарний сертифікат. Також ним надано лист Асоціації експортерів центральної Анатолії з цінами, експортний інвойс в електронному вигляді, лист ТПП, банківський платіжний документ та інвойс попереднього митного оформлення, QR-код електронних інвойсів. Інших документів для підтвердження числових значень складових митної вартості декларантом не надано.
Відповідно до частини другої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. Положеннями частини шостої статті 54 МК України встановлено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю, якщо заявлені неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів або заявлені відомості містять розбіжності та не містять усіх складових митної вартості, необхідні при її обчисленні, а також коли декларантом не подано документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині другій-третій статті 53 МК України.
У зв'язку із зазначеним, керуючись положеннями статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, частини шостою статті 54 та частини другої статті 58 МК України, використання заявленого декларантом рівня митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), відповідно до статті 58 МК України неможливо. Керуючись положеннями частини четвертої статті 57 МК України, проведена процедура консультації між митницею та декларантом.
За результатами консультації декларанту надіслано повідомлення з обґрунтуванням незастосування заявленого ним методу визначення митної вартості та пропозицією визначити митну вартість оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 МК України з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами й положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Метод за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), не застосований відповідно до частини шостої статті 54 МК України та частини другої статті 58 МК України у зв'язку з тим, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару відповідно до статті 53 МК України, містять розбіжності із заявленими числовими значеннями складових митної вартості. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів не застосований у зв'язку з тим, що неможливо знайти ідентичний товар, оформлений митницею за ціною договору відповідно до умов, встановлених статтею 59 МК України. Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не застосований у зв'язку з тим, що неможливо знайти подібний товар, оформлений митницею за ціною договору, тобто не виконуються умови, зазначені в статті 60 МК України. Метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості не застосований у зв'язку з відсутністю ціни, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україну не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до положень статті 62 МК України. Метод визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) не застосований у зв'язку з відсутністю наданої виробником товарів, що оцінюються, або від його імені інформації про їх вартість із дотриманням умов, зазначених у статті 63 МК України. Ураховуючи неможливість застосування попередніх методів митну вартість визначено із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 МК України з використанням способів, що не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами й положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.
У відповідності до Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України №476 від 01.07.2021, проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товарів із рівнями митної вартості ідентичних або подібних за описом та країною походження товарів, митне оформлення яких уже здійснено. У базі наявні митні оформлення подібних товарів виробництва за ціною: товар №1 - 0,077 доларів США за 1 шт. (джерело - митна декларація №UA100100/2023/426495 від 15.03.2023); товар №2 - 5,602 доларів США за 1 кг (джерело - митна декларація №UA100100/2023/429075 від 12.04.2023); товар №3 - 4,102 долари США за 1 кг (джерело - митна декларація №UA100100/2023/429075 від 12.04.2023); товар №4 - 0,51 доларів США за 1 кг (джерело - митна декларація №UA209230/2023/043718 від 27.04.2023).
Відповідно до частини п'ятої статті 55 МК України проведено процедуру консультацій між митним органом та декларантом із метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості товарі на підставі інформації, яка наявна в митному органі.
На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товарів Київська митниця видала позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100190/2023/000162 від 03.05.2023.
З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 55 та частиною другою статті 263 МК України, позивач з урахуванням коригувань подав нову митну декларацію ІМ40ДЕ №23UA100190555555U0 від 03.05.2023 та митний орган прийняв рішення про випуск товару під грошову заставу для забезпечення сплати митних платежів (фінансову гарантію) в розмірі 96 919,15 грн.
Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Митний кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно зі статтею 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).
Частиною сьомою статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.
Статтями 49 та 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина п'ята статті 58 МК України).
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).
Згідно з частиною другою статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Частинами четвертою та п'ятою статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений частиною десятою статті 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Згідно зі статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (пункт 1 частини п'ятої статті 54 МК України).
Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Відповідно до положень статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У силу положень частини п'ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» №3018-VI від 15.02.2011, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК України).
Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою-третьою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:
1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;
2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;
3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;
4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;
5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;
6) мінімальної митної вартості;
7) довільної чи фіктивної вартості.
Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною другою статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто умовою, з якою закон пов'язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.
Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту й достовірність відомостей про заявлену митну вартість товарів; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Судом після дослідження оскаржуваного рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100190/2023/000014/2 від 03.05.2023 та відзиву на позовну заяву встановлено, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів було винесене відповідачем, так як позивачем не було підтверджено включення вартості митного очищенню товару для експорту, витрат на його навантаження та транспортування, а також витрат на його страхування до митної вартості товару.
Суд не погоджується з таким висновком відповідача з огляду на наступне.
Суд зазначає, що відповідно до пунктів 1, 2 та 5 контракту, а також комерційного інвойса №TEM2023000000036 від 28.04.2023 продавець зобов'язався відвантажити товар позивачу на умовах поставки CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2010).
Так, умови поставки CPT згідно з Incoterms 2010 передбачають те, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.
Продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення звичайним маршрутом і в звичайно прийнятий спосіб. Якщо такого пункту не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати пункт у межах названого місця призначення, який найбільш задовольняє його цілям.
Продавець зобов'язаний здійснити поставку шляхом надання товару перевізнику, з яким укладено договір перевезення, а за наявності декількох перевізників першому з них, для транспортування товару до узгодженого пункту в межах названого місця у встановлену дату чи в межах узгодженого періоду.
Продавець також зобов'язаний нести всі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки, а також сплатити ціну фрахту та всі інші витрати, включаючи витрати щодо завантаження товару та будь-які платежі за розвантаження його в місці призначення, покладені на продавця відповідно до договору перевезення.
В обов'язки продавця також включена сплата витрат щодо експортних митних процедур, а також усіх мит, податків та інших зборів, що підлягають сплаті при експорті товару та які потребуються для його транзитного перевезення через будь-яку країну у випадках, коли вони відповідно до договору перевезення покладаються на продавця.
При цьому умови поставки CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2010) не передбачають зобов'язань продавця та покупця щодо страхування товару, який постачається.
Отже, за умовами поставки CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2010) саме на продавця, а не на позивача покладались обов'язки щодо сплати й забезпечення транспортування товару до м. Києва, Україна, митного очищення товару позивача та витрат, пов'язаних із навантаженням при його транспортуванні до м. Києва, Україна.
При цьому за приписами пунктів 5-7 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, та витрати на страхування цих товарів.
Суд зазначає, що законодавець у частині десятій статті 58 МК України чітко визначає умову, за якої до митної вартості товарів необхідно додавати витрати, понесені на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до місця ввезення на митну територію України, та витрати на страхування цих товарів. Такою умовою є невключення таких витрат до ціни товарів.
Суд також звертає увагу, що страхування спірного товару не здійснювалося, що підтверджується графою 22 декларації митної вартості до митної декларації IM40ДЕ №23UA100190555536U0 від 03.05.2023. При цьому відповідачем не надано суду належних та достовірних доказів протилежного.
Суд відхиляє доводи відповідача, що позивач не надав до митного оформлення договір на перевезення, так як зобов'язання щодо транспортування спірного товару до м. Києва, Україна були покладені за умовами поставки CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2010) саме на продавця, а не позивача.
Суд звертає увагу відповідача, що в спірному випадку надання транспортних (перевізних) документів не впливає на рівень митної вартості товару, так як такий товар постачався на умовах CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2010), а тому витрати на його транспортування вже були включені до ціни товару.
Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно скоригував заявлену позивачем митну вартість товару з посиланням на те, що позивач не підтвердив включення вартості митного очищенню товару для експорту, витрат на його навантаження та транспортування, а також витрат на його страхування до митної вартості товару, адже такі витрати (крім страхування) вже були включені до ціни товару та були понесені продавцем, а не позивачем, а страхування товару не здійснювалося ні продавцем, ні позивачем.
Судом досліджено надані позивачем відповідачу контракт, комерційний інвойс №TEM2023000000036 від 28.04.2023, виставлений продавцем, міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) №242160 від 28.04.2023, копію митної декларації країни відправлення №23070100EX00012066 від 28.04.2023, прайс-лист продавця б/н від 04.01.2023, зі змісту яких вбачається, що товар постачався продавцем позивачу на умовах CPT м. Київ, Україна, а сама вартість товару в розмірі 4 866,60 доларів США відповідає заявленій позивачем митній вартості товару в графах 20, 22 та 42 митної декларації IM40ДЕ №23UA100190555536U0 від 03.05.2023.
Суд критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та достовірними доказами, а саме: контрактом, комерційним інвойсом №TEM2023000000036 від 28.04.2023, виставленим продавцем, міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №242160 від 28.04.2023, копією митної декларації країни відправлення №23070100EX00012066 від 28.04.2023, прайс-листом продавця б/н від 04.01.2023.
Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.
Зі змісту спірного рішення відповідача №UA100190/2023/000014/2 від 03.05.2023 слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товару базується на об'єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.
Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012).
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.06.2018 у справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18), від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018 у справі №804/2997/17 (К/9901/4472/17).
Судом встановлено, що Київська митниця в графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100190/2023/000014/2 від 03.05.2023 лише зазначила номери та дати митних декларацій, використаної нею як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості спірного товару, при цьому відповідач усупереч вищезазначеним вимогам Правил не навів жодних пояснень щодо зроблених ним коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, що свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.
Відтак, суд доходить висновку, що відповідач при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів №UA100190/2023/000014/2 від 03.05.2023 протиправно застосував шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.
Отже, висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі референтних митних декларацій ІМ40ДЕ №23UA100100426495U4 від 15.03.2023, №23UA100100429075U7 від 12.04.2023 та №23UA209230043718U9 від 27.04.2023, зазначених у графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів №UA100190/2023/000014/2 від 03.05.2023, є протиправним.
Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.
Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним (резервним) методом та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.
За таких обставин позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA100190/2023/000014/2 від 03.05.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100190/2023/000162 від 03.05.2023 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 5 368,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №10 від 23.05.2023 та №11 від 23.05.2023, виданими позивачем.
Суд також зазначає, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.
Рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, лише в сукупності позбавляють позивача права оформити товар за обраним ним методом визначення митної вартості товарів та породжують обов'язок позивача задекларувати такий товар за визначеною відповідачем митною вартістю товарів.
Відповідно, скасування зазначених актів митного органу (рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення) є способом захисту позивачем лише одного права - права оформити товар за заявленою ним митною вартістю, що вказує на те, що це є однією позовною вимогою.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 18.02.2020 у справі №320/3053/19 (№К/9901/2876/20).
Суд зауважує, що ціна позову складає 96 919,15 грн. (17 764,44 грн. + 74 610,65 грн. + 373,14 грн. + 1 567,22 грн. + 692,97 грн. + 1 524,55 грн. + 152,44 грн. + 233,74 грн.), а тому позивачу слід було сплатити судовий збір за подання даного адміністративного позову в розмірі 2 684,00 грн. (96 919,15 грн. х 1,5% = 1 453,79 грн., що менше за 2 684,00 грн.).
Оскільки позовні вимоги позивача задоволено, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 2 684,00 грн.
При цьому позивачем було надміру сплачено 2 684,00 грн. (5 368,00 грн. - 2 684,00 грн.) судового збору.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Беручи до уваги відсутність такого клопотання у матеріалах справи, питання про повернення позивачеві надміру сплаченої суми судового збору судом під час розподілу судових витрат не вирішується.
Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь судових витрат, пов'язаних із здійсненням перекладу копії митної декларації країни відправлення №23070100EX00012066 від 28.04.2023 з турецької мови на українську в розмірі 530,52 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частин першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 138 КАС України розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Разом із тим, відповідно до статті 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Суд звертає увагу позивача, що ним на підтвердження заявленого рівня митної вартості спірного товару за митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100190555536U0 від 03.05.2023 було надано, зокрема копію митної декларації країни відправлення №23070100EX00012066 від 28.04.2023, складеної турецькою мовою.
При цьому позивачем при поданні митної декларації ІМ40ДЕ №23UA100190555536U0 від 03.05.2023 та під час митного оформлення спірного товару не було забезпечено на виконання вимог статті 254 МК України перекладу такого документа українською мовою.
Відтак, суд у даному випадку не вбачає підстав для стягнення з відповідача витрат позивача на забезпечення перекладу українською мовою копії митної декларації країни відправлення №23070100EX00012066 від 28.04.2023, складеної турецькою мовою, так як у силу приписів статті 254 МК України саме позивач, як декларант спірного товару, зобов'язаний був нести такі витрати ще при його митному оформленні, тобто заявлені позивачем витрати в розмірі 530,52 грн. не належать до судових витрат у цій справі.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents vs. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, пункт 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05 липня 2012 року (далі Закон 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 30 Закону 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру в 5 000,00 грн. позивачем подано до суду копії: договору про надання правової допомоги №01/02/23/Р від 01.02.2023, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Ірини Єфимченко», додаткових угод №1 від 01.02.2023 та №2 від 01.02.2023 до нього, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №3044 від 08.10.2019, виданого на ім'я Єфимченко Ірини Віталіївни, ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1349062 від 22.02.2023, акту наданих послуг б/н від 25.08.2023 до договору про надання правової допомоги №01/02/23/Р від 01.02.2023, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Ірини Єфимченко», рахунка №25/08/2023 від 25.08.2023, виставленого Адвокатським бюро «Ірини Єфимченко», та платіжної інструкції №53 від 28.08.2023, виданої позивачем.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 1.1 договору про надання правової допомоги №01/02/23/Р від 01.02.2023, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Ірини Єфимченко», позивач доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а позивач зобов'язується оплатити послуги з надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №1 від 01.02.2023 до договору про надання правової допомоги №01/02/23/Р від 01.02.2023, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Ірини Єфимченко», розмір гонорару, який позивач сплачує адвокатському бюро за надану правову допомогу, становить 1 200,00 грн. (одна тисяча двісті гривень) за одну годину роботи адвоката або 600,00 грн (шістсот гривень) за аркуш створеного документа. Оплата послуг з представництва інтересів позивача в судах будь-якої ланки та юрисдикції здійснюється в розмірі 1 000,00 грн (одна тисяча гривень) за кожне судове засідання.
Додатковою угодою №2 від 01.02.2023 до договору про надання правової допомоги №01/02/23/Р від 01.02.2023, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Ірини Єфимченко», визначено порядок оплати послуг (гонорару) з приводу судового оскарження рішень Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100190/2023/000001/2 від 12.01.2023, №UA100190/2023/000002/2 від 27.01.2023, №UA100190/2023/000003/2 від 09.02.2023, а також рішень, винесених у подальшому, та, відповідно, карток відмов в митному оформленні щодо товарів, які імпортуються позивачем в 2023 році за контрактами з компаніями Fsf Tarim Sanayi Ticaret Limited Sirketi, Gundes Cicekcilik Tarim Nak. Turz, продавцем.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №2 від 01.02.2023 до договору про надання правової допомоги №01/02/23/Р від 01.02.2023, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Ірини Єфимченко», підготовка та подання позову до суду першої інстанції та інших процесуальних документів (відповіді на відзив, тощо) по рішенню №UA100190/2023/000001/2 становить 10 000,00 грн., по іншим рішенням, винесених у подальшому, відповідно 5 000,00 грн за одне рішення.
Суд встановлено, що згідно з вищезазначеним актом наданих послуг правову допомогу в цій справі за підготовку та подання позовної заяви про визнання протиправними й скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA100190/2023/000014/2 та картки відмови позивачем та його представником оцінено в 5 000,00 грн.
Клопотання представника позивача про розподіл судових витрат від 02.03.2024 було направлено відповідачу в його електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідачем подано заперечення від 14.03.2024 проти клопотання представника позивача про розподіл судових витрат, у якому відповідач зазначає про неспівмірність понесених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу зі складністю справи, обсягом наданих послуг та витраченим часом адвоката.
Дослідивши надані позивачем документи й позицію відповідача та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в даному випадку є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).
До того ж за приписами частини сьомої статті 134 КАС України саме на відповідача покладено обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на оплату правничої допомоги.
Суд зазначає, що у своїх запереченням відповідач навів виключно власні оціночні судження, не надавши суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження власної правової позиції.
При цьому відповідач у своїх запереченнях на клопотання представника позивача про розподіл судових витрат не навів власного розрахунку або розміру витрат на правничу допомогу, який він вважає співмірним у цій справі. Відповідач не зазначив яким, на його думку, є співмірним розмір витрат на правову допомогу та не надав відповідного обґрунтування (ринкова вартість такого виду послуг тощо).
Як наслідок, суд вважає, що відповідачем не було спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Ураховуючи вищевикладене, а також фактичний об'єм виконаної роботи, суд вважає обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, в розмірі 5 000,00 грн.
Отже, загальна сума судових витрат, які підлягають стягненню з Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України на користь позивача, складає 7 684,00 грн.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100190/2023/000014/2 від 03.05.2023.
3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100190/2023/000162 від 03.05.2023.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуджі Алконайт» (ідентифікаційний код 42594446, місцезнаходження: 61057, Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, буд. 10) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (код ЄДРПОУ ВП 43997555, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 8А) судові витрати в розмірі 7 684,00 грн. (сім тисяч шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.