19 травня 2025 року № 320/39042/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
I. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, у якому, із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:
- стягнути з Міністерства Внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період із 26.02.2020 по 24.10.2023 по 19.11.2024 в сумі 3 923 917,78 без врахування податків та зборів, передбачених чинним законодавством;
- стягнути з Міністерства Внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 не нараховану та сплачену матеріальну допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 610 200,00 грн.;
- стягнути з Міністерства Внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 компенсацію за стягнення ПДФО у сумі 587 368,54 грн. з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 3 263 158,57 грн. на виконання постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 26.05.2022 року у справі №640/4699/20.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскільки відповідачем постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 23.05.2008 у справі №12/61 не виконана не допущено позивача до фактичного виконання службових обов'язків на посаді заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки відповідача, про що свідчить вимога державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23.10.2023 № 20.1/В-7/8065300, позивач змушений звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити у зв'язку з їх безпідставністю.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 30.10.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2007 № 1686 о/с полковника міліції ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ за п.п. «є» п. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (копія наказу надавалась суду).
Вважаючи звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до суду.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2008 у справі №12/61 позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано наказ МВС України від 29.11.2007 року №1561 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ».
Визнано протиправним і скасовано наказ МВС України від 18.12.2007 року №1686 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України.
Поновлено ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в апараті Міністерства внутрішніх справ України з 18.12.2007 року.
Зобов'язано МВС України призначити ОСОБА_1 на посаду у відповідності до вимог п.40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114.
Зобов'язано МВС України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.12.2007 року по 23.05.2008 року згідно із п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114.
Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в апараті Міністерства внутрішніх справ України та зобов'язання призначення на посаді у відповідності до вимог п.40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР підлягає до негайного виконання.
В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009 апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2008 скасовано, у задоволені позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2009 скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009 та залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2008.
На виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2008 наказом МВС України від 07.08.2008 № 1292 о/с скасовано наказ від 18.12.2007 №1686 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 та зазначено вважати його таким, що перебуває в розпорядженні Міністра внутрішніх справ України.
Наказом МВС України від 29.06.2010 № 1129 о/с призначено полковника міліції ОСОБА_1 заступником начальника організаційно-аналітичного управління - начальником відділу контролю та оперативно-аналітичної роботи Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України.
У подальшому наказом МВС України від 05.11.2010 № 1963 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ з 08.11.2010 через скорочення штатів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2010 роз'яснено порядок виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2008 винесеної у справі № 12/61 - ОСОБА_1 повинен бути призначений на посаду заступника начальника служби внутрішньої безпеки МВС України або на рівнозначну посаду.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010, яка була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.11.2010, змінено резолютивну частину ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2010.
Абзац другий викладено в наступній редакції: «Відповідно до пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29.07.1991 № 114, ОСОБА_1 повинен бути призначений на посаду заступника начальника служби внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України».
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19.01.2011 № 38 о/с скасовано наказ МВС від 05.11.2010 № 1963 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ через скорочення штатів полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника організаційно-аналітичного управління - начальника відділу контролю та оперативно-аналітичної роботи Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків, та призначено ОСОБА_1 заступником начальника СВБ ГУБОЗ МВС України з 29.09.2010.
Наказом МВС України від 28.01.2011 № 87 о/с у зв'язку із досягненням граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, позивача звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.03.2014 у справі №К/800/31703/13 задоволено заяву ОСОБА_1 щодо встановлення способу і порядку виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2008 в справі №12/61 у частині дати поновлення останнього на посаді заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС.
Вищим адміністративним судом України встановлено спосіб і порядок виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва в справі № 12/61 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС України з 18.12.2007 шляхом призначення його на посаду заступника начальника Департаменту (служби) внутрішньої безпеки МВС України з 18.12.2007 та допущення його до фактичного виконання службових обов'язків на цій посаді.
На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 13.03.2014, винесеної у справі № К/800/31703/13, наказом МВС України від 09.04.2014 № 529 о/с внесено зміни до наказів МВС України від 07.08.2008 № 1292 о/с та від 19.01.2011 № 38 о/с, згідно яких ОСОБА_1 поновлено на службі в органах внутрішніх справ з 18.12.2007 та з цієї ж дати призначено на посаду заступника начальника Служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 18 грудня 2007 року по 25 лютого 2020 року в розмірі 3 301 536,30 грн. та ненараховану та невиплачену матеріальну допомогу в розмірі 268 078,40 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року у справі №640/4699/20 адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 206 294 грн 70 коп. за період з 24 травня 2008 року по 31 січня 2011 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного:
- питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2007 року по 23 травня 2008 року вже було вирішене постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року у справі № 12/61, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції відмовив;
- задовольняючи позовні вимоги за період з 24 травня 2008 року по 31 січня 2011 року, тобто до видання наказу МВС України від 28 січня 2011 року № 87 про звільнення позивача у відставку, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач перебував у вимушеному прогулі, адже відповідач не надав доказів, крім наказів про поновлення, які б свідчили, що позивача фактично поновлено на роботі, зокрема табель обліку робочого часу, відповідні записи у трудовій книжці тощо;
- відмовляючи у задоволенні позову за період з 01 лютого 2011 року до 25 лютого 2020 року, суд першої інстанції вказав, що позивач був звільнений зі служби, що спростовує його доводи про тривалість вимушеного прогулу до 25 лютого 2020 року включно.
Обчислюючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку належить стягнути, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено 18 грудня 2007 року, відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за листопад та жовтень 2007 року. Однак на вимогу суду відповідач не надав довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача, обчисленого відповідно до спеціального нормативно-правового акта. Наданий відповідачем лист Департаменту забезпечення діяльності апарату, в якому міститься інформація про складові грошового забезпечення позивача станом на жовтень 2007 року, суд визнав неналежним доказом з посиланням на те, що він не підписаний уповноваженою особою та не засвідчений в установленому порядку.
У зв'язку із відсутністю у справі документів, які б підтверджували розмір середньомісячного грошового забезпечення, при визнанні суми, яку належить стягнути на користь позивача, суд першої інстанції прийняв до уваги розрахунок, наведений у позовній заяві.
У задоволенні позовної вимоги про стягнення не нарахованої та не сплаченої матеріальної допомоги в сумі 268078,40 грн. суд першої інстанції відмовив з тих підстав, що позивач не вказав вид матеріальної допомоги, період, за який вона має бути сплачена та не довів, що має право на її отримання, у тому числі не надав доказів звернення з рапортом щодо отримання матеріальної допомоги.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2007 року по 23 травня 2008 року скасовано та прийнято нову постанову про закриття провадження у справі у цій частині.
Закриваючи провадження у цій частині суд апеляційної інстанції керувався приписами пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України, відповідно до яких суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що питання, пов'язані зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2007 року по 23 травня 2008 року вже були вирішені постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року у справі № 12/61.
Тому, за висновками суду апеляційної інстанції, провадження у цій частині необхідно закрити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 24 травня 2008 року по 01 лютого 2011 року у розмірі 206 294, 70 грн. скасовано та прийнято нову постанову про залишення позовних вимог без розгляду в цій частині.
Залишаючи позовні вимоги без розгляду в цій частини, суд апеляційної інстанції виходив з пропуску позивачем тримісячного строку для звернення до суду. Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з правовою позицією яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року у справі № 380/2355/20, від 14 липня 2021 року у справі № 1340/4393/18 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». Тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення таких виплат обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року, а саме в частині відмови у задоволенні позову за період з 02 лютого 2011 року по 25 лютого 2020 року залишено без змін через припинення трудових відносин між позивачем та МВС України з 01 лютого 2011 року.
Постановою постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 26.05.2022 у справі №640/4699/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 травня 2008 року по 01 лютого 2011 року скасовано.
У скасованій частині прийнята нова постанова, якою позовні вимоги задоволені та стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 травня 2008 року по 25 лютого 2020 року в розмірі 3 266 339 грн.10 коп.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2021 року - залишено без змін.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2008 у справі №12/61, позивач звернувся з позовом до суду.
V. Норми права
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, визначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» уповноваженим органом стосовно надання роз'яснення, що стосуються питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, є Міністерство соціальної політики.
Основними нормативно-правовими актами, які регламентували умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, (на час винекнення спірних правовідносин) були: постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказ МВС від 31.12.2007 №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».
Постановою Кабінету Міністрів України № 1294 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Крім того п. 1.7 наказу МВС № 499 визначено, що при розрахунку грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначався шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснювалась виплата.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1389 «Про затвердження штату апарату МВС» визнано таким, що втратив чинність штат апарату Міністерства внутрішніх справ, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 квітня 2011 року № 129 дск, з наступними змінами та доповненнями.
У відповідності до положень статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавством про працю, яке відповідно до статті 4 КЗпП України складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У відповідності до п 2.16.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 (чинної на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Інструкція № 499) передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.
Разом із тим, вимогами пункту 2.16.2 Інструкції № 499 визначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.
Допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати (пункт 2.16.3 Інструкції № 499).
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Згідно з п. 167.1 ст. 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 ПК України.
Відповідно до п.п. 168.1.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
VI. Оцінка суду
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Міністерства Внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період із 26.02.2020 по 24.10.2023 по 19.11.2024 в сумі 3 923 917,78 без врахування податків та зборів, передбачених чинним законодавством, суд зазначає таке.
Пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, визначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Позивачем розраховано середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Суд вважає помилковим, застосування позивачем зазначених норма права, оскільки служба в органах внутрішніх справ є державною службою особливого характеру, у зв'язку з чим правовий і соціальний статус рядового і начальницького складу, умови проходження служби, порядок нарахування та виплата грошового забезпечення визначалися окремим (спеціальним) законодавством.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року в справі № 21-8а15.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Військовослужбовці військових формувань, особовий склад правоохоронних органів, яким присвоєно військові (спеціальні) звання, не перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу і отримують грошове забезпечення, а не заробітну плату.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» уповноваженим органом стосовно надання роз'яснення, що стосуються питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, є Міністерство соціальної політики.
У роз'ясненні Міністерства соціальної політики України від 02.12.2014 № 1560/13/84-14 повідомляється, що постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» не поширюється на осіб рядового і начальницького складу.
Основними нормативно-правовими актами, які регламентували умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, (на час винекнення спірних правовідносин) були: постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказ МВС від 31.12.2007 №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».
Постановою Кабінету Міністрів України № 1294 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Крім того п. 1.7 наказу МВС № 499 визначено, що при розрахунку грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначався шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснювалась виплата.
Таким чином, здійснення розрахунку грошового забезпечення працівників органів внутрішніх справ проводиться відповідно до спеціальних нормативно-правових актів.
Судом встановлено, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні місяці роботи перед звільненням з органів внутрішніх справ зазначено в довідках про доходи № 1168 та № 1169, доданих до листа ДФОП та БО МВС від 16.11.2023 № 54995/15
Крім того, слід зазначити, що посилання позивача на Закон України «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», як нормативно-правові акти, що регулюють дані правовідносини, є помилковими, оскільки, як зазначалось вище, наказом МВС України від 28.01.2011 № 87 о/с ОСОБА_1 звільнений у зв'язку з досягненням граничного віку.
Таким чином, трудові (службові) відносини між позивачем та МВС України припинено з 28.01.2011.
Закон України «Про міліцію» втратив чинність 06.11.2015 у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1389 «Про затвердження штату апарату МВС» визнано таким, що втратив чинність штат апарату Міністерства внутрішніх справ, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 квітня 2011 року № 129 дск, з наступними змінами та доповненнями.
Таким чином, оскільки позивача було звільнено наказом МВС України у січні 2011 року, тобто до утворення у листопаді 2015 року Національної поліції України, і відповідно, позивач службу в органах Національної поліції не проходив - норми Закону України «Про Національну поліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» -на позивача не розповсюджується.
Враховуючі вищевикладене, можна дійти висновку про відсутність у вказаний позивачем період факту вимушеного прогулу, а відтак - відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення грошового забезпечення за вимушений прогул.
Крім вищенаведеного суд зазначає таке.
У відповідності до положень статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавством про працю, яке відповідно до статті 4 КЗпП України складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Суд зазначає, що особовий склад правоохоронних органів, яким присвоєно військові (спеціальні) звання, не перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу і отримують грошове забезпечення, а не заробітну плату.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З аналізу наведеної норми вбачається, що рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймає орган, який розглядає трудовий спір одночасно з винесенням рішення про поновлення на роботі.
Судом встановлено, що в трудову книжку ОСОБА_1 внесений запис про його звільнення 01 лютого 2011 року на підставі наказу МВС України від 28 січня 2011 року №87 о/с.
Питання, пов'язані зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2007 року по 23 травня 2008 року вже були вирішені постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2008 року у справі № 12/61.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року вирішено позовні вимоги про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 24 травня 2008 року по 01 лютого 2011 року(дата звільнення позивача) у розмірі 206 294,70 грн.
У відповідності з правовою позицією яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року у справі № 380/2355/20, від 14 липня 2021 року у справі № 1340/4393/18 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці».
Тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Враховуючи викладене, період вимушеного прогулу позивача тривав з 18 грудня 2007 року лише до дня чергового звільнення, тобто до 31 січня 2011 року, що також спростовує доводи позивача про тривалість вимушеного прогулу до теперішнього часу.
Відносно позовних вимог в частині стягнення з Міністерства Внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 не нараховану та сплачену матеріальну допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 610 200,00 грн. суд зазначає таке.
У відповідності до п 2.16.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 (чинної на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Інструкція № 499) передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.
Разом із тим, вимогами пункту 2.16.2 Інструкції № 499 визначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.
Допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати (пункт 2.16.3 Інструкції № 499).
Таким чином, основною умовою, за якої виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, є факт надання працівникові щорічної відпустки (повністю або її частини), проте, позивач з рапортами про надання йому щорічної відпустки у спірний період - не звертався.
Також слід зазначити, що вказана Інструкція № 499 втратила чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31 жовтня 2016 року №1131.
Наведені вище обставини в сукупності свідчать про відсутність підстав для виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань.
Разом із тим, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення не нарахованої та не сплаченої матеріальної допомоги в сумі 610 200,00 грн., оскільки позивач не вказав період, за який вона має бути сплачена та не довів, що має право на її отримання. Крім того, у справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 подав рапорт на отримання матеріальної допомоги, і, що після 01 лютого 2011 року позивач вже не перебував у трудових відносинах із МВС.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення з Міністерства Внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 компенсації за стягнення ПДФО у сумі 587 368,54 грн. з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 3 263 158,57 грн. на виконання постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 26.05.2022 року у справі №640/4699/20, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що у грудні 2022 року на виконання постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 640/4699/20 Державною казначейською службою України платіжним дорученням від 29.12.2022 №3220804089 було стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 травня 2008 року по 25 лютого 2020 року в розмірі 2 626 842,65 грн. (з урахуванням утриманих податків і зборів, а саме податок з доходів фізичних осіб у сумі 587 368,54 грн, військовий збір у сумі 48 947,38 грн) та з урахуванням стягнутих ДКСУ коштів у сумі 3 097,84 грн.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Згідно з п. 167.1 ст. 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Також вказаний дохід є об'єктом оподаткування військовим збором (ставка військового збору становила 1,5 відсотка).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 ПК України.
Відповідно до п.п. 168.1.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Отже, дохід у вигляді грошового забезпечення за час вимушеного прогулу виплачений платнику податку - фізичній особі податковим агентом включається до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.
Таким чином позовні вимоги щодо стягнення ПДФО з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на виконання постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 640/4699/20 є безпідставними та не передбаченими Законом.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем у спірних правовідносинах, було дотримано критеріїв правомірності, передбачених ч.2 ст.2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтовані.
VIІ. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду докази на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав задоволення адміністративного позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи, що в задоволенні позову належить відмовити підстави розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.