ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" травня 2025 р. справа №640/9772/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправними дій та наказу, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Державного бюро розслідувань про визнання протиправними дій щодо попередження про наступне вивільнення, протиправним і скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
ОСОБА_1 звільнення з посади державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби, вважає незаконним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в наказі виконувача обов'язків Директора ДБР Соколова О.В. від 31.03.2020 №223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань», а також у попередженні про наступне вивільнення зазначено, що відбулося скорочення посади державної служби, яку він займав, внаслідок зміни структури та штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань. Такі мотиви є безпідставними та не відповідають дійсності, оскільки посада слідчого, яку він займав за результатами перемоги у конкурсі, продовжує існувати в зміненій структурі (штатному розписі) державного органу, тобто її скорочення не відбулося. Так, наказом ДБР від 21.12.2017 №1 затверджено його структуру. До цієї структури, зокрема включено Перше управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), Друге управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), Трете управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів). Також, у структурі центрального апарату ДБР передбачено такі первинні структурні підрозділи, як слідчі відділи, які у розумінні пп. «г» п.1 ст.38 КПК України є органами досудового розслідування. Слідчі відділи включенні до складу перелічених Управлінь. Так, до Управління з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя центрального апарату ДБР включено три слідчі відділи (перший, другий, третій). Відповідно у структурі (штатному розписі) ДБР визначено посаду слідчого другого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ДБР, яку він зайняв за результатами відкритого конкурсу. Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 затверджено організаційну структуру ДБР. У зв'язку із цим т.в.о. Директора ДБР видано накази від 14.02.2020 року №42 «Про затвердження структури Державного бюро розслідувань» та від 27.02.2020 року №21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік». Цими актами у структурі центрального апарату ДБР створено Головне слідче управління, до складу якого включені три Управління, які функціонували раніше та продовжили існувати. Друге управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) отримало дещо змінену назву - Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями. У той же час не змінилися функції Управління. Єдиною зміною, яка відбулася в організаційній структурі є те, що Управління як структурний підрозділ включено до складу Головного слідчого управління ДБР. У складі Управління збережено три слідчі відділи (перший, другий, третій) та посади слідчих цих відділів. Таким чином, кількість слідчих відділів в оновленій структурі центрального апарату ДБР не зменшено, а отже не скорочено посади слідчих цих структурних підрозділів. Тобто в організаційній структурі центрального апарату ДБР залишилася займана ним посада державної служби - слідчий другого слідчого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління ДБР. При цьому не змінився правовий статус, зміст завдань і основні функції структурного підрозділу (слідчого відділу). Він не мав та не набув статусу відокремленого (самостійного) структурного підрозділу. У той же час слідчий відділ не втратив статусу органу досудового розслідування згідно зі ст. 38 КПК України. Також, не могли бути зміненні установлені відповідно до законодавства посадові обов'язки слідчого слідчого відділу у межах повноважень, визначених ч.1 ст.1 Закону України «Про державну службу». Такі обов'язки передбачені ст.ст. 1, 5 Закону України «Про ДБР» та ст.40 КПК України. Таким чином, як на момент попередження про наступне вивільнення з посади, так і на час прийняття рішення про звільнення з посади, в ДБР збережено посаду державної служби, яку він займав у розумінні п.4 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну службу». Правовий висновок щодо збереження посади державної служби при зміні структури державного органу та штатного розпису, яка відповідає спірній ситуації, зроблено в постановах КАС ВС: від 19.03.2020, справа №804/1542/16; від 17.03.2020, справа №804/510/16; від 27.11.2019, справа №826/12791/16; від 10.10.2019, справа №826/2850/17; від 01.08.2018, справа №826/16311/16. З огляду на наведенні факти, роботодавцем у порушення ст.ст.19, 43 Конституції України, ст.5-1 К3пП України, п.4 ч.1 ст.2, п.10 ч.1 ст.4, ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», протиправно звільнено його з посади слідчого слідчого відділу, яка була як початково передбачена у структурі (штатному розписі) центрального апарату Державного бюро та продовжує існувати. Одночасно з протиправним звільненням з публічної служби, ДБР також порушило порядок вивільнення, визначений Законом України «Про державну службу» та КЗпП. Незважаючи на те, що за структурою центрального апарату ДБР не скорочувалася займана ним посада, яку він повинен займати згідно із зміненим штатним розписом, роботодавець попередив його про вивільнення і взагалі не запропонував будь-які вакантні посади, що є протиправним та порушує вимоги п.10 ч.1 ст.4, ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40, ч.3 ст.42-9 К3пП. Таким чином, окрім протиправного визначення підстав для звільнення, роботодавець істотно порушив встановлений законодавством порядок вивільнення працівників, у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці, та не надав йому можливість реалізувати права, свободи і законні інтереси в частині можливості вибору будь-яких вакантних посад в державному органі. Крім того, є протиправним посилання у наказі в.о. Директора ДБР Соколова О.В. від 31.03.2020 №223-ос виключно на Закон України «Про державну службу», оскільки наказом ДБР від 19.08.2019 №194, зареєстрованим в Мінюсті України 23.08.2019 №965/33936, займану ним посаду віднесено до таких, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу. Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством. У п.17 ч.3 ст.3 Закону України «Про державну службу» передбачено, що його дія не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом. Згідно із п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 №305-1X, статус ДБР змінено з центрального органу виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність на державний правоохоронний орган. Положеннями п.4 ч.3 роз.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону визначено, що працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР. Не виконавши вимоги законодавства щодо присвоєння спеціальних звань начальникам слідчих підрозділів та слідчим, посади яких вже віднесені до начальницького складу, розуміючи, що в цьому випадку у трудових правовідносинах з працівниками відповідно до вимог ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» пріоритетними є норми цього Закону, Кодексу законів про працю України, у тому числі щодо звільнення у порядку ст.ст.40, 49-2 КЗПП України, представник роботодавця звільнив його з ДБР як державного службовця, у той час як займана ним посада вже відносилася і відноситься до начальницького складу згідно із діючим Наказом ДБР від 19.08.2019 №194, та за цією посадою присвоюється спеціальне звання, відповідно до Порядку присвоєння спеціальних звань начальницького складу ДБР, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2020 №13. З урахуванням викладених обставин наказ про звільнення, який прийнято виключно з посиланням на п.1 ч.1 с.87 Закону України «Про державну службу» також є протиправним. Крім того, наказ в.о. Директора ДБР Соколова О.В. від 31.03.2020 №223-ос є протиправним, з огляду на те, що його винесено неповноважною службовою особою у розумінні вимог ст. 10, 12, 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Обов'язки Директора ДБР зобов'язаний був виконувати перший заступник Директора Бабіков О.П.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.05.2020 відкрито провадження у справі №640/9772/20 за правилами спрощеного позовного провадження.
Сторони по справі скористалися правом визначеним Кодексом адміністративного судочинства на подання у також визначеній черговості заяв по суті справи.
Згідно з ухвалою суду від 02.09.2020 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд даної справи в порядку позовного провадження.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, судову справу №640/9772/20 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.
В Івано-Франківському окружному адміністративному суді справа №640/9772/20 зареєстрована 17.03.2025.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, відмовлено в черговому клопотанні відповідача (поданому ще 06.04.2021) у розгляді справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач у заявах по суті цієї справи виклав свої аргументи на заперечення позовних вимог які зводяться до такого. Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 №305-ІX, який набрав чинності з 27.12.2019, ДБР набуло статусу державного правоохоронного органу. Відповідно до абз.2 ч.1 ст.9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом №305-IX) організаційна структура ДБР визначається Президентом України. На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020, затверджено нову організаційну структуру ДБР. Наказом ДБР від 14.02.2020 №42 затверджено нову структуру системи ДБР та визнано таким, що втратив чинність, наказ ДБР від 21.12.2017 №1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань». У зв'язку з цим, заміщення посад державної служби (насамперед, слідчих) посадами рядового та начальницького складу, з огляду на законодавчо визначену чисельність працівників ДБР, а саме 1600 осіб (ст.9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»), з метою забезпечення безперервного та стабільного функціонування правоохоронного органу, мало відбуватися поетапно, шляхом пропорційного скорочення. Вищенаведені зміни до законодавства в сукупності з необхідністю поступової зміни категорії посад державної служби на посади, що підлягають заміщенню посадами рядового та начальницького складу, зумовили використання в.о. Директора ДБР дискреційних повноважень під час прийняття кадрових питань відповідно до ст.12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та застосування положень ст.87 Закону України «Про державну службу» у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, з метою реформування ДБР, як державного правоохоронного органу, та дотримання процедури прийняття кадрових рішень у відповідності до закону. Таким чином, Закон №305-IX не лише кардинально змінив принципи роботи ДБР, а став підставою повноцінного перезавантаження державного органу. Етапи скорочення посад слідчих державної служби та заміщення їх посадами слідчих рядового та начальницького складу наглядно відображені у штатному розписі і центрального апарату ДБР на 2020 рік. Так, наприклад, якщо станом на 02.04.2020 штатна чисельність Головного слідчого управління ДБР складала 131 посаду, з яких 115 посад державної служби та 16 посад рядового та начальницького складу, то вже відповідно до штатного розпису центрального апарату ДБР станом на 02.04.2021 штатна чисельність Головного слідчого управління ДБР складала 131 посаду, з яких 126 посад осіб рядового і начальницького складу та 5 посад державної служби. Тож упродовж 2020 року ДБР повністю заміщено посади державної служби посадами рядового та начальницького складу, шляхом проведення відкритих конкурсів на зайняття вакантних посад, у відповідності до вимог ст.14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Зокрема, у Головному слідчому управлінні штатна чисельність слідчих державних службовців зменшена на 110 штатних одиниць, та збільшено посад слідчих, як осіб рядового та начальницького складу на 110 штатних одиниць. З урахуванням вищевикладеного, а також на підставі ст.12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказом ДБР від 27.02.2020 №21 ДСК затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату ДБР на 2020 рік. На підставі вищевказаного наказу ДБР із штату скорочено посади слідчих державних службовців (в тому числі й керівні), зокрема й посаду, яку займав позивач. ОСОБА_1 03.03.2020 повідомлено про наступне вивільнення. Наказом ДБР від 31.03.2020 №223-ос відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого другого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ДБР 02.04.2020 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби. Відтак, ДБР дотримано процедуру вивільнення позивача як державного службовця з повним розрахунком при звільненні. Станом на день виникнення спірних правовідносин процедура вивільнення державних службовців регламентована у Розділі IX Закону України «Про держави службу» (статті 83, 87,87-1 Закону). Фактично для припинення державної служби з ініціативи суб'єкта призначення шляхом скорочення посади достатньо лише юридичного факту затвердження нового штатного розпису державного органу навіть без скорочення чисельності або штату державних службовців. Крім того, законодавець не ставить можливість скорочення посади за ініціативою суб'єкта призначення, в залежність від того чи відбулася кардинальна або ж незначна зміна структури/штатного розпису, чи відбулася при цьому фактична зміна завдання і функції скорочених посад у порівнянні з функціоналом новостворених посад, хоча в рамках даного спору навіть це є очевидним. Позивач несвідомо або навмисно апелюючи до того, що штатна чисельність Управління, посаду в якому він обіймав, не змінилася, крім того функціонально посади слідчих державної служби не відрізняються від нововведених посад слідчих, вводить суд в оману, плутаючи звільнення з підстав зміни істотних умов праці та звільнення у зв'язку із скороченням посади. Ключовою відмінністю процедури зміни істотних умов праці є «продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці», тоді як при скорочені можливими наслідками є або звільнення, або переведення на іншу посаду. З аналізу нового штатного розпису, введеного наказом ДБР від 27.02.2020 №21 ДСК вбачається, що в ДБР фактично відбулися організаційно-структурні зміни (зміна штатного розпису), а отже беручи до уваги дану обставину були і правові підстави для вивільнення державних службовців з ініціативи суб'єкта призначення. Важливим є, що наказ ДБР від 27.02.2020 №21 ДСК, станом на день розгляду справи в судовому порядку не скасований та наразі є чинним. Без скасування рішень щодо організаційно-структурних змін, твердження про те, що у ДБР були відсутні правові підстави для припинення державної служби позивача на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», є безпідставними та необґрунтованими. Сам факт прийняття наказу ДБР від 27.02.2020 №21 ДСК є належним та достатнім доказом на підтвердження наявності обставин та підстав для скорочення посади державної служби слідчих (у тому числі керівних посад) у Другому управлінні організації досудових розслідувань ДБР. Оскільки посади слідчих категорії державної служби скорочувалися, особи, що займали такі посади, були повідомлені про наступне вивільнення. Законодавчо право Директора ДБР (або особи, що виконує його обов'язки) на затвердження змін до структури та штатної чисельності центрального апарату ДБР прямо передбачено в п.4 ч.1 ст.12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Приймаючи кадрове рішення щодо скорочення посад державної служби, відповідач діяв у межах наданих йому ст.12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» повноважень із дотриманням вимог чинного законодавства. Водночас, якщо звернутися до положень чинного законодавства та раціонально проаналізувати фактичні обставини, то можна дійти висновку про те, що оскаржуване рішення про звільнення позивача прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наголосив, що відповідно до ч.4 ст.40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.40, а також особливості застосування до них положень ч.2 цієї статті, статей 42, 42-1, ч.ч. 1, 2 і 3 ст.49-2, ст.74. ч.3 ст.121 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус (тобто для державних службовців - Законом України «Про державну службу»). Аналіз зазначених законодавчих норм, веде до висновку, що закон пов'язує припинення правовідносин державної служби за приписами ст.87 Закону України «Про державну службу» не лише з фактичним скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
Наказом Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) від 15.11.2018 №181-ос ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого другого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ДБР, як обраного за конкурсом з 16.11.2018 у порядку переведення з Генеральної прокуратури України.
Позивача 03.03.2020 попереджено про наступне вивільнення з посади слідчого другого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ДБР по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури ДБР, а також відповідно до наказів ДБР від 14.02.2020 №42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27.02.2020 №21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік».
Наказом ДБР від 31.03.2020 №223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» позивача звільнено з посади слідчого другого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ДБР з 02.04.2020, у зв'язку зі скороченням посади державної служби, внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Позивач, не погоджуючись із звільненням зі служби, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.
У ст. 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч.1, 2, 6 статті 43 Конституції України).
У Законі України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 №794-VIII (далі - Закон №794-VIII), зокрема у ст. 1 (у редакції, чинній на момент прийняття позивача на службу) передбачено, що ДБР є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 №305-IX (далі - Закон №305-IX), який набрав чинності 27.12.2019, внесено зміни до Закону №794-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону №794-VIII (далі - у редакції Закону №305-IX) ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Систему ДБР складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі ДБР діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура ДБР визначається Президентом України (ч.1 ст.9 Закону № 794-VIII).
Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 12 Закону №794-VIII директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів ДБР; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
До працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР (частина перша статті 14 Закону №794-VIII).
Відповідно до частини другої статті 14 Закону №794-VIII служба в ДБР є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в ДБР зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
В частині п'ятій статті 14 Закону №794-VIII передбачено, що трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Згідно з частиною шостою статті 14 Закону № 794-VIII порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами. На осіб рядового і начальницького складу ДБР поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
За приписами частин першої та другої статті 14-3 Закону №794-VIII державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».
Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
Наведені положення Закону №305-ІХ свідчать про зміну правового статусу ДБР із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Такі зміни очевидно передбачали зміну організаційної структури й штатного розпису ДБР, а процес реалізації цих положень передбачав зміну категорії посад шляхом виведення із штатного розпису та скорочення посади державної служби та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.
Так, на виконання вимог статті 9 Закону №794-VIII Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР, що зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату, так і територіальних органів ДБР.
На виконання вимог Закону №305-IX наказом ДБР «Про затвердження структури центрального апарату державного бюро розслідувань» від 14.02.2020 №42 затверджено структуру центрального апарату ДБР із визначенням штатної чисельності.
У подальшому наказом ДБР від 26.02.2020 №47 «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» затверджено найменування посад з відповідними граничними спеціальними званнями.
Наказом ДБР від 27.02.2020 №21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату ДБР на 2020 рік.
Враховуючи викладене та беручи до уваги зміни до Закону №794-VIII, що набрали чинності 27.12.2019, а також Указ Президента України від 05.02.2020 №41/2020, наказ ДБР від 14.02.2020 №42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань», наказ ДБР від 27.02.2020 №21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік», у ДБР відбулися зміни організаційної структури та штатного розпису, що мали наслідком скорочення посад.
Відповідно до частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) державна служба припиняється, зокрема за ініціативою суб'єкта призначення.
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Аналіз частини першої статті 87 Закону №889-VIII свідчить про те, що наведена правова норма пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим, за змістом якого суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Суд вважає, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може» означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування державних службовців, що вивільняються з підстав, передбачених пунктами 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII. Вирішення питання чи пропонувати державному службовцю вакантну посаду, чи ні, законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Матеріали даної справи підтверджують, що посаду слідчого, яку займав позивач, віднесено до посад державної служби категорії «В». Позивач 16.11.2018 прийняв присягу державного службовця.
Як встановлено судом, позивача 03.03.2020 ознайомлено з попередженням про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням посади слідчого другого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань ДБР внаслідок зміни структури, відповідно до наказів ДБР від 14.02.2020 №42 та від 27.02.2020 №21 ДСК.
Суд вважає, що скорочення посади державної служби у спірних правовідносинах є достатньою підставою для припинення державної служби позивача, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII за ініціативою суб'єкта призначення.
Такі висновки щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) у зіставленні з нормами частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX) у правовідносинах, пов'язаних із звільненням державних службовців ДБР, у зв'язку з організаційно-штатними змінами, на підставі наказів ДБР від 14.02.2020 №42 від 27.02.2020 №21 ДСК викладені Верховним Судом у постановах від 29.12.2021 у справі №420/3825/20, від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, від 02.06.2022 у справі №420/3541/20, від 07.07.2022 у справі №640/9691/20, від 16.09.2022 у справі №640/15938/20, від 27.09.2022 у справі №640/15430/20, від 08.11.2022 у справі №640/10527/20, від 09.02.2023 у справі №640/10526/20, від 23.03.2023 у справі №9695/20.
Щодо аргументів позивача про те, що оскаржуваний наказ підписано не уповноваженою на це особою, суд зазначає таке.
Приписами статей 10 і 14 Закону №794-VIII визначено, що директор Державного бюро розслідувань займає найвищу посаду служби в Державному бюро розслідувань, яка є державною службою особливого характеру.
Повноваження Директора Державного бюро розслідувань визначені ст. 12 Закону №794-VIII, які властиві керівнику державної служби.
Пунктами 1, 2, 6 ч. 1, ч. 4 ст. 12 цього Закону передбачено, що Директор Державного бюро розслідувань: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина; організовує роботу Державного бюро розслідувань, призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному цим Законом, а також визначає їхні обов'язки.
У разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.
З 17.03.2020 до виконання обов'язків Директора Державного бюро розслідувань приступив заступник Соколов О.В., що не суперечить положенням ч. 4 ст. 12 Закону №794-VIII.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час спірних відносин керівником Державного бюро розслідувань зазначено Соколова О.В., що відповідно до приписів ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», є достатнім доказом на підтвердження його повноважень.
З приводу тверджень позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин норми законодавства про працю, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції до набрання чинності Законом України від 19.09.2019 №117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалася законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалося лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Законом України від 19.09.2019 №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону України «Про державну службу», зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону України «Про державну службу» (у редакції, що діє з 25.09.2019) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
На момент попередження позивача про наступне звільнення, так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення, була чинною редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.09.2019 №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», які набули чинності з 25.09.2019.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону України «Про державну службу».
Разом з цим, аналіз положень Закону України «Про державну службу», яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, як уже зазначено вище свідчить, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
За таких обставин твердження позивача про необхідність застосування норм законодавства про працю, суд вважає безпідставними.
Суд зазначає, що решта аргументів і міркувань сторін, які подані на підтримку або заперечення проти позову, на спірні правовідносин не впливають, а отже висновків суду по суті спору не змінюють.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9.12.1994 №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
В рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6.09.2005) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, у пункті 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
В статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність своїх дій та рішень у спірних правовідносинах з позивачем.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії та рішення відповідача відповідають визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах.
Підсумовуючи все наведене вище, суд приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправними дій та наказу, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів, не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправними дій та наказу, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення коштів, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.