ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" травня 2025 р. справа № 300/1561/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Біньковської Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу від 20.02.2024 №452/зк, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області відповідно до змісту якого просить: визнати протиправним та скасувати наказ Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 20.02.2024 № 452/зк «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити на посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області з 21.02.2024; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2024 по дату ухвалення рішення по справі.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що наказ від 20.02.2024 № 452/зк про звільнення її з посади є незаконним, прийнятим з порушенням процедури звільнення, передбаченої положеннями Закону №889-VIII та Кодексу законів про працю України, оскільки фактично відбулася реорганізація Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Управління Держпраці у Тернопільській області, Управління Держпраці у Чернівецькій області шляхом їх злиття в один орган з міжрегіональним статусом і Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є правонаступником майна зазначених трьох управлінь Держпраці в областях та перебрало на себе їх завдання і функції. Незважаючи на те, що компетенція новоствореного органу розповсюджується на територію кількох областей, на відміну від Управління Держпраці в Івано-Франківській області, завдання та функції, які виконує новостворений орган та які виконувало Управління Держпраці в Івано-Франківській області, є аналогічними. Також зазначає, що Закон № 889-VIII та ст. 40 КЗпП України передбачає обов'язок працевлаштування працівників ліквідованої (фактично реорганізованої) установи, а тому їй мала бути запропонована рівнозначна посада у Південно-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці. Однак, їй не була запропонована рівнозначна посада державної служби або, як виняток, нижча посада державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей в державному органі, якому передано повноваження і функції Управління Держпраці в Івано-Франківській області. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Управління Держпраці в Івано-Франківській області у відзиві на позов зазначило, що за юридичною формою мала місце саме ліквідація Управління Держпраці в Івано-Франківській області. Положення Постанови Кабінету Міністрів України №14 від 12.01.2022 та інших нормативно-правових актів щодо прийняття рішень про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань праці у судовому порядку не оскаржувалися, докази визнання їх протиправними та нечинними відсутні. Закон № 889-VIII не передбачає обов'язку суб'єкта призначення пропонувати державному службовцю будь-яких посад при його звільненні у зв'язку з ліквідацією державного органу. Вважає, що підстав для задоволення позову немає, оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням норм чинного законодавства (а.с.27).
Південно-Західне міжрегіонального управління Державної служби з питань праці вказало, що за юридичною формою мала місце саме ліквідація Управління Держпраці в Івано-Франківській області. На момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення була врегульована положеннями Закону № 889-VIII і це виключає можливість застосування КЗпП України до спірних правовідносин. Закон № 889-VIII не передбачає обов'язку суб'єкта призначення пропонувати державному службовцю будь-які посади при його звільненні у зв'язку з ліквідацією державного органу. Оскільки постановою КМУ від 12.01.2022 №14 вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, в тому числі, і Управління Держпраці в Івано-Франківській області, то і будь-які обов'язки у Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо пропонування посад звільненим працівникам Управління Держпраці в Івано-Франківській області відсутні. Вважає неможливим поновлення позивачки на посаді у новоствореному органі, оскільки вона у ньому ніколи не працювала. Просить в задоволенні позову відмовити (а.с.20).
У відповіді на відзив позивач не погоджується із доводами відповідача, з підстав, аналогічних позовній заяві (а.с.39).
У зв'язку з припиненням Управління Держпраці в Івано-Франківській області позивач просить суд, зокрема, поновити її на рівнозначній посаді (начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці) в Південно-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці з 21 лютого 2024 року та стягнути з Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2024 по дату ухвалення рішення по справі (а.с.51).
Враховуючи зміст постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» від 12 січня 2022 № 14, наказу Державної служби України з питань праці від 02.12.2022 за №230, Положення про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 23.09.2022 за №172, керуючись статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд допускає заміну відповідача у справі Управління Держпраці в Івано-Франківській області його правонаступником - Південно-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Відтак, суд задовольняє заяви позивача про заміну відповідача правонаступником та уточнення позовних вимог.
Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
Наказом від 24.11.2015 за № 100-к ОСОБА_1 24.11.2015 призначено на посаду начальника відділу з експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області за переведенням з Територіальної державної інспекції з питань праці в Івано-Франківській області, а наказом від 29.12.2018 за № 277-к з 01.01.2019 переміщено на посаду начальника відділу з питань гігієни праці та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
Вказане встановлено у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 в адміністративній справі № 300/5212/22 та в силу приписів частини 4 статті 78 КА України доказуванню не підлягає.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2023 в адміністративній справі № 300/5212/22 серед іншого визнано протиправним і скасовано наказ Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 12.12.2022 за № 269-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області з 13.12.2022 та стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.12.2022 по 27.06.2023 в сумі 105040 грн 77 коп. Вказана постанова набрала законної сили 27.06.2023.
07.07.2023 Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області прийнято наказ №13-к «Про поновлення на роботі Ольги Ткачівської», яким скасовано наказ Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 12.12.2022 №269-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області з 13.12.2022 (а.с.35).
12.07.2023 ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с.10, 36).
Наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 14.07.2023 за №18-к «Про оголошення простою» ОСОБА_1 оголошено простій не з вини працівника з 17.07.2023 (а.с.35 зворот).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 в адміністративній справі №300/5973/23, яке набрало законної сили 12.07.2024, визнано протиправним та скасовано наказ Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 14.07.2023 №18-к «Про оголошення простою». Стягнуто з Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 недоплачений середній заробіток за період простою з 17.07.2023 по 20.02.2024 в розмірі 77942,65.
20.02.2024 Управління Держпраці в Івано-Франківській області прийняло наказ №452/зк «Про звільнення ОСОБА_2 », яким звільнено ОСОБА_1 , начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області 20.02.2024 у зв'язку з ліквідацією Управління Держпраці в Івано-Франківській області (а.с.36).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд при вирішенні цієї справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Також, громадянам згідно із статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначає Закон України «Про державну службу» ( надалі також - Закон № 889-VIII).
Частинами 1 - 3 статті 5 Закону № 889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87 цього Закону).
Відповідно до частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
Приписами частини 5 статті 22 Закону № 889-VIII визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
За змістом частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин положеннями Закону № 889-VIII врегульована процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
За змістом частин 2 - 3 статті 81 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Відповідно до частин 1 - 2, 4 статті 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.
Юридична особа приватного права може створюватися та здійснювати діяльність на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, а у випадках, передбачених законом, - Національним банком України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.
Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Згідно зі статтею 82 ЦК України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Частиною 2 статті 104 ЦК України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно зі статтею 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.
Отже, ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.
Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.
Предметом спору в цій справі є правомірність звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Суд зауважує, що наведена підстава звільнення позивача з посади (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889) передбачає таку обставину як ліквідація державного органу.
В постановах від 16 травня 2024 року та 31 липня 2024 року в справах №300/5311/22 і №300/5313/22 Верховний Суд, послуговуючись висновками, викладеними у постановах від 22 листопада і 30 листопада 2022 року в справах №200/3012/21-а, №640/15797/21, від 28 грудня 2022 року в справі №340/376/20, від 05 квітня 2023 року в справі № 640/12871/21, зазначив, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передання іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.
Вказана правова позиція підтримана Верховним Судом також і в постановах від 30.01.2025 в справі №340/1765/23, від 03.04.2025 у справі №300/5208/22.
Кабінетом Міністрів України постановою від 12 січня 2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, серед яких Управління Держпраці в Івано-Франківській області, та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці.
Зазначеною постановою установлено, що 1) територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій; 3) міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Управління Держпраці в Тернопільській області, Управління Держпраці в Чернівецькій області.
До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.05.2024 внесено відомості про припинення юридичної особи Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
Суд констатує, що держава, яка в особі Кабінету міністрів України ухвалила Постанову №14, коли ліквідувала, серед інших, Управління Держпраці в Івано-Франківській області, не відмовилася від завдань з реалізації державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду на місцевому (локальному) рівні, а наділила ними новоутворений міжрегіональний територіальний орган - Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці.
Злиття кількох державних органів в один й наділення цього новоутвореного (в результаті такого способу реорганізації) державного органу по суті тими самими владними повноваженнями, які мали ті органи, які злилися в один, не означає, що припинені (шляхом злиття) державні органи ліквідовані інституційно. В такий спосіб вони набули нової «форми», але їх «сутність», яка виявляється у завданнях і функціях у визначеній сфері правовідносин, залишилися ті самі. Отже, державний орган - Управління Держпраці в Івано-Франківській області, не ліквідоване, а реорганізоване.
Висловлені вище міркування стосовно того, який зміст вкладається в «ліквідацію» державного органу та зміни, внесені до статті 87 Закону згідно із Законом №117-ІХ, не заперечують існуючого підходу до розрізнення «ліквідації» державного органу від його «реорганізації», а з тим і юридичних процедур та наслідків, які мають застосовуватися щодо державних службовців.
Такий висновок за аналогічних обставин справи сформував Верховний Суд у постановах від 16 травня 2024 року у справі №300/5311/22, від 31 липня 2024 року в справі №300/5313/22, від 03.04.2025 у справі №300/5208/22, які враховуються судом при розгляді та вирішення цієї справи.
З огляду на означене, суд доходить висновку, що після формальної ліквідації територіальних органів Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Управління Держпраці у Тернопільській області та Управління Держпраці у Чернівецькій області, фактично відбулася їх реорганізація шляхом злиття у Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, якому і були передані повноваження, завдання та функції названих державних територіальних органів Держпраці, а не їх ліквідація.
Таким чином, є неприйнятними доводи відповідача, що в спірних правовідносинах відбулася ліквідація державного органу.
Державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, принципу стабільності, тож реорганізація державного органу, згідно з частиною 3 статті 87 Закону №889, передбачає обов'язок суб'єкта призначення/керівника державної служби попередити державного службовця про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів, а також (одночасно) запропонувати іншу (інші) рівнозначну посаду (посади) державної служби або, як виняток, нижчу посаду (посади) державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. У тій самій статті зазначено, що при цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Отже, у суб'єкта призначення в спірних правовідносинах на час попередження позивача про звільнення був наявний обов'язок дотримуватися процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII), а саме запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Статтею 6 Закону № 889-VIII визначено, посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
До категорії "Б", зокрема, належать посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів.
До категорії "В" належать інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б".
Приписи ст. 2 Закону № 889-VIII визначають термін «рівнозначна посада» як посаду державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Як свідчать наявні в матеріалах справи докази, суб'єкт призначення всупереч визначеного ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII обов'язку не запропонував позивачу будь-яку іншу рівнозначну посаду або нижчу посаду державної служби, що не заперечується сторонами по справі.
Відповідно до частини 1 статі 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У спірному випадку відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій та прийнятих рішень.
Суд звертає увагу на те, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії, рішення мають бути обґрунтованими та вмотивованими.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд доходить висновку, що наказ Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 20.02.2024 № 452/зк «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
У відповідності до частини 1 статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, враховуючи те, що звільнення позивача із займаної посади відбулося без законної на те підстави, суд дійшов висновку, що позовна вимога про поновлення її на посаді підлягає задоволенню шляхом поновлення з 21.02.2024 на посаді, рівнозначній посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області, в Південно-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці.
Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (надалі також - Порядок №100) передбачено, що він застосовується у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.
За змістом абзаців 4, 5, 7 - 8 пункту 2 розділу 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Згідно із пунктами 5, 8 розділу 4 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Позивач надала суду додаткові письмові пояснення, в яких просить врахувати при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу постанову Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації у 2024 році» від 29.12.2023 №1409, а саме шляхом множення посадового окладу в розмірі 21081,40 грн на відповідну кількість робочих днів (а.с.66).
Відповідач надав суду додаткові пояснення зазначивши про відсутність як обов'язку, так і законних підстав для виплати позивачу будь-яких коштів, в тому числі і середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.75).
З цього приводу суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази проведення класифікації посад державної служби в Управлінні Держпраці в Івано-Франківській області, з врахуванням вимог Постанови №1409, відтак суд не приймає до уваги наведені позивачем у поясненнях розрахунки.
Оскільки позивач звільнена у лютому 2024 року, середній розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу має обчислюватися виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи перед звільненням, тобто за грудень 2023 року - січень 2024 року.
Разом з цим суд враховує, що позивач відповідно до наказу Управління Держпраці в Івано-Франківській області №18-к від 14.07.2023 «Про оголошення простою» перебувала у простої не з вини працівника у період з 17.07.2023 по 20.02.2024 (до моменту звільнення).
Означений наказ визнано протиправним та скасовано рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 в адміністративній справі №300/5973/23, яке набрало законної сили 12.07.2024. Стягнуто з Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 недоплачений середній заробіток за період простою з 17.07.2023 по 20.02.2024 в розмірі 77942,65 грн.
За змістом довідки Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 18.03.2024 №2 середньоденна заробітна плата позивача за травень-червень 2023 року становить 744,97 грн.
Таким чином, середній заробіток позивача за весь період вимушеного прогулу складає 241370,28 грн, виходячи з такого розрахунку: 324 робочих днів (період з 21.02.2024 по 19.05.2025 включно) помножити на 744,97 грн (розмір середньоденної заробітної плати), який підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 15644,37 грн.
Суд звертає увагу, що суми, які визначено до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів.
Підсумовуючи наведене вище суд константує, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
За змістом статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі також - Закон №5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд керується критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, значення спору для сторони тощо.
Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу у цій справі надавалася відповідно до договору про надання правничої допомоги від 13.12.2022 (а.с.49), укладеного між адвокатом Булавинець М.М. та ОСОБА_1 , предметом якого є надання правової допомоги.
Також, адвокатом Булавинцем М.М. надано суду копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №819 виданого 18.11.2011 (а.с.48), квитанції №69124424 від 08.04.2024 на суму 3000 грн (а.с.46), акт про надання правничої допомоги від 08.04.2024 (а.с.47) та ордеру серії АТ №1034180 (а.с.65).
Відповідач не погоджується із розміром витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не надано підтверджуючих документів.
При розподілі судових витрат у цій справі суд враховує: зміст позовної заяви; час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів адміністративної справи; складність адміністративної справи; те, що справа розглядалася в спрощеному провадженні, без виклику сторін.
Згідно акта про надання правничої допомоги розрахунок (детальний опис робіт (надання послуг) від 08.04.2024 на виконання договору про надання правничої допомоги від 13.12.2022 адвокатом надано наступні послуги:
- проведення консультацій з клієнтом з метою з'ясування обставин справи. Правовий аналіз наданих клієнтом документів, підготовка правової позиції, стратегії а тактики захисту. Пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах в Єдиному державному реєстрі судових рішень (кількість витрачених годин/хвилин - 30 хв, вартість 1 години роботи - 1000 грн) - 500 грн);
- складення позовної заяви (в тому числі додатків до неї) (кількість витрачених годин/хвилин - 1 год. 30 хв, вартість 1 години роботи - 1000 грн) - 1500 грн;
- юридичний аналіз відзиву на позовну заяву і підготовка відповіді на відзив (кількість витрачених годин/хвилин - 1 год., вартість 1 години роботи - 1000 грн), - 1000 грн. Загальна вартість наданих послуг 3000 грн, витрачено 3 години.
За змістом квитанції №69124424 від 08.04.2024 ОСОБА_1 сплатила адвокату Булавинцю М.М. кошти в розмірі 3000 грн згідно акту від 08.04.2024 у справі №300/1561/24.
У вказаній справі, заявлені позивачем до відшкодування 3000 грн витрат на правничу допомогу є обґрунтованими, відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Заявлений розмір витрат є співмірним із складністю справи, із реальним часом, витраченим адвокатом, та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Враховуючи наведене, виходячи із обставин справи, критерію пропорційності, суд вважає обґрунтованим та об'єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, у загальному розмірі 3000,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати наказ Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 20.02.2024 № 452/зк «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області, в Південно-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці з 21.02.2024.
Стягнути з Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2024 по 19.05.2025 в сумі 241370,28 грн (двісті сорок одну тисячу триста сімдесят гривень двадцять вісім копійок) з проведенням (утриманням) необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області, в Південно-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці та в частині стягнення з Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 15644,37 грн (п'ятнадцять тисяч шістсот сорок чотири гривні тридцять сім копійок) з проведенням (утриманням) необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства, допустити до негайного виконання.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ),
відповідач - Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44840602, вулиця Франка, 4, м. Івано-Франківськ).
Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.