19 травня 2025 року Справа № 280/3913/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Сіпака А.В., перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд: зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути адвокатський запит від 18.03.2025 року № 18032510 в інтересах ОСОБА_1 , 10.09.1990 та надати відповідь; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути адвокатський запит від 18.03.2025 року № 18032508 в інтересах ОСОБА_1 , 10.09.1990 та надати відповідь; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати витяг з наказу про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати послужний список ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Перевіряючи адміністративний позов на його відповідність вимогам статті 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку, що дана позовна заява не відповідає положенням вказаних статей з наступних підстав.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Аналізуючи частину першу статті 5 КАС України, суд звертає увагу на те, що права, свободи або законні інтереси особи підлягають судовому захисту в адміністративному суді за наявності наступних обов'язкових умов безпосереднього порушення прав, свобод або законних інтересів особи, вчинення такого порушення законодавчо визначеним суб'єктом, а саме суб'єктом владних повноважень, та у разі порушення прав, свобод або законних інтересів особи у спосіб встановлений законодавством, а саме рішенням, дією чи бездіяльністю такого суб'єкта.
З цього приводу суд зазначає, що захист прав позивача, шляхом зобов'язання суб'єта владних повноважень вчинити певні дії, може відбуватись, виключно, внаслідок визнання відповідних рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними.
За відсутності протиправних рішень дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відсутня одна з необхідних, визначених частиною 1 статті 5 КАС України умов, для судового захисту порушених прав позивача.
З огляду на викладене, позивачу необхідно уточнити позовні вимоги, викладені відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом із цим, суддя вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад і участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Суддя враховує, що цей спір виник з огляду на ненадання відповідачем відповіді на адвокатський запит від 18.03.2025 щодо надання витягу з наказу про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та послужного списку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Статтею 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 12 названого Закону встановлено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно з частинами першою, другою статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
У той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Відповідно до абзаців першого та другого частини першої статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту. До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Згідно із частинами другою, третьою статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі №640/7688/21 за результатами аналізу вищенаведених положень чинного законодавства дійшов таких висновків щодо правозастосування:
- якщо говорити про запит на отримання публічної інформації у сенсі Закону №2939-VI, то запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. При цьому, розпорядниками такої інформації є суб'єкти, названі у статті 13 цього Закону;
- якщо ж йдеться про адвокатський запит у розумінні Закону №5076-VI, то на відміну від запиту на отримання публічної інформації, такий може бути адресований як суб'єктам владних повноважень та юридичним особам, так і приватним особам;
- основною відмінністю між запитом на отримання публічної інформації (1) і адвокатським запитом (2) є те, що перший може стосуватися будь-якої публічної інформації, незалежно від того, стосується вона запитувача чи ні, а другий інформації, необхідної адвокату для надання правової допомоги клієнту. Тобто метою звернення адвоката з адвокатським запитом є виключно належне виконання договору про надання правової допомоги. Це узгоджується з приписами статті 24 Закону №5076-VI, якою передбачено обов'язок адвоката додавати до адвокатського запиту посвідчені ним копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
При цьому, як неодноразово у своїх постановах вказувала Велика Палата Верховного Суду, сам по собі адвокатський запит не є запитом про надання публічної інформації, оскільки може бути адресований не лише розпорядникам публічної інформації, визначеним Законом №2939-VI, а більш широкому колу суб'єктів (постанови ВП ВС від 29.04.2020 у справі №826/2106/17, від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а).
Верховний Суд у вищезгаданій постанові від 21.03.2024 зазначив, що Закон №5076-VI не містить заборони запитувати в адвокатському запиті публічну інформацію, якщо це необхідно для захисту інтересів клієнта. Тобто, адвокатський запит може стосуватися й надання публічної інформації. Але, у такому разі адвокат у запиті, крім посилання на відповідні статті Закону №5076-VI, зобов'язаний послатися й на відповідні статті Закону №2939-VI, як на правову підставу для отримання інформації, яка підпадає під визначення публічної, а також дотриматися вимог останнього й звернути увагу суб'єкта, якому адресовано адвокатський запит, на його статус розпорядника публічної інформації.
Суддя, дослідивши наявну у матеріалах справи копію адвокатського запиту адвоката Крамного С.С. від 18.03.2025, встановив, що у ньому відсутні посилання на Закон України "Про доступ до публічної інформації".
Таким чином, адвокат не ідентифікував свій адвокатський запит в якості запиту про доступ до публічної інформації.
Натомість, зі змісту вищезгаданого адвокатського запиту слідує, що метою звернення з адвокатським запитом до Військової частини НОМЕР_1 було отримання інформації та документації, необхідної у зв'язку із наданням юридичної допомоги гр. ОСОБА_1 , про що ним наголошено в цьому ж запиті.
Як зазначено вище, основна відмінність запиту на отримання публічної інформації від адвокатського запиту полягає у тому, що перший може стосуватися будь-якої публічної інформації, незалежно від того, стосується вона запитувача чи ні, а другий інформації, необхідної адвокату для надання правничої допомоги клієнту.
Тому, звертаючись до розпорядника публічної інформації із адвокатським запитом, адвокат (у тому числі, який звертається з метою належного виконання договору про правову допомогу) повинен окрім положень Закону №5076-VI, який визначає його право на таке звернення, посилатися й на норми Закону №2939-VI, аби розпорядник інформації мав можливість "ідентифікувати" такий запит саме як запит на публічну інформацію.
У контексті наведеного суд також звертає увагу на те, що за змістом статті 15 Закону №5076-VI відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом. У той же час, за змістом статей 10, 23 Закону №2939-VI відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Таким чином, окрім уже згаданих відмінностей запиту на отримання публічної інформації і адвокатського запиту, вони відрізняються також і наслідками відмови в отриманні запитуваної інформації.
Так, відмова розпорядника публічної інформації в наданні такої інформації на відповідний запит може бути оскаржена до суду, що прямо передбачено Законом №2939-VI, тоді як оскарження до адміністративного суду бездіяльності органу влади у наданні відповіді на адвокатський запит Законом №5076-VI не передбачено.
Як вже було зазначено, частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб, за загальним правилом, є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист, зазвичай, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Аналогічний правовий висновок міститься у Постановах Касаційного адміністративного суду від 16.02.2021 року у справі №320/950/19, від 14.03.2018 року у справі №815/219/17, від 22.11.2018 року у справі №766/12374/17.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Аналогічний правовий висновок міститься у Постановах Касаційного адміністративного суду від 27.04.2023 року у справі №161/16515/16-а.
Конституційне право на доступ до правосуддя не є безмежним. Метою суду (правосуддя) є захист порушених прав та свобод, належних людині, яка звертається за захистом (її суб'єктивних прав). Разом з цим обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.
Аналогічний правовий висновок міститься у Постанові Касаційного адміністративного суду від 30.06.2021 року у справі №305/2127/16-а.
Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів особи, тому вона має довести (а суд встановити), що позивачеві належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Законодавство України не передбачає можливості подання позову в «інтересах правопорядку», який відомий у теорії права як actio popularis.
Для звернення до суду особа (позивач) повинна мати матеріально-правову заінтересованість у вирішенні спору. Матеріально-правовий інтерес у порушенні справи - це зв'язок позивача із зазначеним у позовній заяві предметом судового захисту, питання про наявність або відсутність якого вирішується суддею під час попереднього дослідження матеріальної правоздатності позивача, заявленої до суду вимоги та її підстави. Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів особи, тому вона має довести (а суд - встановити), що позивачеві належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.
Юридична зацікавленість (інтерес) у зверненні до суду повинна мати об'єктивну основу. Для відкриття провадження у справі недостатньо лише суб'єктивного твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Враховуючи вищенаведене, у суду відсутня можливість встановити, чи були порушені права, свободи або законні інтереси позивача, яким чином таке порушення вчинене, яке саме право, свобода або законний інтерес позивача підлягають захисту і в який спосіб.
Тобто, позивачем не надано доказів порушення відповідачем прав, які підлягали би захисту у порядку адміністративного судочинства.
Згідно з ч.1 ст.169 КАС суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов підлягає залишенню без руху для надання позивачу строку для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169 КАС України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії, - залишити без руху.
Позивачу усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду, у строк, що не перевищує десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити позивачу, що в разі неусунення недоліків позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.
Ухвала про залишення позовної заяви без руху набирає законної сили з моменту її підписання. Заперечення на ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя А.В. Сіпака