16 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/260/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Волинської митниці (далі - відповідач, митниця) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 02.01.2025 №UA205140/2025/000001/1 та картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2025/000004.
В обґрунтуванням позовних вимог позивач зазначає, що придбав у компанії Max Automobile легковий автомобіль марки BMW, модель X1 XDRIVE18D, що був у вжитку, календарний рік виготовлення - 2014, вартістю 4700 Євро, що підтверджується рахунком фактурою №RG1085 від 13.12.2024.
Перевезення автомобіля здійснювалось з м. Bilelefeld (Німеччина) до п/п «Угринів» (Україна), що підтверджується довідкою про транспортні витрати №1 від 02.01.2025, згідно якої вартість перевезення автомобіля становить 300 Євро.
В подальшому декларантом позивача з метою митного оформлення придбаного транспортного засобу подано до Волинської митниці митну декларацію (далі - МД) №25UA205140000019U6, в якій зазначена митна вартість товару в сумі 218026,00 грн, із урахуванням витрат на транспортування в розмірі 300 Євро.
Відповідно до статей 53, 54 Митного кодексу України (далі - МК України) позивачу було запропоновано в десятиденний термін надати додаткові документи, однак останній повідомив, що надав відповідачу всі необхідні та наявні у нього документи на підтвердження вартості товару, визначеної за основним методом.
За результатами розгляду поданих декларантом документів Волинською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2025/000001/1 від 02.01.2025 та сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2025/000004.
Митну вартість товарів визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України, а саме: 8600 Євро/шт за МД №UA204130/2024/020830 від 30.12.2024.
Різниця між сумами платежів, нарахованими за митною вартістю, визначеною декларантом, і митною вартістю, визначеною митним органом, перевищує суму митних платежів від задекларованої вартості товарів на 49187,72 грн.
Позивач вважає рішення про коригування митної вартості товарів UA205140/2025/000001/1 від 02.01.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205140/2025/000004 протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
На думку позивача, подані відповідно до частини другої статті 53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об'єктивні дані, що піддаються обчисленню. В свою чергу, митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, а також, жодним чином не обґрунтував, як саме зазначені розбіжності, позбавляють митний орган можливості перевірити заявлену митну вартість імпортованого товару.
Стосовно доводів митного органу про те, що відповідно рахунка-фактури від 13.12.2024 № RG1085 продавцем (власником) транспортного засобу є Max Automobile, що суперечить власнику, вказаному в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 12.11.2024 № НОМЕР_1 , позивач зазначає, що продавець та власник товару не повинен обов'язково бути однією і тією ж особою. З поданих декларантом документів (контракту) зрозуміло, що продавцем є компанія Max Automobile. Чинним законодавством не передбачено обов'язку надання декларантом документів про походження товару в попередніх ланцюгах постачання продавця-експортера, що може становити комерційну таємницю, а питання щодо перевірки повноважень продавця на здійснення продажу транспортного засобу від імені його власників не входить до компетенції митниці та не впливає на задекларовані та підтверджені відповідними документами числові значення митної вартості, з якої обраховуються та справляються митні платежі.
Також, на думку позивача, не заслуговують уваги доводи митного органу про те, що згідно рахунка-фактури від 13.12.2024 № RG1085 дата розрахунку за транспортний засіб - 13.12.2024, проте документу про підтвердження оплати не надано, оскільки відповідачу було надано платіжний документ б/н від 13.12.2024, із якого вбачається, що ОСОБА_1 здійснив оплату за автомобіль BMW, модель X1 XDRIVE18D №WBAVP71030VW71638 в сумі 4700 Євро.
Стосовно доводів митного органу про те, що митна декларація країни відправлення від 13.12.2024 №24DE800149456738B2 дозволяє ідентифікувати товар, але не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує заявлену декларантом митну вартість, оскільки не містить вартісних і статистичних даних товару, позивач зауважує, що митна декларація країни відправлення є документом, який митний орган вправі додатково витребувати з метою усунення розбіжностей, підробки чи неточності виявлених у документах, які підтверджують митну вартість та вказані у частині першій статті 53 МК України.
Окрім того, позивач вказує, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів митний орган взяв відомості з автоматизованої інформаційної системи, яка не може бути безумовним джерелом для визначення митної вартості товару, та зазначив лише номер та дату митної декларації (МД UA204130/2024/020830 від 30.12.2024), на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.
Відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, а сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.
З огляду на викладене позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 16.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.36).
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву (а.с.50-56) позовних вимог не визнала, посилаючись на те, що у відповідності до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №651, статті 257 МК України для митного оформлення товарів декларантом в інтересах ОСОБА_1 подано МД №25UA205140000019U6 від 02.01.2025 на товар : «легковий автомобіль BMW» та перелік документів, визначених в графі 44 МД. Митну вартість вказаного товару визначено за основним методом за ціною договору (контракту).
Під час перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, встановлено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну території України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять розбіжності:
- відповідно рахунка-фактури від 13.12.2024 №RG1085 продавцем (власником) транспортного засобу є Max Automobile, що суперечить зазначеному власнику, вказаному в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 12.11.2024 № НОМЕР_1 , документів про перехід права власності не надано;
- згідно рахунка-фактури від 13.12.2024 № RG1085 дата розрахунку за транспортний засіб - 13.12.2024, проте документу про підтвердження оплати не надано;
- митна декларація країни відправлення від 13.12.2024 №24DE800149456738B2 дозволяє ідентифікувати товар, але не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує заявлену декларантом митну вартість, оскільки не містить вартісних і статистичних даних товару.
Представник відповідача зазначає, що саме під час опрацювання документів, які підтверджують митну вартість і встановлено вищевказані розбіжності, які стали визначальними для сумніву митниці в достовірності заявлених декларантом відомостей про митну вартість та, як наслідок, реалізації права митного органу вимагати додаткові документи, які б спростували ці розбіжності.
Згідно із статтями 53-54 МК України декларанту було запропоновано надати в десятиденний термін додаткові документи.
Декларант надав додаткові документи: копію митної декларації країни відправлення від 13.12.2024 №24DE800149456738B2, рахунок б/н від 13.12.2024 на суму 4700 Євро.
Декларант не надав в повному обсязі витребовуваних додаткових документів та відомостей для підтвердження заявленої митної вартості, про що повідомив листом б/н від 02.01.2025.
Оскільки позивачем не було надано всіх документів на запит митного органу, які б документально підтвердили або визначили кількісно і достовірно складові митної вартості, митна вартість не могла бути визначена за основним методом визначення митної вартості.
Митну товарів визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України, згідно раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях та відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 у редакції наказу Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.07.2009 №1335/5/1159.
Визначений рівень митної вартості становить - 8600 Євро/шт за МД UA204130/2024/020830 від 30.12.2024.
Вказаний товар оформлено у вільний обіг згідно з МД №25UA205140000148U8 від 03.01.2025 з наданням гарантій, передбачених частиною сьомою статті 55 МК України.
Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2025/000004 містить причини відмови, вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митних декларацій, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також в них вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову. Тобто вона цілком відповідає положенням МК України та Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №631.
З огляду на вищевказане, представник відповідача вважає, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості та картка відмови є такими, що прийняті у повній відповідності до вимог чинного законодавства, а тому є законними та обґрунтованими, просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Інші заяви по суті справи не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
На підставі нотаріально посвідченої довіреності від 21.12.2024 №2986 (а.с.14, 67 зворот-68), відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 купити (придбати) за кордоном або в Україні на його ім'я транспортний засіб, останній придбав у компанії Max Automobile легковий автомобіль марки BMW, модель x1 8d, дизель, 105 кіловат, 1995 см3, білий Ідн. номер автомобіля № НОМЕР_2 , який був поставлений згідно із рахунком-фактурою (iнвойсом) RG1085 від 13.12.2024 (а.с.11, 69 зворот, переклад а.с.41).
З метою митного оформлення імпортованого товару 02.01.2025 декларант ОСОБА_1 подав до Волинської митниці електронну МД, якій присвоєно номер №25UA205140000019U6 (а.с.19, 59) на товар: «легковий автомобіль - 1 шт: марка BMW, модель X1 XDRIVE18D, що був у вжитку, календарний рік виготовлення - 2014, модельний рік виготовлення - 2014, тип двигуна - дизельний, об'єм двигуна - 1995 см3, потужність - 105 квт, кузов № НОМЕР_2 , тип кузова - універсал, кількість місць, включаючи місце водія - 5, колісна формула 4x4. Призначений для перевезення пасажирів по дорогах загального користування, категорія ТЗ-М1. Виробник: Bayerische Motoren Werke AG, DE Торговельна марка: BMW»» (графа 31 МД). Митну вартість визначено за першим методом (за ціною договору) на рівні 4700 Євро.
Разом з митною декларацією позивачем до митного органу було подано також передбачений МК України перелік документів, на підставі яких товар був придбаний та ввезений на територію України, а саме: рахунок-фактура (iнвойс) RG1085 від 13.12.2024 (а.с.11, 69 зворот, переклад а.с.41), митна декларація країни відправлення №24DE800149456738B2 13.12.2024 (а.с.15-16, 68 зворот-69, переклад а.с.42-43), інтернет ресурс mobile.de від 02.01.2025 (а.с.17, 65-67, переклад а.с.44), квитанція про оплату від 13.12.2024 (а.с.18, переклад а.с.45), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 від 12.11.2014 (а.с.12-13, 63 зворот-64, переклад а.с.46-48), довіреність від 21.12.2024 №2986 (а.с.14, 67 зворот-68), довідка про транспортні витрати від 02.01.2025 №1 (а.с.20, 74 зворот), заява про видачу посвідчення про реєстрацію транспортного засобу від 02.01.2025 (а.с.74), платіжна інструкція від 30.12.2024 №0.0.4100899717.1 (а.с.73), платіжна інструкція №0.0.4105647397.1 від 02.01.2025 (а.с.73 зворот), паспорт громадянина України НОМЕР_3 (а.с.29-30), паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 01.10.2018 (а.с.75).
02.01.2025 позивачу направлено електронне повідомлення, яким позивачу запропоновано в десятиденний термін надати додаткові документи, а саме: відомості про вартість товару, зазначену в касових/товарних чеках, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо ціни товару; банківський платіжний документ, що підтверджує розрахунки за товар; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) щодо вартості товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; транспортні (перевізні) документи; якщо здійснювалось страхування - страхові документи та відомості про вартість страхування (а.с.23, 77).
У відповідь на вказане повідомлення позивач листом від 02.01.2025 повідомив, що всі необхідні наявні документи для визначеності митної вартості задекларованих товарів були додані, а саме: декларація країни відправлення та платіжний документ щодо вартості товару, довідка про транспорті витрати, більше додаткових документів надавати не буде та просив прийняти рішення на підставі наявних документів не чекаючи десятиденного терміну (а.с.76).
02.01.2025 митний орган за результатами перевірки митної декларації, а також інших документів, наданих відповідно до МК України, прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2025/000001/1 (а.с.21, 60) та видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2025/000004 (а.с.22, 61), відповідно до якої відмовлено у митному оформленні товарів.
У графі 33 оскаржуваного рішення зазначено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів в поданих до митного оформлення товарів за митною декларацією № 25UА205140000019U6 документи містять розбіжності, зокрема.
Відповідно рахунка-фактури від 13.12.2024 №RG1085 продавцем (власником) транспортного засобу є Max Automobile, що суперечить зазначеному власнику, вказаному в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 12.11.2024 №ЕН788796, документів про перехід права власності не надано.
Згідно рахунка-фактури від 13.12.2024 №RG1085 дата (розрахунку за транспортний засіб -13.12.2024, проте документу про підтвердження оплати не надано.
Митна декларація країни відправлення від 13.12.2024 №24DE800149456738В2 дозволяє ідентифікувати товар, але не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує заявлену декларантом митну вартість, оскільки не містить вартісних і статистичних даних товару.
Згідно із статтями 53 та 54 МК України декларанту запропоновано надати в 10-денний термін додаткові документи.
Декларант надав додаткові документи: копію митної декларації країни відправлення від 13.12.2024 № 24DE800149456738B2, рахунок б/н від 13.12.2024 на суму 4700 Євро. Декларант не надав в повному обсязі витребовуваних додаткових документів та відомостей для підтвердження заявленої митної вартості, про що повідомив листом б/н від 02.01.2025.
У зв'язку з вищевикладеним та керуючись положеннями Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994 року, МК України, також вимогами частини шостої статті 54 МК України передбачено, що у зв'язку із неподанням декларантом документів згідно з переліком, та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК України митниця може відмовити у визнанні заявленої декларантом митної вартості. У зв'язку з неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості, а саме методу 2а (стаття 59 МК України) та методу 2б (стаття 60 МК України) з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (стаття 62 МК України) та методу 2г (статті 63 МК України) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта. У зв'язку з тим, що документи подані для підтвердження митної вартості товарів не містять усіх відомостей, що. підтверджують числові значення складових митної вартості, та містять вищевказані розбіжності, митницею відповідно до положень статей 55 та 57 МК України з декларантом проведена письмова консультація щодо вибору методу визначення митної вартості товару. Митну товарів визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України, згідно раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях та відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 у редакції Наказу Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.07.2009 №1335/5/1159. Визначений рівень митної вартості становить - 8600 Євро/шт за МД №UA204130/2024/020830 від 30.12.2024.
Товар був випущений у вільний обіг відповідно до митної декларації №25UA205140000148U8 від 03.01.2025 з наданням гарантій, передбачених частиною сьомою статті 55 МК України (а.с.24, 78 зворот-79).
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню митниці, суд зазначає наступне.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.
Відповідно до вимог частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару.
Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частинами першою, другою статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Як встановлено частиною першою статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу(частини перша, друга статті 54 МК України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як визначено частиною п'ятою статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості.
У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно з частиною четвертою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п'ята статті 53 МК України).
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому, лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.
Разом з тим, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару (легковий автомобіль BMW,) за основним методом (за ціною договору (контракту)).
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Наведені норми зобов'язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Разом з тим, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).
Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У розглядуваному випадку спірне рішення прийняте відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України: декларант не надав усіх додаткових документів, витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.
Як визначено частиною другою статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).
У розумінні частини п'ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України.
Надаючи оцінку доводам сторін у справі, зокрема, щодо наявності у митного органу підстав для витребування додаткових документів, суд зазначає, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) позивач подав разом із митною декларацією документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України).
На думку суду, подані декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об'єктивні дані, що піддаються обчисленню.
Так, як встановлено судом на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 21.12.2024 №2986 (а.с.14, 67 зворот-68) представник позивача придбав у компанії Max Automobile легковий автомобіль марки BMW, модель x1 8d, дизель, 105 кіловат, 1995 см3, білий Ідн. номер автомобіля № НОМЕР_2 вартістю 4700 Євро.
Вказаний транспортний засіб був поставлений позивачу згідно із рахунком-фактурою (iнвойсом) №RG1085 від 13.12.2024 (а.с.11, 69 зворот, переклад а.с.41).
Ціна товару в інвойсі №RG1085 від 13.12.2024 (4700 Євро) відповідає загальній фактурній вартості, зазначеній в МД №25UA205140000019U6 від 02.01.2025 (графа 22) (а.с.19, 59).
Визначена у МД №25UA205140000019U6 від 02.01.2025 митна вартість товару у загальному розмірі 218026,00 грн включає вартість товару 204 44,44 грн (еквівалентно 4700 Євро за курсом 43,6052) і вартість витрат на транспортування в сумі 13081,56 грн.
Так, відповідно до довідки від 02.01.2025 №1 вартість транспортування легкового автомобіля: легковий автомобіль - 1 шт: марка BMW, модель X1 XDRIVE18D, що був у вжитку, календарний рік виготовлення - 2014, модельний рік виготовлення - 2014, тип двигуна - дизельний, об?єм двигуна - 1995 см3, потужність - 105 квт, кузов №WBAVP71030VW71638 від м. Bilelefeld (Німеччина) до п/п «Угринів» (Україна) становить 300 Євро (а.с.20, 74 зворот), що за курсом 43,6052 становить 13081,56 грн.
Верховний Суд в постановах від 31.05.2019 у справі №804/16533/14, від 07.07.2023 у справі №803/718/17 вказав, що якщо закон не визначає доказ (докази), винятково якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Вказаної правової позиції суд дотримується при вирішенні даного спору та зазначає, що подана позивачем на підтвердження транспортних витрат довідка є належним доказом їх понесення.
Однією із підстав для прийняття оскаржуваного рішення слугувало те, що відповідно рахунка-фактури від 13.12.2024 №RG1085 продавцем (власником) транспортного засобу є Max Automobile, що суперечить зазначеному власнику, вказаному в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 12.11.2024 № ЕН788796, документів про перехід права власності не надано.
Щодо таких доводів митниці суд зазначає, що продавець та власник товару не повинен обов'язково бути однією і тією ж особою. Продавець, реалізуючи транспортний засіб, не зобов'язаний здійснювати його реєстрацію за собою, а наявність у продавця права продажу може бути обумовлено цивільно-правовими відносинами між безпосереднім власником транспортного засобу та продавцем. З поданих декларантом документів зрозуміло, що продавцем є компанія Max Automobile. Доказів перебування позивача у договірних відносинах з третіми особами, крім продавця, матеріали справи не містять.
Також чинним законодавством не передбачено обов'язку надання декларантом документів про походження товару в попередніх ланцюгах постачання продавця-експортера, що може становити комерційну таємницю, а питання щодо перевірки повноважень продавця на здійснення продажу транспортного засобу від імені його власників не входить до компетенції митного органу та не впливає на задекларовані та підтверджені відповідними документами числові значення митної вартості, з якої обраховуються та справляються митні платежі.
Більше того, суд зауважує, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 12.11.2024 №ЕН788796 не містить інформації про продавця транспортного засобу. Натомість у графі С.4с свідоцтва зазначено, що власник свідоцтва про реєстрацію не ідентифікується як власник транспортного засобу (а.с.12-13, 63 зворот-64, переклад а.с.46-48).
В оскаржуваному рішенні також зазначено, що згідно рахунка-фактури від 13.12.2024 №RG1085 дата розрахунку за транспортний засіб - 13.12.2024, проте документу про підтвердження оплати не надано.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що оплата за товар була проведена позивачем відповідно до квитанції про оплату від 13.12.2024 на суму 4700 Євро (а.с.18, переклад а.с.45).
Тобто, дата вказаної квитанції збігається із датою оплати, що вказана в рахунку-фактурі від 13.12.2024 №RG1085.
За змістом квитанції можна встановити, що кошти отримані компанією Max Automobile від ОСОБА_1 за BMW, модель X1 8D, №WBAVP71030VW71638.
При цьому, в оскаржуваному рішенні зазначено про те, що на вимогу митного органу декларант додатково надав, у тому числі рахунок б/н від 13.12.2024 на суму 4700 Євро. Вказані обставини представник відповідача також підтвердив у поданому відзиві на позовну заяву.
Стосовно доводів митного органу про те, що митна декларація країни відправлення від 13.12.2024 №24DE800149456738В2 дозволяє ідентифікувати товар, але не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує заявлену декларантом митну вартість, оскільки не містить вартісних і статистичних даних товару, суд зазначає наступне.
Митна декларація країни відправлення в розумінні частини другої статті 53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до частини шостої статті 53 МК України її декларант може подати за власним бажанням. Також копію митної декларації країни відправлення декларант або уповноважена ним особа подає на письмову вимогу митного органу за наявності умов, визначених частиною третьою статті 53 МК України. Однак у цій справі відповідач не довів наявність умов, які зумовлюють необхідність подання декларантом додаткових документів.
Суд зауважує, що експортна декларація - це документ, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації. Тож будь-яка різниця вартості товару, або ж відсутність зазначення такої вартості в експортній декларації не впливає на правильність визначення позивачем митної вартості товару за першим методом за ціною договору. Тому доводи відповідача у цій частині суд вважає необґрунтованими.
До того ж митний орган не послалася на жодну норму права національного законодавства Німеччини, яка б вимагала обов'язково вносити до такого виду декларації цифрові значення фактурної/митної/статистичної вартості товару, який переміщується на експорт із такої країни.
З урахуванням наведеного висновок у спірному рішенні про неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товару, який імпортується, та за рівнем, визначеним декларантом, не є доведеними.
При цьому, відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах.
Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019 у справі №826/2313/16, від 13.06.2019 у справі №820/6315/15, суд зауважує, що вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Як вбачається з оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, декларанту митним органом було запропоновано надати в 10-денний термін такі документи: відомості про вартість товару, зазначену в касових/товарних чеках, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо ціни товару; банківський платіжний документ, що підтверджує розрахунки за товар; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) щодо вартості товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; транспортні (перевізні) документи; якщо здійснювалось страхування - страхові документи та відомості про вартість страхування.
Разом з тим, витребовуючи висновок про вартісні та якісні характеристики оцінюваного товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, відповідач не навів обґрунтування, які складові митної вартості такий документ має підтвердити та яким чином він надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів щодо ціни товару, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено.
Окрім того, суд вважає безпідставною вимогу митного органу про надання каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару, які в розумінні частини другої статті 53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до частини шостої статті 53 МК України їх декларант може подати за власним бажанням.
З аналогічних підстав суд вважає безпідставною вимогу митного органу про відомості про вартість товару, зазначену в касових/товарних чеках, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо ціни товару.
При вирішенні спору суд враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митним органом митних вартостях.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
За змістом пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товару, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за №883/21195), у рішенні про коригування митної вартості зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17.
У спірному рішенні митний орган лише вказав номер та дату митної декларації (МД №UA204130/2024/020830 від 30.12.2024), на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару. Між тим можливість поставки товару іншим покупцям за більшою ціною відповідає принципам свободи зовнішньоекономічних зв'язків та не суперечить нормам національного та міжнародного законодавства, а формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості та автоматичною підставою для збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
При вирішенні спору суд керується усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі №815/6854/17, від 14.07.2020 у справі №809/1734/16), за висновками якого митний орган, здійснюючи митний контроль, зокрема, при визначені митної вартості, має діяти у спосіб, який визначеноМК України. При цьому наявна інформація, яка міститься в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, повинна мати лише допоміжний характер. Митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, які зобов'язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Отже, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
На переконання суду, відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позивних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 02.01.2025 №UA205140/2025/000001/1.
Як наслідок, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 02.01.2025 №UA205140/2025/000004 теж є необґрунтованою та безпідставною, а відтак підлягає скасуванню як протиправна.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, які заявлені до стягнення у розмірі 8500,00 грн, суд враховує такі положення КАС України та правові висновки Верховного Суду.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав договір про надання правової допомоги від 10.01.2025, укладений між позивачем та адвокатом Шумським Б.А. (а.с.25), ордер від 10.01.2025 №1122826 (а.с.27), виписку з карткового рахунку від 10.01.2025 (а.с.28),
Згідно із пунктом 1.1 договору про надання правової допомоги від 10.01.2025 за цим договором адвокат приймає на себе доручення Клієнта по захисту інтересів та наданню правової допомоги останньому у справі про визнання протиправними та скасування рішення Волинської митниці про коригування митної вартості та картки відмови, а Клієнт зобов?язується сплатити гонорар за дії Адвоката по надання правової допомоги і фактичні витрати Адвоката, понесені ним у зв?язку з виконанням цього Договору.
Нормами пункту 7.1. договору визначено, що за надану адвокатом правову допомогу по справі, клієнт сплачує гонорар у фіксованому розмірі, який становить 8500 грн. Сторони погодили, що такий розмір гонорару є розумним та співмірним. зазначений з врахуванням тяжкості справи та майнового стану клієнта.
На виконання умов договору позивач сплатив на користь адвоката 8500 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку від 10.01.2025 (а.с.28).
У постанові Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/12155/22 зазначено, що у випадку встановлення фіксованого розміру гонорару фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Позаяк розмір гонорару адвоката встановлений договором у фіксованому розмірі, отже є визначеним, та не потребує детального опису робіт, визначеного частиною четвертою статті 134 КАС України.
Суд звертає увагу, що представник відповідача подала відзив на позовну заяву (а.с.50-56), у якому просила зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Вказала, що враховуючи всі аспекти цієї справи, а також час, який необхідно витратити адвокату на підготовку матеріалів до суду як кваліфікованому фахівцю, то підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Окрім того, представник відповідача звертає увагу, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації та запровадженням по всій території України воєнного стану, виникла необхідність перерозподілу бюджетних коштів, виділених Волинській митниці, на потреби Збройних Сил України, що призвело до зменшення бюджетного фінансування н поточні потреби митниці, в тому числі і сплату витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд погоджується з доводами представника відповідача про неспівмірність витрат на правову допомогу зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг позивачу та часом, необхідного адвокату для виконання відповідних робіт (послуг).
Суд, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) та значення справи для сторін, а також заперечення відповідача, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення представника відповідача щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції.
Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в загальному розмірі 5937,92 грн, в тому числі судовий збір в сумі 1937,92 грн, сплачений відповідно до квитанції від 10.01.2025 №0082-4602-1856-2617 (а.с.10) та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 4000,00 грн.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів від 02.01.2025 №UA205140/2025/000001/1 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 02.01.2025 №UA205140/2025/000004.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 5937,92 грн (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять сім гривень 92 копійки).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
Відповідач: Волинська митниця (44350, Волинська область, Ковельський район, село Римачі, вулиця Призалізнична, 13, код ЄДРПОУ ВП 43958385).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій