16 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/7/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач1), військової частини НОМЕР_2 (далі - в/ч НОМЕР_2 , відповідач2) про визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по серпень 2016 року та з травня 2017 по лютий 2018 року включно із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення;
зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по серпень 2016 року та з травня 2017 по лютий 2018 року включно із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення;
визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо недотримання вимог абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення у період з 01 березня 2018 року по 31 жовтня 2019 року;
зобов'язання в/ч НОМЕР_1 відповідно до абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку №1078 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 жовтня 2019 року, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки по день її фактичної виплати;
зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159);
визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_2 щодо не нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з вересня 2016 року по квітень 2017 року включно із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення;
зобов'язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з вересня 2016 року по квітень 2017 року включно із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення;
визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_2 щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки по день її фактичної виплати;
зобов'язання в/ч НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення суду у справі №140/14515/21 в/ч НОМЕР_1 виплатила позивачу 2712,09 грн, що підтверджується розрахунковим листом за липень 2024 року, розрахунком нарахування індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по серпень 2016 року, з травня 2017 року по жовтень 2019 року, що надані у відповідь на запит адвоката Лащук Ю.В. №09/18539-24 від 29.07.2024.
З наданих документів вбачається, що за період з липня 2015 року по серпень 2016 року, з травня 2017 року по жовтень 2019 року виплата індексації позивачу проведена із застосуванням базового місяця червень 2015 року, липень 2015 року, квітень 2016 року.
ОСОБА_1 зауважує, що не нарахування індексації грошового забезпечення за вказаний період в належному розмірі зумовлене неправильним застосуванням норм чинного законодавства, зокрема, в частині визначення базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення, яким у цьому випадку є січень 2008 року.
Також позивач вважає, що при обчисленні індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 по 31 жовтня 2019 року відповідачем1 проігноровано вимоги абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку №1078 щодо обчислення індексації-різниці, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. А відтак наведене, зумовлює нарахування і виплату щомісяця індексації-різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу у березні 2018 року.
Крім того, на виконання рішення суду у справі №140/14515/21 військова частина НОМЕР_2 виплатила ОСОБА_1 449,16 грн, що підтверджується копією довідки про нараховану та виплачену індексацію позивачу за період проходження служби в НОМЕР_3 прикордонному загоні з вересня 2016 року по квітень 2017 року, розрахунковим листом за лютий 2024 року, що надані до відповіді на запит адвоката Лащук Ю. В. №09/9005-24 від 11.07.2024.
Позивач зазначає, що із довідки про нараховану та виплачену індексацію позивачу за період проходження служби в НОМЕР_3 прикордонному загоні з вересня 2016 року по квітень 2017 року слідує, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за вказаний період здійснена із застосуванням базового місяця квітень 2016 року.
ОСОБА_1 вважає, що відповідачі здійснювали нарахування індексації грошового забезпечення з порушенням норм чинного законодавства, що є наслідком для їх зобов'язання здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення разом із компенсацією втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати відповідно до Порядку №159.
З наведених підстав позивач просив задовольнити позов повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.36-37).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.41-47) представник відповідача2 позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що відсутні підстави здійснювати перерахунок та виплату індексації, оскільки до позовної заяви не доданий жоден доказ чи розрахунок, що доводив би неправильність чи неповноту нарахування та виплати індексації позивачу.
Щодо встановлення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення представник відповідача2 зазначає, що такі вимоги не можуть бути задоволені, оскільки ОСОБА_1 не звертався до відповідача з заявами про перерахування чи донарахування індексації грошового забезпечення і останній не приймав жодного рішення щодо цього.
Окремо представник відповідача2 звертає увагу, що позивач не звертався до відповідача з заявою про виплату компенсації ПДФО, сама оспорювана індексація ще не виплачена, а також не звертався із клопотаннями про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відмову в отриманні не одержував, тому у позивача відсутнє порушене право. При цьому посилається на пропущений позивачем місячний строк звернення до суду з даним позовом.
Представник відповідача1 у поданому відзиві на позов (а.с.53-65) позовні вимоги не визнала та вказала, що НОМЕР_4 прикордонним загоном рішення суду від 05.01.2024 у справі №140/14515/21 виконано в липні 2024 року, нараховано та виплачено 2753,39 грн індексації грошового забезпечення. Зауважень та заперечень з боку позивача на момент звільнення не було, а отже він погодився з даними розрахунками.
Щодо індексації грошових доходів позивача представник відповідача2 зазначає, що величина приросту індексу споживчих цін нарахована на момент підвищення тарифних ставок у березні 2018 року припиняє свій розрахунок та на підставі неї обчислюється фіксований розмір індексації-різниці для кожного військовослужбовця, який на час підвищення тарифних ставок проходив військову службу та отримував грошове забезпечення, за умови якщо розмір підвищення його доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Також необхідно звернути увагу на те, що відповідно до статті 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Фінансування видатків та забезпечення діяльності військової частини здійснює Адміністрація Державної прикордонної служби України.
Представник відповідача1 також покликається на те, що до компетенції суду не входить повноваження визначення конкретних сум індексації. Це є виключно дискреційними повноваженнями підприємства відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Просила відмовити у задоволенні позову повністю.
За змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Отже, заявлене у відзиві в/ч НОМЕР_1 клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача1 не підлягало судом вирішенню по суті.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 провадження у цій справі було зупинене до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №460/21394/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними (а.с.74-75).
Ухвалою суду від 16.05.2025 поновлено провадження у справі (а.с.76).
Ухвалою суду від 16.05.2025 відмовлено в задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду відмовити (а.с.77-78).
Інші заяви по суті справи не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з липня 2015 року по 16.08.2016, з 05.05.2017 по 15.07.2020 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , з 17.08.2017 по 04.05.2017 - в/ч НОМЕР_2 , що підтверджується матеріалами справи, в тому числі встановленими обставинами в рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 у справі №140/14515/21, та не заперечується сторонами (а.с.68-70).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 у справі №140/14515/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково, суд, зокрема зобов'язав в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з липня 2015 року по серпень 2016 року та з травня 2017 по жовтень 2019 року; зобов'язав в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з вересня 2016 року по квітень 2017 року (а.с.23-25).
Позивачу на виконання рішення суду було здійснено наступні виплати індексації грошового забезпечення: в сумі 2712,09 грн - в/ч НОМЕР_1 та в сумі 456,00 грн - в/ч НОМЕР_2 , що підтверджується розрахунковим листом в/ч НОМЕР_1 та копією довідки в/ч НОМЕР_2 (а.с.14зворот, 16зворот).
На запит адвоката Лащук Ю.В. НОМЕР_3 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_2 ) повідомив, що рішення суду від 05.01.2024 у справі №14515/ НОМЕР_5 прикордонним загоном виконано. ОСОБА_1 нараховано індексацію грошового забезпечення відповідно до довідки про нараховану індексацію та проведено виплату на його картковий рахунок відповідно до розрахункового листа за лютий 2024 року (а.с.14).
НОМЕР_4 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_1 ) на запит адвоката Лащук Ю.В. повідомив, що про виконання рішення суду від 05.01.2024 у справі №14515/21, додаткового рішення від 29.01.2024 та надіслав довідку розрахунок індексації грошового забезпечення, розрахунковий лист за липень 2024, а також платіжне доручення (а.с.16).
Не погоджуючись з діями та бездіяльністю відповідачів щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до статті 19 цього ж Закону №2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, індексація є складовою грошового забезпечення.
Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Як визначено у статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри «101» замінено цифрами «103».
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Абзацами першим-п'ятим пункту 5 Порядку №1078 (у редакції Постанови №1013, застосовується з 1 грудня 2015 року) установлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Аналіз наведених норм дає підстави суду дійти висновку, що за загальним правилом для індексації заробітної плати необхідно знати два взаємопов'язаних елемента: базовий місяць та коефіцієнт індексації. При цьому базовий місяць - це місяць підвищення тарифних ставок (окладів) незалежно від розміру підвищення, а коефіцієнт індексації обчислюють на основі щомісячних індексів інфляції, які публікуються Держстатом. Розрахунок ведеться наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця.
Слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
До набрання чинності Постановою №1013 абзац перший пункту 5 Порядку №1078 був викладений та застосовувався у такій редакції: «У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації».
Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 у справі №380/5493/21 зазначив, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, яка застосовувалася до 1 грудня 2015 року, містив поняття «базовий місяць».
Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати).
Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.
Так, для прикладу, абзац 1 пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка застосовувалася до 1 грудня 2015 року, передбачав, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Абзац 3 пункт 10-1 Порядку №1078 у тій же редакції передбачав, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
Зрештою пункт 10-2 Порядку №1078 у зазначеній редакції передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Тож до 1 грудня 2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.
На ці особливості попереднього правового регулювання Верховний Суд уже звертав увагу у пункті 45 постанови від 19 травня 2022 року у справі №200/3859/21.
Таким чином, враховуючи вищевказану правову позицію Верховного Суду, доводи позивача про те, що нарахування індексації його грошового забезпечення в період з липня 2015 по грудень 2015 року повинно проводитись із врахуванням базового місяця січня 2008 року, не відповідають вимогам діючого на той час законодавства, оскільки нарахування індексації мало індивідуальний характер для кожного працівника (військовослужбовця).
Тому у задоволенні позовних вимог за цей період слід відмовити з мотивів їх безпідставності.
Щодо періоду з 01.12.2015 по 28.02.2018, то суд зазначає наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в спірний період з 01.12.2015 по 16.08.2016 та з 05.05.2017 по 28.02.2018 позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , з 17.08.2016 по 04.05.2017 - у в/ч НОМЕР_2 .
Відповідно до наданого в/ч НОМЕР_1 розрахунку нарахування індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по серпень 2016 року, з травня 2017 року по жовтень 2019 року в спірний період з 01.12.2015 по 16.08.2016 індексація виплачена з врахуванням місяців підвищення грошового доходу - червень 2015 року та квітень 2016 року (а.с.17зворот).
Як слідує з довідки в/ч НОМЕР_2 , в період з вересня 2016 року по квітень 2017 року відповідач здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з врахуванням місяця підвищення грошового доходу - грудень 2016 року.
Суд не погоджується з позицією відповідачів щодо визначення у спірний період місяців підвищення грошового доходу - червень 2015 року, квітень та грудень 2016 року.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, системний спосіб тлумачення приписів Постанови №1013, у взаємозв'язку із запровадженими нею змінами до пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, дають підстави дійти висновку про те, що для проведення подальшої індексації грошового забезпечення відповідачу з 1 грудня 2015 року належало переглянути «базовий місяць», визначений за старими правилами, змінивши його на «місяць підвищення доходу», тобто на місяць останнього підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, займаною позивачем.
Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у пункті 72 постанови від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 з подібними правовідносинами.
На час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Указана постанова була чинною з 1 січня 2008 року до 1 березня 2018 року.
Від січня 2008 року посадовий оклад позивача не змінювався. Він змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.
З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, суд дійшов висновку про те, що січень 2008 року є місяцем підвищення доходу ОСОБА_1 , за яким слід було здійснювати відповідачам обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 по 28.02.2018.
Отже, відповідачі протиправно визначили інші місяці підвищення грошового доходу позивача, внаслідок чого позивач був позбавлений права на належну суму індексації грошового забезпечення.
При вирішенні спору суд відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі №825/694/17 відповідно до яких: індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті; виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Отже, не нарахування роботодавцем індексації грошового забезпечення у встановленому розмірі порушує право позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком роботодавця.
В той же час, зважаючи на те, що ОСОБА_1 , перебуваючи на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 та в/ч НОМЕР_2 , мав право на отримання індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та на підставі закону у відповідача існував обов'язок вчинити конкретні дії на користь позивача (нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з врахуванням місяця підвищення грошового доходу - січень 2008 року), але цей обов'язок не був виконаний, то це є проявом протиправної бездіяльності.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства України, встановлених обставин справи та наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, взаємопов'язані позовні вимоги належить задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача1 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 16.08.2016 та з 05.05.2017 по 28.02.2018 включно, відповідача2 - за період з 17.08.2016 по 04.05.2017 із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, та зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказані періоди із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.
Вирішуючи спір, суд зауважує, що повноваження відповідача стосовно визначення січня 2008 року місяцем підвищення доходу позивача, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, не є дискреційними.
Цей висновок пояснюється тим, що місяць підвищення доходу для такої індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займав позивач. Відповідно зростання інших постійних складових грошового забезпечення, без підвищення таких ставок (окладів), не має наслідком зміну місяця підвищення доходу позивача. Відтак відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць місяцем грошового доходу, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займав позивач.
У випадку позивача законодавець установив один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідачів здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації наростаючим підсумком із місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку він займав, та провести індексацію грошового забезпечення, коли величина цього індексу перевищить поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Цей висновок відповідає правовій позиції Суду, викладеній, серед іншого, у постановах від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а, від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі №420/3593/20, від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, стосовно трактування дискреційних повноважень державного органу у випадку визначення місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
Вирішуючи позов в частині позовних вимог, які стосуються перерахунку і виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.10.2019, розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд зазначає, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
Право на отримання поточної індексації виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац другий пункту 1-1, абзац шостий пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзаци другий, п'ятий пункт 4 Порядку №1078).
Питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку №1078.
Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 у редакції, чинній станом на березень 2018 року, сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
За загальним правилом індексація в місяці підвищення заробітної плати/грошового забезпечення проводиться шляхом порівняння суми підвищення та суми поточної індексації, зокрема, якщо в результаті такого порівняння сума підвищення зарплати/грошового забезпечення: більше суми індексації, то зарплату/грошове забезпечення в цьому місяці не індексують; менше суми індексації, то в цьому місяці необхідно розрахувати індексацію, як різницю між сумою можливої індексації (яка могла бути нарахована в місяці підвищення доходу) та сумою підвищення.
Для правильного застосування абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 необхідно встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення друге абзацу п'ятого пункту 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Указані висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 11 травня 2023 року у справі №260/6386/21, а тому враховуються при вирішенні цієї справи.
Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, що був чинним до 07.06.2018, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція №260).
Пункт 2 розділу І Порядку №260 у первинній редакції передбачав, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.
Судом встановлено, що грошове забезпечення позивача у в/ч НОМЕР_1 за лютий 2018 року становило 8223,92 грн (оклад за військовим званням - 65,00 грн, посадовий оклад - 645,00 грн, надбавка за вислугу років - 213,00 грн, надбавка ВОВЗ - 830,70 грн, надбавка за особ. умови служби з ризиком - 96,75 грн, премія - 3225,00 грн, щомісячна додаткова грошова винагорода - 3083,97 грн, премія кінологам - 64,50 грн), за березень 2018 року - 8196,00 грн (оклад за військовим званням - 1020,00 грн, посадовий оклад - 2820,00 грн, надбавка за вислугу років - 1536,00 грн, премія - 2820,00 грн), тобто дохід не збільшився (а.с.73).
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації грошового забезпечення за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн) (вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі №520/6243/22).
Оскільки грошовий дохід позивача в березні 2018 року збільшився на 23,48 грн, тому починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 має виплачуватися у розмірі 4463,15 грн до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.
Зазначена позиція суду відповідає правовій позиції, викладений у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі №520/6243/22.
Отже, оскільки чергового підвищення тарифних ставок (окладів) за спірний період не відбулося, а відтак відповідач протиправно в період 01.03.2018 до 31.10.2019 включно не виплачував позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі, розрахованому відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, що становить 4463,15 грн, а тому таку бездіяльність відповідача1 слід визнати протиправною та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити щомісячну індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 31.10.2019 у розмірі 4463,15 грн щомісячно відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
При вирішенні спору судом враховано, що відповідно до пункту 2 Порядку №44 виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З аналізу наведених норм вбачається, що належна до виплати позивачу сума індексації грошового забезпечення відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, тому в розглядуваному випадку підлягає застосуванню Порядок №44.
Така позиція відповідає висновкам постанови Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №812/1048/17, згідно з якими механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Таким чином, суд погоджується з позивачем, що нарахування та виплату індексації грошового забезпечення слід проводити з врахуванням пункту 2 Порядку №44.
Щодо компенсації втрат частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Отже, з наведеного слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, індексації грошових доходів громадян, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
За змістом статті 6 Закону №2050-ІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Із наведеного можна зробити висновок, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі індексації заробітної плати (грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.04.2021 у справі №465/322/17, від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20.
Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такі висновки суду відповідають висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Отже, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Як наслідок, наявні підстави для зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заборгованості грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення).
При цьому безпідставними є твердження в/ч НОМЕР_2 про пропуск позивачем строку звернення до суду, адже за правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції), норми якої не обмежували будь-яким строком звернення до суду працівника з вимогою про стягнення заробітної плати.
Оскільки позивач звільнений з військової служби до 19.07.2022, тобто в період дії статті 233 КЗпП України (у новій редакції), тому позивач не пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений нормами вказаної статті у редакції, що діє з 19.07.2022.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, які заявлені до стягнення у розмірі 10000,00 грн, суд враховує такі положення КАС України та правові висновки Верховного Суду.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги від 26.08.2021 №26-08/02, додаткової угоди №1 від 24.12.2024, акт приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) за договором про надання правової допомоги від 26.08.2021, квитанцію до прибуткового касового ордера від 31.12.2024 №31-12/01 (а.с.11-13).
Пунктом 5.1 договору про надання правової допомоги від 26.08.2021 №26-08/02, укладеного між ОСОБА_1 (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Дженерал Лігал Груп» (Адвокатське об'єднання, GLG), передбачено, що за надану GLG правову допомогу клієнт сплачує гонорар, розмір якого визначається додатковою угодою до даного договору.
Відповідно до пункту 3 додаткової угоди №1 від 24.12.2024 сторони погодили, що вартість виконаних робіт та наданих послуг (гонорар) Адвокатським об'єднанням «Дженерал Лігал Груп», обумовлених в даній додатковій угоді, становить 10000,00 грн.
Згідно з пунктом 2 даної додаткової угоди №1 від 24.12.2024 для виконання замовлення Адвокатське об'єднання «Дженерал Лігал Груп», зокрема, але не обмежуючись, здійснює такі заходи та дії: ґрунтовно проконсультувати клієнта з приводу обставин справи, зазначеної в пункті 1 даної додаткової угоди; скласти та подати позовну заяву про визначення протиправним рішення про коригування митної вартості товарів та зобов'язання вчинити дії; здійснити підготовку інших документів процесуального характеру, в яких виникне необхідність в ході судового розгляду справи; представляти інтереси клієнта в суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, установах, організаціях та підприємствах усіх форм власності.
Актом виконаних робіт (надання послуг) від 31.12.2024 засвідчується факт прийому клієнтом роботи, що стосується справи щодо визнання бездіяльності протиправною щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення. Загальна вартість роботи (послуг) на момент підписання даного акту становить 10000,00 грн.
Згідно із квитанцією до прибуткового касового ордера від 31.12.2024 №31-12/01 позивач сплатив на користь адвокатського бюро 10000,00 грн на підставі договору від 26.08.2021 №26-08/021 та додаткової угоди №1 від 24.12.2024.
Військова частина НОМЕР_2 у відзиві на позовну заяву не погодилася із заявленою до стягнення сумою витрат на правничу допомогу. Вказує, що ця справа є незначної складності, збирання доказів не здійснювалося адвокатом, судова практика є усталеною, позивачем не наведений жоден розрахунок та не надані жодні докази щодо понесених витрат.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, зважаючи на часткове задоволення позову, а також беручи до уваги заперечення відповідача2, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 4000,00 грн, розподіливши їх таким чином: з відповідача1 - 3000,00 грн, позаяк період порушення є тривалішим, з відповідача2 - 1000,00 грн.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.12.2015 по 16.08.2016 та з 05.05.2017 по 28.02.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 16.08.2016 та з 05.05.2017 по 28.02.2018 включно зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця).
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.10.2019 із застосуванням щомісячної індексації-різниці в розмірі 4463,15 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.10.2019 із застосуванням щомісячної індексації-різниці в розмірі 4463,15 грн (чотири тисячі чотириста шістдесят три грн 15 коп.), відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення та індексації-різниці на виконання даного рішення суду) за час затримки виплати по день проведення виплати грошового забезпечення.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.08.2016 по 04.05.2017.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.08.2016 по 04.05.2017 включно зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця).
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення на виконання даного рішення суду).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 );
Відповідач1: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 );
Відповідач2: військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій