м. Вінниця
19 травня 2025 р. Справа № 120/16691/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 )
про: визнання протиправним та скасування рішення,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) про визнання протиправним і скасування рішення від 17.12.2024, прийняте старшим ІПС 4 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " тип (Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_3 , яким відмовлено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянину держави Ізраїль, в перетинанні державного кордону України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що є громадянином держави Ізраїль. 03.12.2024 позивач як громадянин держави Ізраїль перетнув державний кордон України через КПП "Краківець" на підставі закордонного паспорта держави Ізраїль з метою відвідування батьків, які проживають у м. Житомирі. В подальшому, 07.12.2024 позивач мав намір перетнути кордон України на міжнародному автомобільному пункті пропуску "Могилів-Подільський - Отач". Однак рішенням 17.12.2024, прийнятим старшим ІПС 4 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " тип (Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_3 позивачеві відмовлено в перетинанні державного кордону України у зв'язку з тим, що не було надано на прикордонний контроль документів, які підтверджують підставу для виїзду за кордон в умовах правового режиму воєнного стану згідно п. 2.1-2.19 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ № 57 від 27.01.1995. Позивач вказує, що таке рішення є протиправним, адже уповноважена органом державної влади особа не могла складати рішення про відмову в перетині державного кордону України з відкладальною умовою щодо дати (прибуття позивача на КПП відбулося 07.12.2024, рішення оформлено датою "17.12.2024"), тобто у майбутньому; до позивача як громадянина держави Ізраїль не застосовується заборона для виїзду з України на підставі Правил перетинання державного кордону громадянами України; відповідачем не зазначено жодної підстави для відмови у перетині державного кордону України, які передбачені ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». Враховуючи наведене, з метою скасування рішення про відмову в перетині державного кордону, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 23.12.2024 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
13.02.2025 за вх.№9268/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що чинним законодавством передбачено можливість встановлення законних обмежень щодо права вільного залишення території України громадянами, на час спроби виїзду за межі України позивачем. Відповідач наголошує, що з метою перетину державного кордону України позивач надав паспорт громадянина Ізраїлю № НОМЕР_2 . Після проведення опитування, (враховуючи профіль ризику №3_2010_02 ПД «Використання громадянами України закордонних паспортів інших країн для перетинання державного кордону України»), перевірки бази даних «Ризик» та бази даних Державної міграційної служби України (ДМС), було встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином України, тобто факт подвійного громадянства (України та Ізраїлю) підтверджено. Відповідач вказує, що в Україні подвійне громадянство є забороненим згідно з Конституцією України. Українське законодавство передбачає, що громадянин України не може одночасно бути громадянином іншої держави. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. У зв'язку з тим, що на паспортний контроль було надано закордонний паспорт гр. Ізраїль, громадяни України ОСОБА_5 вчинив спробу незаконного перетину ДКУ без відповідних для громадян України документів (тобто порушив вимоги ст. 2, 3 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» та «Правил перетину ДКУ громадянами України, затверджених постановою КМУ №57 від 27.01.1995. Враховуючи наведене, відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, відповідач просить визнати поважними причини пропуску строку подання відзиву та прийняти такий до розгляду.
Щодо означеного питання, то суд враховує, що в Україні діє воєнний стан і відповідач виконує першочергові завдання для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Верховним Судом у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 акцентовано на тому, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України.
У постанові № 500/787/19 від 30.01.2020 Верховний Суд вказав на те, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав не приймати до уваги поданий відповідачем відзив на позовну заяву, оскільки пріоритетним є вирішення справи на засадах змагальності та з'ясування всіх обставин справи, а не дотримання надмірного формалізму.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
07.12.2024 позивач прибув на міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський-Отач» з метою виїзду з території України як громадянин Ізраїлю.
При здійсненні прикордонного контролю відповідачем з'ясовано, що позивач є громадянином України.
Враховуючи наведену обставину відповідачем прийнято рішення від 17.12.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України з причин того, що позивачем як громадянином України не надано на прикордонний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон в умовах правового режиму воєнного стану згідно п.2.1-2.19 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ №57 від 27.01.1995.
Позивач, вважаючи, що вищевказане рішення відповідача є протиправним, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
Спірним у цій справі є рішення відповідача від 17.12.2024 про відмову ОСОБА_6 в перетинанні державного кордону України.
Так, ч. 1 ст. 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Право особи на вільний перетин державного кордону України може бути обмежене в умовах воєнного стану.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року» №2102-IX.
П. 3 Указу №64/2022 визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
В подальшому воєнний стан був продовжений низкою Указів Президента України та триває дотепер.
Відтак, станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Згідно із п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).
За змістом ч. 1 ст. 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.
Згідно з ч. 4 ст. 6 Закону №1710 прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Ч. 1-3 ст. 7 Закону №1710-VI визначено, що паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
За приписами ч. 1-3 ст. 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.
В ході розгляду справи судом встановлено, що 07.12.2024 позивач прибув на міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський-Отач» з метою виїзду з території України як громадянин Ізраїлю.
При здійсненні прикордонного контролю відповідачем з'ясовано, що позивач є громадянином України.
Враховуючи наведену обставину відповідачем прийнято рішення від 17.12.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України з причин того, що позивачем як громадянином України не надано на прикордонний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон в умовах правового режиму воєнного стану стану згідно п.2.1-2.19 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ №57 від 27.01.1995.
Відтак підставою для прийняття цього рішення стало те, що позивач, попри пред'явлення паспорта громадянина Ізраїлю, був ідентифікований як громадянин України, а, отже, підпадає під обмеження, встановлені законодавством для українських громадян в умовах воєнного стану.
В контексті наведеного суд зазначає, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство України» законодавство України про громадянство ґрунтується, крім іншого, на принципі єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України
Таким чином, особа, яка має паспорт громадянина Ізраїлю, але при цьому не подала заяву про припинення українського громадянства у встановленому порядку, продовжує залишатися громадянином України, а тому позивач на момент проходження прикордонного контролю розглядається саме як громадянин України, незалежно від факту наявності в нього іншого громадянства.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-ХІІ правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724) (далі - Правила № 57).
Так, згідно з п. 2 Правил № 57 перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Також згідно з цими Правилами, чоловіки-громадяни України віком від 18 до 60 років можуть перетинати державний кордон лише за наявності підстав, передбачених у пунктах 2.1- 2.19
Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 у справі № 600/2520/22-а зазначав, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.
Зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
З огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема, у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров'я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов'язком громадян України щодо захисту держави. Отже, закріплений у Конституції України обов'язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус (абзаци дев'ятий, десятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019).
Тобто громадяни наділені не тільки правами, а й обов'язками, які закріплені на рівні Конституції України. Одним із таких обов'язків, згідно статті 65 Конституції України, є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Приписи Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Закону України "Про прикордонний контроль", Правил №57 ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджена певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.
Водночас судом встановлено, що позивач як громадянин України не надав жодного документа, який підтверджував би наявність підстав для виїзду під час дії воєнного стану.
Відтак, відповідач мав законні підстави для відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України позивачу, правовий статус якого визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану», якому виповнилося 18 років і він відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є військовозобов'язаним в умовах воєнного стану.
Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку, що позивачеві правомірно відмовлено у виїзді з України на підставі того, що він вважається громадянином України у правовідносинах з Україною та ним не надано документів, які б підтверджували підставу для виїзду в умовах правового режиму воєнного стану.
Водночас, щодо посилання позивача на те, що рішення про відмову у перетинанні державного кордону України підлягає скасуванню з огляду на дату його прийняття, то суд зауважує, що з матеріалів справи, встановлено, що фактичне рішення про відмову у перетинанні державного кордону було прийнято саме 07.12.2024, під час безпосереднього прикордонного контролю у пункті пропуску «Могилів-Подільський - Отач». Наявність технічної помилки або неточності в оформленні дати (17.12.2024) не впливає на сутність рішення, оскільки всі обставини справи, включаючи факт особистої присутності позивача, передачу йому примірника рішення та навіть факт подання ним позову вже 14.12.2024, свідчать про те, що рішення було винесено 07.12.2024.
Формальні неточності в даті ухвалення рішення, які за своєю суттю не впливають на його зміст і не порушують права особи, не можуть бути самостійною підставою для його скасування.
Отже, доводи позивача щодо протиправності рішення з огляду на зазначену у ньому дату 17.12.2024, при тому, що фактично рішення було прийнято 07.12.2024, є безпідставними, адже неточність у даті не призвела до порушення прав позивача, оскільки він був ознайомлений з рішенням у день його фактичного прийняття; реалізував своє право на судовий захист до формальної дати, вказаної в рішенні; правові підстави для прийняття такого рішення були наявні, що власне встановлено судом вище, а процедура контролю - дотримана.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та, відповідно, про відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 2, 6, 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 19.05.2025 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна