м. Вінниця
19 травня 2025 р. Справа № 120/2825/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі - ТУ ДСАУ в Житомирській області, управління, відповідач ) із позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати судді Любарського районного суду Житомирської області суддівської винагороди (включаючи періоди перебування у відпустках, інших днях відпочинку (відгулах), відрядженнях, інших виплат), щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу за період з 01 грудня 2024 р. по 28 лютого 2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні;
- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести нарахування та виплату (з урахуванням фактично виплачених сум) суддівської винагороди (включаючи періоди перебування у відпустках, , інших днях відпочинку (відгулах), відрядженнях, інших виплат), судді Любарського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 рік та 01 січня 2025 рік, а саме 3028грн. 00 коп., щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов?язкових платежів при їх виплаті за період з 01 грудня 2024 року по 28 лютого 2025 року (включно).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 грудня 2024 р. по 28 лютого 2025 року, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.
Позивач вважає, що розмір суддівської винагороди яку ввін отримує, повинен обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб величиною 3028 грн., оскільки застосування відповідачем спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є неправомірним та суперечить Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Закону України "Про прожитковий мінімум", які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди.
На думку позивача, дії відповідача порушують гарантії незалежності суддів, що встановлені нормами національного законодавства та міжнародного права, а тому позивач звернувся до суду із даними позовними вимогами.
Ухвалою від 10.03.2025 р. року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 14.04.2025 року.
20.03.2025 року на адресу суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Даний відзив, окрім іншого, обґрунтований тим, що з 1 січня 2025 р. розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді величиною 2102 гривень, визначено Законом України "Про державний бюджет України на 2025 рік". Ці Закони є чинними та неконституційними у встановленому порядку не визнавались, а відтак, підлягають застосуванню при виплаті позивачу суддівської винагороди.
Ухвалою суду від 14.04.2025 року відмовлено в залученні третьої особи, витребувано докази та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 05.05.2025 року.
Ухвалами суду від 05.05.2025 року повернуто заяву про зміну предмету позову, відмовлено в залученні співвідповідача та закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 19.05.2025 року.
14.05.2025 р. надійшла заява від представника відповідача про розгляд справи за його відсутності, також вказано про необхідність врахування правової позиції ВС у справі №240/9028/24.
В судове засідання, призначене на 19.05.2025 року, учасники справи не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
З огляду на те, що сторони у судове засідання не з'явилися та відповідач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, суд, з урахуванням частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку, що слід здійснити розгляд справи в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.
Відповідно до наказу Любарського районного суду Житомирської області від 06.02.2014 року №4-П зараховано ОСОБА_1 на посаду судді.
Наказом Любарського районного суду Житомирської області від 01.02.2021 року №2-К встановлено ОСОБА_1 щомісячну доплату в розмірі 30 % посадового окладу.
Сторонами не заперечується та обставина, що при обчисленні розміру посадового окладу позивачу територіальним управлінням застосовано базову величину в розмірі 2102 гривень.
Однак, позивач вважає, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 р. та 1 січня 2025 р., тобто величиною 3028 гривень, у зв'язку із чим звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог суд керується та виходить з наступного.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон. України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до статті 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Суд вказує, що позивачеві суддівську винагороду у спірному періоді (з грудня 2024 . по лютий 2025 року) обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" , Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102 гривень, що не заперечується відповідачем .
Водночас, варто наголосити, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 та від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.
При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) не застосовуються.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII, що набрали чинності з 30 вересня 2016 року).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Суд наголошує, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України. Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України " Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Положеннями ст. 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Водночас, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Натомість, статтею 7 Закону України " Про Державний бюджет України на 2021 рік", разом із встановленням на 01.01.2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 грн.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
При цьому, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди , а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Закріплюючи статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» , Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» , Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесено змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.
Водночас, Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили відносно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Враховуючи вищезазначене, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.
Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2025 року (3028 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) з січня 2025 року , на підставі статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», була неправомірною.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21.
Відтак, слід визнати протиправними дії територіального управління щодо нарахування та виплати судді Любарського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 грудня 2024 р. по 28 лютого 2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.
Суд вкотре вказує, що Законом України “Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України “Про судоустрій і статус суддів»
Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 року у справі №240/44080/21 сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах
- Законом України “Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України “Про судоустрій і статус суддів»;
- зміна Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.
Отже, розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 р. та 01.01.2025 р. складає 3028 грн. Відтак, керуючись ст. 245 КАС України, суд доходить висновку, що достатнім способом захисту прав позивача є зобов'язання територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити судді Любарського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 суддівську винагороду та щомісячну доплату з 01 грудня 2024 р. по 28 лютого 2025 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривень у 2024 р. та у 2025 році, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Щодо посиль відповідача на позицію ВС у справі №240/9028/24, то суд вказує, що станом на 19.05.2025 р. повний текст судового рішення у реєстрі відсутній, що позбавляє можливості встановити чи є ця справа релевантною спірним правовідносинам.
Що ж до необхідності негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Разом з тим, судом прийнято рішення зобов'язального характеру, відповідно, питання про стягнення суддівської винагороди не вирішувалось, а отже відсутні підстави для звернення судового рішення до негайного виконання.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів , суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України “Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати судді Любарського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу за період з 01 грудня 2024 р. по 28 лютого 2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити судді судді Любарського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 суддівську винагороду та щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу за період з 01 грудня 2024 р. по 28 лютого 2025 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривень у 2024 та у 2025 році, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ін НОМЕР_1 )
Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул. Бориса Лятошинського, 5, м.Житомир, код ЄДРПОУ 26278626)
Повний текст рішення сформовано 19.05.25 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна