м. Вінниця
16 травня 2025 р. Справа № 120/648/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
29 січня 2025 року представником відповідача подано до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду. Така заява обґрунтована тим, що предметом оскарження у цій справі визначено протиправні дії відповідача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік без врахування індексації грошового забезпечення. При цьому, як стверджує представник відповідача, на момент звернення до суду з даним позовом частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Відтак, на переконання представника відповідача, позивачем пропущено тримісячний строк звернення до адміністративного суду з вимогами щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік без врахування індексації грошового забезпечення. За таких обставин представник відповідача просить позовну заяву залишити без розгляду.
Розглянувши заяву про залишення позову без розгляду, суд зважає на таке.
Підстави та порядок залишення позову без розгляду визначені статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
Пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Водночас згідно з частинами 3 та 4 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відтак однією із підстав для залишення позовної заяви без розгляду є недотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, що виявлено судом після відкриття провадження у справі (за умови неподання заяви про поновлення такого строку або відсутністю поважних причин для його поновлення).
При цьому особливості строку звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 КАС України, частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).
Як свідчить зміст позовної заяви, позивачем оскаржуються дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік без врахування індексації грошового забезпечення.
Тобто, спір пов'язаний із невиплатою позивачу грошового забезпечення в належному розмірі.
Водночас заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці». Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).
З огляду на викладене індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати.
На належності сум індексації до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати мають компенсаторний характер. Як складова належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, індексація грошового забезпечення є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а та ряду інших.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, що була чинною до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Частинами першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 Кодексу законів про працю України).
Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Відтак доводи представника відповідача, наведені у заяві про залишення позовної заяви без розгляду, слід визнати помилковими, оскільки право на звернення позивача до суду з цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Таким чином, подана представником відповідача заява про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає, адже позивачем строк звернення до суду не пропущено.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 248 КАС України, суд
Заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду залишити без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович