Провадження № 11-кп/821/169/25 Справа № 697/3084/19 Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
13 травня 2025 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12019250160000601 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 липня 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Кривий Ріг, раніше судимого, останнього разу 24.01.2024 вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області за ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі 5 років, з іспитовим строком на 3 роки, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч.1 ст.286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Початок строку відбування покарання рахувати з моменту поміщення засудженого до установи виконання покарань.
Вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24.01.2024 вирішено виконувати самостійно.
Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 втрачений заробіток (дохід) внаслідок втрати працездатності в розмірі 171 845 грн. та моральну шкоду в сумі 200000 грн., а всього: 371 845 грн. У решті вимог відмовлено.
Цивільний позов ОСОБА_10 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду в сумі 15000 грн. У решті вимог відмовлено.
Речові докази: автомобіль марки «HYUNDAI ACCENT», реєстраційний помер НОМЕР_1 та автомобіль марки «ВАЗ 2101», реєстраційний номер НОМЕР_2 , які знаходяться на території Канівського ВП ГУНП в Черкаській області вирішено повернути власникам.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим в тому, що він, 07.10.2019, близько 07.00год., керуючи автомобілем «HYUNDAI ACCENT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автомобільній дорозі «Миронівка-Канів-Софіївка» зі швидкістю близько 25 км/год., знаходячись поблизу Канівської ГЕС, у порушення вимог пункту п.п.10.1, п.п.14.2.в Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), а також в порушення вимог лінії дорожньої розмітки 1.1 ПДР, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки та виїхав на зустрічну смугу руху, де скоїв зіткнення з автомобілем марки «ВАЗ 2101», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , в наслідок чого ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я. Порушення водієм ОСОБА_8 вимог лінії дорожньої розмітки 1.1. ПДР та пунктів 10.1, 14.2.в ПДР перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) та настанням наслідків у вигляді отримання потерпілим тілесних ушкоджень.
Вимоги апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить змінити вищевказаний вирок, призначити ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 286 КК покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік. Відповідно до ст.76 КК покласти обов'язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого орган з питань пробації. У решті вирок залишити без змін.
Вказує, що вирок суду першої інстанції є невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. На думку захисника, суд першої інстанції при призначенні покарання не врахував ряд обставин, які пом'якшують покарання, та з урахуванням особи обвинуваченого доводять можливість застосування більш м'якого основного покарання.
Звертає увагу на особу обвинуваченого: позитивну характеристику з місця проживання, визнання ним вини у вчиненому кримінальному правопорушенні, активне сприяння у розкритті злочину, часткове відшкодування заподіяної шкоди.
Враховуючи вказані обставини вважає, що призначення основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без застосування положень ст. 75 КК є необґрунтованим, таким, що не сприятиме виправленню та перевихованню обвинуваченого, не зможе забезпечити якнайшвидшого відшкодування заподіяної матеріальної і моральної шкоди.
Позиції учасників судового провадження.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:
- захисник та обвинувачений, які підтримали вимоги апеляційної скарги, пославшись на доводи, що в ній викладені;
- прокурор, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, пославшись на законність вироку суду першої інстанції.
Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника, прокурора, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції дотримано цих вимог закону.
Висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_8 у вчинені кримінального правопорушення, а також кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 286 КК є правильними, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що не оспорюється апелянтом.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність за своєю суворістю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особи, є непереконливими.
Відповідно до ст. 65 КК, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином. Також суд зважив на особу обвинуваченого, який раніше судимий, судимість не знята та не погашена, вину у скоєному визнав, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває. Судом встановлено обставину, що пом'якшує покарання, - щире каяття; відсутність обставин, які обтяжують покарання. Водночас, при вирішенні питання про призначення покарання, суд врахував позицію представника потерпілої, що подальше виправлення обвинуваченого неможливе без обмеження волі.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання у межах, установлених у санкції відповідної статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про вид та розмір покарання.
Як убачається з матеріалів справи, вирішення місцевим судом питання про призначення ОСОБА_8 покарання ґрунтується на наведених вимогах.
Повною мірою врахувавши вказані обставини, на які також послався захисник в апеляційній скарзі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виправлення ОСОБА_8 , попередження вчинення нових кримінальних правопорушень є можливим при призначенні покарання у виді обмеження волі у межах відповідної санкції закону України про кримінальну відповідальність.
На думку колегії суддів, такий захід примусу відповідає меті покарання, є співрозмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам, тому відсутні підстави вважати його невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, на що вказує захисник в апеляційній скарзі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неможливість у цьому випадку прийняти рішення про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо позитивної характеристики з місця проживання, щире каяття, визнання своєї вини були враховані судом першої інстанції при призначені покарання, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та не свідчить про необхідність прийняття рішення про пом'якшення призначеного покарання.
Прагнення обвинуваченого до відшкодування потерпілому шкоди, та часткове її відшкодування, що підтверджується квитанціями на загальну суму 1400 грн. (а.с.84-86, т.4) не є тією обставиною, що вказує про призначення покарання судом першої інстанції за своїм розміром явно несправедливим через суворість.
Перевіряючи доводи сторони захисту, висловлені у судовому засіданні апеляційного суду, в частині цивільних позовів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином обґрунтовано прийняте рішення щодо їх часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 1195 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Згідно з ч.2 ст.1195 ЦК шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.
Суд першої інстанції, враховуючи надані потерпілим ОСОБА_9 підтверджуючі документи щодо втрати заробітку (доходу) внаслідок втрати непрацездатності з вини обвинуваченого, належним чином обґрунтував свої доводи, з чим погоджується апеляційний суд.
Окрім того, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи суду першої інстанції в частині задоволення моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілого ОСОБА_9 у розмірі 200 000 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода, крім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодження здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як убачається з вироку, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної моральної шкоди, суд врахував обставини справи, майновий стан сторін, характер і обсяг душевних і психічних страждань потерпілого ОСОБА_9 , які останній зазнав внаслідок ДТП та обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди у сумі 200 000 грн., що узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості.
Також апеляційний суд пристає до рішення суду першої інстанції щодо вирішення в порядку ст.100 КПК долі речових доказів: автомобіля марки «HYUNDAI ACCENT», реєстраційний помер НОМЕР_1 та автомобіля марки «ВАЗ 2101», реєстраційний номер НОМЕР_2 , які знаходяться на території Канівського ВП ГУНП в Черкаській області та, які підлягають поверненню власникам.
Водночас ч.12 ст. 100 КПК визначає, що спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. Окрім того питання щодо виконання вироку в частині повернення речових доказів їх власникам може бути вирішено в порядку, визначеного ст.534 КПК.
За таких обставин, колегією суддів не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального законодавства чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які є підставою для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 липня 2024 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена учасниками судового процесу шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали апеляційного суду.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4