Справа № 758/5862/25
3/758/3035/25
Категорія 327
Київ
19 травня 2025 року cуддя Подільського районного суду м.Києва Денисов О. О. , розглянувши справу про адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, адреса місця проживання: АДРЕСА_1
15 квітня 2025 року о 19 годині 50 хвилин за адресою: м. Київ, проспект Європейського союзу, 58, ТРЦ «Орнамент», ОСОБА_1 не виконала батьківських обов'язків, що виразилося в тому, що її неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , просив у перехожих кошти, за те, що мив їм фари, чим вчинила правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_3 не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про розгляд справи, про причину неявки суду не повідомила, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталася.
Ч. 1 ст. 184 КУпАП, передбачає адміністративну відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Об'єктом правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП, є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх.
Об'єктивна сторона за ч. 1 ст. 184 КУпАП полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у т.ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей являє собою бездіяльність, внаслідок якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно та не в повному обсязі.
Наприклад, схвалюються здійснення підлітком антигромадських вчинків, прививаються погляди, установки, що пропагандують жорстокість, агресивність, ненависть, неповагу до закону; складаються умови, які загрожують життю та здоров'ю неповнолітнього; мають місце постійні чіпляння до дитини з будь-якого приводу і без нього.
Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Відповідно ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Положення ч. 1 ст. 152 Сімейного кодексу України передбачають право дитини на належне батьківськевиховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Таким чином, саме сім'я є одним із чинників, що формують характер і забезпечують моральний розвиток дитини, визначають її життєві цінності.
Отже, з огляду на те, що вказані вище акти передбачають обов'язки батьків відносно дітей, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання останніх, то їх порушення батьками тягне за собою адміністративну відповідальність за статтею 184 КУпАП.
У частині 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 визначено, що означає «не піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя»: незабезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєннюнею загальновизнаних норм моралі; не виявлення інтересу до її внутрішнього світу; не створення умов для здобуття нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умовивинної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїмиобов'язками.
Отже ухиленням від виконання батьківських обов'язків не вважається будь-яка дія, а лише невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
При оформленні матеріалів працівник поліції не надав будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 вчинила 15.04.2025 року указане адміністративне правопорушення, відповідальність за яке, передбачена ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Згідно з ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначаються: місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
В матеріалах справи відсутні інші докази, у тому числі пояснення свідків, сусідів тощо, які б свідчили про легковажне чи байдуже ставлення ОСОБА_1 до дитини, відсутність спілкування з ним чи належного розвитку дитини, а також відсутні докази того, що ОСОБА_2 дійсно просив у перехожих кошти за те, що мив автомобільні фари, як про це зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки заявниця не надавала пояснення під час складання протоколу.
Таким чином, наявними в справі доказами не доведено поза розумним сумнівом факту ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання сина, що в свою чергу не надає можливості зробити висновок про наявність в її діях складу правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
При цьому, сам протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй правопорушення, а обставини викладені у ньому мають бути підтверджені іншими належними та допустимими доказами.
Однак, інших допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів.
Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов'язку доводити свою причетність до вчинення правопорушення.
У відповідності до вимог ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп / 2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинності.
Так, згідно зі ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення повинен прийти до висновку про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поза розумним сумнівом.
Отже, суд не вбачає підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях останньої складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП,-
Керуючись ст. ст., ч.1 ст.184, 247, 268, 280, 283, 284 КУпАП, суд -
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , - закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст.7 КУпАП, протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва.
Суддя О. О. Денисов