печерський районний суд міста києва
Справа № 757/48084/23-ц
пр. 2-4367/24
08 лютого 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді Григоренко І.В.,
при секретарі:Андрієнко І.І,
за участю:
представника позивача: Теслі С.М. ,
представника відповідача-1: Фартушної М.В. ,
представника відповідача-2: Чигринової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -
ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач-1, ГУ НП в Київській області), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2, ДКС України) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просить відшкодувати з Державного бюджету України на користь позивача 456 329,71 грн. майнової шкоди, 100 000,00 грн моральної шкоди, та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що в провадженні Броварського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - Броварське районне управління поліції ГУ НП в Київській області) перебувало кримінальне провадження № 12021116130001333 від 13.09.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 12.09.2021 року під час огляду місця події було вилучено транспортний засіб марки BMW, модель 3201, тип загальний легковий седан-В, рік випуску - 2012, шасі № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. Згідно відповіді Броварського міськрайонного суду Київської області від 07.03.2023 року, клопотання слідчого, прокурора про накладення арешту на транспортний засіб марки BMW, державний номер НОМЕР_2 , станом на день надання відповіді до Броварського міськрайонного суду Київської області не надходили. Зазначає, що ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 02.05.2023 року у справі № 361/8219/21 зобов'язано службову особу Броварського районного управління поліції ГУ НП в Київській області повернути ОСОБА_3 тимчасово вилучений під час огляду місця події, який проводився 12.09.2021 року, транспортний засіб марки BMW, модель 3201, тип загальний легковий седан-В, рік випуску - 2012, шасі № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 . У зв'язку із невиконанням службовими особами Броварського районного управління поліції ГУ НП в Київській області ухвали слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 02.05.2023 року у справі № 361/8219/21, представником позивача було подано адвокатський запит від 02.06.2023 року із вимогою про надання інформації щодо виконання вказаної ухвали. Відповідно до листа Броварського районного управління поліції ГУ НП в Київській області від 16.06.2023 року за результатами адвокатського запиту було повідомлено, що для отримання транспортного засобу слід звернутися до майданчика тимчасового утримання транспортних засобів. Вказує, що на зазначеному майданчику тимчасового утримання транспортних засобів автомобіль марки BMW, державний номер НОМЕР_2 , не виявлено. Зі слів керівника майданчику ФОП ОСОБА_4 зазначений транспортний засіб начебто був викрадений, а у подальшому останній повідомив, що автомобіль взагалі не був розміщений на зберігання. Вважає, що обов'язок зі збереження схоронності та повернення автомобіля марки BMW, державний номер НОМЕР_2 , який був вилучений 12.09.2021 року під час огляду місця події, та на який не було накладено арешт, покладено на посадових осіб Національної поліції України, які після передачі автомобіля на спеціальний майданчик, зобов'язані були зберегти його у такому стані та комплектації, в якому він передавався на майданчик для зберігання автомобілів. Проте внаслідок неправомірних дій, що виразилися у незбереженні тимчасово вилученого майна у рамках кримінального провадження, позивачу було завдано матеріальну шкоду у розмірі 456 329,71 грн. відповідно до висновку експерта, складеного за результатом проведеного транспортно-товарознавчого дослідження від 07.09.2023 року № 21730/23-54. Крім того, внаслідок протиправних дій правоохоронних органів у зв'язку із втратою належного йому майна та необхідності витрачати час на захист свої прав, позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 100 000,00 грн. Посилаючись на зазначені обставини, на підставі ст. ст. 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач звернувся до суду з указаним позовом.
Також представником позивача подано до суду клопотання про витребування доказів, в якому останній просить витребувати у майданчика тимчасового утримання транспортних засобів належним чином засвідчену копію акту приймання-передачі на зберігання транспортного засобу марки BMW модель 3201, тип загальний легковий седан-В, рік випуску - 2012, шасі № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , довідку про знаходження на зберігання транспортного засобу марки BMW модель 3201, тип загальний легковий седан-В, рік випуску - 2012, шасі № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , у випадку, якщо транспортний засіб був переданий третім особам - акт приймання-передачі транспортного засобу марки BMW модель 3201, тип загальний легковий седан-В, рік випуску - 2012, шасі № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2023 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.10.2023 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 08.02.2024 року; клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено; витребувано у майданчика тимчасового утримання транспортних засобів належним чином засвідчену копію акту приймання-передачі на зберігання транспортного засобу марки BMW модель 3201, тип загальний легковий седан-В, рік випуску - 2012, шасі № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , довідку про знаходження на зберігання транспортного засобу марки BMW модель 3201, тип загальний легковий седан-В, рік випуску - 2012, шасі № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , у випадку, якщо транспортний засіб був переданий третім особам - акт приймання-передачі транспортного засобу марки BMW модель 3201, тип загальний легковий седан-В, рік випуску - 2012, шасі № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .
23.11.2023 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від ДКС України надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-2 проти позову заперечував, оскільки ДКС України є неналежним відповідачем у справі. Зазначав, що ДКС України не порушувало жодних прав та інтересів позивача, не вступало у правовідносини із позивачем, жодної шкоди позивачу не завдавало. Вважав, що позивач, звертаючись до суду із вимогою про відшкодування шкоди, має довести наявність чотирьох елементів правопорушення, у тому числі, вини, а посилання позивача на необхідність застосування положень ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, які не потребують доведення вини, є безпідставним. Крім того, позивач не надав належних доказів на підтвердження права на відшкодування моральної шкоди та обґрунтування її розміру.
24.11.2023 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від ДКС України надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 08.02.2024 року, в режимі відеоконференції за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи vkz.court.gov.ua.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.11.2023 року у задоволенні клопотання представника ДКС України про проведення судового засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в режимі відеоконференції за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи vkz.court.gov.ua відмовлено.
30.01.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від ГУ НП в Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 проти позову заперечував, просив в його задоволенні відмовити.
В судове засідання 08.02.2024 року з'явилися представник позивача, представник відповідача-1, представник відповідача-2.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.02.2024 року відзив ГУ НП в Київській області у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди повернуто заявнику без розгляду.
В судовому засіданні 08.02.2024 року представник позивача підтримав позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечувала та просила в позові відмовити.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечувала з викладених у відзиві підстав та просила в позові відмовити.
Вислухавши вступне слово представника позивача, представників відповідачів, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Суд встановив, що ОСОБА_3 на праві власності належить автомобіль марки BMW, модель 3201, тип загальний легковий седан-В, рік випуску - 2012, шасі № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданим 10.02.2016 року (а. с. 18).
Броварським районним управлінням поліції ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження № 12021116130001333 від 13.09.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, що підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а. с. 70).
Відповідно до копії протоколу огляду місці події від 12.09.2021 року під час огляду було виявлено та вилучено автомобіль марки BMW, модель 3201, тип загальний легковий седан-В, рік випуску - 2012, шасі № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , який поміщено на штраф майданчика за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 66-68).
Згідно акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 12.09.2021 року автомобіль марки BMW, державний номер НОМЕР_2 , було доставлено для зберігання на спеціальний майданчик, що разташований у с. Семенівка Баришівського району Київської області (а. с. 69).
Відповідно до постанови дізнавача сектору дізнання Броварського районного управління поліції ГУ НП в Київській області Курєвич Т.В. про передачу речового доказу на відповідальне зберігання від 07.09.2022 року речовий доказ у кримінальному провадженні № 12021116130001333 від 13.09.2021 року, а саме автомобіль марки BMW, державний номер НОМЕР_2 , який зберігається на майданчику тимчасового утримання за адресою: АДРЕСА_1 , передано під розписку на відповідальне зберігання адвокату Кузнєцову К.В. у звязку із відсутністю підстав зберігання тимчасово вилученого майна, передбачених ч. 2 ст. 167 КПК України (а. с. 71-72).
Згідно листа Броварського міськрайонного суду Київської області від 07.03.2023 року, наданого на адвокатський запит представника ОСОБА_3 - адвоката Теслі С.М., клопотання слідчого, прокурора про накладення арешту на транспортний засіб марки BMW, державний номер НОМЕР_2 , у рамках кримінального провадження № 12021116130001333 від 13.09.2021 року станом на день надання відповіді до Броварського міськрайонного суду Київської області не надходили (а. с. 22).
Ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 02.05.2023 року у справі № 361/8219/21 скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Теслі С.М. на бездіяльність дізнавача щодо неповернення тимчасово вилученого майна задоволено; зобов'язано службову особу Броварського районного управління поліції ГУ НП в Київській області повернути ОСОБА_3 тимчасово вилучений під час огляду місця події, який проводився 12.09.2021 року, транспортний засіб марки BMW, модель 3201, тип загальний легковий седан-В, рік випуску - 2012, шасі № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 (а. с. 44-46).
02.06.2023 року представником ОСОБА_3 - адвокатом Теслею С.М. було подано до Броварського районного управління поліції ГУ НП в Київській області адвокатський запит від із вимогою про надання інформації щодо виконання ухвали слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 02.05.2023 року у справі № 361/8219/21 (а. с. 47-51).
Згідно листа Броварського районного управління поліції ГУ НП в Київській області від 16.06.2023 року за результатами адвокатського запиту було повідомлено, що відповідно до акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 12.09.2021 року автомобіль марки BMW, державний номер НОМЕР_2 , було поміщено для зберігання на спеціальний майданчик що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 52).
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, складеного за результатом проведеного транспортно-товарознавчого дослідження від 07.09.2023 року № 21730/23-54, на замовлення представника ОСОБА_3 - адвоката Теслі С.М., ринкова вартість автомобіля марки BMW, модель 3201, тип загальний легковий седан-В, рік випуску - 2012, шасі № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , станом на 12.09.2021 року становить 334 166,22 грн. з урахуванням ПДВ, а станом на момент проведення дослідження (06.09.2023 року) - 456 329,71 грн. (а. с. 73-89).
Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
У ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В силу положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. (ч. ч. 1, 6 ст. 319 ЦК України).
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, передбаченими ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.
Згідно ч. ч. 2, 4 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов'язана відшкодувати володільцю витрати, пов'язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 року № 1104 затверджений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження (далі - Порядок).
Відповідно до п. 20 Порядку, зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).
Єдині правила обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна встановлено Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду.
Порядок зберігання речових доказів, визначений Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 року № 51/401/649/471/23/125 (далі - Інструкція).
Пунктом 19 Інструкції передбачено, що зберігання транспортних засобів та інших самохідних машин, а також пристроїв і механізмів, які використовувалися як знаряддя для вчинення злочинів і визнані речовими доказами, а також транспортних засобів, на які накладено арешт, якщо вони не можуть бути передані на зберігання власникові, його родичам або іншим особам, а також організаціям, проводиться за постановою слідчого, прокурора, судді, за ухвалою суду протягом досудового слідства або судового розгляду відповідними службами органів внутрішніх справ, служби безпеки, підрозділів податкової міліції (у справах, що перебувають у її провадженні відповідно до компетенції), керівники яких дають про це розписку, яка приєднується до справи. В розписці вказується, хто є персонально відповідальним за зберігання прийнятого транспортного засобу.
Згідно п. 86 Інструкції, у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04.03.1996 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.03.1996 року за № 106/1131).
Статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Відповідно до п. 1 Положення про Національну поліцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року № 877, до основних завдань Національної поліції України належить реалізація державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Крім того, Національна поліція України здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності (підпункт 9 пункту 4 вищевказаного Положення).
Згідно ч. 3 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію», держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що після вилучення 12.09.2021 року під час огляду місця події належного йому автомобіля марки BMW, державний номер НОМЕР_2 , обов'язок зі збереження схоронності та повернення транспортного засобу покладено на посадових осіб Національної поліції України, які після передачі автомобіля на спеціальний майданчик, зобов'язані були зберегти його у такому стані та комплектації, в якому він передавався на майданчик для зберігання автомобілів. Проте внаслідок неправомірних дій, що виразилися у незбереженні тимчасово вилученого майна належний ОСОБА_3 автомобіль було втрачено, чим завдано позивачу матеріальну шкоду у розмірі 456 329,71 грн. відповідно до висновку експерта, складеного за результатом проведеного транспортно-товарознавчого дослідження від 07.09.2023 року № 21730/23-54.
Згідно ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на встановленні судом обставини, суд доходить висновку, що саме у посадових осіб Національної поліції України наявний обов'язок забезпечити схоронність та повернення транспортного засобу ОСОБА_3 , який є речовим доказом у кримінальному провадженні та який було передано для зберігання на спеціальний майданчик, у стані та комплектації, в якій він передавався на майданчик для зберігання автомобілів.
Отже, внаслідок неправомірних дій, що виразилися у незбереженні у рамках кримінального провадження тимчасово вилученого майна, позивачу завдано майнову шкоду, розмір якої становить 456 329,71 грн. Судом враховано, що розмір заявленої позивачем шкоди не оспорено відповідачами та не заявлено клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10.02.2021 року у справі № 757/50534/17-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_3 має право на відшкодування майнової шкоди за рахунок держави, оскільки останнім в ході судового розгляду доведено наявність всіх необхідних умов для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, а саме: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Крім того, внаслідок вказаних неправомірних дій ОСОБА_3 вказував на завдану йому моральну шкоду.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В силу положень п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У п. 9 цієї постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.
При цьому, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Зазначене кореспондується зі змістом ст. 81 ЦПК України.
Як зазначає представник позивача внаслідок втрати належного позивачу майна, йому були спричинені душевні страждання, які полягали у зміні нормального ритму життя, необхідністю витрачати час на захист свої прав,чим позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 100 000,00 грн.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17, відповідно до якої адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Верховний Суд в постанові від 24.03.2020 року у справі № 818/607/17 зробив правовий висновок, відповідно до якого психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом державної влади чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.
При визначенні розміру моральної шкоди, суд оцінює ступінь моральних страждань позивача, враховує тривалість конфліктної ситуації, наявність у позивача моральних (душевних) страждань, що були викликані втратою належного йому майна.
Ураховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв'язку із порушенням його прав, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню завдана моральна шкода у розмірі 10 000,00 грн., яка є співмірною глибині душевних переживань позивача, їх тривалості та можливості відновлення.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Разом з тим, суд вважає, що в позові ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України слід відмовити, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 170 ЦК України, учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).
Згідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Відповідач притягується до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тлумачення вищевказаних норм закону дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин.
При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяно шкоду.
Разом з тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб'єктом, який порушив права чи інтереси позивача.
Так, сам факт стягнення коштів з Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКС України чи її територіального органу.
Відповідно до п. 1 «Положення про Державну казначейську службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215, ДКС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Згідно пп 2 п. 4 цього Положення, ДКС України відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Ураховуючи те, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц та від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21.08.2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18.12.2019 року у справі № 688/2479/16-ц), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц).
Отже, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Аналізуючи викладене, суд вважає, що ДКС України не є суб'єктом, який порушив права чи інтереси позивача, відтак, не є належним відповідачем у справі, тому у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині позовних вимог до відповідача-2 слід відмовити.
Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а відповідачами не було надано суду доказів, які б підтверджували оплату інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 ЦПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені в якості судових витрат витрати на проведення транспортно-товарознавчого дослідження від 07.09.2023 року № 21730/23-54 у розмірі 1 433,88 грн., що підтверджується квитанцією від 06.09.2023 року № 34К6-ТСАТ-М83С-0302.
З урахуванням того, що суд дійшов висновку про задоволення позову в частині відшкодування завданої позивачу матеріальної шкоди, то відшкодуванню позивачу за рахунок Державного бюджету України підлягають витрати на проведення транспортно-товарознавчого дослідження у розмірі 1 433,88 грн.
Як визначено у ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, витрати, на професійну правничу допомогу становлять 41 300,00 грн.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, позивачем не надано доказів, які свідчать про понесення ним витрат на правову допомогу, зокрема, не надано розрахунку витрат, акту виконаних робіт, квитанції про оплату послуг адвоката. За таких обставин, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу не підлягають відшкодуванню.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 19, 55, 56 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 19 Закону України «Про Національну поліцію», ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274-279, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 456 329 (чотириста п'ятдесят шість тисяч триста двадцять дев'ять) грн. 71 коп. у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди та 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
В іншій частині позову - відмовити.
В позові ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України - відмовити.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 1 433 (одну тисячу чотириста тридцять три) грн. 88 коп. у відшкодування судових витрат, пов'язаних із проведенням транспортно-товарознавчого дослідження.
Позивач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач-1: Головне управління Національної поліції в Київській області, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108616.
Відповідач-2: Державна казначейська служба України, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 03.06.2024 року.
Суддя І.В. Григоренко