Номер провадження 2/754/3366/25
Справа №754/2814/25
Іменем України
19 травня 2025 року м.Київ
Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 04.08.2020 по 19.12.2024 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони проживають окремо. Дитина проживає разом з позивачем, який самостійно несе витрати по утриманню сина, тому не має достатніх коштів для забезпечення першочергових витрат по задоволенню потреб дитини. Тому просить суд стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу відповідачки, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня подачі заяви до суду і до повноліття дитини.
26.02.2025 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, визначено відповідачці п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
28.02.2025 сторонам направлено лист з додатками до нього, а саме: позивачу копію ухвалу про відкриття провадження, а відповідачці копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками до неї.
Відповідачка ОСОБА_2 повідомлялась належним чином про розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін за адресою зазначеною в позовній заяві ( АДРЕСА_1 ). Однак, станом на 28.03.2025 повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачці по справі в матеріалах справи відсутнє.
Тому, 28.03.2025 суд повторно повідомляє відповідачку про розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін для надання можливості надати пояснення та докази щодо справи. До суду повернулись конверти із копією ухвали про відкриття провадження та позовною заяву з додатками до неї, адресованою для відповідачки, з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідачкою у встановлений законом строк до суду не подано заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та не подано відзиву на позовну заяву.
Станом на 19.05.2025 закінчились строки для подання відзиву та відповіді на відзив, а відтак, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та ухвалює заочне рішення, що відповідає ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.
Суд установив такі факти та їм правовідносини.
19.12.2024 рішенням Деснянського районного суду м. Києва, по справі № 754/15209/24, зареєстрований шлюб 04.08.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , видане Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
З матеріалів справи вбачається, що дитина проживає разом з батьком. Позивач один несе витрати по його утриманню, тому не має достатніх коштів для забезпечення першочергових витрат по задоволенню потреб дитини, а саме: матеріальних витрат на оздоровлення, відпочинок, витрат на забезпечення життєдіяльності.
Відповідно до закону батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.
Так, відповідно до статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів. 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Матеріальне становище сторін суд визначає, виходячи з вартості приналежного їм майна, рівня доходів, а також величини витрат, які вони здійснюють на утримання себе й членів своєї сім'ї. Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Згідно із ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України" прожитковий мінімум на одну особу, за 2025 рік становить для дітей віком до 6 років - 2563грн; для дітей віком від 6 до 18 років - 3196; для працездатних осіб - 3028грн; для осіб, які втратили працездатність - 2361грн.
Пункт 1 ст. 3 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.91 р. передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно п. 2 - дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Пунктом 2 ст. 27 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.91 р. визначено, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
З огляду на те, що відповідачка доказів про належне утримання дитини та відомості про свій офіційний дохід не надала, але як мати зобов'язана утримувати свою дитину, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення аліментів.
До того ж, у відповідності до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Тобто як відповідачка так і позивач повинні утримувати своїх дітей.
Відповідно до статей 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір.
Таким чином, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Згідно зі ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі: на одну дитину - однієї чверті; на двох дітей - однієї третини; на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (що також відповідає приписам п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України).
Отже враховуючи, що в матеріалах справи відсутні дані про доходи відповідачки, з яких можливо було б встановити, що стягнення 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідачки не створить для останньої скрутне матеріальне становище.
Приймаючи до уваги визначене законодавством безспірне стягнення аліментів, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача аліменти щомісячно на дитину в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідачки, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до повноліття дитини.
Таким чином, аналізуючи викладене вище та те, що відповідачкою не було надано суду відзиву на позовну заяву та доказів про неможливість надавати матеріальну допомогу на утримання дитини і те, що з відповідачки здійснюються будь-які стягнення за виконавчими документами. Беручи до уваги положення статей 182 Сімейного кодексу України, прожитковий мінімум передбачений Законом України «Про Державний бюджет України» та обставини справи, суд вважає, що задля забезпечення гармонійного розвитку дитини необхідно задовольнити позов повністю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20грн.
Згідно із ст. 430 ЦПК України рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню.
Керуючись Конвенцією про права дитини, статтями 180, 182-184, 199, 200 Сімейного кодексу України, статтями 12, 79-81, 133, 141, 161, 264- 268, 280-282, 430 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідачки, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 24.02.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено та підписано 19.05.2025.
Суддя В. В. Бабко