Справа №753/11743/24
Провадження № 2/752/1945/25
Іменем України
19.05.2025 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Чекулаєва С.О.,
за участі секретаря - Пастух З.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 (відповідач 1)
ОСОБА_3 (відповідач 2)
за участю представників:
позивача - адвоката Романцової Тетяни Володимирівни (ордер на надання правничої допомоги серії АІ №1689216 від 27.08.2024)
відповідача 2 - адвоката Гурез Іванни Олександрівни (ордер на надання правничої допомоги серії АІ №1803426 від 26.01.2025)
про стягнення заборгованості
ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач або позикодавець) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом також відповідач 1 або позичальник) та ОСОБА_3 (надалі за текстом також - відповідач 2), в якому просив суд, стягнути солідарно із відповідачів на свою користь:
-заборгованість за Договором позики у розмірі 70 800,00 доларів США (шо в еквіваленті національної грошової одинці України - гривні, за офіційним курсом НБУ, станом на день подачі позовної заяви становить 2 863 152,00 гривень);
-вирішити питання щодо стягнення судових витрат.
Стислий виклад позиції позивача
Вимоги позивача обґрунтовуються тим, що 11.02.2022 між ним та ОСОБА_2 , як позичальником, був укладений Договір позики про отримання грошових коштів у розмірі 70 800,00 доларів США, які відповідач 1 зобов'язувався повернути не пізніше 11.02.2023, проте свої зобов'язання з повернення позики не виконав.
Вимоги позивача про солідарне стягнення вказаної вище заборгованості з відповідача 2 мотивовано тим, під час укладення Договору позики від 11.02.2022 відповідач 1 передав позивачу копію письмової згоди від 04.11.2020 його дружини - ОСОБА_3 (відповідач 2) на укладення будь-яких правочинів, в тому числі договору позики, а тому на думку позивача, ОСОБА_3 також несе відповідальність за укладений її чоловіком договір позики, оскільки позичені грошові коти були отриманні в інтересах сім'ї.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити у повному обсязі.
Стислий виклад позиції відповідача 1
Відповідач 1 - ОСОБА_2 своїм правом надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Стислий виклад позиції відповідача 2
Відповідач 2 проти позову заперечувала, у відзиві на позов та у судовому засіданні вказувала, що вона є неналежним відповідачем, оскільки, ОСОБА_3 не була обізнана про укладення її чоловіком Договору позики; ніколи не була знайома із позивачем ОСОБА_1 ; відповідач 2 та її родина не мала потреби у позичених грошових коштах; жодного рухомого та/або нерухомого майна не придбавалося, так само жодних інвестицій таабо капіталовкладень здійснено не було.
Відповідач 2 та її представник, звертають увагу, що текст Договору позики від 11.02.2022 не містить положень про те, що позичені грошові кошти беруться відповідачем 1 в інтересах його сім'ї, а також, що відповідач 2 обізнана з отриманням у позику грошових коштів.
Оскільки обґрунтування позивачем грошових вимог до відповідача 2 лише договором позики не може бути достатнім, а докази використання позичених грошових кошів на потреби сім'ї у матеріалах справи відсутні, ОСОБА_3 просить визнати її не належним відповідачем та відмовити в задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість.
Процесуальні дії у справі
У червні 2024 позивач звернувся із вказаним позовом до Дарницького районного суду міста Києва.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26.06.2024, в порядку забезпечення позову, накладено арешт на машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 Підвал літ. «А», за адресою: АДРЕСА_1 та 62 відповідно.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26.06.2024 цивільну справу передано за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.
30.07.2024 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею у справі визначений суддя Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєв С.О.
01.08.2024 ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 27.08.2024.
27.08.2024 підготовче судове засідання у справі було відкладене на 15.10.2024.
Для участі у підготовчому судовому засіданні 15.10.2024 відповідачі повідомлялися шляхом надісланні відповідних судових повісток, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
15.10.2024 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.11.2024.
Для участі у судовому засіданні 28.11.2024 відповідачі повідомлялися шляхом надісланні відповідних судових повісток, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
28.11.2024 у зв'язку з відсутністю енергопостачання в Голосіївському районному суді міста Києва судове засідання відкладено до 27.01.2025.
27.01.2025 в судове засідання з'явилися представник позивача, відповідач 2 та її представник.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27.01.2025, з метою повного та об'єктивного розгляду справи, встановлення всіх її обставин та надання учасникам справи можливості надати свої докази та заперечення, суд задовольнив клопотання представника відповідача 2 та повернувся до стадії підготовчого провадження; підготовче засідання призначене на 31.01.2025.
30.01.2025 до суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.
31.01.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
31.01.2025 у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 19.02.2025 для виконання ухвали суду про витребування доказів.
19.02.2025 у підготовчому судовому засіданні були виконані завдання підготовчого провадження передбачені цивільним процесуальним законодавством для початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 17.03.2025.
Для участі у судовому засіданні відповідач 1 - ОСОБА_2 повідомлялися шляхом надісланні відповідних судових повісток, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
У судовому засіданні 17.03.2025, була оголошена перерва до 21.04.2025.
Після виступів учасників справи, заслуховування показань свідків, дослідження обставин справи та наявних доказів, суд за клопотання представника відповідача 2, оголосив перерву до 05.05.2025.
У судовому засіданні 05.05.2025, після судових дебатів, суд, керуючись положеннями статті 244 ЦПК України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, з урахуванням часу перебування судді на навчанні (з 12.05.2025 по 16.06.2025) на 19.05.2025.
Фактичні обставини встановлені судом
11.02.2022 між ОСОБА_1 , як позикодавцем та ОСОБА_2 , як позичальником, був укладений письмовий Договір позики, згідно пункту 1 якого, позикодавець передав, а позичальник прийняв у позику грошові кошти в сумі 70 800,00 доларів США, що на день укладення цього Договору в еквіваленті національної грошової одиниці України - гривні, за офіційним курсом Національного банку України, становить 1 973 592,48 гривень, які позичальник зобов'язується повернути позикодавцю не пізніше 11.02.2023.
Згідно пункту 2 вказаного Договору позики від 11.02.2022, повернення позичених грошових коштів має здійснюватися в готівковій формі у місті Києві у доларах США в такому порядку:
-кожного місяця, починаючи з 11.03.2022 по 11.01.2023 позичальник повертає позикодавцю грошову суму у розмірі 900,00 доларів США;
-11.02.2023 позичальник повертає позикодавцю грошову суму у розмірі 60 900,00 доларів США.
У пункті 3 Договору позики від 11.02.2022 позичальник засвідчив, що на момент укладення цього Договору, ним отримано грошові кошти у повному розмірі згідно пункту 1 Договору.
Сторони домовилися, що окрема розписка позичальником про передання йому визначених грошових коштів за цим Договором не надається (пункт 4 Договору позики від 11.02.2022).
Про кожний факт повернення грошових коштів за цим Договором позикодавець надає позичальнику власноручно підписану ним розписку про отримання грошових коштів (пункт 5 Договору позики від 11.02.2022).
Позичальник своїм підписом в цьому Договорі підтверджує факт отримання грошових коштів від позикодавця (пункт 8 Договору позики від 11.02.2022).
Відповідно до пункту 10 Договору позики від 11.02.2022 сторони засвідчили, що зміст статей 533, 545, 625, 1046 Цивільного кодексу України та статті 65 Сімейного кодексу України сторонам відомі.
Договір позики від 11.02.2022 містить підписи позикодавця - ОСОБА_1 та позичальника ОСОБА_2 .
Оригінал Договору позики від 11.02.2022 був наданий представником позивача суду для ознайомлення і порівняння його відповідності копії яка наявна в матеріалах справи.
Під час свого виступу в режимі відеоконференції позивач підтвердив факт укладення Договору позики від 11.02.2022 та передачі відповідачу 1 грошових коштів.
Окрім того позивач вказав, що Договір позики укладався у місті Києві, в офісі, який використовував відповідач 1, де останній надав позивачу копію нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_3 від 04.11.2020, про її згоду на укладення відповідачем 1 будь-яких правочинів.
У письмовій заяві від 04.11.2020 вказано, що ОСОБА_3 дає свою згоду на укладення її чоловіком - ОСОБА_2 , будь-яких правочинів, які б стосувалися розпорядження рухомим та нерухомим майном, в тому числі грошовими коштами, що є їх спільною сумісною власністю.
Також у заяві вказано, що така згода ОСОБА_3 поширюється на придбання, відчуження, заставу/іпотеку будь-яким із способів, передбачених чинним законодавством України, будь-якого майна та/або грошових коштів, зокрема - купівлі, міни, продажу, застави (передачі в іпотеку) нерухомого майна (квартир, будинків, земельних ділянок, їх часток тощо) та рухомого майна (у тому числі - автомототранспортних засобів, грошових коштів тощо), незалежно від того, де таке майно/грошові кошти знаходяться, попередніх договорів, на отримання кредитів (відкриття кредитних ліній), позики тощо від будь-яких кредитних (фінансових, банківських) установ та визначення способів забезпечення виконання кредитних зобов'язань, укладання договорів про забезпечення вимог іпотекодержателя, договорів про забезпечення вимог заставодержателя, договорів відступлення права вимоги, договорів купівлі-продажу права вимоги, договорів про внесення змін до вищевказаних договорів, договорів про розірвання вищевказаних договорів.
Додатково у заяві вказано, що ОСОБА_3 заявляє, про свою згоду на те, щоб умови усіх правочинів, які будуть укладатися її чоловіком, визначалися ним самостійно, без додаткового погодження цих питань із нею, та вважає, що будь-які його дії, спрямовані на розпорядження будь-яким майно/грошовими коштами, що є їх спільною сумісною власністю, відповідають інтересам їх сім'ї, і укладення таких договорів відповідає їх спільному волевиявленню.
У абзаці 5 заяви ОСОБА_3 вказано, що вона просить усіх заінтересованих у тому осіб приймати цю заяву, як у разі підписання правочинів її чоловіком - ОСОБА_2 особисто, так і у разі, коли від її імені буде діяти уповноважений представник.
Факт реєстрації шлюбу підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 виданим Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 06.05.2016, актовий запис №550.
Справжність підпису ОСОБА_3 на вказаній вище заяві засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Інною Леонтіївною та зареєстровано в реєстрі за №2346.
У наданому на запит суду листі вих.№ 42/01-16 від 07.03.2025, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна, підтвердила факт засвідчення нею 04.11.2020 за реєстровим номером 2346, справжності підпису ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на заяві до компетентних органів про згоду на укладення договорів її чоловіком (номер бланку НМН 391420).
Також у листі вих.№ 42/01-16 від 07.03.2025 вказано, що після посвідчення справжності підпису на заяві ОСОБА_3 нотаріусом було видано нарочно підписану нею заяву; відповідно до наказу про затвердження «Правил ведення нотаріального діловодства» від 22.02.2010 №3253/5 примірник подібних документів не підлягають зберіганню, а тому надати на запит суду належним чином завірену копію заяви нотаріус не має можливості.
Згідно листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м.Києві вих.№31/26-44аз від 24.04.2024 наданого на запит адвоката Вікторії Вдовиченко, суд встановив, що станом на 22.04.2024 на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обліковується транспортний засіб BENTLEY CONTINENTAL GT, 2021 року випуску, об'єм двигуна 3996 см3, номер кузова НОМЕР_4 , дата реєстрації - 23.09.2023 в ТСЦ №3246, підстава реєстрації - договір комісії №723.09.2023 від 22.09.2023 та договір купівлі-продажу №723.09.2023 від 23.09.2023, укладені в суб'єкта господарювання ПП «ОЛЮР ГЛОБАЛ».
Також в судовому засіданні була досліджена переписка між позивачем та відповідачем 1 у застосунку «Telegram», в якій сторони окрім стану здоров'я рідних осіб обговорювалося питання закриття боргу.
Оригінал електронного доказу, а саме тексту відображеного у застосунку «Telegram» на носії - мобільному телефоні належному позивачу, був досліджений судом у судовому засіданні.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила суд, що вона з березня 2022 року, перебуваючи за кордоном, доглядала за дитиною відповідачів, користувалася довірою зі сторони відповідача 2, яка розповідала їй про різні обставини її сімейного життя, водночас, будь-якої інформації, що сім'я ОСОБА_5 має борги, ОСОБА_4 , не відомо.
Мотиви, з яких суд дійшов висновків та закон, яким керувався суд
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Суд встановив, що 11.02.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , був укладений письмовий Договір позики, згідно пункту 1 якого, позивач передав, а відповідач 1 прийняв у позику грошові кошти в сумі 70 800,00 доларів США, які відповідач 1 зобов'язався повернути позивачу не пізніше 11.02.2023.
Згідно пункту 3 Договору позики від 11.02.2022 відповідач 1 засвідчив, що на момент укладення цього Договору, ним отримано грошові кошти у повному розмірі згідно пункту 1 Договору.
Таким чином суд дійшов до висновку про те, що грошові кошти обумовлені укладеним Договором позики дійсно були передані позивачем та отримані відповідачем 1 у розмірі вказаному у такому Договорі.
Згідно пункту 2 вказаного Договору позики від 11.02.2022, повернення позичених грошових коштів має здійснюватися в готівковій формі у місті Києві у доларах США в такому порядку: кожного місяця, починаючи з 11.03.2022 по 11.01.2023 відповідач 1 повертає позивачу грошові кошти у розмірі 900,00 доларів США; 11.02.2023 відповідач 1 повертає позивачу залишок боргу в розмірі 60 900,00 доларів США.
Враховуючи викладене, суд встановив, що узгодженим терміном виконання зобов'язань відповідача 1 як позичальника, щодо повернення позики за Договором позики від 11.02.2022 є термін не пізніше 11.02.2023.
Враховуючи положення укладеного Договору позики від 11.02.2022 щодо термінів повернення позики, строк виконання зобов'язання відповідача 1 є таким що настав.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписом статті 610 та статті 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Наявний в матеріалах справи Договір позики від 11.02.2022 є дійсним і не оспорюється в судовому порядку.
Згідно пункту 5 Договору позики від 11.02.2022 сторони визначили, що про кожний факт повернення грошових коштів за цим Договором позикодавець надає позичальнику власноручно підписану ним розписку про отримання грошових коштів.
Таким чином на підтвердження належного виконання відповідачем 1 свого зобов'язання з повернення позики має бути надані відповідні розписки позивача про отримання ним грошових коштів.
Суд встановив, що матеріали справи не містять жодної розписки позивача, які підтверджували повне або часткове виконання відповідачем 1 свого зобов'язання з повернення боргу за Договором позики від 11.02.2022.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 на користь позивача суми боргу у розмірі 70 800,00 доларів США, за укладеним Договором позики від 11.02.2022 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно стягнення заборгованості в іноземній валюті суд зазначає, що відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16.04.1991 N 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 16.01.2019 у справі N 373/2054/16-ц (провадження N 14-446цс18), де Верховний Суд вказав, що як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 в справі N 14-134цс18.
Згідно пункту 2 Договору позики від 11.02.2022, повернення відповідачем 1 позичених грошових коштів має здійснюватися в готівковій формі у доларах США.
Враховуючи викладене, з відповідача 1 на користь позивача підлягає до стягнення грошова сума саме в іноземній валюті, у розмірі 70 800,00 доларів США.
Стосовно позовної вимоги про солідарне стягнення грошових коштів за Договором позики з ОСОБА_3 суд зазначає наступне.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).
Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї
Таким чином для встановлення солідарного боргового обов'язку подружжя слід, щоб позивач, в цьому випадку позикодавець за Договором позики, довів у суді, що другий з подружжя був обізнаний про такий Договір та не заперечував проти такої позики, а також суду необхідно встановити на підставі доказів, що позичені кошти були витрачені в інтересах сім'ї.
З наявної в матеріалах справи заяви ОСОБА_3 від 04.11.2020 вбачається, що така заява-згода була видана на укладення її чоловіком ОСОБА_2 , серед іншого, договорів на отримання кредитів (відкриття кредитних ліній), позики тощо від будь-яких кредитних (фінансових, банківських) установ.
Водночас суд звертає увагу, що така заява відповідача 2, не містить положення про її згоду на укладення договорів позики з фізичними особами.
Окрім того, суд звертає увагу, що заява була складена та підписана відповідачем 2 04.11.2020, тобто, задовго до укладення Договору позики від 11.02.2022, а тому не може беззаперечно свідчити, що відповідач 2 була обізнана про укладення ОСОБА_2 вказаного Договору позики та схвалювала його укладення.
Аналізуючи зміст укладеного Договору позики від 11.02.2022 суд звертає увагу, що його текст не містить положень, стосовно того, що відповідач 1 отримав грошові кошти у розмірі 70 800,00 гривень саме на потреби сім'ї.
Суд зазначає, що позивач, звертаючись із вимогою про солідарне стягнення з відповідача 2 грошових коштів за Договором позики, укладеним її чоловіком має довести дві обставини, а саме, що договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї та, що майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Доказ того, що ОСОБА_2 придбав у вересні 2023 року транспортний засіб BENTLEY CONTINENTAL GT, 2021 року випуску, не свідчить, що такий автомобіль був придбаний безпосередньо за грошові кошти, отриманні за Договором позики від 11.02.2022.
Спільні світлини відповідачів на відпочинку у різних країнах світу, також, на переконання суду, не можуть бути належним та достовірним доказом того, що такі подорожі були здійсненні саме за позичені грошові кошти.
Свідок ОСОБА_4 у своїх показаннях повідомила суду, що сім'я ОСОБА_5 була матеріально забезпеченою, а тому фінансування таких подорожей та придбання транспортних засобів могло бути здійснено з інших джерел, не пов'язаних з Договором позики.
Суд також звертає увагу, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно сформованого 04.03.2024 вбачається, що ОСОБА_3 у 2020 році придбала у власність нерухоме майно, а саме: машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 Підвал літ. «А», за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно та квартиру загальною площею 137,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_3 .
Окрім того у 2020 році ОСОБА_2 придбав у власність квартиру загальною площею 74,13 кв.м. у м. Нікополь, Дніпропетровської області та у 2021 році ОСОБА_2 придав у власність дачний будинок загальною площею 134 кв.м. у смт. Козин, Обухівського району, Київської області.
Вказані обставини свідчать, що сім'я ОСОБА_5 є матеріально забезпеченою, а тому, суд не вбачає підстав беззаперечно стверджувати, що саме за грошові кошти отриманні відповідачем 1 згідно Договору позики від 11.02.2022, відповідачі проживали, здійснювали спільні подорожі та придбавали майно, тобто, що позичені грошові кошти за Договором позики від 11.02.2022 були використані на потреби сім'ї.
Згідно частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки позивач не довів на підставі належних, допустимих та достовірних доказів того, що ОСОБА_3 було обізнана про укладення її чоловіком Договору позики від 11.02.2022, не заперечувала проти такої позики, а також те, що позичені кошти були витрачені в інтересах сім'ї, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів за вказаним вище Договором позики, укладеним її чоловіком.
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесені позивачем судові витрати документально підтверджено копією платіжної інструкції №В9С3-ТММН-Н46А-34В5 від 12.06.2024 згідно якої позивач сплатив судовий збір у розмірі 15 140,00 гривень.
Таким чином з відповідача 1 на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у розмірі 15 140,00 грн
Щодо вжитих заходів забезпечення позову суд зазначає наступне.
Відповідно до частини сьомої та восьмої статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26.06.2024, в порядку забезпечення позову, накладено арешт на машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 Підвал літ. «А», за адресою: АДРЕСА_1 та 62 відповідно.
Вказана нерухоме майно було придбане за час шлюбу відповідачів, а тому є спільною сумісною власністю як ОСОБА_3 так і боржника - ОСОБА_2 .
З огляду на викладене суд не вбачає можливості для скасування заходів забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; АДРЕСА_5 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ) заборгованість за Договором позики від 11.02.2022 у розмірі 70 800 (сімдесят тисяч вісімсот) доларів США 00 центів.
Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; АДРЕСА_5 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ) судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 19.05.2025
Суддя: С.О. Чекулаєв