ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.05.2025Справа № 910/2664/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
до Київського відділення Української спілки в'язнів - жертв нацизму
про стягнення 6 442,10 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до Київського відділення Української спілки в'язнів - жертв нацизму про стягнення 6 442,10 грн, з яких: основна заборгованість у розмірі 5232,53 грн, пеня у розмірі 4,81 грн, інфляційні втрати у розмірі 933,19 грн та 3% річних у розмірі 271,57 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 342/826-3 від 15.06.2020 про компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21, літера А, в частині здійснення платежів з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за період з 15.02.2022 по 31.12.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 відкрито провадження у справі № 910/2664/25 та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив та відповідачу - строк для подання заперечень.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 21, кімната 308).
Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.
Враховуючи викладене вище, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.03.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
15.06.2020 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Київським відділенням Української спілки в'язнів - жертв нацизму (орендар) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (балансоутримувач), було укладено Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 826-3. (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 06 червня 2017 року №826-2) (надалі - Договір).
Згідно з п. 1.1. Договору орендодавець на підставі Положення про оренду комунального майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280, передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об'єкт оренди), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Січових Стрільців, 21, літера А, для розміщення громадської організації.
Об'єктом оренди є: нежитлові приміщення загальною площею 31,70 кв.м, у т.ч. 1 поверх - 3,90 кв.м, 2 поверх - 1,80 кв.м, 3 поверх - 26,00 кв.м, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 07 травня 2014 року № 826-1 (п. 2.1 Договору).
Пунктом 3.9. Договору встановлено, що оплата витрат на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), компенсація витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою не входить до складу орендної плати.
Актом приймання-передачі нерухомого майна від 07.11.2012 орендарю (відповідачу) за Договором було передано в орендне користування нежилі приміщення загальною площею 31,70 кв.м, у т.ч. 1 поверх - 3,90 кв.м, 2 поверх_ 1,80 кв.м, 3 поверх - 26,00 кв.м, що перебувають на балансі КП «Київжитоспецексплуатація» та розташовані за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 21/27 літера А.
15.06.2020 між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» та Київським відділенням Української спілки в'язнів - жертв нацизму був укладений договір № 342/826-3 про компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 21 літера А (надалі - договір про компенсацію).
Відповідно до п. 2.1 договору про компенсацію об'єктом компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою (надалі - об'єкт) є нежиле приміщення загальною площею 31,70 кв.м, у т.ч. 1 поверх - 3,90 кв.м, 2 поверх - 1,80 кв.м, 3 поверх - 26,00 кв.м, що перебувають на балансі КП «Київжитоспецексплуатація», розташовані за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 21 літера А.
Згідно з п. 3.1. договору про компенсацію, плата за об'єкт компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою визначена на підставі статей 286, 287 Податкового кодексу України, рішення Київської міської ради від 18.10.2018 № 1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», пункту 9.7., 9.7.1. та 9.7.2. розділу 9 «Орендна плата та інші платежі» рішення Київської міської ради від 06.12.2018 № 253/6304 та від 13.02.2020 № 129/8299 і становить за базовий місяць розрахунку - травень 2020 року у розмірі 142,15 грн.
Розмір компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою змінюється за вимогою підприємства-балансоутримувача в односторонньому порядку у випадку зміни розмірів земельного податку згідно з чинним законодавством України (п. 3.3. договору про компенсацію). Додатково до компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з компенсацією витрат підприємства за користування земельною ділянкою (п. 3.4. договору про компенсацію).
Пунктом 3.5. договору про компенсацію визначено, що компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою відповідач сплачує на рахунок позивача починаючи з дати підписання договору оренди №826-3 від 15.06.2020 і застосовується з 05.06.2020.
Відповідно до п.п. 3.6, 4.2.1 договору про компенсацію, відповідач зобов'язаний сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця.
Договір про компенсацію є укладеним з моменту укладання Договору оренди від 15.06.2020 № 826-3 та діє з 05.06.2020 до 03.03.2023 (п. 7.1. договору про компенсацію).
Як встановлено судом із додатків до договору про компенсацію, якими є Розрахунки компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, встановлений у договорі розмір плати за об'єкт компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою з січня 2022 року збільшувався та у спірний період встановлювався у таких розмірах: з 01.01.2022 - 156,37 грн; з 01.01.2023 - 179,83 грн; з 01.01.2024 - 188,99 грн; з 01.04.2024 - 30,40 грн.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач свої договірні зобов'язання щодо здійснення платежів з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, виконує неналежно, не сплачуючи їх своєчасно та у повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість за період з 15.02.2022 по 31.12.2024 у розмірі 5 232,53 грн. Вказану суму боргу та нараховані за порушення строків оплати пеню в сумі 4,81 грн, інфляційні втрати у розмірі 933,19 грн та 3% річних у розмірі 271,57 грн заявлено до стягнення з відповідача за даним позовом.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
До матеріалів справи долучено довідку про нарахування і надходження платежів по компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою Київським відділенням Української спілки в'язнів - жертв нацизму згідно договору про компенсацію, згідно з якою заборгованість відповідача складає 5232,53 грн за період з січня 2022 року по грудень 2024 року.
Будь-яких доказів оплати матеріали справи не містять.
Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за користування земельною ділянкою у сумі 5232,53 грн за період з 15.02.2022 по 31.12.2024 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 271,57 грн, інфляційні втрати в розмірі 933,19 грн за загальний період з 01.01.2022 по 31.12.2024.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних, суд встановив, що такі розрахунки є обґрунтованими та арифметично правильними.
Отже, враховуючи наведене та ненадання відповідачем контррозрахунку таких нарахувань, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 933,19 грн та 3% річних у розмірі 271,57 грн.
Також позивач нарахував відповідачу пеню у сумі 4,81 грн.
В силу приписів ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Так, п. 6.1 договору про компенсацію сторонами було погоджено, що за несвоєчасну та не в повному обсязі компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою відповідач сплачує пеню у розмірі 0,5% від розміру несплачених компенсацій витрат підприємства за користування земельною ділянкою за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок штрафних санкцій (пені), суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня в заявленому позивачем розмірі у сумі 4,81 грн, за загальний період прострочення з 30.06.2024 по 31.12.2024.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Крім того, відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Київського відділення Української спілки в'язнів - жертв нацизму (вул. Січових Стрільців, 21, кімната 308, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 22870144) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (вул. Володимирська, 51-а, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 03366500) заборгованість у розмірі 5232,53 грн, пеню у розмірі 4,81 грн, інфляційні втрати у розмірі 933,19 грн, 3% річних у розмірі 271,57 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 19.05.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко