ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.05.2025Справа № 910/3520/24 (910/5815/25)
Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна корпорація" (02094, м. Київ, вул. Попудренка, 30; ідентифікаційний код 41552248) в особі акціонера ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до 1. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 )
2. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 )
3. ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 )
про відшкодування збитків в сумі 17 245 165, 00 грн
в межах справи № 910/3520/24
за заявою Фізичної особи-підприємця Савуляки Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_5 ; ідентифікаційний код НОМЕР_5 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна корпорація" (02094, м. Київ, вул. Попудренка, 30; ідентифікаційний код 41552248)
про банкрутство
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/3520/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна корпорація" за заявою ФОП Савуляка Ігор Миколайович, на стадії процедури розпорядження майном введеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2024.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування збитків в сумі 17 245 165, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна корпорація" завдано збитки діями відповідачів, які були посадовими особами Товариства щодо недоотримання доходу від передачі в оренду нежитлового приміщення (в літ. А) загальною площею 930,30 кв.м розташованого за адресою АДРЕСА_6 , у зв'язку з чим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна корпорація" в особі ОСОБА_1 , який володіє часткою 37,50% у Статутному капіталі Товариства, подано даний позов у відповідності до приписів ст. 54 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно відповідей з Єдиного державного демографічного реєстру № НОМЕР_7 від 14.05.2024 ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) за вказаним параметром особу не знайдено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 суд звернувся до Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ). Зобов'язано Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації протягом п'яти днів з моменту отримання ухвали суду надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ).
09.05.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на грошові кошти в сумі 17 245 165, 00 грн, що знаходяться на рахунках ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ); ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ; місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ), відкритих в будь-яких фінансових установах, що будуть виявлені виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову;
- накладення арешту на все рухоме на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ); ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ; місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) в межах суми: 17 245 165, 00 грн за мінусом суми арештованих виконавцем підчас виконання ухвали про забезпечення позову грошових коштів на рахунках.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову обраним шляхом, заявник посилається на те, що юридична особа ТОВ "Аніс плюс", яка 23 липня 2018 року отримала фактично в безоплатне користування строком на 10 (десять) років належне Товариству нежитлове приміщення (в літ. А) загальною площею 930,30 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , перебуває під повним контролем одного з відповідачів - ОСОБА_2 , який є учасником ТОВ "Аніс Плюс" з часткою 100% у статутному капіталі.
Однак, на даний час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на об'єкти нерухомого майна зареєстровано тільки за одним із відповідачів - ОСОБА_3 .
Інші відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вжили заходів, щоб за ними право власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано не було.
На переконання заявника такі дії відповідачів можуть утруднити або навіть зробити неможливим виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
При цьому, заявник відзначає, що порушення відповідачами прав Товариства триває вже майже 7 (сім) років та відповідачі не мають жодного наміру відшкодовувати Товариству нанесені ними збитки.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Водночас, суд вказує, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Таким чином, суд вказує, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
За приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Водночас, суд звертає увагу, що заявником у заяві про забезпечення позову не наведено підстав та не доведено з посиланням на засоби доказування, що невжиття обраних заявником заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, за відсутності обґрунтувань, які б свідчили про вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
Крім того, суд відзначає, що заявником не доведено того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вчиняються будь-які дії спрямовані на приховування грошових коштів на рахунках, шляхом їх виведення на будь-які інші банківські рахунки, та/або вчиняються будь-які інші дії щодо таких грошових коштів.
Також, заявником не доведено того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вчиняються будь-які дії щодо приховування та/або відчуження належного останнім на праві власності майна.
При цьому, суд вказує, що посилання заявника на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вжили заходів, щоб за ними право власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано не було не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а є лише припущеннями.
Разом з тим, що стосується тверджень заявника стосовно того, що порушення відповідачами прав Товариства триває вже майже 7 (сім) років та відповідачі не мають жодного наміру відшкодовувати Товариству нанесені ними збитки, то суд вказує, що заявником не надано жодних доказів того, що ОСОБА_1 , як акціонер Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна корпорація" звертався до відповідачів з вимогою про відшкодування завданих Товариству збитків.
Більше того, суд вказує, що заявник посилаютьсь на невідшкодування відповідачами протягом тривалого часу - 7 (сім) років збитків, не надає суду доказів того, що у відповідачів існував обов'язок здійснювати відшкодування збитків.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, суд вказує, що у заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність термінового забезпечення позову.
При тому, суд відзначає, що саме лише посилання заявника у поданій заяві на можуть утруднення або навіть неможливість виконання судового рішення у разі задоволення позову, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, за відсутності беззаперечних доказів того, що відповідачами вчиняються дії, що свідчити б про ухилення від виконання зобов'язань.
Таким чином, суд приходить до висновку, що заявником не було надано доказів на підтвердження того, що незабезпечення позову порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Згідно ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
За таких обставин, суд визнає подану ОСОБА_1 заяву про забезпечення позову, безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 136, 137, 138-140 та ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Кодексом України з процедур банкрутства та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 14.05.2025.
Суддя Сергій СТАСЮК