вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"13" травня 2025 р. Cправа № 902/347/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни за участю секретаря судового засідання Багулової Є.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Деліверігаз", 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Глинки, будинок, 16, офіс, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 44664258
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан", 22800, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Немирів, Гайсинське шосе, будинок, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 30641728
про стягнення 301 093,05 гривень
за участю представників:
від позивача - адвокат Бичков В.В., згідно довіреності
від відповідача - не з'явився
До Господарського суду Вінницької області 24.03.2025 надійшла позовна заява №б/н від 24.03.2025 (вх. № 372/25 від 24.03.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Деліверігаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання нафтопродуктів (скрапленого газу) № 23-11-08 від 11.08.2023 у розмірі 292 113,28 гривень, у тому числі: 253 000,00 гривень основного боргу, 28 189,70 гривень пені, 2 968,38 гривень 3% річних, 7 955,20 гривень інфляційних втрат.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 31.03.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 902/347/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 29 квітня 2025 року о 12:00.
15.04.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 01-34/3959/25 від 15.04.2025).
У судовому засіданні 29.04.2025 за наслідком розгляду заяви представника позивача про збільшення розміру позовних вимог суд постановив ухвалу про прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат та здійснення подальшого розгляду справи № 902/347/25 з урахуванням цієї заяви, яку занесено до протоколу судового засідання.
З урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення позовних вимог, предметом позову у справі № 902/347/25 є матеріально - правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Деліверігаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" про стягнення з відповідача на користь позивача 301 093,05 гривень, у тому числі: 253 000,00 гривень основного боргу, 32 916,99 гривень пені, 3 425,86 гривень 3% річних, 11 750,20 гривень інфляційних втрат.
За наслідком судового засідання 29.04.2025 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/347/25 по суті до 15:00 13.05.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою від 30.04.2025 року відповідача повідомлено про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/347/25 по суті до 15:00 13.05.2025, запропоновано виконати вимоги ухвали суду від 31.03.2025 року щодо надання відзиву на позовну заяву та надати суду письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.
На визначену судом дату у судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином ухвалою суду від 30.04.2025, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного листа.
Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.
За приписами частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України сторони було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
За наслідком розгляду справи у судовому засіданні 13.05.2025 року суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та повідомив час проголошення вступної та резолютивної частин рішення в межах цього судового засідання.
У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Деліверігаз" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" у якому (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просить стягнути на користь на користь позивача 301 093,05 гривень, у тому числі: 253 000,00 гривень основного боргу, 32 916,99 гривень пені, 3 425,86 гривень 3% річних, 11 750,20 гривень інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання нафтопродуктів (скрапленого газу) № 23-11-08 від 11.08.2023 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за отриманий товар.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
11 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дерліверігаз" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікітан" (далі - відповідач, покупець) укладено договір постачання нафтопродуктів (скрапленого газу) № 23-11-08 (далі - договір) (т. 1 а.с. 10 зворот - 15).
Згідно з пунктом 1.1. договору постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплати скраплений газ, надалі - «товар», відповідно до умов цього договору.
За умовами пунктів 2.2. - 2.4. договору покупець зобов'язується своєчасно і в повному обсязі проводити оплату за поставлений постачальником товар та відшкодування витрат, пов'язаних з транспортуванням товару. Покупець зобов'язується прийняти товар в об'ємі, в порядку та в строки, обумовлені в договорі, або додаткових угодах до договору. Покупець зобов'язується в разі необхідності або за вимогою постачальника надавати додаткову інформацію та/або інші необхідні документи для безумовного виконання цього договору.
Відповідно до пункту 3.1. договору поставка товару в рамках цього договору проводиться окремими «погодженими об'ємами». «Погоджений об'єм», надалі «об'єм» - обумовлена постачальником та покупцем кількість товару, визначена сторонами і зазначається в видатковій накладній.
Пунктами 3.2., 3.3. договору сторони погодили, що кількість товару, поставленого постачальником та прийнятого покупцем в рамках кожної поставки, фіксується в видаткових накладних. Товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем за кількістю та якістю, а право власності на товар таким, що перейшло від постачальника до покупця, з дати підписання відповідної видаткової накладної. Датою поставки товару вважається дата, зазначена в видатковій накладній.
Порядок відвантаження товару врегульовано сторонами у розділі 5 договору.
За умовами пункту 6.1. договору покупець здійснює 100 % передоплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Згідно з пунктом 6.3. договору покупець зобов'язаний здійснити повний і остаточний розрахунок за поставлений товар на протязі трьох банківських днів з моменту прийому передачі товару, у разі поставки товару без отримання постачальником передплати.
Відповідно до пунктів 6.4., 6.5. договору оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку. Датою здійснення оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
За умовами пункту 6.12. договору покупець, без будь-яких додаткових письмових доручень та розпоряджень, доручає постачальнику, а постачальник зараховує кошти, які надійшли від покупця, у наступній послідовності: у першу чергу - як оплата штрафів та пені; у другу чергу - як погашення заборгованості за товар, відвантажений за даним договором; у третю чергу - як погашення заборгованості за вартість витрат на доставку товару в минулі періоди; у четверту чергу - як поточна планова оплата; у п'яту чергу - як передоплата.
Вищезазначене у цьому пункті доручення покупця постачальнику по зарахуванню грошових коштів зберігає чинність незалежно від вказаного в платіжному дорученні покупця призначення платежу. Зміна призначення платежу, здійснена постачальником відповідно до даного пункту, не вимагає від сторін будь-якого письмового оформлення.
Постачальник має право змінювати зазначену у пункті 6.12. договору черговість зарахування коштів, які надійшли від покупця, а покупець даним, без будь-яких додаткових письмових доручень та розпоряджень, доручає постачальнику змінювати черговість зарахування коштів, які надійшли від покупця (пункт 6.13. договору).
Згідно пункту 7.1. договору покупець проводить приймання товару за кількістю і якістю, в залежності від найменування нафтопродукту, відповідно до «Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України № 281/171/578/155 від 20.05.2008 р. та/або «Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту», затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України № 332 від 03.06.2002 р. (далі - Інструкції), а також відповідно до чинного законодавства України, умов цього договору та додаткових угод до нього.
За змістом пунктів 9.10, 9.11. договору сторони погоджуються використовувати при виконанні умов цього договору електронні документи та призначений для цього кваліфікований електронний підпис. Сторони визнають будь-які документи, складені та надані будь-якою стороною іншій в електронному вигляді із застосуванням електронного кваліфікованого підпису засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригінали, що мають юридичну силу. Сторони визнають, що електронний кваліфікований підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
У пункті 12.1 договору сторони погодили, що цей договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2024 року включно, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення. Якщо протягом 20 (двадцяти) робочих днів до закінчення даного договору жодна зі сторін письмово не заявить про припинення договору, то строк дії договору продовжується на наступний календарний рік без обмеження по кількості разів пролонгації. Датою письмової заяви сторони про припинення договору вважається дата штемпеля відділення поштового зв'язку на описі вкладення до листа про припинення договору.
Закінчення строку дії договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання. Закінчення строку дії договору не припиняє зобов'язання сторін, які виникли на підставі цього договору.
Відповідно до пункту 12.7. договору всі додаткові угоди до цього договору є його невід'ємною частиною.
Договір підписано електронними підписами осіб, зазначених у преамбулі договору.
09.12.2024 року сторонами підписано додаткову угоду № 1, згідно пункту 1.1. якої сторони домовились, що термін оплати поставки товару за договором становить 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту поставки товару (т. 1 а.с. 15 зворот).
Згідно пункту 1.2. додаткової угоди № 1 у разі недотримання терміну, зазначеного у п. 1.1 цієї угоди, з 15-го (п'ятнадцятого) календарного дня вартість товару збільшується на 1% (один відсоток) від загальної вартості товару за кожний день прострочення.
За змістом пунктів 2.1.-2.3. додаткової угоди № 1 ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору поставки № 23-11-08 від 11 серпня 2023 року. Усі інші умови договору, які не змінені цією угодою, залишаються чинними та обов'язковими для виконання сторонами. Ця Додаткова угода діє протягом строку дії договору поставки № 23-11-08.
На виконання умов договору згідно видаткової накладної № 910 від 09.12.2024, товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів № Р910 від 09.12.2024 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято газ скраплений (2711 14 00 00) у кількості 19,60 тон на загальну суму 1 048 600,00 гривень. З метою оплати поставленого товару, позивачем виставлено рахунок на оплату № 507 від 09.12.2024 за договором постачання № 23-11-08 на суму 1 048 600,00 гривень (т. 1 а.с. 27-28 зворот).
Як вбачається із інформаційних повідомлень про зарахування коштів від 11.12.2024 № 3826, від 16.12.2024 № 3833, від 17.12.2024 № 3837, від 23.12.2024 № 3846, від 24.12.2024 № 3848, від 30.12.2024 № 3878, від 06.01.2025 № 3895, від 07.01.2025 № 3898, від 09.01.2025 № 3909, від 22.01.2025 № 3929, від 06.02.2025 № 3975, від 07.02.2025 № 3978, від 10.02.2025 № 3981, від 11.02.2025 № 3986, від 20.03.2025 № 4066, від 21.03.2025 № 4074 відповідачем здійснено оплату поставленого позивачем товару частково у розмірі 795 600,00 гривень (т. 1 а.с. 18-25 зворот).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором постачання нафтопродуктів (скрапленого газу) № 23-11-08 від 11.08.2023 у розмірі 301 093,05 гривень, у тому числі: 253 000,00 гривень основного боргу, 32 916,99 гривень пені, 3 425,86 гривень 3% річних, 11 750,20 гривень інфляційних втрат.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, судом враховано таке.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано положеннями ЦК України та ГК України.
За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).
Судом установлено, що відповідно до видаткової накладної № 910 від 09.12.2024, товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів № Р910 від 09.12.2024 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято газ скраплений (2711 14 00 00) у кількості 19,60 тон на загальну суму 1 048 600,00 гривень (т. 1 а.с. 27-28 зворот).
Видаткова накладна та товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів спільно підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача без зауважень та заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За умовами договору з урахуванням додаткової угоди № 1 від 09.12.2024 року термін оплати товару за договором становить 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту поставки товару.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі рахунку на оплату № 507 від 09.12.2024 за договором постачання № 23-11-08 відповідачем здійснено часткову оплату поставленого позивачем товару на суму 795 600 гривень, що підтверджують інформаційні повідомлення про зарахування коштів від 11.12.2024 № 3826, від 16.12.2024 № 3833, від 17.12.2024 № 3837, від 23.12.2024 № 3846, від 24.12.2024 № 3848, від 30.12.2024 № 3878, від 06.01.2025 № 3895, від 07.01.2025 № 3898, від 09.01.2025 № 3909, від 22.01.2025 № 3929, від 06.02.2025 № 3975, від 07.02.2025 № 3978, від 10.02.2025 № 3981, від 11.02.2025 № 3986, від 20.03.2025 № 4066, від 21.03.2025 № 4074, які містяться у матеріалах справи (т. 1 а.с. 18-25 зворот).
Залишок заборгованості становить 253 000,00 гривень.
Згідно з частиною 1 статті 202 ГК України, статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, унаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов'язання.
Cудом установлено, що матеріали справи не містять доказів пред'явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору та/або повернення отриманого товару.
Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 253 000,00 гривень.
Доказів сплати вказаної суми боргу матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Приймаючи до уваги, що належними та допустимими доказами підтверджено суму основного боргу у розмірі 253 000,00 гривень, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення основного боргу в сумі 253 000,00 гривень є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 32 916,99 гривень пені, 11 750,20 гривень інфляційних втрат та 3 425,86 гривень 3% річних.
Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно частини 4 статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положеннями пункту 8.3. договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов оплати вартості товару покупець сплачує на користь постачальника (крім суми заборгованості) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу до моменту повного погашення заборгованості. Пеня сплачується покупцем протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання покупцем вимоги постачальника. У разі несплати пені у вказаний в цьому пункті строк, покупець вважається таким, що має заборгованість за даним договором. Оплата пені не звільняє покупця від виконання прийнятих на себе зобов'язань за даним договором та додатковими угодами до нього.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Як уже було зазначено, строк оплати за договором становить 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту поставки товару.
Враховуючи, що товар поставлено відповідачу 09.12.2024 року, зобов'язання з оплати поставленого товару мало бути виконано відповідачем до 23.12.2024.
Згідно вимог частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За умовами пункту 8.7. договору пеня та штрафні санкції, визначені даним договором, нараховуються за весь час прострочення, починаючи з дня виникнення заборгованості та закінчуючи днем її повного погашення, без застосування обмежень, визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тобто збитки за цим договором стягуються у повній сумі понад штрафні санкції.
Як вбачається із розрахунку пені (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), розрахунок здійснено за період з 24.12.2024 по 15.04.2025 на залишок суми заборгованості, який був у періоді нарахування у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 32 916,99 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, судом установлено, що розрахунок пені є арифметично вірним.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення пені у розмірі 32 916,99 гривень є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 11 750,20 гривень інфляційних втрат та 3 425,86 гривень 3% річних, судом враховано таке.
Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) в межах визначеного позивачем періоду прострочення та суми заборгованості, суд дійшов висновку, що нарахована сума інфляційних втрат складає 13 065,76 гривень.
Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованою та підлягає задоволенню у розмірі 11 750,20 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) в межах визначеного позивачем періоду прострочення та суми заборгованості, суд дійшов висновку, що сума 3% річних нарахована позивачем арифметично вірно.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 3% річних у розмірі 3 425,86 гривень є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 253 000,00 гривень основного боргу, 32 916,99 гривень пені, 3 425,86 гривень 3% річних, 11 750,20 гривень інфляційних втрат.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції №126 від 24.03.2025 сплачено судовий збір у розмірі 4 430,00 гривень.
З урахуванням ціни позову позивач повинен був сплатити (301 093,05 х 1,5% х 0,8) судовий збір у розмірі 3 613,12 гривень.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема у разі сплати у більшому розмірі.
За таких обставин, сплачена частина судового збору у розмірі 816,88 гривень (4 430,00 гривень - 3 613,12 гривень) підлягає поверненню платнику.
Враховуючи, що від Товариства з обмеженою відповідальністю "Деліверігаз" не надходило клопотання про повернення судового збору, питання про повернення переплаченої суми судового збору (816,88 гривень) під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, судові витрати на сплату судового збору у сумі 3 613,12 гривень покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" (22800, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Немирів, Гайсинське шосе, будинок, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 30641728) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Деліверігаз" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Глинки, будинок, 16, офіс, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 44664258) 253 000,00 гривень основного боргу, 32 916,99 гривень пені, 3 425,86 гривень 3% річних, 11 750,20 гривень інфляційних втрат та 3 613,12 гривень судових витрат на сплату судового збору.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.
Повне рішення складено 19 травня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2, 3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.