вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" травня 2025 р. Справа№ 910/7202/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Сітайло Л.Г.
Шапрана В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Нікопольський завод Феросплавів"
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024
у справі №910/7202/24 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод Феросплавів"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квертус"
про стягнення 228 000,00 грн
Акціонерне товариство "Нікопольський завод Феросплавів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квертус" про стягнення 228 000,00 грн за прострочення складання та реєстрації податкової накладної, з яких 108 000,00 грн пені та 120 000,00 грн штрафу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 в задоволені позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов'язання щодо своєчасності внесення відповідачем податкових накладних до Єдиного реєстру податкових накладних не є господарським зобов'язанням, відповідальність за порушення якого може врегульовуватись умовами договору, а за своєю правовою природою це зобов'язання є податковим, яке регулюється нормами податкового законодавства та, за порушення якого нормами Податкового кодексу України передбачена окрема відповідальність.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Нікопольський завод Феросплавів" через систему "Електроний суд" 02.01.2025 подало апеляційну скаргу, у якій просило суд: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Нікопольський завод Феросплавів" у справі №910/7202/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Сітайло Л.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Нікопольський завод Феросплавів" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі №910/7202/24; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено сторонам у справі строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, 28.08.2023 між Акціонерним товариством «Нікопольський завод Феросплавів» (як покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Квертус» (як продавцем) було укладено договір № 2304352 про закупівлю товарів (далі також - договір), за умовами якого продавець зобов'язався на умовах та в терміни визначені цим договором поставити замовнику засоби зв'язку спеціального призначення (далі - товар), кількість, асортимент та обсяг якого визначені у п. 1.2. договору, а замовник - прийняти і оплатити за товар.
Відповідно до п. 1.2. договору, загальна вартість товару 600 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 100 000, 00 грн.
У розділі 4 договору сторони погодили, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником вартості поставленого товару на умовах 100 % передоплати, з подальшим його отриманням та підписанням сторонами видаткової накладної. Розрахунок замовником за товар здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця у термін, визначений у відповідному рахунку на оплату. Проведення оплати за товар є підставою для отримання товару і переходу права власності на товар до замовника.
Згідно з п.п. 5.1., 5.2. договору, строк поставки товару за цим договором - протягом 10 календарних днів від дати здійснення покупцем авансового платежу, за умови повної оплати товару замовником. Доставка товару до місця його використання здійснюється силами і засобами замовника.
Відповідно до п. 5.4. договору, разом з товаром продавець зобов'язався надати замовнику, зокрема, видаткову накладну (у двох примірниках) завірену печаткою та підписом особи продавця, уповноваженої на підписання господарських та фінансових документів. Крім того, продавець зобов'язався у граничні терміни, встановлені п. 201.10 ПКУ, скласти електронну податкову накладну відповідно до вимог чинного законодавства України, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та направити покупцю через систему електронного документообігу.
Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання (п. 10.1. договору).
Як вбачається з наданого позивачем примірнику договору, правочин сторони підписали у сервісі Вчасно з використанням електронних підписів 31.08.2023.
Позивач стверджує, що на виконання умов договору він 28.08.2023 перерахував відповідачу попередню оплату в розмірі 600 000, 00 грн, а 31.08.2023 продавець (відповідач) виконав поставку товару відповідно до видаткової накладної № 275 від 31.08.2023.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, на думку позивача, що станом на дату подання позову відповідачем в порушення вимог п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та п. 5.4.2. договору не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних по «касовому» методу податкову накладну на суму 600 000. 00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як уже зазначалося, за змістом пункту 5.4 договору сторони узгодили, зокрема, що договору, разом з товаром продавець зобов'язався надати замовнику, зокрема, видаткову накладну (у двох примірниках) завірену печаткою та підписом особи продавця, уповноваженої на підписання господарських та фінансових документів. Крім того, продавець зобов'язався у граничні терміни, встановлені п. 201.10 ПКУ, скласти електронну податкову накладну відповідно до вимог чинного законодавства України, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та направити покупцю через систему електронного документообігу.
Відповідно до п. 7.9 розділу 7 «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН» Договору передбачено, що у разі ненадання податкової накладної в граничні терміни, зазначені у п.201.10 ПКУ, або неналежного оформлення податкової накладної в електронній формі згідно з вимогами ПКУ, Продавець сплачує Покупцю штраф у розмірі 20 % від загальної вартості робіт (послуг) із ПДВ протягом 5 банківських днів із моменту пред'явлення вимоги Покупцем.
Пунктом 7.10. Договору передбачено, що за кожний день прострочення надання належним чином складеної та зареєстрованої електронної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на поставлений Товар, Продавець сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1 % від загальної вартості товару (послуг) із ПДВ.
Отже, встановлюючи відповідальність постачальника у виді штрафу в розмірі 0,1 % від загальної вартості товару, сторони тим самим фактично передбачили компенсацію позивачеві негативних наслідків, що можуть у нього виникнути в разі невиконання відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов'язання зі складення та реєстрації податкової накладної та неможливості отримання позивачем у зв'язку з цим податкового кредиту.
Тобто передбачена п. 7.9 договору відповідальність продавця не пов'язана з виконанням ним своїх зобов'язань щодо поставки товару, оскільки виникає в разі невиконання продавцем вимог податкового законодавства.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом частини 2 статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Частиною 1 статті 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Зазначення сторонами у договорі про обов'язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду у справах № 908/3565/16, № 917/799/17.
Частинами 1 і 2 статті 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Судом першої інстанції встановлено відсутність порушення з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання, оскільки обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства
З огляду на викладене висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову є правомірними.
Аргумент скаржника про те, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій суперечать нормам статей 216, 217, 217 ГК України, оскільки вимогу про стягнення штрафних санкцій може бути заявлено стороною не лише внаслідок порушення окремого господарського зобов'язання, а й внаслідок порушення стороною установленого порядку здійснення господарської діяльності, не може бути взято до уваги, оскільки вимогу про стягнення штрафу заявлено позивачем саме на підставі положень договору поставки, зокрема п. 5.4.2, і суди розглядали обґрунтованість стягнення штрафу саме на підставі цього пункту договору.
За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України у справі №908/6329/15.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі № 910/7202/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерне товариство "Нікопольський завод Феросплавів" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі № 910/7202/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі № 910/7202/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Акціонерне товариство "Нікопольський завод Феросплавів".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. з 30.04.2025 по 16.05.2025 у відпустці та перебуванням суддів Андрієнка В.В. та Шапрана В.В. з 05.05.2025 по 18.05.2025 у відпустці, текст постанови підписано 19.05.2025.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді Л.Г. Сітайло
В.В. Шапран