ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
16 травня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4480/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
розглянувши у в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2024 (складено та підписано 16.12.2024, суддя Волков Р.В.)
у справі №916/4480/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області
про стягнення 15 982,59 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про стягнення 15 982,59 грн, з яких: 13 375,54 грн основного боргу, 1 834,20 грн пені, 217,08 грн 3% річних, 555,77 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання природного газу в частині повної та своєчасної оплати за спожитий природний газ.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2024 по справі №916/4480/24 позов задоволено та стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 13 375,54 грн основного боргу, 1 834,20 грн пені, 217,08 грн 3% річних, 555,77 грн інфляційних втрат, 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, на підставі наявних матеріалів справи, дійшов висновку щодо порушення з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору в частині оплати спожитого газу, та відповідно, наявності підстав для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повність.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує наступним:
- сторонами у договорі було погоджено обсяг споживання газу, зокрема у грудні 2023 в об'ємі 5,8 тис.куб.м., який також був вказаний у виставленому позивачем рахунку-фактурі за грудень 2023;
- відповідачем на виконання умов укладеного між сторонами договору було в повному обсязі сплачено рахунок за спожитий у грудні 2023 року газ;
- однак, позивачем у січні 2024 було надіслана на адресу відповідача акт прийому-передачі природного газу за грудень 2023 року в якому був зазначений обсяг спожитого газу в розмірі, що є більшим ані ж обумовлено умовами договору та визначеного у рахунку-фактурі за грудень 2023. До того ж, такий акт надійшов після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору;
- приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд не взяв до уваги погоджені сторонами умови договору у відповідності до яких перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу може відбуватись лише шляхом підписання сторонам додаткової угоди;
- також поза увагою місцевого господарського суду залишено те, що укладений між сторонами договір припинив свою дію, а відповідачем виконано взяті на себе зобов'язання, у визначений строк, виконані в повному обсязі;
- скаржник також вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що у відповідності до Регламенту роботи органів Державної казначейської служби України, останнім днем проведення платежів за видатками клієнтів органів Казначейства в бюджетному 2023 році було 27.12.2023. Оскільки дія укладеного між сторонами договору закінчилась 31.12.2023 та зареєстровані юридичні зобов'язання в органах державної казначейської служби закриті, а заявлена позивачем до стягнення заборгованість не може бути сплачена.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження по цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що відповідачем фактично спожито природний газ у грудні 2023 року в обсязі більшому ніж узгоджено сторонами відповідно до умова укладеного між сторонами Договору. Однак, відповідач не виконав свого зобов'язання щодо оплати спожитого газу у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання.
За твердженням позивача, за умовами укладеного між сторонами договору, він діє до 31.12.2023 (включно), а в частині розрахунків до повного їх виконання, а тому твердження апелянта щодо закінчення дії договору у 2023 році є помилковим, так як за відповідачем обліковується заборгованість за природний газ поставлений у грудні 2023.
Щодо тверджень апелянта про те, що він не має правових підстав оплатити у 2024 році заборгованість за спожитий у грудні 2023 році природний газ, позивач заперечує проти таких аргументів з огляду на те, що закінчення бюджетного періоду не є підставою для звільнення відповідача від розрахунків за отриманий товар та від сплати штрафних санкцій та компенсаційних платежів.
Позивач також вважає, що можливість здійснення оплати за поставлений природний газ у 2024 році за 2023 рік залежала саме від відповідача, від включення ним відповідних сум зобов'язань до проекту кошторису на 2024 рік. Будучи ознайомленим з умовами Договору, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов Договору на нього буде покладена відповідальність передбачена умовами Договору.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 03.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (Постачальник) та Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області (Споживач) укладено Договір постачання природного газу № 14-4223/23-БО-Т (далі- Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ (далі - газ) за ДК 021:2015 код 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ), а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього Договору. Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем для своїх власних потреб (п. 1.2. Договору).
За умовами п. 2.1. Договору Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно), в кількості 16,38 тис куб.метрів, в тому числі по місяцях (далі також розрахункові періоди) (тис.куб.м.): жовтень 2023 - 5,29; листопад 2023 - 5,29; грудень 2023 - 5,8.
Загальний обсяг природного газу, замовлений Споживачем за цим Договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених Споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії Договору (п. 2.1.1. Договору).
За умовами п. 2.4. Договору перегляд та коригування замовлених Споживачем обсягів природного газу за цим Договором може відбуватися шляхом підписання Сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду. Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати Постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим Договором. В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5. цього Договору, вважається фактично використаним за цим Договором обсягом природного газу.
Згідно з п. 3.5. Договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника.
Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15 го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору.
У відповідності до п. 4.1. Договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13 658,33 грн., крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ - 16 390,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн., крім того ПДВ 20% - 27,315 грн., всього з ПДВ - 163,89 грн. за 1000 куб. м. Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.
Загальна вартість цього Договору на дату укладання становить 225960,60 грн, крім того ПДВ 45192,12 грн, разом з ПДВ - 271 152,72 грн (п.4.3. Договору).
Пунктом 5.1. Договору визначено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
За умовами п. 5.3. Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору.
На виконання умов Договору, з жовтня 2023 по грудень 2023, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 164 959,49 грн, що підтверджується актами приймання - передачі газу, а саме:
- акт приймання-передачі природного газу від 14.11.2023 р. за жовтень 2023 року на суму 115,88 грн;
- акт приймання-передачі природного газу від 11.12.2023 р. за листопад 2023 року на суму 55 455,53 грн;
- акт приймання-передачі природного газу від 12.01.2024 р. за грудень 2023 року на суму 109 388,08 грн.
Колегія суддів зазначає, що вищевказані Акти підписані обома сторонами без жодних зауважень, як щодо обсягу спожитого газу, так й щодо його вартості.
Отже, загалом позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято за вказаними актами приймання-передачі природний газ на загальну суму 164 959,49 грн.
Звертаючись із даним позовом до суду позивач зазначив, що відповідач у порушення умов укладеного між сторонами договору, оплату за переданий газ здійснив лише частково, на суму 151 583,95 грн, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 5.1. договору. Отже, як зазначив позивач, розмір несплаченої суми основної заборгованості за поставлений природний газ складає 13 375,54 грн.
За порушення строків виконання зобов'язання зі своєчасної сплати заборгованості за природний газ позивач нарахував відповідачу та заявив до стягнення у цій справі 1 834,20 грн пені, 217,08 грн 3% річних та 555,77 грн інфляційних втрат.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх у повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку (абзаци перший та другий зазначеної норми).
У відповідності до ч.2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Як вже було вказано вище, на виконання умов укладеного між сторонами договору, позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ за період з жовтня 2023 р. по грудень 2023 р. на загальну суму 164 959,49 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 14.11.2023, від 11.12.2023 та від 12.01.2024.
Судова колегія зазначає, що такі акти підписані та скріплені печатками обох сторін. Жодних зауважень, з боку відповідача, щодо обсягу та вартості поставленого газу такі акти не містять.
Відсутні у наявних матеріалах справи й докази на підтвердження того, що відповідач звертався до позивача з будь-якими листами, претензіями тощо з приводу невірного визначення обсягу спожитого газу, зокрема у грудні 2023 року.
При цьому, оплату за переданий газ Відповідач здійснив лише частково - на суму 151 583,95 грн, про що свідчить лист АТ «Ощадбанк» №16/2-09/61248/2024 від 22.05.2024 з інформацією про надходження коштів на рахунки ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».
Доказів сплати решти заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 13 375,54 грн матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 13 375,54 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно пункту 7.2. Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З огляду на порушення відповідачем свого обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу, суд зазначає, що позивач цілком правомірно нараховує пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у розмірі 1 834,20 грн, колегія суддів встановила, що він є правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим місцевим господарським судом вірно встановлено, що позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.
З приводу заявлених позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в Постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що він правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 217,08 грн 3% річних та 555,77 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта з приводу того, що позивачем визначено обсяг газу у грудні 2023 в об'ємі більшому ані ж передбачено умова укладеного між сторонами договору, з огляду на таке.
Так, за умовами п. 2.2. укладеного між сторонами Договору Сспоживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п.2.1 цього Договору повністю покривають потреби Споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених пунктом 1.2 цього Договору. Відповідальність за правильність визначення замовлених обсягів газу покладасться виключно на Споживача.
Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати Постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим Договором.
В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленного відповідно до пункту 3.5. цього Договору, вважається фактично використаним за цим Договором обсягом природного газу.
За умовами п. 6.2. Договору Споживач зобов'язаний, зокрема самостійно контролювати власне використання природного газу за цим Договором і своєчасно коригувати замовлені обсяги шляхом підписання додаткової угоди; самостійно припиняти (обмежувати) використання природного газу в разі: порушення строків оплати за договором про постачання природного газу; перевищення обсягів використання газу, зазначених в пункті 2.1 цього Договору, без їх коригування додатковою угодою; невключення/виключення Споживача до/з Реєстру споживачів Постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС; інших випадках, передбачених цим Договором та законодавством.
Виходячи з вказаних умов укладеного між сторонами договору, саме на відповідач покладеного обов'язок щодо визначення замовлених обсягів газу, контролю обсягів використання природного газу і своєчасного обмеження (припинення) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів.
Відтак, у разі перевищення обсягів спожитого газу, які обумовлені сторонами у договорі, саме відповідач мав вчинити відповідні дії щодо припинення споживання у зв'язку із перевищення обсягів обумовлених умовами договору.
Однак, наявні матеріли справи не містять, а відповідачем не надано відповідних доказів на підтвердження вчинення таких дій.
Навпаки, як вже було вказано вище, відповідач без жодних зауважень підписав акт приймання-передачі природного газу від 12.01.2024 р. за грудень 2023 року на суму 109 388,08 грн в якому визначено обсяг спожитого газу у розмірі 6,60800 тис.куб.м.
Слід також звернути увагу на те, що за умовами п. 3.5.3. Договору споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
Однак, жодної мотивованої відмови від підписання актів приймання-передачі природного газу, зокрема від 12.01.2024 р. за грудень 2023 року, відповідач не надав, а наявності матеріали справи не містять.
Відтак, відповідач погодився, як з обсягом поставленого газу, так й з його вартістю.
Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що відповідний акт приймання-передачі природного газу надійшов після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору, оскільки за умовами укладеного між сторонами договору, а саме п. 13.1. даний Договір набирає чинності з дати підписання і діє в частині поставки газу до 31.12.2023 (включно), а в частині розрахунків до повного їх виконання.
Так, у Акті приймання-передачі природного газу від 12.01.2024 відображено обсяг та вартість спожитого відповідачем природного газу у грудні 2023, тобто під час дії укладеного між сторонами договору.
З огляду на таке, закінчення строку дії укладеного між сторонами договору не звільняє відповідача від обов'язку щодо здійснення оплати природного газу, що був отриманий та спожитий під час дії такого договору.
Посилання апелянта на встановлення останнього дня проведення платежів за видатками клієнтів органів Казначейства в бюджетному 2023 р. - 27 грудня 2023 р., що передбачено Регламентом роботи органів Державної казначейської служби України у період завершення бюджетного 2023 та початку 2024, судова колегія також вважає необґрунтованими, оскільки наведені такі обставини у відповідності до вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору, не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати спожитого природного газу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що оскаржуване є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2024 у справі №916/4480/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 16.05.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.