ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
15 травня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2186/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді С.І. Колоколова,
суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького,
секретар судового засідання: Р.О. Кратковський,
за участю представників:
від прокуратури: О.А. Лянна,
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
від третьої особи-1: О.С. Волковинська,
від третьої особи-2: І.М. Вихристюк,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства “Астра»
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2024, повний текст складено 26.12.2024
у справі №916/2186/24
за позовом Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації
до відповідача: Приватного підприємства "Астра",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні позивача:
1) Білгород-Дністровської районної державної адміністрації;
2) Національного природного парку "Тузловські лимани"
про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора, зобов'язання повернути земельну ділянку,
суддя суду першої інстанції: Т.Г. Пінтеліна
місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області
Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Астра", в якому просив:
- усунути перешкоди власнику - Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання відсутнім права оренди Приватного підприємства "Астра" на земельну ділянку площею 0,275 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н;
- усунути перешкоди власнику - Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича від 14.09.2017 №37085471 про державну реєстрацію права власності за Державою в особі Татарбунарської районної державної адміністрації (номер запису про речове право 22341306) та права оренди за Приватним підприємством "Астра" (номер запису про речове право 22341365) на земельну ділянку площею 0,275 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008, яка находиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський (раніше Татарбунарський) район (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1352223851250);
- усунути перешкоди власнику - Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання Приватного підприємства "Астра" повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,275 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський (раніше Татарбунарський) район.
В обґрунтування позовних вимог прокурор, посилаючись на наявність підстав для представництва інтересів держави, зазначив наступне.
Так, розпорядженням голови Татарбунарської районної державної адміністрації від 06.04.2006 №148/A-2006 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП «Астра» в довгострокову оренду терміном на 25 років для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу на території піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району; передано в довгострокову оренду строком на 25 років ПП «Астра» земельну ділянку загальною площею - 0,27 га, з них: пісків - 0,27 та для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу з орендною платою 1% від нормативної вартості земельної ділянки.
На підставі вказаного розпорядження між Татарбунарською районною державною адміністрацією та ПП «Астра» 08.04.2006 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,27 га для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу строком на 25 років, яка знаходиться на території піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району (2-й км від села Лебедівка).
У подальшому вказана земельна ділянка 30.12.2015 зареєстрована у Державному земельному кадастрі із визначенням площі 0,275 га, цільове призначення - для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу, кадастровий номер 5125000000:01:003:0008.
Рішенням державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича від 14.09.2017 №37085471 проведено державну реєстрацію права власності Держави в особі Татарбунарської районної державної адміністрації (номер відомостей про речове право 22341306) та право оренди ПП «Астра» (номер відомостей про речове право 22341365) на земельну ділянку площею 0,275 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008 для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу за адресою: Одеська область, Татарбунарський район.
Між тим, прокуратурою установлено, що ПП «Астра» у встановленому законодавством порядку не здійснило державну реєстрацію договору оренди землі, а відтак вказане підприємство не набуло прав орендаря за договором оренди, що в свою чергу усувало можливість державної реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У зв'язку з викладеним, прокурор виснує про наявність підстав для прийняття рішення про визнання відсутнім права оренди, скасування рішення державного реєстратора та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Ухвалою суду від 22.05.2024 місцевим господарським судом за вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог предмет спору, на стороні позивача - Білгород-Дністровську районну державну адміністрацію та Національний природний парк "Тузловські лимани".
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2024 позовні вимоги прокуратури задоволено в повному обсязі. Усунуто перешкоди власнику - Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання відсутнім права оренди приватного підприємства "Астра" на земельну ділянку площею 0,275 гa з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський (раніше - Татарбунарський) район. Скасовано рішення державного реєстратора комунального підприємства “Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича від 14.09.2017 №37085471 про державну реєстрацію права власності за Державою в особі Татарбунарської районної державної адміністрації (номер запису про речове право 22341306) та права оренди за Приватним підприємством "Астра" (номер запису про речове право 22341365) на земельну ділянку площею 0,275 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008, яка находиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський (раніше Татарбунарський) район (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1352223851250). Зобов'язано Приватне підприємство "Астра" повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,275 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008, яка находиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський (раніше Татарбунарський) район. Стягнуто з відповідача на користь прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 9084,00 грн.
Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд, встановив, що договором оренди, примірники якого підписані 08.04.2006 Татарбунарською районною державною адміністрацією та ПП "Астра", передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Однак ПП "Астра" у встановленому законодавством порядку не здійснило державну реєстрацію договору оренди. При цьому, суд вказав, що обов'язок подання заяви про державну реєстрацію речових прав покладено саме на правонабувача - відповідну сторону правочину, якою у даному випадку є відповідач.
Разом з тим, місцевий господарський суд зазначив, що проведення 14 вересня 2017 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01.01.2013.
З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідачем не було здійснено державну реєстрацію договору оренди землі в період з 08.04.2006 ( моменту підписання договору оренди земельної ділянки) по 14 вересня 2017 року (день державної реєстрації права оренди за ПП "Астра"), зазначений договір оренди чинності не набрав і, відповідно вказане підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі, а відтак суд виснував про задоволення позовних вимог.
Приватне підприємство "Астра" не погодилось із рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2024, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вказаної апеляційної скарги скаржник посилається на наступне.
Так ПП «Астра» вказує, що після набрання чинності змін, внесених Законом України від 11 лютого 2010 року №1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов'язковість державної реєстрації договорів оренди земельної ділянки, а саме 01 січня 2013 року, ПП «Астра» не була зобов'язана здійснювати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки.
Скаржник звертає увагу апеляційного суду, що за період починаючи з моменту укладення договору оренди з 08.04.2006 по набрання чинності вищезгаданих змін, жодних скарг чи претензій відносно державної реєстрації договору оренди від 08.04.2006, як від виконавчих органів, так і від правоохоронних органів до ПП «Астра» не надходило, лише в період 2024 року прокуратура вирішила звернутись до суду з даним питанням, що не було враховано та оцінено судом першої інстанції.
Також відповідач зазначає, що судом першої інстанції під час винесення рішення, було проігноровано факт того, що реєстрація договору оренди, яка була обов'язкова на момент укладення договору оренди 08.04.2006 між Татарбунарською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством «Астра» до моменту набрання чинності змін внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI 01.01.2013 року, термін в який ПП «Астра» повинно було зареєструвати даний договір законодавством визначено не було.
Тобто твердження позивача про те, що ПП «Астра» повинне були негайно зареєструвати договір оренди після його укладення, з чим погодився суд першої інстанції - не відповідають дійсності, адже в жодному нормативно-правовому акті даного терміну в який потрібно було зареєструвати договір оренди визначено не було, тому й ПП «Астра» не було проведено негайної реєстрації вищезгаданого договору, що є законними діями з боку останнього.
Окремо апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач в даній справі просить суд фактично визнати відсутнім право оренди ПП «Астра» на земельну ділянку з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008 та передати дану земельну ділянку Одеській обласній державній адміністрації, при цьому об'єкт, який збудований на даній земельній ділянці, а саме обловно-пропускний канал та рибоприймальний пункт є законно збудованою будівлею, відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 29.12.2014 року, зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, замовником якої є ПП «Астра».
Скаржник звертає увагу апеляційного суду, що законність набуття права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008 Одеською обласною державною адміністрацією не оскаржується та не вбачається, згідно відповіді, яка була надана як прокурору, так і органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, під час реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, який знаходиться на земельній ділянці ПП «Астра». Будь-яких порушень з боку ПП «Астра» щодо законності набуття права оренди на земельну ділянку - не виявлено та на даний час ніким не оскаржується в судовому порядку, що говорить про те, що право оренди ПП «Астра» є законно набутим, а позиція прокуратури є необґрунтованою та протиправною.
Фактично при умові визнання відсутнім права оренди ПП «Астра» на земельну ділянку з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008, буде суперечити декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 29.12.2014 року, адже під час реєстрації такої декларації, контролюючими органами було перевірено законність набуття права оренди ПП «Астра» на земельну ділянку з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008, що виключає саме по собі незаконне набуття права оренди ПП «Астра» на вищезгадану земельну ділянку.
Також апелянт вказує на відсутність заборгованості зі сплати орендної плати. Так, ПП «Астра» за період від 08.04.2006 року по теперішній час, сплачувалась належна орендна плата за оренду земельної ділянки з кадастровим номером: 5125000000:01:003:0008 та заборгованість за таку плату відсутня. З огляду на вищевикладене, можливо дійти висновку про те, що всі істотні умови договору оренди ПП «Астра» виконувались та виконуються, адже заборгованість по сплаті податків та орендної плати - відсутня.
Також скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині наявності порушень інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором. Так, апелянт звертає увагу, що Одеська обласна державна адміністрація відреагувала на лист прокуратури та вказала, що перевіривши інформацію щодо порушення чинного законодавства відповідачем, жодних скарг чи будь-якої інформації відносно вказаного, що містилось в листі прокуратури не надходило, тобто порушення не було, тому заходи з боку Одеської обласної державної адміністрації - не вживались, адже відсутні будь-які причини для таких заходів. З огляду на вищевикладене, неможливо вважати, бездіяльністю такі дії Одеської обласної державної адміністрації, що не було правильно оцінено та враховано судом першої інстанції.
Крім того, апелянт не погоджується із висновком суду також в частині того, що земельна ділянка з кадастровим номером: 5125000000:01:003:0008 розташована в межах території Національного природного парку «Тузловські лимани» та на дану земельну ділянку діють обмеження у використанні земель.
Так, відповідач вказує, що 25.03.2024 ГУ Держгеокадастром в Одеській області було надано відповідь на адвокатський запит, в якому повідомлено, зокрема, що за даними Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008 - не знаходиться в межах вищезазначеного обмеження, тобто в межах Національного природного парку «Тузловські лимани». Окрім того, на теперішній час межі НПП «Тузловські лимани» не встановленні в натурі, як зазначалось у позові самим позивачем. При цьому, прокурором не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що діяльність ПП «Астра» негативно впливає на стан природних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
У відзиві на апеляційну скаргу Білгород-Дністровська районна державна адміністрація заперечує проти доводів апеляційної скарги ПП «Астра», вказуючи, що останній всупереч нормам законодавства та укладеного договору, без проведення державної реєстрації, користувався земельною ділянкою, не маючи на те правових підстав, а відтак рішення суду першої інстанції є законне та обґрунтоване.
Прокуратура також не погоджується із доводами апеляційної скарги ПП «Астра», зазначаючи у відзиві про наступне.
На час підписання спірного договору оренди 08.04.2006 частини 2, 3 ст.125 Земельного кодексу визначала, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється Крім того, ч.2 ст. 126 Земельного кодексу України було передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Однак, Приватне підприємство «Астра», всупереч вищезазначеним вимогам Законів та Договору, без проведення державної реєстрації, користувалось спірною земельною ділянкою, не маючи на це правових підстав. Відтак, як зазначив господарський суд в своєму рішенні від 16.12.2024, відповідачем (ПП «Астра») не було здійснено державну реєстрацію договору оренди в період з 08.04.2006, відтак зазначений договір оренди не набрав чинності, і відповідно вказане підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором
Щодо тверджень апелянта про суперечність використання земельної ділянки наявній декларації про готовність об'єкта до експлуатації прокурор зазначає, що Господарським судом м.Києва розглядається справа №916/566/24, за позовом керівника БілгородДністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Державної інспекції архітектури та містобудування України в частині вимог про усунення перешкод державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації за №ОД141143630828 з будівництва Приватним підприємством «Астра» обловно-пропускного каналу на 2-му кілометрі піщаної коси Чорного моря, с. Лебедівка у Татарбунарському районі Одеської області, зареєстрованої 29.12.2014 Департаментом Державної архітектурнобудівельної інспекції в Одеській області.
Відповідно до протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 автоматичний розподіл не відбувся у зв'язку з відсутністю потрібної кількості суддів для розподілу справи.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.01.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді С.І.Колоколова, суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2186/24.
28.01.2025 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2186/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Астра" на рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2024 у справі №916/2186/24. Встановлено учасникам справи строк до 20.02.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 20.02.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Астра" призначено до розгляду у судовому засіданні 13.03.2025 об 11:00.
18.02.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
20.02.2025 від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.
13.03.2025 від третьої особи-2 надійшли додаткові пояснення, в яких заявник просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні 13.03.2025 протокольною ухвалою суду, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, оголошено перерву у судовому засіданні до 10.04.2025 о 12:00.
Разом з тим, викладені обставини виключали можливість розгляду апеляційної скарги у строки, визначені частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Згідно з приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судова колегія постановила розглянути вказану апеляційну скаргу у розумний строк.
Між тим, судове засідання, призначене на 10.04.2025, не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Колоколова С.І. з 02.04.2025 по 01.05.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі №916/2186/24 відбудеться 15.05.2025 о 12:00 год.
14.05.2025 від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 15.05.2025 колегія суддів відмовила у задоволенні вказаного клопотання, оскільки явка повноважних представників у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а правова позиція скаржника суду відома (викладена в апеляційній скарзі, а також заслухана колегією суддів у судовому засіданні 13.033.2025).
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Розпорядженням голови Татарбунарської районної державної адміністрації від 06.04.2006 №148/А-2006 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП "Астра" в довгострокову оренду терміном на 25 років для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу на території піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району; передано в довгострокову оренду строком на 25 років ПП "Астра" земельну ділянку загальною площею - 0,27 га, з них: пісків - 0,27 га для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу з орендною платою 1% від нормативної вартості земельної ділянки.
На підставі вказаного розпорядження Татарбунарська районна державна адміністрація та ПП "Астра" 08.04.2006 уклали договір оренди земельної ділянки площею 0,27 га для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу строком на 25 років, яка знаходиться на території піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району (2-й км від села Лебедівка).
Договір укладено на 25 років (пункт 8 Договору).
Земельна ділянка передається в оренду для розміщення рибоприймального пункту і обливно-пропускного каналу (пункт 15 Договору).
Пунктом 43 вказаного Договору встановлено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
У подальшому вказана земельна ділянка 30.12.2015 зареєстрована у Державному земельному кадастрі із визначенням площі 0,275 га, цільове призначення - для розміщення рибоприймального пункту і обловно- пропускного каналу, кадастровий номер 5125000000:01:003:0008.
Рішенням державного реєстратора КП "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича від 14.09.2017 № 37085471 проведено державну реєстрацію права власності Держави в особі Татарбунарської районної державної адміністрації (номер відомостей про речове право 22341306) та право оренди ПП "Астра" (номер відомостей про речове право 22341365) на земельну ділянку площею 0,275 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008 для розміщення рибоприймального пункту і обловно-пропускного каналу за адресою: Одеська область, Татарбунарський район.
Посилаючись на непроведення відповідачем державної реєстрації договору оренди прокурор звернувся до господарського суду із даним позовом.
Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).
Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).
Узагальнюючи висновки з питань представництва прокурора у суді, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
-орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
-орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
-відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
-орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.5 ст.122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Таким чином, повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності наділена саме Одеська обласна державна адміністрація.
Відтак, Одеська обласна державна адміністрація, як орган виконавчої влади, яким реалізується право на землю державної власності, уповноважена на звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об?єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов?язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з?ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Одеською обласною прокуратурою скеровано до ради лист від 16.04.2024 №12-492вих-24, яким повідомлено про неправомірне набуття ПП «Астра» права оренди на земельну ділянку площею 0,275 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008 та запропоновано надати інформацію про вжиті заходи реагування (у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом) або намір вжити заходи реагування.
Одеською обласною державною адміністрацією відповідно до листа від 26.04.2024 № 5160/7/01-46/5405/2-24 повідомлено про те, що у облдержадміністрації відсутня запитувана інформація. З даного питання пораджено звернутись до Білгород-Дністровської міської ради.
Будь-якої інформації стосовно наміру Одеської обласної державної адміністрації вжити заходи реагування, спрямовані на оскарження державної реєстрації права оренди ПП «Астра», у листі не надано.
Таким чином, Одеська обласна державна адміністрація обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах зазначеного уповноваженого органу.
Обставини бездіяльності підтверджують також і відомості Єдиного державного реєстру судових рішень, згідно з якими з моменту набуття ПІ «Астра» права оренди на земельну ділянку у 2017 році Одеською обласною державною адміністрацією заходи щодо звернення з позовом до суду не вживались.
Факт незвернення до суду відповідного органу влади з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав захистити інтереси громадян, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв?язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян та звернення до суду з таким позовом.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18.
З огляду на вищевикладене, в даному випадку прокурором підтверджено наявність бездіяльності компетентного органу та обґрунтовано підстави представництва інтересів держави в суді.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора, зобов'язання повернути земельну ділянку.
Відповідно до частини першої статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України "Про оренду землі").
Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду.
Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв'язку з передачею її в користування та володіння.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч.1 ст.182 ЦК України).
Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст.210 ЦК України).
Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (ч. 3 ст. 640 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України (тут і далі в редакції чинній на момент укладання спірного договору оренди) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно з частинами першою та другою статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
При цьому, частина друга статті 126 ЗК України також встановлювала, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Згідно зі статтею 18 Закону України “Про оренду землі» у редакції, чинній на час укладення договору, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Договором оренди, примірники якого підписані 08.04.2006р. Татарбунарською районною державною адміністрацією та ПП "Астра" передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Однак, як встановлено судом першої інстанції, перевірено судом апеляційної інстанції та не заперечується учасниками справи, ПП "Астра" у встановленому законодавством порядку не здійснило державну реєстрацію договору оренди.
Вказана обставина також підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 12.12.2023р. № 10-15-0.6-6170/2-23, яким зазначено, що згідно наявних Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди та других примірників державних актів, станом на 31.12.2012 відсутня інформація щодо реєстрації договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5125000000:01:003:0008 площею 0,275 га.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що жодним нормативно-правовим актом не була передбачена обов'язкова реєстрація договору оренди землі.
Твердження скаржника про те, що ПП «Астра» не повинно було негайно зареєструвати договір оренди після його укладення, адже в жодному нормативно-правовому акті даного терміну, в який потрібно було зареєструвати договір оренди визначено не було, колегія суддів не заперечує, однак вказане твердження жодним чином не спростовує факту необхідності обов'язкової реєстрації договору оренди, а відтак і факту того, що у зв'язку з нездійсненням відповідної реєстрації договір оренди чинності не набрав.
Скаржник також звертає увагу апеляційного суду, що за період починаючи з моменту укладення договору оренди з 08.04.2006 по набрання чинності вищезгаданих змін, жодних скарг чи претензій відносно державної реєстрації договору оренди від 08.04.2006, як від виконавчих органів, так і від правоохоронних органів до ПП «Астра» не надходило, лише в період 2024 року прокуратура вирішила звернутись до суду з даним питанням, що не було враховано та оцінено судом першої інстанції.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
По-перше, проведення 14 вересня 2017 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01.01.2013.
По-друге, наявність бездіяльності уповноважених органів не може бути обставиною для легімітизації порушень законодавства в частині державної реєстрації. При цьому, бездіяльність компетентних органів і стала підставою для звернення прокурором до суду із даним позовом.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідачем не було здійснено державну реєстрацію договору оренди землі в період з 08.04.2006р. (моменту підписання Татарбунарською районною державною адміністрацією та ПП "Астра" примірників договору оренди земельної ділянки площею 0,27 по 14 вересня 2017 року, тобто день державної реєстрації права оренди за ПП "Астра") відтак зазначений договір оренди чинності не набрав і, відповідно вказане підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі, а відтак суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 ЦК України передбачено, шо кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення.
Під способами захисту суб?єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків та застосування інших, передбачених законом, способів.
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду, прибережної захисної смуги, а також водоохоронної зони всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.
Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду прибережної захисної смуги піщаної коси Чорного моря з порушенням приписів ЗК України треба розглядати як не пов?язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовні вимоги про визнання відсутнім права оренди, скасування рішення державного реєстратора, зобов?язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник такої земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, вимагаючи повернути таку ділянку.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов?язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов?язані з позбавленням його володіння майном (постанова Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №676/2334/18).
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов?язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв?язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об?єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). Такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20.
У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання відсутнім права оренди, скасування рішення державного реєстратора, зобов?язання повернути земельну ділянку.
Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України,
апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Астра» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2024 у справі №916/2186/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.05.2025.
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.І. Діброва
Суддя Я.Ф. Савицький