79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"24" квітня 2025 р. Справа №907/439/22
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Байрацького Володимира Володимировича
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2022 (повне рішення 12.12.2022, суддя Андрейчук Л.В.)
у справі №907/439/22
за позовом Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід", м. Дніпро
до відповідача Фізичної особи-підприємця Байрацького Володимира Володимировича, с. Осій Хустського району Закарпатської області
про стягнення 2 044 607,68 грн
за участю представників в режимі відеоконференції:
від позивача - Кулікова Г.Д.
від відповідача - не з'явились
У липні 2022 року до Господарського суду Закарпатської області звернулася Благодійна організація «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід» (далі БО «Схід»/Фонд) з позовом до Фізичної особи-підприємця Байрацького Володимира Володимировича (далі ФОП Байрацький В.В.) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 2044607,68 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог БО «Схід» покликається на те, що за платіжними дорученнями позивачем було перераховано відповідачу кошти, як оплату за запчастини, які останній мав поставити для подальшої передачі Збройним силам України. Оскільки письмового договору купівлі - продажу товару між сторонами не було укладено, товар на суму проведеної оплати відповідачем поставлений не був, позивач від укладеного правочину відмовився, а тому просить стягнути безпідставно збережені кошти у розмірі 2044607,68 грн, з яких 2033410,00 грн основного боргу та 11197,68 грн відсотків за користування чужими коштами.
Господарський суд Закарпатської області в рішенні від 07.12.2022 у цій справі позовні вимоги фонду задоволив частково; з ФОП Байрацького В.В. на користь БО «БФ «Волонтерський центр «Схід» стягнув 2033410,00 грн основного боргу; з ФОП Байрацького В.В. у дохід Державного бюджету України стягнув 30501,15 грн судового збору; в решті позовних вимог відмовив.
Задовільняючи часткового позовні вимоги фонду, місцевий господарський суд виходив з того, що жодних договорів у формі єдиного письмового документу сторони не укладали, відсутні й окремі листи-домовленості щодо наявності зобов'язань, які б носили цивільно-правовий характер. Наданими позивачем платіжними дорученнями доведено, що ним на рахунок відповідача було перераховано грошові кошти у сумі 2033410,00 грн за поставку запчастин для ремонту автомобілів. Враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами договору або надання відповідачем послуг на суму 2033410,00 грн, відповідач зобов'язаний повернути перераховані позивачем грошові кошти у зазначеному розмірі на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, як такі, що збережені після припинення існування правової підстави. В частині стягнення 3% річних за період з 23.04.2022 по 28.06.2022 в розмірі 11197,68 грн на суму заборгованості 2033410,00 грн. суд першої інстанції відмовив, оскільки встановив відсутність між сторонами договірних відносин та відсутність вимоги позивача про повернення відповідачем грошових коштів.
ФОП Байрацький В.В. не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 (у складі головуючої судді Гриців В.М., суддів: Зварич О.В., Малех І.Б.) апеляційну скаргу ФОП Байрацького В.В. було задоволено; рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2022 у справі №907/439/22 в частині задоволення позову скасовано і ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено; з БО «БФ «Волонтерський центр «Схід» користь позивача стягнуто 36602 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Судове рішення апеляційного господарського суду обґрунтоване тим, що більш вірогідними є підтверджені електронними доказами доводи відповідача (про укладення договору комісії і виконання ним домовленостей із позивачем - пошук, придбання автомобілів для військових потреб за погодженням з позивачем і за кошти позивача та передачу цих автомобілів названим позивачем особам), ніж доводи позивача про заперечення цих обставин.
Позивач оскаржив вказану постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку.
Постановою Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2024 касаційну скаргу БО «БФ «Волонтерський центр «Схід» задоволено частково; постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 скасовано, а справу за № 907/439/22 передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду, суд касаційної інстанції зазначив, що звертаючись до апеляційного господарського суду, відповідач не навів достатніх правових підстав для долучення додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, зокрема, не обґрунтував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від заявника, а також не надав доказів на підтвердження неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції.
За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції, щодо прийняття додатково поданих доказів на стадії апеляційного перегляду, які покладені в основу постанови, що оскаржена, зроблений без урахуванням критеріїв, визначених ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів правової визначеності, тому не відповідає вимогам процесуального законодавства.
Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати вищенаведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Під час нового розгляду цієї справи Західним апеляційним господарським судом (у складі головуючого судді Матущака О.І., суддів Скрипчук О.С. та Плотніцього Б.Д.) 08.08.2024 було ухвалено постанову, якою скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2022 та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; здійснено розподіл судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що між позивачем і відповідачем у простій письмовій формі було укладено договір комісії, згідно умов якого відповідач, за попереднім погодженням з позивачем і за надані ним грошові кошти, зобов'язувався купувати автомобілі (вживані позашляховики) зі здійсненням часткового ремонту, для забезпечення потреб ЗСУ, з подальшою відправкою і передачею їх особам, вказаним позивачем. Матеріалами справи підтверджено передачу позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 2033410,00 грн, відповідачем виконано зобов'язання за договором та відправлено позивачу автомобілі, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Позивач не погодився з ухваленою постановою суду апеляційної інстанції та звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
12.12.2024 Верховний Суд у складі колегії суддів касаційного господарського суду ухвалив постанову, якою касаційну скаргу Благодійної організації «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід» задоволив частково; постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 у справі № 907/439/22 скасував, а справу передав на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції встановив, що провадження у справі було відкрито 08.07.2022 підготовче засідання закрито 03.11.2022, тобто протягом чотирьох місяців суд розглядав справу. Відповідачем неодноразово подавались клопотання про продовження строку підготовчого засідання та надання доказів в обґрунтування заперечень на позов. Судом продовжувався такий строк, розгляд справи відкладався неодноразово. Встановлюючи винятковість обставин у даному випадку судом апеляційної інстанції не було досліджено належним чином процесуальних обставин справи та неможливість подання відповідачем доказів протягом розгляду справи, висновки апеляційного суду ґрунтувались лише на встановлених апеляційним судом порушеннях судом першої інстанції положень процесуального законодавства при прийнятті ухвали від 30.11.2024. Так, касаційний суд звернув увагу на те, що відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча був повідомлений своєчасно та належним чином, а тому суд першої інстанції у рішенні зробив висновок, що відповідач не був позбавлений можливості надання заперечень з приводу предмета спору та доказів, які мають значення для розгляду справи по суті, і в цьому випадку, звертаючись до апеляційного господарського суду, відповідач не навів достатніх правових підстав для долучення додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, зокрема, не обґрунтував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від заявника.
Скеровуючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд вказав, що приймаючи беззаперечно докази, подані відповідачем, апеляційним судом не було враховано в повній мірі вищезазначених положень процесуального законодавства, та вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 27.03.2024, про необхідність встановлення обставини щодо правомірності підстав набуття відповідачем коштів, на підставі належних та допустимих доказів, з урахуванням вимог ст. 269 ГПК України, та того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості, відповідно до статті 1212 ЦК України.
Крім цього, суд касаційної інстанції, також, зазначив, що встановлюючи обставини укладення сторонами саме договору комісії, апеляційний суд належним чином та на підставі належних і допустимих доказах не встановив, чи сторонами чітко конкретно погоджено всі істотні умови, притаманні саме цьому виду договору. Так, суд апеляційної інстанції не зазначив, що сторонами погоджено конкретне майно (товар) із зазначенням всіх необхідних ознак для такого майна, як і не зазначив, що сторонами чітко і однозначно погоджено і ціну такого предмету договору.
Водночас, судом першої інстанції було встановлено, що між сторонами відсутні договірні правовідносини, сторонами не підписувались та не погоджувались умови зобов'язань у формі єдиного документу, тоді як суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції про задоволення позову та прийнявши рішення про відмову в позові, зазначив, що сторонами було погоджено всі необхідні умови зобов'язання, при цьому, суд посилався на переписку сторін, у якій йшлося про різні типи автомобілів та зазначав про перерахування позивачем відповідачу коштів на поставку запчастин, апеляційним судом не було належним чином встановлено на поставку якого ж товару перерахувались грошові кошти позивачем відповідачу. Таким чином, колегія суддів касаційного господарського суду вказала, що висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову та повернення відповідачем отриманих ним від позивача грошових коштів є передчасними. Разом з тим, вказала на необхідність врахування апеляційним господарським судом правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі № 922/1246/21.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 справу за №907/439/22 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючої судді Орищин Г.В., суддів Галушко Н. А., Желіка М.Б.
Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги вказаним складом суду відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суд; за клопотаннями представників обох сторін, розгляд справи відбувався в режимі відеоконференції.
ФОП Байрацький В.В. не погодився з ухваленим Господарським судом Закарпатської області 07.12.2022 рішенням та оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а також неповно з'ясовано дійсні обставини справи, у зв'язку з чим суд прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Отож, в обґрунтування своїх доводів відповідач покликається на таке:
- через складні сімейні обставини, які мали місце для адвоката відповідача в серпні 2022 року (захворювання її дитини та її самої), 02.08.2022 останньою було заявлено клопотання про встановлення додаткового строку для подання відзиву і доказів, а також надання представникові можливості ознайомлення з матеріалами зазначеної справи, шляхом внесення РНОКПП представника Байрацького В.В. - адвоката Бондарєвої О.С. до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи № 907/439/22 в системі «Електронний суд», разом з переведенням в електронну форму процесуальних та інших документів у справі, що надійшли до суду в паперовому вигляді. Апелянт зазначає, що 03.11.2022 судом першої інстанції було закрито підготовче провадження у справі. За твердженнями представниці відповідача (яка спізнилася у вказане судове засідання), порушуючи норми процесуального права, визначені ст. 202 ГПК України, не зважаючи на повідомлення представником відповідача про поважні причини несвоєчасного прибуття в дане судове засідання, за відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів про належне повідомлення Байрацького В.В. (відповідача) про день, час та місце розгляду справи, суд фактично 03.11.2022 провів підготовче судове засідання за відсутності відповідача та його представника. Таким чином, внаслідок вказаних обставин, клопотання з процесуальних питань з його обґрунтуванням щодо строку для отримання і подання суду доказів у справі, замість його подання під час підготовчого судового засідання було подано по завершенні такого, через канцелярію суду;
- апелянт звертає увагу суду на те, що протягом всього часу, що справа перебувала в провадженні Господарського суду Закарпатської області судом не було вирішено клопотання представника відповідача про ознайомлення з матеріалами справи і про визначення додаткового строку для подання доказів, чим порушено норми ст.ст.2, 13, 42 ГПК України. Клопотання представника відповідача від 02.08.2022 року про визначення додаткового строку для подання відзиву і отримання та подання доказів так і не здобуло свого вирішення взагалі. Натомість, судом першої інстанції ухвалою від 30.11.2022 повернуто без розгляду вказане клопотання через його невідповідність вимогам ч. 2 ст.170 ГПК України, а саме - відсутність доказів направлення клопотання з додатками іншій стороні у справі. Тобто, судом повернуто без розгляду клопотання на підставі процесуальної норми, яка не підлягала застосуванню в даному конкретному випадку, позаяк за своїм змістом клопотання від 03.11.2022 не було клопотанням на стадії виконання судового рішення, в т.ч. і в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, у представника відповідача був відсутній обов'язок направляти вказане клопотання з додатками щодо неможливості своєчасного подання доказів по справі іншій стороні і відповідно долучати докази такого направлення. Тому, в порядку ч. 3 ст. 255 ГПК України заперечення на зазначену ухвалу включені до апеляційної скарги. Вказана ухвала в жоден із способів ані відповідачеві, ані його представнику судом першої інстанції направлена не була; направлена до ЄДРСР лише 13.12.2022, тобто вже після ухвалення судового рішення по суті справи та виготовлення його повного тексту; створена і внесена в АСДС суду лише 13.12.2022, як і підписана КЕП судді, що підтверджується даними, наявними в системі «Електронний суд»;
- відповідач наголошує, що суд ані протокольно, ані з виходом до нарадчої кімнати не постановляв 03.11.2022 ухвали про закриття підготовчого засідання і не проголошував таку, що підтверджується відеозаписом судового засідання;
- крім цього, суд не з'ясовував у керівника Благодійного Фонду та його представника щодо можливості розгляду справи по суті в першому судовому засіданні за відсутності відповідача (належним чином не повідомленого про день, час та місце розгляду справи по суті) та його представника, не застосував наслідків неявки відповідача, які передбачені в ч.2 ст.202 ГПК України та не відклав розгляд справи по суті для вжиття заходів щодо належного сповіщення відповідача Байрацького В.В. Суд першої інстанції жодного разу не повідомляв відповідача Байрацького В.В., шляхом направлення йому листів рекомендованою кореспонденцією на поштову адресу про день, час та місце розгляду справи;
- при вирішенні спору поза увагою суду залишився той факт, що попри твердження позивача про невиконання Байрацьким В.В. взятих на себе зобов'язань, позивач продовжував здійснювати відповідачеві перерахування чималих сум грошей протягом певного проміжку часу, а саме: 12.04.2022, 17.04.2022, 20.04.2022 та 22.04.2022;
- судом першої інстанції не надано належної оцінки тій обставині, що попри твердження позивача про невиконання Байрацьким В.В. взятих на себе зобов'язань, позивач продовжував здійснювати відповідачеві перерахування чималих сум грошей протягом зазначеного вище проміжку часу.
З огляду на вказані обставини, відповідач вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Фонду відмовити.
Згодом, апелянт звернувся до суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи електронних доказів, а саме прінт-скрінів переписки між головою БО «Схід» Євстаф'євим Р та Байрацьким В. щодо купівлі-продажу і поставки автомобілів, фото автомобілів, які реально були поставлені на замовлення голови Фонду, відомості про направлення і отримання вказаних доказів судом першої інстанції та позивачем. Крім цього, відповідачем до матеріалів справи долучено численні подяки Байрацькому В.В.
Позивач подав суду свої додаткові пояснення у справі, в яких заперечив проти долучення до матеріалів справи вказаних доказів, позаяк такі не були подані у встановлені процесуальні строки та не були предметом дослідження судом першої інстанції. Також, позивач звертає увагу суду на те, що відповідачем у клопотанні не викладено обставин, на підтвердження яких надано відповідні докази (що саме вони підтверджують, або заперечують; які нові факти на їх підставі можна встановити), а також не наведено переліку об'єктивних обставин, що перешкоджали поданню відповідних доказів суду першої інстанції. Разом з тим, позивач зазначає, що не підтверджує правдивість наданих відповідачем доказів (прінт-скрінів з месенджерів) та наголошує, що зміст таких жодним чином не підтверджує позиції відповідача та не спростовує позовні вимоги Фонду. Крім цього, позивач зазначає, що між сторонами було чимало голосових розмов, зміст яких не розкрито, отож, висновки відповідача щодо обставин справи носять, радше, характер припущень. Так, за твердженнями позивача, платежі на рахунок відповідача були зроблені протягом 10 днів (з 12.04.2022 по 22.04.2022), під час якого відповідач був на зв'язку із позивачем, жодних підозр не викликав. Після отримання грошових коштів відповідач почав ухилятися від укладення договору та специфікації. Позивач вказує, що чекав на виконання взятих відповідачем на себе зобов'язань два місяці і лише потім, в червні 2022 року, звернувся до суду з даним позовом. Позивач стверджує, що не отримував від відповідача ні робіт, ні послуг, ні товарів.
В дане судове засідання на зв'язок із судом вийшла представниця позивача, яка заперечила проти вимог апеляційної скарги відповідача, відтак, просила відмовити в задоволенні такої, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Відповідач участі уповноваженого представника в дане судове засідання не забезпечив. Враховуючи строк розгляду апеляційної скарги, визначений ст. 273 ГПК України, приймаючи до уваги, що всі учасники спору, а також їх представники були своєчасно та належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги шляхом надіслання ухвал до їх електронних кабінетів та на поштову адресу, а участь уповноважених представників жодною ухвалою суду обов'язковою не визнавалась, беручи до уваги, що розгляд справи неодноразово відкладався і сторонам було забезпечено можливість взяти участь в судовому засіданні, в тому числі й за допомогою відеоконференцзв'язку, відтак судова колегія вважає за можливе завершити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, враховуючи вказівки Верховного Суду, судова колегія зазначає таке:
Зі змісту апеляційної скарги слідує, що основним її аргументом є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до прийняття рішення, з яким не погодився відповідач. Так, апелянт вказує, що судом клопотання з процесуальних питань з долученими документами, в якому було викладено, зокрема, й клопотання про відкладення підготовчого засідання та визначення представнику відповідача додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву, безпідставно було повернуто судом першої інстанції заявнику без розгляду, а іншому клопотанню з долученими доказами не надано правовї оцінки. Отож, після звернення з апеляційною скаргою відповідач звернувся до суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи та дослідження електронних доказів, якими він спростовує позовні вимоги Фонду.
Як вбачається з матеріалів справи, долучені в апеляційній інстанції докази, представник відповідача надіслала на офіційну електронну адресу Господарського суду Закарпатської області 07.12.2022 (вх ГСЗО за №02.3.1-021/6707/22 від 07.12.2022).
Статтею 80 ГПК України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк, суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. У тому випадку, коли у встановлений законом строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не є можливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, у такого учасника виникає унормована законом можливість ініціювати поновлення процесуального строку, у спосіб звернення до суду із заявою, в якій має бути наведено причини пропуску строку; суд же лише має здійснити оцінку причин пропуску строку, наведених заявником, на предмет їх поважності. Інший підхід порушував би принципи диспозитивності та змагальності (пункт 3.3 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 918/604/23).
Відповідно до частин першої, другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).
Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов'язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування.
Як вбачається з матеріалів справи,обґрунтовуючи причини неподання доказів при розгляді справи у першій інстанції, представниця відповідача покликалася на свою хворобу та хворобу членів її родини, запізнення адвоката з поважних причин до судових засідань, тощо. Водночас, варто зауважити, що провадження у справі було відкрито 08.07.2022, підготовче засідання закрито 03.11.2022, тобто протягом чотирьох місяців суд розглядав справу. Відповідачем неодноразово подавались клопотання про продовження строку підготовчого засідання та надання доказів в обґрунтування заперечень на позов; судом такий строк продовжувався, а розгляд справи неодноразово відкладався.
Відповідно до ч.4 ст.80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Отож, як встановлено в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду та неодноразово наголошувалось Верховним Судом, відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча був повідомлений своєчасно та належним чином про судовий розгляд справи.
Частиною другою статті 14 ГПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Таким чином, з врахуванням наведеного, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції правомірно зазначив у своєму рішенні про те, що відповідач не був позбавлений можливості надання заперечень з приводу предмета спору та доказів, які мають значення для розгляду справи по суті. Відтак, в даному випадку, звертаючись до суду апеляційної інстанції, відповідач не навів достатніх правових підстав для долучення додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, зокрема, не обґрунтував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від заявника, відтак такі докази не приймаються судом апеляційної інстанції.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності з доводами представника позивача, судова колегія встановила такі фактичні обставини справи:
Благодійна організація «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід», зареєстрований та здійснює свою діяльність з 01.04.2022, з метою забезпечення потреб Збройних сил України за рахунок благодійних внесків.
Позивач є неприбутковою організацією та здійснює свою діяльність у відповідності до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації». Позивач здійснює свою діяльність виключно за рахунок благодійних внесків фізичних та юридичних осіб. Одним із основних видів діяльності позивача є придбання автомобілів для військових, здійснення їх ремонту у разі потреби та доставка на місце дислокації.
У зв'язку із численними запитами військових частин на забезпечення автотранспортом, Фонд здійснює безперервний пошук осіб, що мають змогу на оплатній або безоплатній основі поставити автомобілі та, у разі потреби, здійснити їхній ремонт.
Таким чином, через мережу інтернет волонтерами Фонду був знайдений ФОП Байрацький В.В., який пообіцяв поставити запчастини для ремонту автомобілів для ЗСУ.
На підставі платіжних доручень за № 3 від 12.04.2022 на суму 1000000,00 грн, за №10 від 17.04.2022 на суму 420210,00 грн, за № 12 від 20.04.2022 на суму 452200,00 грн, за № 15 від 22.04.2022 на суму 161000,00 грн, позивач здійснив перерахування відповідачу грошових коштів загалом на суму 2033410,00 грн.
За твердженнями позивача, письмового договору купівлі - продажу товару між сторонами укладено не було, товар на суму проведеної оплати відповідачем поставлений не був, грошові кошти не повернуто, що слугувало підставою для звернення Фонду до суду з даним позовом.
Оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на таке:
За умовами ст. 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір.
Відповідач, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою стверджував, що між сторонами існували правовідносини, які виникли з договору купівлі-продажу (поставки) автомобілів, який був укладений між сторонами в спрощеній формі шляхом досягнення домовленостей щодо його істотних умов.
На виконання вказівок Верховного Суду, наведених у постанові від 12.12.2024 у цій справі щодо врахування правових висновків, наведених Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 у справі № 922/1246/21, судова колегія вважає за доцільне зазначити таке:
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.
Згідно з положеннями статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За умовами статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Відповідно до статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Статтею 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Якщо зміст правочину (воля сторін) зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Статтею 5 вказаного Закону визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до статей 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
З вказаного слідує, що незалежно від того чи документ викладений на папері чи в електронному документі, він повинен бути підписаний. Крім того, сторони можуть домовитись укласти договір у певній формі, тоді він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.
В матеріалах справи відсутні, а сторонами, в межах визначених процесуальних строків, суду не подані жодні документи, які б з достовірністю свідчили про існування між сторонами цього спору правовідносин, які виникли з договору купівлі-продажу (поставки), в тому числі й шляхом укладення такого у спрощеній формі, або про наявність інших зобов'язань, які мають цивільно-правовий характер. Відтак, доводи апеляційної скарги відповідача про пов'язаність сторін цього спору договірними правовідносинами відхиляються судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 Цивільного кодексу України).
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 ЦК України.
За умовами частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Відповідно до правового висновку Верховного Суд, наведеного у постанові від 25.01.2018 у справі № 910/11210/16, конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність встановлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Отож, зі змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв'язку тим, що виконання зобов'язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 по справі № 910/9055/17.
Таким чином, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Як було зазначено вище, позивач надав суду оригінали платіжних доручень за № 3, 10, 12 та 15, якими він підтверджує перерахування на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 2033410,00 грн за поставку запчастин для ремонту автомобілів.
Відповідач не спростував доводи позивача та не надав суду доказів на підтвердження поставки автомобілів, чи запчастин до автомобілів, чи доказів повернення коштів у розмірі 2033410,00 грн, чи доказів, які б мали значення для іншого вирішення спору.
Таким чином, з огляду на вказане, з врахуванням відсутності в матеріалах справи доказів укладення між сторонами договору або надання відповідачем послуг на суму 2033410,00 грн, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вказані кошти підлягають поверненню відповідачем на користь позивача на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, які такі, що збережені після припинення існування правової підстави.
Водночас, поруч зі стягненням основної суми коштів, збереженої відповідачем після припинення існування правової підстави, позивач нарахував відповідачу 3% річних за користування вказаними грошовими коштами.
За умовами ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
В силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.ст.610, 615 ЦК України).
Стаття 530 ЦК України передбачає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з позовної заяви, позивач на суму заборгованості 2033410,00 грн нарахував відповідачу 11197,68грн 3% річних за період з 23.04.2022 по 28.06.2022. Однак, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не подані докази, які б підтверджували звернення останнього до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів.
Отож, з врахуванням відсутності між сторонами договірних правовідносин та відсутності звернення позивача до відповідача з відповідною вимогою про повернення 2033410,00 грн, сплачених за переліченими вище платіжними дорученнями, приймаючи до уваги положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, у суду не було правових підстав для стягнення з відповідача 11197,68 грн 3% річних, нарахованих за період з 23.04.2022 по 28.06.2022. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано та на законних підставах відмовив в задоволенні цієї частини позовних вимог.
За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З врахуванням викладеного вище в сукупності, приймаючи до уваги вказівки Верховного Суду, наведені у постановах у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.
Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Байрацького Володимира Володимировича відмовити.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2022 у справі № 907/439/22 залишити без змін.
Судові витрати покласти на відповідача.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Байрацького Володимира Володимировича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Благодійної організації «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 78, код ЄДРПОУ 44729608) 36602 гривень судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Господарському суду Закарпатської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Справу повернути в Господарський суд Закарпатської області.
повна постанова складена 16.05.2025
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік