Справа № 524/14397/24
Провадження №2/524/2459/25
13.05.2025 рокуАвтозаводський районний суд міста Кременчук у складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,-
У листопаді 2024 року до суду звернулося ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, в якому товариство просило стягнути з відповідача на свою користь кошти у повернення виплаченого ТОВ «Нафаня Хауз» страхового відшкодування шкоди заподіяної відповідачем внаслідок ДТП, яка відбулася 20 жовтня 2023 року, в порядку суброгації у розмірі 31478,22 грн. та кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 3028 грн., посилаючись на те, що постановою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 21.11.2023 р. (справа № 524/8025/23) відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Ухвалою суду 13 травня 2025 року постановлено здійснити розгляд справи у заочному порядку.
У зв'язку з неявкою учасників справи, з підстав, передбачених ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судове засідання представник позивача не прибув, надав суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача, заявлений позов підтримав, просив задовольнити.
Відповідач у судове засідання не прибув повторно з невідомих суду причин, був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подавав.
Треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також представники третіх осіб - ТОВ «Нафаня Хауз», АТ «Страхова компанія «ББС Іншуранс» Прат «Страхова компанія «Брокбізнес», Моторно (транспортного) страхового бюро України у судове засідання не прибули з невідомих суду причин, були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.
Постановою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 21.11.2023 р., яка набрала законної сили, у справі про адміністративне правопорушення за № 524/8025/23, відповідача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
З цієї постанови постає, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем OPEL ASTRA, д.н.з. НОМЕР_1 , близько 11 год. 05 хв. 20 жовтня 2023 р., при зміні руху, виконуючи поворот ліворуч, не переконався у безпеці та скоїв зіткнення з транспортним засобом BMV 528, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 , який рухався назустріч, в результаті чого транспортний засіб OPEL ASTRA, д.н.з. НОМЕР_1 , отримавши механічне прискорення, здійснив наїзд на транспортний засіб TOYOTA RAV-4, д.н.з. НОМЕР_3 , який припаркувала ОСОБА_5 , та на транспортний засіб NISSAN MICRA, д.н.з. НОМЕР_4 , який припаркував ОСОБА_3 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушив п. 10.1 ПДР України.
Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
На підставі заяви власника автомобіля - представника ТОВ «Нафаня Хауз», акту огляду транспортного засобу за № 41476 від 25.10.2023 р., страхового акту за № 13966998723 від 31.10.2023 р., позивач здійснив власнику автомобіля TOYOTA RAV-4, д.н.з. НОМЕР_3 , - третій особі ТОВ «Нафаня Хауз» страхове відшкодування заподіяної автомобілю шкоди на суму 132131,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 121912 від 01.11.2023 р., копії яких наявні в матеріалах справи.
Третя особа - Моторно (транспортне) страхове бюро України, яка є страховою компанією відповідача, що не оспорювалося жодним учасником справи, здійснило виплату позивачеві коштів у часткове повернення сплаченого позивачем потерпілій від ДТП третій особі - ТОВ «Нафаня Хауз» страхового відшкодування заподіяної автомобілю TOYOTA RAV-4, д.н.з. НОМЕР_3 , шкоди на суму 100652,78 грн., що підтверджується платіжним дорученням за № 252783 від 10.01.2024р., копія якого наявна в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стаття 1187 ЦК України відносить до джерела підвищеної небезпеки діяльність, пов'язану з використанням транспортних засобів. Як встановлено у пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно зі статтею 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні приписи містяться у статті 993 ЦК України.
Відповідно до ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Така ж позиція викладена у ст. 27 Закону України «Про страхування».
Відповідно до наведених положень, до страховика в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Перехід права вимоги від страхувальника до страховика за договором добровільного страхування є суброгацією.
На підставі статті 980 ЦК України та статті 4 Закону України «Про страхування», предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Таким чином, Цивільний Кодекс України та Закон України «Про страхування» передбачає три види страхування, а саме особисте, майнове та страхування відповідальності.
Виходячи із вищезазначеного, можливість застосування механізму суброгації обмежена рамками майнового страхування з урахуванням наведених приписів.
Спірні правовідносини, регулюються положеннями статті 27 Закону України «Про страхування» і статті 993 ЦК України.
Дані норми законодавчо закріплюють перехід до страховика, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги страхувальника, яке він має до особи, відповідальної за збитки. Таке право страховика іменується правом на суброгацію.
Суброгація - це перехід до страховика на підставі відповідного акту права вимоги, яке страхувальник має щодо особи, винної у збитках. Це правило поширюється на страховика лише на суму фактично виплаченого ним страхового відшкодування (передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми).
Судом встановлено, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди - сплаченим третій особі ТОВ «Нафаня Хауз» страхового відшкодування заподіяної автомобілю шкоди на суму 132131,00 грн. та повернутими коштами третьою особою МТСБ України у розмірі 100652,78 грн.
Страхувальник, який отримав майнову шкоду, набув право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача.
Таким чином, у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора, а саме, страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відтак, до позивача перейшло право вимоги до відповідача на підставі ст. 993 ЦК України - в порядку суброгації.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно правил статей 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 і частини 2 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
На підставі частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно правил статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд дійшов висновку, що позивач довів наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільної відповідальності за наслідки дорожньо-транспортної події, зокрема причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завдання матеріально шкоди позивачу, які відповідачем не спростовані.
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволення як такі, що виникли в порядку суброгації.
Розмір заподіяних матеріальних збитків визначено як різницю між фактичним розміром шкоди - сплаченим страховим відшкодуванням та сплаченими позивачу коштами страховою компанією відповідача, яка становить 31478,22 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує, що позивач при поданні позову оплатив судовий збір в розмірі 3028 грн.
Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.
Відповідно до вказаного правила, судовий збір в розмірі 3028 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачеві витрат на правничу допомогу, суд враховує, що позивач зазначив орієнтовний розмір таких витрат у 5 (пять) тис. грн., не подав відповідний розрахунок та відповідні документи щодо остаточно понесених розмірів витрат на правничу допомогу, і, що позивач має право подати до суду заяву про остаточно понесені судові витрати у порядку визначеного ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Сторони не заявляли про понесення ними будь-яких інших судових витрат.
Справа розглянута в межах заявлених позовних вимог та наданих учасниками справи доказів.
Керуючись ст. 11-16, 22, 993, 1166, 1187,1188, 1191, 1192, 1194 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76 - 83, 133, 137, 141, 258, 259, 263 - 265, 273, 280 - 282, 352, 354 ЦПК України, -
Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (код ЄДРПОУ: 20033533, м. Київ, вул. О.Теліги, буд. № 6-В, корпус № 4) кошти у повернення виплаченого ТОВ «Нафаня Хауз» страхового відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП в порядку суброгації у розмірі 31478,22 грн. та кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 3028 грн.
Повний текст заочного рішення суду виготовлено 19 травня 2025 року.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданої упродовж тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня розгляду заяви про перегляд заочного рішення у разі його не скасування. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: