08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/513/25
381/165/25
19 травня 2025 року м. Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючої судді Анапріюк С.П.,
з участю секретаря Куценко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 10229,56 грн та судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 07.06.2016 року між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.
Відповідно до умов кредитного договору, банк зобов'язувався надати відповідачу кредит, а відповідач зобов'язувався в порядку та на умовах визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. У випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації.
Позивач стверджує, що АТ «Альфа Банк» належним чином виконало свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Оскільки у добровільному порядку відповідач не погасив вказану заборгованість, вказане стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом.
Також позивач повідомив, що збори акціонерів АТ «Альфа-Банк» затвердили рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження.
Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
Водночас, відповідач ухвалу судді від 20 січня 2025 року про відкриття провадження не отримала, оскільки надіслана судом на її адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву до суду не подав.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2025 року задоволено клопотання представника позивача про участь в розгляді справи в режимі відеоконференції.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином. У прохальній частині позовної заяви та поданій до суду заяві представник позивача просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача за правилами спрощеного позовного провадження, не заперечував проти ухвалення судом заочного судового рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився вдруге, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, водночас надіслана судом на його адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою»; причини неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подав.
Процедура здійснення судових викликів та повідомлень врегульована главою 7 ЦПК України.
За змістом п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18зазначив, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Також Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнов проти України», вказано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п'ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність передбачених до ст. 280 ЦПК України умов для цього, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
В судовому засіданні 07.05.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та відклав його ухвалення та проголошення на 19.05.2025 (з урахуванням вихідних днів та відрядження судді).
Дослідивши наявні у справі докази та з'ясувавши обставини справа, суд встановив таке.
07.12.2016 року АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 630526511.
Відповідно до умов кредитного договору, банк зобов'язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.
Відповідно до оферти на укладення угоди про надання кредиту № 630526511, позичальник пропонує банку відкрити йому рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривні та випустити міжнародну платіжну картку MC DEBIT WORLD строком на 3 роки.
Кредит надається позичальнику шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії у розмірі 50000,00 грн.
Процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії при вчиненні торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою складає 35,99 % річних. Розмір обов'язкового мінімального платежу пропоную встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за відновлювальною кредитною лінією, при цьому розмір обов'язкового мінімального платежу не може бути меншим за 50 грн.
Крім цього, відповідач власноруч підписав анкету-заяву, акцепт пропозиції на укладення угоди обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, оферту на укладення угоди обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії та угоду на використання аналогу власноручного підпису.
Відповідно до виписки за особовим рахунком кредитного договору № 630526511 укладеного з ОСОБА_1 за період з 07.12.2016 по 12.03.2024, відповідач користувався отриманими в кредит коштами, а також здійснював повернення кредитних коштів зі сплатою відсотків, комісії за користування ним.
12 серпня 2022 року загальні збори акціонерів АТ «Альфа-Банк» затвердили рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
30.11.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про зміну найменування позивача.
Нормативно-правове обґрунтування.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України, обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається на осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновки суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.
Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд зазначає таке.
З матеріалів справи суд встановив, що у спірних правовідносинах кредитор свої зобов'язання за договором виконав та надав позичальнику кредит в обумовленому договором розмірі.
Позичальник свої обов'язки за вказаним договором не виконав та не повернув отримані кошти і проценти за користування кредитом.
На підтвердження надання відповідачу кредитних коштів та існування у нього заборгованості за кредитним договором позивач подав до позовної заяви виписку по рахунку за договором та розрахунок заборгованості.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16 виклав правовий висновок, за яким банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Відомостями виписки по особовому рахунку відповідача підтверджено обставини видачі кредиту та його розмір, а також наявність заборгованості за кредитом.
Окрім того, суд встановив, що відповідач здійснював часткове погашення заборгованості, що підтверджується відомостями виписки по особовому рахунку, а також розрахунком заборгованості.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що факт укладення означеного кредитного договору і його невиконання боржником підтверджений належним чином.
Також суд враховує, що з наведеного позивачем розрахунку заборгованості вбачається нарахування та списання банком сум на погашення кредиту за кредитним договором, на сплату процентів, а також на сплату комісій за кредитним договором.
З огляду на це суд звертає увагу на наступне.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено у такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набранням чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
У цій справі суд встановив, що позивач та відповідач уклали Угоду у вигляді оферти і акцепту, згідно з якою банк надав кредит для споживчих потреб шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у розмірі 50000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 35,99% річних; спосіб видачі кредиту - переказ коштів на рахунок. За умовами кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії відповідачу встановлено відновлювальну кредитну лінії з сумою кредиту до 200000,00 грн.
Відповідно до змісту Угоди, встановлено обов'язок сплати комісійної винагороди за обслуговування кредиту, проте відсутні відомості щодо погодженого сторонами правочину її розміру.
Згідно з розрахунком, загальний розмір плати за комісією на обслуговування кредиту зазначений у розмірі 34762,97 грн, тобто значно перевищує загальний розмір процентів за користування кредитом (20469,80 грн) та наближений до розміру кредиту, отриманого відповідачем для власних потреб (50000,00 грн).
Вказані розміри плати за обслуговування кредиту у порівнянні з розмірами процентів та отриманого розміру кредиту не можна визнати справедливими та розумними.
Водночас угода не містить перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем під час укладення кредитного договору.
Суд наголошує, що умови угод, їх укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Ураховуючи, що Банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем під час укладення кредитного договору, тому положення угоди (акцепту) про надання кредиту щодо встановлення плати за обслуговування кредиту (за розрахунково-касове обслуговування) є нікчемним відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Також суд бере до уваги, що позивач разом з позовною заявою не подав до суду докази обізнаності відповідача з діючими Тарифами банку, а також доказ їх підписання ним.
Вказане свідчить про недоведення позивачем обставини погодження сторонами цієї угоди розміру вказаної комісії.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У зв'язку з цим суд вважає, що оскільки суду не надано доказів погодженої та підписаної сторонами договору редакції Тарифів банку, а укладена між ними угода не містить відомостей щодо розміру погодженої ними комісійної винагороди, тому нарахована сума комісії не може бути стягнута з позичальника на вимогу кредитора.
Отже, наведений позивачем розрахунок заборгованості включає нарахування та списання банком сум, які не обумовлені умовами договору.
За таких обставин суд вважає, що оскільки, згідно з наданими банком випискою по рахунку та розрахунку заборгованості, на рахунок погашення боргу за нікчемною умовою кредитного договору (сплата комісій) відповідач сплатив/позивач списав із сум погашень всього 34762,97 грн, тому на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 46996,79 грн, виходячи з такого розрахунку: 661752,92 грн (заборгованість за простроченим тілом) + 20006,84 грн (заборгованість за тілом) - 34762,97 грн (сплачена комісія) = 46996,79 грн.
Також суд вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню вимоги про стягнення процентів, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості включає нарахування процентів на тіло кредиту у повному розмірі, незважаючи на сплату відповідачем частини боргу і безпідставне назарахування таких сплат на погашення суми кредиту чи процентів, а, натомість, зарахування цих сплат на рахунок погашення зобов'язань по сплаті комісії, яке не обумовлене укладеним сторонами у справі договором.
Вказане унеможливлює встановлення судом обставини існування заборгованості та її дійсного розміру з огляду на наведений судом розрахунок.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц, загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
Сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідача заборгованості саме в такому розмірі.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеного у постановах від 27.03.2020 у справі № 703/3063/18, від 14.07.2021 у справі № 641/2207/18, наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.
Суд наголошує, що у справі, що є предметом розгляду, ставлячи питання про стягнення з відповідача суми заборгованості позивач в якості єдиного доказу її існування у визначеному ним розмірі надає лише односторонньо складений самим позивачем документ - розрахунок заборгованості.
Водночас, суд звертає увагу на те, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20), у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21), загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 15.11.2023 № 204/5103/21 (61-7279св23), від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц (провадження № 61-8074св22), від 22.06.2022 у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21), суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Отже, позов підлягає задоволенню частково в означеній частині. В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Вирішуючи цю справу, суд враховує практику суду апеляційної інстанції щодо оцінки вказаних доказів (постанова Київського апеляційного суду від 23.04.2024 у справі № 370/1225/23 та від 04.02.2025 у справі № 759/12188/24). Хоча рішення апеляційного суду не є обов'язковими для суду першої інстанції, суд бере до уваги, що забезпечення єдності судової практики та однакове застосування закону є завданням всіх судів.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи результат вирішення цієї справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1114,30 грн (46% задоволених позовних вимог).
Керуючись ст. 259, 263- 265 ЦПК України, суд
Задовольнити частково позов Акціонерного товариства «Сенс банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 630526511 від 07.12.2016.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс банк» заборгованість за кредитним договором № 630526511 від 07.12.2016 у розмірі 46996 (сорок шість тисяч дев'ятсот дев'яносто шість ) гривень 79 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс банк» судовий збір в розмірі 1114,30 (одна тисяча сто чотирнадцять) гривень 30 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду відповідно до статей 354-355 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, визначених Цивільним процесуальним кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складене 19.05.2025.
Суддя Сніжана АНАПРІЮК
Реквізити учасників справи:
Позивач: Акціонерне товариство «Сенс банк», ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ., РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .