Справа № 341/1623/21
Провадження № 22-ц/4808/336/25
Головуючий у 1 інстанції ГАПОЛЯК Т. В.
Суддя-доповідач Барков В. М.
13 травня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Баркова В. М.,
судді: Пнівчук О. В.,
Василишин Л. В.,
секретар: Шемрай Н. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2024 року в складі суддіГаполяка Т. В., ухвалене в місті Галич Івано-Франківської області у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та Галицької міської ради про усунення перешкод у користуванні майном, визнання недійсними правовстановлюючих документів,
У серпні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та Галицької міської ради посилаючись на те, що він є власником гаража площею 22,5 кв. м. та земельної ділянки площею 0,01 га, на якій цей гараж побудований, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Навпроти гаражу наявне приміщення колишньої ветеринарної лабораторії. Між гаражем та приміщенням ветеринарної лабораторії наявна проїзна дорога, яка прилягає до сусідньої ділянки, на якій наявні складські приміщення ОСОБА_4 .
В червні 2020 року йому стало відомо, що сусідське приміщення колишньої ветеринарної лабораторії та земельну ділянку під нею придбала відповідачка ОСОБА_1 і має намір огородити земельну ділянку. В червні 2021 року відповідачем ОСОБА_1 завезена на ділянку земля, яка була розвантажена на відстані 1,5 м від воріт його гаражу заблокувавши в'їзд в гараж. Після приходу комісії з Галицької міської ради Николин А. П. більше землі не завозила, позивач відгорнув наявну землю так, що дало змогу заїздити у гараж. 29 липня 2021 року відповідач ОСОБА_1 розпочала роботи по монтажу огорожі земельної ділянки: бетонного фундаменту, металевих стовпців та сітки. Частина проїзду була огороджена, таким чином, що ширина проїзду унеможливлює здійснення позивачем маневру заїзду у гараж.
На підставі наведених обставин, позивач просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 площею 0,0266 га., що по АДРЕСА_1 , видане 18 червня 2014 року, кадастровий номер 2621210100:01001:0535;
- визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки, що по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2621210100:01001:0535, укладений 02 червня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні приміщенням його гаражу, що за адресою: АДРЕСА_1 , а саме демонтувати огорожу та вивести ґрунт, а також вирішити питання судових витрат.
Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 площею 0,0266 га., що по АДРЕСА_1 , видане 18 червня 2014 року, кадастровий номер 2621210100:01001:0535.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, що по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2621210100:01001:0535, укладений 02 червня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні приміщенням гаражу ОСОБА_2 , що за адресою: АДРЕСА_1 , а саме демонтувати огорожу та вивести ґрунт з території проїзду, щоб загальна ширина проїзду від вулиці Караїмської і до завершення такого від воріт гаража і паралельно таким складала не менше 7,7 метрів.
Стягнуто з Галицької міської ради на користь ОСОБА_2 5 233, 50 понесених судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5 687, 50 грн. понесених судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 687, 50 грн понесених судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що вона використовує свою земельну ділянку за цільовим призначенням та в межах згідно державного акту. У матеріалах справи відсутні будь - які докази які б стверджували про порушення земельного чи іншого законодавства зі сторони апелянта.
Окрім того, судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що земельна ділянка ОСОБА_2 не забудована капітальною спорудою, а тому твердження позивача про порушення його права на заїзд у тимчасову споруду яка розміщена без дозвільних документів є помилковою.
Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідач ОСОБА_3 та представник Галицької міської ради в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовою повісткою та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_1 , яка просила скаргу задовольнити, пояснення позивача ОСОБА_2 , який просив залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 лютого 2009 року є власником гаражу площею 22,5 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 16), а також власником земельної ділянки, площею 0,01 га з цільовим призначенням: для обслуговування гаража, розташованої за тією ж адресою на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 28 січня 2010 року, кадастровий номер: 2621210100:01:001:0430 (т. 1 а.с. 17-18).
Земельна ділянка ОСОБА_2 має прямокутну форму і однією стороною на час формування межувала із земельної ділянкою ОСОБА_4 , а трьома - із землями запасу Галицької міської ради.
Відповідачка ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 02 червня 2012 року між нею та ОСОБА_3 , є власником земельної ділянки площею 0,0266 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2621210100:01:001:0535 (т. 1 а.с. 35-36).
Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки відповідачки ОСОБА_1 межує із землями ОСОБА_4 по лінії А-Б; по лінії Б-В - землі міської ради (заїзд); по лінії В-Г - землі міської ради (вул. Караїмська); по лінії Г-А - землі міської ради (громадська забудова) (т. 3 а.с. 83-84).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною четвертою статті 373 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Відповідно до п. «б» ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
За змістом частини другої цієї статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно із статтею 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
У частині першій статті 81 ЗК України визначено способи набуття громадянами права власності на земельні ділянки.
У частинах першій-третій статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (пункт «г» частини першої статті 121 ЗК України).
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Відповідно до частини шостої, дев'ятої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Уповноважена установа розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Частиною третьою статті 152 ЗК України визначено способи захисту прав на землю. Проте, визначений перелік не є вичерпним.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Звертаючись до суду із позовом, позивач із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог як на підставу своїх вимог посилався на те, що внаслідок встановлення відповідачкою огорожі та завезення землі зменшилася ширина дороги через що він не може заїхати автомобілем до свого гаражу (т. 1 а.с. 1-6, 99-105).
Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Умовами для задоволення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).
Ст. 76 ЦПК містить перелік доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасники справи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на висновки судової земельно-технічної експертизи № 70/23 від 18 липня 2024 року за якими фактичне землекористування земельної ділянки належної ОСОБА_1 не відповідає правовстановлюючим документам, документам із землеустрою та даним ДЗК; фактичний заїзд автомобілем до гаража, належному ОСОБА_2 технічно неможливий (т. 2 а.с. 201-214).
При цьому, як вбачається з додатку № 2 до вищезгаданого висновку експерта огорожа земельної відповідачки зміщена в бік від ділянки позивача. Тобто фактична відстань від межі земельної ділянки відповідачки та гаражем позивача є більшою, ніж це передбачено правовстановлюючими документами та документами із землеустрою про що підтвердили сторони в судовому засіданні апеляційного суду.
Судом першої інстанції також не було враховано, що експертиза була проведена за фактичним землекористуванням без з'ясування законності існуючого заїзду до гаражу позивача.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції вважав незаконною передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки (якою на теперішній час володіє відповідачка ОСОБА_1 ), оскільки вона сформована в частині за рахунок наявного проїзду між цією земельною ділянкою та земельною ділянкою позивача.
Між тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів тому, що між цими земельними ділянками існує проїзд.
Судом першої інстанції не врахований лист міського голови від 27 квітня 2021 року № 02.2-14/987 в якому позивачу у відповідь на запит на отримання публічної інформації було повідомлено, що згідно проведеної інвентаризації земель м. Галич на спірній території не передбачено заїзд або проїзд. Також зазначено, що в містобудівних умовах та обмеженнях для проектування об'єкта будівництва, затверджених 01 квітня 2019 року наказом № 10 відділу містобудування та архітектури Галицької райдержадміністрації та виданих районним архітектором І. Кретом, передбачена реконструкція гаража позивача шляхом знесення існуючого металевого гаражу із заїздом до будівель з вулиці Караїмська (т 1 а.с. 15, т. 2 а.с. 10).
Як вбачається з пояснень позивача в судовому засіданні апеляційного суду, він реконструкцію гаража не здійснив, металевий гараж не зніс. Крім того, для під'їзду завжди використовував земельну ділянку відповідачки до встановлення неї огорожі, проте доказів існування права користування чужою земельною ділянкою суду також не надав.
Не надано позивачем й доказів тому, що завезена відповідачкою земля також перешкоджає позивачу користуватися своїм гаражем. Крім того, в своїй позовній заяві він вказував, що самостійно відкинув землю з проїзної дороги, що дало йому можливість користуватися гаражем.
Зазначених обставин суд першої інстанції не врахував, та не дав їм належної правової оцінки.
При розгляді спору суд повинен був установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів тому, що відповідачка збудувала огорожу з порушенням землевпорядної та містобудівної документації або не в межах своєї ділянки, ця огорожа звужує передбачений містобудівною документацією заїзд (проїзд), апеляційний суд вважає, що позивачем не було доведено обставин, якими він обґрунтовував позовні вимоги, а висновки суду першої інстанції про порушене право позивача не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать наявним у справі доказам в зв'язку з чим рішення суду необхідно скасувати та в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати, понесені нею по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 4 086 грн. (т. 3 а.с. 136).
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2024 року - скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та Галицької міської ради про усунення перешкод у користуванні майном, визнання недійсними правовстановлюючих документів - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 4 086 (чотири тисячі вісімдесят шість) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 19 травня 2025 року.
Судді В. М. Барков
О. В. Пнівчук
Л. В. Василишин