Справа № 344/5993/25
Провадження № 11-сс/4808/186/25
Категорія ст. 170 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
19 травня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , що діє в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2025 року про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні №120240900000006661 за ч. 2 ст. 212 та ч. 3 ст. 365-2 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_9 ,
адвоката ОСОБА_7
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2025 року накладено арешт з забороною користування, володіння та відчуження на матеріальні об'єкти та документи, що були вилучені під час обшуку 27 березня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема документи та речі у приміщенні бухгалтерії (каси) - купюри у кількості 245 (двісті сорок п'ять) шт., номіналом по 100 (сто) доларів.
Слідчий суддя мотивував прийняте рішення тим, що з метою забезпечення кримінального провадження, запобіганню зникненню, втрати або пошкодження майна чи настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженні, необхідно накласти арешт на речі, документи та грошові кошти, що з іншими зібраними в ході досудового розслідування доказами може мати суттєве значення для встановлення обставин у даному кримінальному провадженні.
Адвокат ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2025 року, винести нове судове рішення згідно із яким відмовити в задоволенні клопотання слідчої про арешт купюр у кількості 245 шт., номіналом по 100 доларів США, що становить 24 500,00 доларів США.
Зазначає, що кримінальне провадження здійснюється за ознаками вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 365-2 та ч. 2 ст. 212 КК України, однак ОСОБА_8 не відноситься до кола осіб, які можуть бути суб'єктом кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 365-2 КК України, а об'єктивна сторона кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 212 КК України не полягає в набутті певного майна чи грошових коштів незаконним шляхом, а виключно в умисному ухиленні від сплати податків, зборів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку. А тому грошові кошти, які були вилучені в ході обшуку не стосуються даного кримінального провадження і не можуть вважатися речовим доказом.
Також вказує, що згідно ухвали про дозвіл на обшук в приміщенні, не передбачений дозвіл на вилучення грошових коштів.
Наголошує, що як вбачається із змісту розписки від 28 лютого 2025 року, грошові кошти у сумі 24 500 доларів США належать батькові ОСОБА_8 - ОСОБА_10 .
Під час апеляційного розгляду:
- адвокат ОСОБА_7 просив задовольнити апеляційну скаргу;
- прокурор просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, вважають її безпідставною.
Заслухавши суддю-доповідача, думку сторін, перевіривши матеріали провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції вважає, що слідчий суддя при прийнятті оскарженого рішення дотримався вказаних вимог закону.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя правильно дійшов висновку про наявність підстав для арешту майна, зокрема і грошових коштів в сумі 24 500 доларів США, слідчим суддею було враховано що клопотання про арешт майна, було погоджене прокурором (а.п. 1-22).
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На даний час здійснюється кримінальне провадження №120240900000006661 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212 та ч. 3 ст. 365-2 КК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою збереження речових доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
На переконання колегії суддів, слідчим суддею було належним чином перевірено, що зазначені грошові кошти, в повній мірі відповідають ознакам, визначеним у ст. 98 КПК України, а відтак, наявна правова підстава, передбачена ст. 170 КПК України для арешту вказаного майна.
З огляду на положення ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх, правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна, тому доводи апеляційної скарги про неможливість арешту вказаного майна є недоведеними.
На думку колегії суддів, під час розгляду клопотання органу досудового розслідування, слідчий суддя дійшов правильного висновку про те, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке просять накласти арешт, відповідає вимогам ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться в клопотанні органу досудового розслідування.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано, та колегією суддів не встановлено.
На переконання колегії суддів, арешт майна в даному конкретному випадку відповідає принципу розумності і співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вилучені грошові кошти відповідають ознакам ст. 98 КПК України, як предмети, які можуть зберігати на собі сліди правопорушення та містити інші відомості, які можуть бути використані як докази факту чи обставин, що підлягають перевірці під час досудового розслідування за допомогою низки слідчих (розшукових) дій, з метою забезпечення доказової бази у вказаному кримінальному провадженні, перевірки встановлених обставин саме у даному кримінальному провадженні.
Враховуючи, що в даному кримінальному провадження проводиться досудове розслідування, а ризики знищення, приховування, пошкодження, псування майна, його відчуження, яке є речовим доказом, з метою уникнення кримінальної відповідальності, є цілком реальними.
Крім того суд правильно врахував, що з метою забезпечення кримінального провадження, запобіганню зникненню, втрати або пошкодження майна чи настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженні, необхідно накласти арешт на грошові кошти, що з іншими зібраними в ході досудового розслідування доказами може мати суттєве значення для встановлення обставин у саме у даному кримінальному провадженні, внесеного 31 жовтня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024090000000661 за попередньою кваліфікацією кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 365-2, ч. 2 ст. 212 КК України.
Колегія суддів приходить до висновку, що аргумент сторони захисту про те, що кошти належать не ОСОБА_8 , а його батьку ОСОБА_10 не є слушним, оскільки кошти визнано речовим доказом, на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання в права та інтереси володільця з метою забезпечення кримінального провадження.
Такий факт не може перешкоджати досягненню цілей й завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, оскільки Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст. 1 КК України).
Ухвала слідчого судді є обґрунтованою, належно мотивованою, та такою, що ґрунтується на законі. Підстав для її зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів вважає, що рішення слідчого судді не позбавляє права зацікавленої особи у зверненні до слідчого судді в порядку ст. 174 КПК України або до судді під час судового провадження з клопотанням про скасування арешту майна.
Обставин, які б викликали сумнів у повноті, всебічності та неупередженості дослідження як слідчим, так й слідчим суддею зібраних доказів, колегією суддів не встановлено, а тому прийняте слідчим рішення є таким, що відповідає загальним засадам кримінального провадження, обґрунтованим та законним.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при судовому розгляді, які б тягли за собою скасування судового рішення, допущено не встановлено.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 172, 376, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , що діє в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2025 року про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні №120240900000006661 за ч. 2 ст. 212 та ч. 3 ст. 365-2 КК України залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5