Справа №456/2217/25
Провадження № 2-а/456/62/2025
про передачу справи за підсудністю
30 квітня 2025 року місто Стрий
Суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області Гула Л. В. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Стрийського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Стрийського ВДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дмитрик Романи Орестівни про відкриття виконавчого провадження №77454570 від 10.03.2025, про стягнення виконавчого збору від 10.03.2025, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 10.03.2025, про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 10.03.2025 та від 13.03.2025, про арешт коштів боржника від 13.03.2025 та зобов'язати старшого державного виконавця Дмитрик Роману Орестівну повернути йому неправомірно стягнуті кошти в розмірі 19795,16 грн, поклавши судові витрати на відповідача.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що даний позов слід передати на розгляд іншому суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципом верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) вказано, що «юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року в справі № 921/16/14-г/15(провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року в справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року в справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року в справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року в справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19) і підстав для відступлення від неї не вбачається».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що «імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 6 червня 2018 року в справі №921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та в справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року в справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, як і закріплено у положеннях частини першої статті 5 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Перелік справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, наведений у частині першій статті 20 КАС України, до якого не входять справи про визнання дій суб'єктів владних повноважень неправомірними.
При цьому, окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті, а відтак справа підсудна Львівському окружному адміністративному суду.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (ч. 2 ст. 171 КАС України).
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.02.2019 у справі №757/62025/17-ц зазначила, що справи про накладення адміністративного стягнення розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами, іншими органами (посадовими особами) в порядку, встановленому КУпАП, яким передбачено порядок примусового виконання постанов про накладення адміністративного стягнення. Проте цим Кодексом не передбачено можливості оскарження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень дій осіб, уповноважених здійснювати таке примусове виконання. Оскільки у справі, що розглядалась, позивач оскаржував дії державного виконавця у зв'язку з примусовим виконанням судового рішення про накладення адміністративного стягнення, ухваленим у порядку КУпАП, а не за наслідками розгляду цивільної справи, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що розгляд такої скарги віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021 у справі № 380/11999/20.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Таким чином, справа підлягає направленню за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду.
Згідно зі ст. 30 КАС України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.
З урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що вказана адміністративна справа за предметом заявлених позивачем позовних вимог, не входить до переліку адміністративних справ, які за правилами предметної юрисдикції підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, а тому не підсудна за правилами предметної юрисдикції Стрийському міськрайонному суду Львівської області, що є місцевим загальним судом як адміністративним судом.
Керуючись ст. 25, 29, 30, 171, 248, 256 КАС України,
Адміністративну справу № 456/2217/25, провадження № 2-а/456/62/2025 за позовом ОСОБА_1 до Стрийського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов передати за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду (79000, Львівська область, м. Львів, вулиця Чоловського, 2,).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Л.В.Гула