Справа № 442/3498/25
Провадження № 2/442/1175/2025
про залишення позовної заяви без руху
13 травня 2025 року м. Дрогобич
Суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Коваль Р.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення розміру часток у спільній сумісній власності,-
Позивач звернулась до відповідачів з позовом про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За нормою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Слід зауважити, що практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Суддею при дослідженні поданої позовної заяви встановлено, що стороною позивача при поданні позову не дотримано вимоги ст. ст. 175, 177 ЦПК України.
Згідно з п.п.4,5 ч.3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до ч.5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Як вбається із змісту позовної заяви ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності.
Позивач просить в позовній заяві визначити за співвласниками квартири АДРЕСА_1 частки в майні, а саме: ОСОБА_1 - частини, ОСОБА_2 - частина, ОСОБА_3 - частини.
З позовної вимоги неможливо встановити чи перевірити наявність спору між сторонами, оскільки долучені до позовної заяви копії документів підтверджують лише обставини наявності права спільної сумісної власності. Для реалізації права відповідачів на судовий захист, вони повинні бути обізнані щодо того, які вимоги до них заявлено та якими доказами це підтверджується.
У зв'язку з цим, позивачу потрібно чітко та коректно сформувати свої позовні вимоги та надати докази наявності спору між сторонами щодо предмета спору квартири, а також визначити коло відповідачів, так як вказані відповідачі у позовній заяві ОСОБА_2 , ОСОБА_3 тобто до яких позивається позивач, одночасно зазначені у позовній вимозі як особи що ставлять позовну вимогу перед судом.
Належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. Належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом.
Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб'єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача. Під час прийому позовної заяви до розгляду, на основі норм матеріального права, суд визначає чи є сторони належними. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду. Відповідно, позивач і відповідач визнаються належними сторонами, якщо є припущення вважати, що вони є носіями спірного права або охоронюваного законом інтересу.
Від належного суб'єктного складу сторін залежить питання про задоволення позовних вимог з підстав їх законності, при цьому саме позивач несе ризик заявлення вимог до неналежного кола відповідачів, що може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що в кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу об'єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
До позовної заяви додано квитанцію до платіжної інструкції № 0.0.4342538891.1 як доказ оплати судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп, як за немайнову вимогу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) зроблено правовий висновок про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна як рухомих речей, так і нерухомості визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (п.8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 у справі №907/9/17).
Крім того, в ухвалі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №570/4795/20 (провадження № 61-5858ск22) судом касаційної інстанції констатовано, що позовна вимога про визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності є майновою, оскільки за своєю правовою природою пов'язана з володінням майном.
Таким чином, заявлена позивачем позовна вимога про визначення розміру її частки у праві спільної сумісної власності є вимогою майнового характеру, оскільки стосується володіння нерухомим майном.
В силу приписів ч.3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Також, щодо визначення ціну позову, суд зазначає, що ціна позову повинна дорівнювати ринковій вартості спірного нерухомого майна на день подання позовної заяви до суду.
Дійсна вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» на підтвердження оцінки проведеної оцінки майна складається звіт (акт про оцінку майна).
Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.
Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
В порушення вказаних вимог закону в доданих до позовної заяви не додано доказів вартості майна, що в свою чергу унеможливлює перевірку судом правильності визначення ціни позову та розміру судового збору, належного до сплати відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
При цьому суд не наділений правом визначати ціну позову, у зв'язку з чим позивач повинен надати суду оцінку (висновок про вартість) майна на день подачі позову, зазначити та сплатити судовий збір, виходячи з вартості такого майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
У зв'язку з чим суддя зазначає, що позивачу необхідно визначити ціну позову, яка повинна дорівнювати дійсній ринковій вартості спірного нерухомого майна, та сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру, яка повинна становити 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням сплаченого судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Оскільки, без зазначення наведених вище обставин, вирішити питання про відкриття провадження у справі неможливо, суддя вважає за необхідне заяву залишити без руху та надати позивачам строк для усунення зазначених недоліків.
Поряд з цим, ч. 1 ст. 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Отже, з наведених норм вбачається, що позивач, звертаючись до суду з відповідною позовною заявою, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, зобов'язаний оформити таку у відповідності до вимог цивільного-процесуального кодексу, що сприятиме її своєчасному розгляду і вирішенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
При цьому враховую правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2019 (провадження № 11-490сап19), згідно з яким відкриття провадження у справі за заявою, яка не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, є свідченням надання заявнику привілеїв, не передбачених законом.
Керуючись ст. ст. 175-177, 185 ЦПК України, суддя,
Позовну заяву заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення розміру часток у спільній сумісній власності - залишити без руху, надавши позивачу строк для виправлення недоліків - десять днів з дня вручення копії ухвали.
Попередити позивача, що у випадку невиконання вимог цієї ухвали позовна заява підлягає поверненню.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Роман КОВАЛЬ