Єдиний унікальний номер №943/840/25
Провадження № 2/943/1009/2025
19 травня 2025 року м. Буськ
Суддя Буського районного суду Львівської області, розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за фактичного сплачені житлово-комунальні послуги, -
позивачка ОСОБА_1 через представника - адвоката Дягтяренко О.О. звернулася до суду із указаним позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за фактичного сплачені житлово-комунальні послуги. Зокрема, просить: стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 витрати на оплату комунальних послуг у розмірі 23956,79 гривень у рахунок відшкодування витрат на утримання квартири АДРЕСА_1 .
Суддя, дослідивши матеріали справи, вважає, що зазначена позовна заява не може бути прийнята до розгляду Буським районним судом Львівської області та підлягає направленню за підсудністю за наступних підстав.
Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 27 ЦПК України встановлено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Так, згідно вимог частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Як убачається із позовної заяви, що даний цивільний спір виник з приводу стягнення витрат на олату комунальних послуг у рахунок відшкодування витрат на утримання квартири АДРЕСА_1 .
Таким чином, оскільки за вказаним позовом про стягнення грошової компенсації за фактичного сплачені житлово-комунальні послуги, суд вважає, що даний спір виник з приводу нерухомого майна, отже є спором виключної підсудності.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 травня 2018 року в справі №369/238/15-ц згідно з частиною першою статі 30 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини; якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою. Розгляд справи судами з порушенням правил виключної підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду.
При цьому, згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі №465/650/16-ц, поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 лютого 2021 року в справі №911/2390/18 виснувала, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, зокрема такими є: позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року в справі №910/10647/18 виснувала у питанні щодо застосування статті 30 ГПК України у спірних правовідносинах, пов'язаних з визнанням недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, дійшовши, зокрема, до таких висновків: нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв'язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; майнове право на об'єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об'єкта цивільних прав; виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Оскільки спір у цій справі виник з приводу об'єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно відповідно до вимог частини третьої статті 30 ГПК України мав би розглядатись судом за місцезнаходженням майна.
Разом із тим, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі №910/6644/18.
За таких обставин, суд вважає, що норми частини першої статті 30 ЦПК України поширюються на спір про стягнення грошової компенсації за фактичного сплачені житлово-комунальні послуги. Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо.
Тобто спір в цій справі опосередковано виник щодо нерухомого майна (квартири), яка знаходиться на території Залізничного району міста Львова, а тому вказана цивільна справа не підсудна Буському районному суду Львівської області та підлягає передачі за підсудністю до іншого суду, якому вона територіально підсудна згідно приписів частини першої статті 30 ЦПК України, з метою недопущення в майбутньому скасування судового рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Частиною дев'ятою статті 187 ЦПК України передбачено, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Згідно пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо така належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до частини третьої статті 31 ЦПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ст. 32 ЦПК України).
Відтак, ураховуючи наведене, суд приходить до переконання, що вказана справа не підсудна Буському районному суду Львівської області, оскільки спір виник із приводу нерухомого майна (квартири по АДРЕСА_2 ), яка територіально знаходиться у Залізничному районі міста Львова, а тому матеріали даної цивільної справи слід передати за підсудністю на розгляд Залізничному районного суду міста Львова, тобто за місцезнаходженням нерухомого майна.
Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 13, 27, 28, 30, 31, 32, 187, 223, 247, 259, 260, 261, 263, 353, 376, 378, 411 ЦПК України, суд, -
матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за фактичного сплачені житлово-комунальні послуги, - передати за підсудністю на розгляд Залізничного районного суду міста Львова (вулиця Степана Бандери, 3, Львів, Львівська область, 79000).
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Кос І. Б.