ЄУН справи: 336/8649/24
Номер провадження: 1-кп/336/670/2025
19 травня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
потерпілої ОСОБА_5 ,
представника потерпілої ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024082050000215 від 02.02.2024 відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , який має середню спеціальну освіту, неодруженого, який офіційно не працевлаштований, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 286 КК України,
27 грудня 2023 року, приблизно о 06 годині 40 хвилин, водій ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем «Renault Logan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині пр. Моторобудівників від вул. Іванова до вул. Червоної в м. Запоріжжі.
В цей же час, в районі перехрестя пр. Моторобудівників та вул. Омельченка, пішохід ОСОБА_5 почала здійснювати перетин проїзної частини пр. Моторобудівників, рухаючись по позначеному дорожніми знаками 5.38.1/5.38.2 та дорожньою горизонтальною розміткою 1.14.1 нерегульованому пішохідному переході, справа наліво, відносно напрямку руху транспортного засобу під керуванням водія ОСОБА_4 .
Наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу водій ОСОБА_4 який позначений дорожнім знаком та дорожньою горизонтальною розміткою, належним чином не впевнившись у відсутності пішохода на пішохідному переході, проявляючи злочинну недбалість, маючи об'єктивну спроможність виявити зазначений нерегульований пішохідний перехід та пішохода ОСОБА_5 , яка перетинала проїзну частину по ньому, своєчасних заходів для зменшення своєї швидкості аж до повної зупинки не застосував, дорогу пішоходу не надав, в результаті чого допустив наїзд передньою лівою частиною кузова керованого ним транспортного засобу на пішохода ОСОБА_5 .
Своїми діями водій ОСОБА_4 порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, а саме: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритих переломів тіла S1, бокових мас крижу ліворуч та праворуч, лівих бокових дужок S1 та S2, крила правої клубової кістки, обох клубових кісток, правої та лівої лонної та сідничних кісток, що кваліфікуються як ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я; рани у потиличній ділянці, слідом загоєння якої став виявлений при огляді (18.03.2024р.) рубець, що сама по собі кваліфікується як легке тілесне ушкодження.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України не визнав, суду пояснив, що 27.12.2023 рухався на автомобілі «Renault Logan» по пр. Моторобудівників у м. Запоріжжі в напрямку від вул. Іванова до вул. Червоної. В його автомобілі було увімкнено ближнє світло фар. Проїзна частина до пішохідного переходу не мала освітлення. Він не бачив ні пішохідного переходу, ні знаку, що його позначає. Потерпілу побачив вже в світлі ближніх фар. Натиснув на гальма та зупинився на переході (задня частина автомобіля на переході, передня - вже за переходом). Обвинувачений визнав, що цією дорогою користується не вперше, адже проживає недалеко, тому знав, де знаходиться пішохідний перехід. Заявлений потерпілою цивільний позов не визнав та заявив, що він передав працівникам поліції 500 доларів США (20 тисяч гривень) нібито для передачі потерпілій, особисто із потерпілою не спілкувався, особисто їй будь-яку шкоду не відшкодував. Додав, що на момент дорожньо-транспортної пригоди в салоні його транспортного засобу знаходилася не знайома йому особа як пасажир, який відразу покинув автомобіль. Також підтвердив, що брав участь у додатковому огляду місці події, протокол якого підписав без зауважень. Пояснив, що за обставинами цієї ж події він був притягнутий за ст. 124 КУпАП та позбавлений прав керування транспортними засобами строком на півроку. Він вже склав екзамени та отримав посвідчення водія. На думку обвинуваченого вина у вчиненні ДТП є обоюдна вина з потерпілою, яка мала виконати вимоги п. 4.2, 4.14 ПДР України.
Потерпіла показала, що 27.12.2023, що освітлення на самому переході на перехресті пр. Моторобудівників та вул. Омельченка не було. Проте перехід був обладнаний відповідними знаками, малася відповідна дорожня розмітка. Вона пересвідчилася, що автомобілів не має. Почала переходити перехід і з лівого боку отримала удар. Вона втратила свідомість. Після її привели до тями, вона побачила, що її збив автомобіль таксі «Болт», білого кольору. Не пам'ятає як виглядав водій. Внаслідок ДТП отримала перелами кісток тазу, лікувалася кілька місяців. Пояснила, що коли її доставили до лікарні, до неї приїхав працівник поліції, про щось опитував, потім пояснив, що водія притягнули до адміністративної відповідальності. Зазначила, що обвинувачений не вибачився, завданої шкоди не відшкодував.
Судом досліджено копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення ЄУН 336/570/24 за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_4 , зокрема: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 27.12.2023; схему до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 27.12.2023; фотозображення місця подія та автомобіля Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на проїзній частині. Суд зауважує, що на схемі на та фотознімках наявні дорожні знаки 5.38.1/5.38.2 та дорожня розмітка 1.14.1, що позначають пішохідний перехід (а.с. 68-98).
В судовому засіданні також досліджено протокол додаткового огляду місця події від 05.06.2024 за участі обвинуваченого ОСОБА_7 із схемою та фототаблицею до нього. Під час додаткового огляду місця події обвинувачений показав напрямок руху транспортного засобу під його керуванням, розташування автомобіля, напрямок руху потерпілої по пішохідному переходу. Експериментальним шляхом зі слів ОСОБА_7 визначено час руху пішохода ОСОБА_5 з моменту виходу на перехід і до моменту наїзду.
Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 06.06.2024 за участю потерпілої із схемою та фототаблицею до нього, ОСОБА_5 , зокрема показала, що на час події були ранкові сумерки, дорога освітлювалася ліхтарями, загальна видимість складала більше 100 метрів. Також потерпіла показала напрямок її руху, місце дорожньо-транспортної пригоди. Експериментальним шляхом зі слів потерпілої визначено час її руху з моменту виходу на перехід і до моменту наїзду (а.с. 103-107).
Вищезгадані документи надані слідчим для проведення судової інженерно-транспортної експертизи.
Згідно із висновками вказаної експертизи від 14.06.2024 у цій дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Renault Logan (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_4 повинен був діяти згідно з технічними вимогами п. 18.1, 12.2 Правил дорожнього руху України.
Вирішення питання як повинен був діяти пішохід в дорожньо-транспортній ситуації не потребує застосування спеціальних технічних знань, а тому може бути вирішено слідчим (або судом) самостійно, згідно з вимогами розділу 4 Правил дорожнього руху України.
Водій автомобіля Renault Logan (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_4 з моменту виникнення небезпеки для руху мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_5 застосування своєчасного екстреного гальмування і зупинкою до місця наїзду.
У діях водія автомобіля Renault Logan (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_4 вбачаються невідповідності технічним вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв'язку із настанням події дорожньо-транспортної пригоди.
Оцінка дій пішохода не входить до компетенції судових експертів, а тому може бути зроблена слідчим (або судом) самостійно, згідно з вимогами розділу 4 Правил дорожнього руху України.
Згідно із відповіддю від 14.02.2024 на запит слідчого від 12.02.2024 КП Електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» повідомило, що 27.12.2023 на перехресті пр. Моторобудівників та вул. Омельченка в м. Запоріжжя зовнішнє (вуличне) освітлення вранці було ввімкнено о 05 годині 05 хвилині та вимкнено о 07 годині 02 хвилині. На вище зазначеному перехресті не було зареєстровано несправності в роботі ліхтарів вуличного освітлення.
Суд зауважує, що обвинувачений та потерпіла у судовому засіданні зазначали, що на перехресті не було освітлення. Проте такі пояснення спростовуються показаннями самої потерпілої в ході слідчого експерименту та відомостями, що містяться у відповіді КП «Запоріжміськсвітло», яким суд надає перевагу, адже учасники ДТП за півтора роки з моменту пригоди могли забути фактичні обставини.
Крім того, доводи обвинуваченого щодо неосвітлення пішохідного переходу не узгоджуються із відомостями, що викладені у протоколі додаткового огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 05.06.2024, оскільки відповідно до цього протоколу саме зі слів ОСОБА_4 встановлювався час, за який пішохід долав відстань з моменту виходу на пішохідний перехід і до моменту наїзду, і вказаний час був використаний при проведенні судової інженерно-транспортної експертизи від 14.06.2024.
До того ж обвинувачений показав суду, що він обізнаний про розташування пішохідного переходу на тій ділянці дороги, а тому мав реальну можливість дотриматися вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху.
За наведеного суд відхиляє посилання обвинуваченого на те, що пішохідний перехід не був освітлений.
Згідно з висновками експерта № 757/к (а.с. 57-64) судово-медична експертна комісія дійшла таких підсумків:
«1. Згідно даних наданого «Висновку експерта» №230п від 08.02.2024р. у гр. ОСОБА_5 , 1963 р.н. виявлено наступні тілесні ушкодження: п.1.1. Закриті переломи тіла S1, бокових мас крижу ліворуч та праворуч, лівих бокових дужок S1 та S2, крила правої клубової кістки, обох клубових кісток, правої та лівої лонної та сідничних кісток, що кваліфікуються як ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я (згідно п.2.2.1.в. «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6);
п.1.2. Рана у потиличній ділянці на 2см вище та правіше від потиличного горба, що сама по собі кваліфікується як легке тілесне ушкодження (згідно п.2.3.2.б. «Правила...»).
2. Виявлені тілесні ушкодження у гр. ОСОБА_5 утворилися за механізмом тупої травми, тобто від дії тупого (их) предмету(ів).
3. Давність утворення тілесних ушкоджень у гр. ОСОБА_5 не суперечить строку вказаному в обставинах справи.
4. В наданих матеріалах відомостей відносно утворення тілесних ушкоджень виявлених у гр. ОСОБА_5 в результаті падіння з висоти власного росту, без дії зовнішньої направленої сили, немає.
5 Згідно даних наданої стенограми розділу протоколу огляду місця ДТП в частині пошкоджень транспортного засобу: «в передній частині зліва, а саме від'єднано від кріплень бампер, вм'ятина капоту в районі лівої фари (між фарою та центральною частиною кузова), розбито лобове скло в лівому куті».
6. Весь комплекс виявлених ушкоджень міг утворитися за механізмом дорожньо-транспортної травми, внаслідок наїзду транспортного засобу на потерпілу, яка була пішоходом.
Комісія вважає, що найбільш ймовірно, механізм травмування був наступний: Умовна фаза травмування №1. Потерпіла в момент первинного контакту розташовувалася у вертикальному чи близького до нього положенні та була обернена до транспортного засобу задньою поверхнею тіла. Контакт капоту транспортного засобу в районі лівої фари відбувся в ділянку сідниць. Напрямок травматичного впливу був ззаду наперед. На це вказує характер та механізм ушкодження в ділянці крижового відділу хребта та кісток тазу (переломи п.1.1. даних підсумків);
- Умовна фаза травмування №2. В момент травматичного впливу в ділянку сідниць (нижче центру ваги вертикально розташованої людини) тіло потерпілої було виведено зі стану рівноваги та почало переміщуватися в напрямку, протилежному руху транспортного засобу із наступним падінням потерпілої на транспортний засіб. Падіння відбулося ділянкою потилиці об лобове скло у лівому куті, із утворенням ушкоджень в ділянці потилиці (рана п.1.2. даних підсумків);
- Умовні фази травмування №3-4. Зісковзування тіла потерпілої із транспортного засобу та падінням на дорожнє покриття та динамічним переміщення по ньому. Через відсутність тілесних ушкоджень на інших частинах тіла у потерпілої ОСОБА_5 більш точно висловитися про механізм травмування в зазначених умовних фазах не видається можливим. Проте, не можна виключити, що падіння потерпілої на дорожнє покриття відбулося повторною травматизацією сідниць, переважно за рахунок зісковзування із транспортного засобу з утворенням тілесних ушкоджень в ділянці крижового відділу хребта та кісток тазу (переломи - п.1.1. даних підсумків)».
Наведені вище докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки вчинення кримінального правопорушення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а отже в силу положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України поза розумним сумнівом.
Доводи обвинуваченого про порушення потерпілою п. 4.4 та п. 4.14 ПДР України не впливають на висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.
Так, відповідно до п. 4.4. ПДР України у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні використовувати світлоповертальні елементи (стрічку, наклейку, жилет тощо) або бути в одязі, який має світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху.
Судом встановлено, що ДТП сталася в умовах недостатньої видимості (ранкові сутінки), загальна видимість елементів проїзної частини та перешкоди складала більше 100 метрів). Зі слів обвинуваченого, йому було добре відомо про розташування пішохідного переходу на місці події. За наведеного відсутність світлоповертального елементу у потерпілої не має в даному випадку вирішального значення при вирішення питання щодо наявності складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України в діяннях ОСОБА_4 .
Щодо посилання обвинуваченого на недотримання потерпілою вимог п. 4.14 а ПДР України (пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху), суд зауважує, що згідно з п. 4.16 ПДР пішохід має право на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, що спростовує відповідні доводи обвинуваченого.
Що стосується факту притягнення ОСОБА_4 за ст. 124 КУпАП,
Дійсно, згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.
У справі «Курдов і Іванов проти Болгарії» від 31 травня 2011 року Європейський суд з прав людини встановив відсутність порушення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. У цій справі було зазначено, зокрема, що адміністративне провадження, яке закінчилося штрафом, не відповідало критеріям для того, щоб бути класифікованим як кримінальне обвинувачення. Відповідно, відкриття кримінального провадження проти того ж заявника після призначення цього штрафу не порушило принцип «non bis in idem».
Положення статті 124 КУпАП передбачає покарання у виді штрафу або позбавлення права керувати транспортними засобами за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Проте притягнення до адміністративної відповідальності за спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження дана норма не передбачає, оскільки це є складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 493/1096/15-к.
Таким чином факт притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, не свідчить про те, що обвинувачений буде двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Отже, дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнає активне сприяння обвинуваченого у розслідуванні злочину.
При визначенні виду та міри покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, необережну форму вини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, вищезгадану обставину, що пом'якшує покарання.
Враховуючи наведене, суд призначає обвинуваченому найбільш м'яке покарання, визначене санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, - у виді штрафу у мінімальному розмірі із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Підстав для застосування ст. 69 КК України суд не вбачає.
Потерпіла звернулася до суду із цивільним позовом, в якому просила стягнути з обвинуваченого заподіяну внаслідок ДТП моральну шкоду в розмірі 40 000 гривень, зазначаючи, що матеріальна шкода має бути сплачена страховиком після отримання рішення суду за наслідком розгляду кримінального провадження.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї та близьких родичів.
Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.
Крім цього, у п. 3 зазначеної постанови вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 9 вищевказаної постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Суд виходить з природно-правового уявлення про право людини на відшкодування моральної шкоди. Це виявляється, головним чином, у посиланні на міркування справедливості як головного мотиву присудження відповідної компенсації, а крім того - у самій формі констатації факту заподіяння немайнових втрат та особливостей їх індивідуального вияву, оскільки судове рішення постає як практичне втілення принципу розумності, результат об'єктивної, всебічно зваженої оцінки обставин справи у їх сукупності.
У цьому контексті суд враховує визнання Європейським Судом з Прав Людини (далі ЄСПЛ) існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди у разі порушення окремих прав і свобод людини.
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте, розумно припустити, що особи, які… зіткнулися з проблемами... можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Доводи позовної заяви щодо відчуття фізичної болі, тривалого лікування, неможливості вести звичайний спосіб життя, знайшли своє підтвердження. На переконання суду заявлена позивачем сума відшкодування 40 000 гривень, є розумною, виваженою та справедливою, навіть із урахуванням того, що потерпіла може також отримати частину відшкодування від страховика в порядку ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Аргументи обвинуваченого про те, що він через поліцейських передав 500 доларів США потерпілій, нічим не підтверджені.
За наведеного цивільних позов підлягає задоволенню.
У цивільному позові також зазначений попередній розрахунок витрат у розмірі 15 000 гривень, які потерпіла очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Представник потерпілої зазначав у судових дебатах про надання доказів понесення таких витрат після постановлення вироку. За наведеного таке питання може бути вирішено в порядку ч. 5 ст. 128 КПК України, ст. 246 ЦПК України, адже кримінальний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, з обвинуваченого на користь держави слід стягнути витрати за проведення судової інженерно-транспортної експертизи у сумі 3786,40 гривень.
Керуючись ст.ст. 373-376, 395 КПК України суд,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п'ятдесят одну тисячу) гривень із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Цивільний позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 40 000 (сорок тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь держави судові витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи у сумі 3786,40 гривень.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1