16 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/13296/24 пров. № А/857/11846/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 140/13296/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС-РЕЙС» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Димарчук Т.М. за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Луцьк Волинської області, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -
Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС-РЕЙС» (далі також - ТОВ, позивач) звернулося з адміністративним позовом до Волинської митниці (далі також - митниця, відповідач), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA205050/2024/000198/1 від 29 серпня 2024 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205050/2024/000787.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час перевірки документів, поданих декларантом в митних цілях, встановлено розбіжності та неточності, відтак у митного органу виникли сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості товару. Оскільки позивачем не було надано документів на запит митного органу, які б підтверджували або визначили кількісно і достовірно складові митної вартості, митна вартість не могла бути визначена за основним методом визначення митної вартості. У зв'язку з цим декларанта повідомлено про намір прийняття рішення про коригування митної вартості товару та після проведення консультацій із декларантом, зважаючи на неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу та декларанта відповідної інформації, митну вартість згідно зі статтею 64 Митного кодексу України визначено за резервним методом.
Тобто вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тими ж доводами, що й відзив на позовну заяву.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 серпня 2024 року між ТОВ та приватним підприємцем Witalij Schlund (торговий бренд Schlund Autohandel, Німеччина) укладено зовнішньоекономічний контракт № 20, за умовами якого приватний підприємець Witalij Schlund (далі - продавець) зобов'язався поставити позивачу товар (транспортні засоби), остаточна кількість якого позначена в інвойсі, проформі та/або специфікації на кожну окрему партію товару.
Продавець здійснює постачання товару на базисних умовах DAP Ковель, Україна, які узгоджуються сторонами для кожної поставки та вказуються в інвойсі та/або додатку та/або специфікації.
Ціни товарів, що постачаються, повинні бути узгодженими сторонами. Вони вказуються у інвойсах на кожну окрему поставку. Загальна сума контракту дорівнює 5500,00 Євро та складається із сум поставок, що вказані в інвойсах на кожну окрему поставку.
Остаточні розрахунки за товар, що постачається повинні бути виконаними з продавцем протягом 90 календарних днів, починаючи з дати поставки товару. Оплата товару, що постачається здійснюється в Євро.
На виконання умов контракту приватним підприємцем Witalij Schlund (Німеччина) виставлено позивачу рахунок-фактуру (інвойс) № 01-08.2024 від 22 серпня 2024 року на загальну суму 5500,00 Євро, оплата за яким ТОВ була проведена 26 серпня 2024 року на суму 5500,00 Євро, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті №269 від 26 серпня 2024 року.
З метою здійснення митного оформлення в режимі імпорту 29 серпня 2024 року декларантом в порядку електронного декларування подано до митниці митну декларацію № 24UA205050030878U2 з описом товару: «Автобус пасажирський міський, дві осі, що був у використанні: марка згідно з довідником: Kutsenits; модель згідно з довідником: Hydra Classic I; номер кузова НОМЕР_1 ; тип палива - дизель; об'єм двигуна - 4249 см куб.; потужність - 115 kW; загальна кількість посадочних місць, включаючи місце для водія - 31, 25 - стоячих місць; колісна формула 4х2; календарний рік виготовлення - 2012; модельний рік виготовлення - 2012; повна маса - 11500 кг; власна маса - 7123 кг; торговельна марка - Kutsenits; виробник: Kutsenits; країна виробник: Словенія», де в графі 42 вказано ціну транспортного засобу у розмірі 5500,00 Євро та застосовано 1 метод визначення митної вартості товару - за ціною контракту, митну вартість визначено у розмірі 252335,05 грн (еквівалентно 5500,00 Євро).
До митної декларації додавалися такі документи: контракт № 20 від 22 серпня 2024 року; рахунок-фактуру (інвойс) № 01-08.2024 від 22 серпня 2024 року; декларацію про походження товару № 01-08.2024 від 22 серпня 2024 року; платіжну інструкцію в іноземній валюті № 269 від 26 серпня 2024 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 20 січня 2012 року; висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями № 969 від 29 серпня 2024 року; сертифікат відповідності колісного транспортного засобу UA.014.60123-24 від 29 серпня 2024 року; копію митної декларації країни відправлення № PL301010Е1038731 від 27 серпня 2024 року; фото та інші некласифіковані документи.
Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення, митницею в електронному повідомленні декларанту згідно з статтями 53 та 54 МК України у 10-ти денний термін запропоновано подати такі документи: документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваного товару; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з контрактом про поставку товару, митна вартість якого визначається; виписку з бухгалтерської документації; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; інших додаткових наявних документів для підтвердження заявленої митної вартості товару (за бажанням).
Декларантом на вимогу було надано копію митної декларації № PL301010Е1038731 від 27 серпня 2024 року. У заяві від 29 серпня 2024 року № 1 повідомлено, що всю запитувану інформацію було надано декларантом. Додаткові документи надаватися не будуть.
29 серпня 2024 року митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів № UA205050/2024/000198/1, яким визначила митну вартість товару за резервним 6 методом у розмірі 21000,00 Євро.
Згідно з графою 33 цього рішення заявлена декларантом митна вартість імпортованого транспортного засобу не може бути визнана у зв'язку з тим, що подані до митного оформлення товару документи, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності, а саме:
- продавець товару відповідно до контракту № 20 від 22 серпня 2024 року - фірма «Schlund Autohandel» (Witalij Schlund), покупець - ТОВ, тоді як свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 20 січня 2012 року № НОМЕР_2 виписане на DRK FAHRSERVICE HANN./HILDESH. GMBH (23 серпня 2018 року), а свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 23 серпня 2024 року - на ОСОБА_1 ;
- надана копія платіжної інструкції в іноземній валюті № 269 від 26 серпня 2024 року не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт оплати за оцінюваний товар, оскільки не містить: обов'язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, визначених Постановою № 216; відміток виконавця надавача платіжних послуг, що свідчать про виконання операцій за такою платіжною інструкцією;
- умови поставки, вказані в Контракті,- DAP Ковель, Україна. Разом з тим, згідно з наявною в АСМО «Інспектор» інформацією, перевізником товару зазначено безпосередньо ТОВ «БІЗНЕС-РЕЙС», що ставить під сумнів достовірність заявлених відомостей щодо умов поставки та включення при цьому до митної вартості такої складової митної вартості, як витрати на транспортування оцінюваного товару.
Декларантом на вимогу було надано копію митної декларації № PL301010Е1038731 від 27 серпня 2024 року. Продавець товару, відповідно до контракту - фірма, зареєстрована в Німеччині, країною відправлення в графі 15 МД № 24UA205050030878U2 також вказано Німеччину. Разом з тим, надана декларантом копія митної декларації країни відправлення оформлена в Польщі.
У зв'язку з вищевикладеним та керуючись положеннями Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994 року, МК України, також вимогами частини шостої статті 54 МК України передбачено, що у зв'язку із неподанням декларантом документів згідно з переліком, та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 3 МК України митниця може відмовити у визнанні заявленої декларантом митної вартості. У зв'язку з неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості, а саме методу 2а (стаття 59 МК України) та методу 26 (стаття 60 МК України) з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (стаття 62 МК України) та методу 2г (стаття 63 МК України) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта, митну вартість визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України на підставі цінової інформації наявної в митного органу в ЄАІС.
За основу для коригування митної вартості оцінюваного товару взято вартість подібного товару, митне оформлення якого вже завершено, - пасажирського автобуса ідентичної торгової марки - «Kutsenits» та подібної моделі «Hydra Classic», подібного календарного та модельного року виготовлення - 2013, з подібними технічними характеристиками (4249 см3, 115квт, 28 сидячих та 25 стоячих місць), з ідентичними власною (7123 кг) та повною масами (11500 кг), що ввозився на умовах поставки DAP, та з урахуванням обсягу партії товару (1 шт). Рівень митної вартості становить: 21000 Євро за шт. (МД від 10 жовтня 2023 року № UA204140/2023/008500).
Коригування митної вартості слугувало підставою для видачі картки відмови у прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205050/2024/000787.
Випуск у вільний обіг транспортного засобу здійснено за ІМ40ДЕ № 24UA205050030940U3 від 29 серпня 2024 року із застосуванням положень частини сьомої статті 55 МК України.
Позивач, не погоджуючись із рішенням про коригування митної вартості товару, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені МК України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість товару. Натомість митний орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши правомірність прийнятого відповідачем рішення згідно вимог частини другої статті 2 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що таке вказаним вище критеріям не відповідає, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з огляду на таке.
Згідно з частиною першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до частини першої статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Частиною першою статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Положеннями статті 49 МК України передбачено, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частинами першою, другою статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Як встановлено частиною першою статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частини перша, друга статті 54 МК України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як визначено частиною п'ятою статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості.
У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно з частиною четвертою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п'ята статті 53 МК України).
Із наведених положень випливає, що митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товару, порівнянням рівня заявленої митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товару, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребовування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Разом з тим, витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за основним методом (за ціною договору (контракту).
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У розглядуваному випадку спірне рішення прийняте відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, - декларант не надав усіх додаткових документів витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.
Як визначено частиною другою статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).
У розумінні частини п'ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України.
З матеріалів справи видно, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) позивач подав документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару, зокрема: митну декларацію № 24UA205050030878U2 від 29 серпня 2024 року; контракт № 20 від 22 серпня 2024 року; рахунок-фактуру (інвойс) № 01-08.2024 від 22 серпня 2024 року; платіжну інструкцію в іноземній валюті № 269 від 26 серпня 2024 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 20 січня 2012 року; висновок про якісні характеристики товарів № 969 від 29 серпня 2024 року; сертифікат відповідності UA.014.60123-24 від 29 серпня 2024 року та інші некласифіковані документи.
Апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції, що за обставин цієї справи відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).
Разом з тим, митну вартість товару відповідач визначив за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України на підставі МД від 10 жовтня 2023 року № UA204140/2023/008500 на рівні 21000,00 євро
Колегія суддів зазначає, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації митниці, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.
Сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.
Також апеляційний суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.12.2018 року у справі № 815/228/17 гідно якого наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 у справі № 809/1469/16.
Крім цього, будь-яка інформація, отримана від юридичних осіб носить виключно інформативний характер та не є безумовною рекомендацією митному органу визначати митну вартість інших аналогічних/подібних товарів саме за такою вартістю. Кожна зовнішньоекономічна угода містить свої умови, які погоджуються сторонами. Принцип свободи договорів чітко передбачає, що сторони можуть самостійно визначити вартість товару.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно зазначив, що висновки у спірному рішенні про неможливість визнання митної вартості товару за ціною договору щодо товару, який імпортується, та за рівнем, визначеним декларантом, не є доведеними. При цьому відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах. Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Верховний Суд у постанові від 8 лютого 2019 року у справі № 825/648/17 вказав, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Частиною сьомою статті 54 МК України обумовлено, що якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору (контракту), як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.
Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що митний орган не вказав на будь-які розбіжності чи ознаки підробки зазначених документів, або відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Таким чином, суд першої інстанції виходив з дослідження складу митного правопорушення з урахуванням усіх обставин справи, а не лише з факту наявності повноважень митного органу на здійснення контрольних функцій при митному оформленні товарів. Усі обставини були перевірені судом з дослідженням доказів, з урахуванням положень договору щодо умов поставки та оплати, на підставі оцінки яких суд першої інстанції зробив правильний висновок, що доводи митниці не підтвердилися.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв не у спосіб що визначені законами та Конституцією України. Відповідач в порушення вимог статті 77 КАС України не довів наявність у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості товару за ціною договору. Зазначене, в свою чергу, дає підстави вважати, що оспорювані рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови є протиправними, які слід скасувати, і доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Щодо покликань відповідача на те, що суд першої інстанції неправильно визначив співмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів наголошує, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи, суд першої інстанції врахував, що предметом позову є рішення про коригування митної вартості. Спірні правовідносини регулюються нормами МК України та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають застосуванню, не передбачають; справа належить до категорії справ незначної складності. Відтак, суд погодився з відповідачем, що вартість цієї послуги є вочевидь завищеною.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивачі просять стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню за відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, враховуючи заперечення відповідача, суд вважав, що справедливим буде відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування витрат на правничу допомоги чи неспівмірності розміру витрат із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) із реальним обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, та судової практики.
З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи, поряд з цим, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, а також результат вирішення даної справи, доцільним буде відшкодування витрат в розмірі 5000,00 грн.
Щодо відшкодування судових витрат на переклади документів та їх завірення, які фактично понесені ТОВ, колегія суддів зазначає таке.
Витрати, пов'язані з перекладом документів, відносяться до судових витрат та відповідно до пункту 5 частини третьої статті 132 КАС України є витратами, пов'язаними із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з частиною першою статті 138 КАС України розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на переклад документів позивачем надано: договір з перекладачем від 08.11.2024; рахунок-фактуру № 56983 від 08.11.2024; акт надання послуг № 56983 від 08.11.2023; платіжну інструкцію № 5662 від 13.11.2024.
З наданих документів вбачається, що перекладачем Овод В.В. здійснено переклад таких документів: «Транзитний супровідний документ 24 PL 301010Е1038731 від 27.08.2024 (дві сторінки) вартістю 700 грн; «договір купівлі-продажу/рахунок від 22.08.2024, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , свідоцтво про право власності НОМЕР_5 8230 замовл. № 56983 від 29.10.2024 (сім сторінок) вартістю 2450 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має з'ясувати, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тощо.
Судом першої інстанції при вирішенні питання визначено, що розмір понесених позивачем витрат в сумі 3150,00 грн є співмірним із складністю справи та обсягом наданих перекладачем послуг та підтверджується належними та допустимими доказами.
Покликання апелянта на положення стаття 254 МК України колегія суддів не приймає з огляду на предмет регулювання норми цієї статті. Зокрема, її положення регулюють правовідносини під час здійснення митного оформлення товарів, а також надають право декларантам надавати документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. При цьому, митні органи можуть вимагати переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. І у такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Як вбачається з рішення суду першої інстанції, ухваленого за результатом розгляду адміністративного позову, спірним питанням у справі не є мова документів, які подавались позивачем митному органу під час митного оформлення.
З матеріалів справи вбачається, що переклад документів замовлений позивачем з метою підготовки розгляду справи в суді першої інстанції та наданий суду з метою доведення своєї позиції, а понесені позивачем витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.
Також, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо відсутності вимоги перекладу вказаних вище документів на українську мову судом першої інстанції огляду на наступне.
За приписами частини першої статті 15 КАС України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.
Положеннями частини першої статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.
Частиною п'ятою статті 10, пунктом 4 частини першої статті 92 Основного Закону України регламентовано, що застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається виключно законами України.
Відповідно до статті 1, частини шостої статті 13 Закону України від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (далі також - Закон № 2704-VIII) єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Частинами першою та другою статті 14 Закону № 2704-VIII передбачено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Закон № 1402-VIII).
При цьому за змістом статті 12 Закону № 1402-VIII судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою.
Викладене узгоджується, зокрема, з Рішенням Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 8-рп/2008, відповідно до якого види судочинства (конституційне, адміністративне, господарське, кримінальне та цивільне) є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення.
У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.1999 (справа № 10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, що визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).
Відповідно до частини третьої статті 15 КАС України суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом (частина четверта статті 15 КАС України).
Пунктом 8 Інструкції з діловодства в місцевих та адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 20.08.2019 № 814, передбачено, діловодство в суді ведеться державною мовою, крім випадків, передбачених законодавством України. Усі документи суду складаються державною мовою. У діловодстві суду можуть використовуватися вхідні документи, викладені іноземною мовою, забезпечені перекладом відповідно до вимог чинного законодавства.
Положеннями статті 79 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд зазначає, що при звернення із позовною заявою позивачем разом із документами, які виготовлені на іноземній мові, повинні бути подані належним чином (нотаріально) засвідчені переклади на державну мову.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 94 КАС України).
У розрізі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку якщо подані докази складені іноземною мовою без перекладу державною мовою, суд позбавлений можливості на підставі таких доказів встановлювати наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують позовні вимоги, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відтак, з матеріалів справи вбачається, що вказані витрати безпосередньо пов'язані з розглядом даної справи, оскільки спір стосується дослідження та оцінки документів, які надавались позивачем митному органу під час митного оформлення товарів на підтвердження митної вартості товарів, у тому числі, які складені іноземною мовою.
На основі цих доказів суд першої інстанції встановив обставини справи, які лягли в основу правильного вирішення цієї справи.
Матеріалами справи підтверджується, що надані позивачем документи на підтвердження понесених витрат із послуг перекладу стосуються здійсненого офіційного перекладу документів, викладених іноземною мовою, які були подані.
Таким чином суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач подав належні та допустимі докази на підтвердження понесення витрат на переклад та їх розмір, тому вказані витрати на переклад в розмірі 3150,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача. Понесені витрати підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, наданими позивачем суду першої інстанції.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 140/13296/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді І. В. Глушко
Н. М. Судова-Хомюк