ІМЕНЕМ УКРАЇНИз
15 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/9317/24 пров. № А/857/34491/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Нестерука Романа Васильовича на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі № 140/9317/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії (головуючий суддя першої інстанції Костюкевич С.Ф., час ухвалення - у письмовому провадженні, місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту 18.11.2024 року),-
В вересні 2024 року ромадянин російської федерації ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , (позивач) звернувся з позовом до Управління державної міграційної служби України у Волинській (далі УДМС України у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення № 0703/11 від 25.07.2024 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 05.04.2017
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.07.2024 Управлінням ДМСУ у Волинській області на підставі пункту 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» було прийнято рішення №0703/11 від 25.07.2024 про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Цим же рішенням скасовано посвідку ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні № НОМЕР_2 .
Зазначив, що підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання стало подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України № 3265/1/0701-24 від 16.07.2024, в якому вказано, що уродженець російської федерації ОСОБА_1 під час перебування на території України, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню оскільки судом першої інстанції невірно встановлено обставини у справі, порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не перевірив чи відповідає рішення Управління державної міграційної служби України у Волинській області вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України.
Зазначає, що суд при постановленні оскаржуваного рішення обмежився констатацією фактів, викладених у матеріалах зібраних відповідачем (здебільшого копії паспортів, посвідок, рішень, вироків судів), жодним чином не проаналізував оскаржуване рішення відповідача у взаємозв'язку з іншими обставинами і фактами, зокрема, наявності у позивача стійких соціальних зв'язків, сім'ї, дітей, обставин вчинення правопорушення, висновки щодо вірогідності чи ймовірності виникнення негативних наслідків тощо.
Окрім того вказує, що судом не надано оцінку дій відповідача в частині обмеження позивача у доступі до матеріалів особової справи.
Наведене вище, апелянт обґрунтовує тим, що Головним управлінням Державної міграційної служби України у Волинській області не виконано вимог пункту 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, а саме: не вивчено всебічно подання щодо скасування дозволу на імміграцію , не запитано додаткову інформацію в ініціатора подання, не запитано інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, відомості на підтвердження або спростування даних викладених в поданні, а також не запрошено для надання пояснень позивача стосовно якого розглядалось питання.
Судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що у разі набрання оскаржуваним рішенням ДМС України законної сили для позивача та його сім'ї ( малолітньої дитини та дружини) неминуче настануть негативні наслідки у вигляді видворення.
Поза увагою суду залишився факт проходження навчання у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії рф у період з 18.03.2022 та 13.05.2022 року у військовій частині НОМЕР_3 . Подання Національної поліції щодо ініціювання скасування дозволу на імміграцію громадянину рф ОСОБА_1 не містить номеру, дати вихідної реєстрації та складання, винесення даного документу.
У вищевказаному поданні зазначено, що дане подання без номеру і дати виноситься у відповідності до пункту 1 статті 1, пунктів 1-3 статті 2, підпунктів 1,2 пункту 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням КМУ від 16.09.2020 року № 1126-р в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави з метою забезпечення вимог чинного законодавства України, інтересів національної безпеки України та охорони громадського порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб.
Також суд не врахував, що позивач проживає на території України більше десяти років та є батьком малолітньої дитини, яка зареєстрована громадянкою України за територіальним походженням, перебуває в зареєстрованому шлюбі понад 10 років з громадянкою України.
Враховуючи той факт, що позивач тривалий час проживає в Україні, асимільований в українське суспільство, має малолітню дитину, вважає, що в спірних правовідносинах відповідачем та судом першої інстанції не було дотримано балансу між цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані рішення та наслідками для прав, свобод та інтересів позивачки.
Суд не дав оцінки тому факту, що позивач проживає постійно на території України з 2014 року, кримінальне правопорушення вчинене з необережності в 2018 році, вирок набрав законної сили в 2022 році, а рішення про скасування дозволу на імміграцію прийняте лише в 2024 році.
Також судом не враховано докази, аргументи, висновки, зазначені у вироку у справі № 161/2956/20 від 27.05.2021 року, в якому зазначено, що позивач повністю визнав свою вину, щиро розкаявся.
При прийнятті рішення суд не вбачав обставин, які відповідно до вимог ст.66 КК України, обтяжують покарання за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 286 КК України.
Суд вважав, що виправлення ОСОБА_1 можливе і без призначення йому максимального строку покарання, бо ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення у більш короткий строк його ізоляції.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Представником позивача подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що 30.05.2014 громадянином російської федерації ОСОБА_1 укладено шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 , 1979 р.н., що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_4 , виданим ВДРАЦС РС Луцького міського управління юстиції 30.05.2014.
Від даного шлюбу народилася ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серія НОМЕР_5 від 20.08.2019.
15.11.2016 позивач звернувся до УДМС України у Волинській області з клопотанням про надання йому дозволу на імміграцію в Україну з підстави перебування у шлюбі понад два роки (з 30.05.2014) з громадянкою України ОСОБА_2
13.03.2017 УДМС України у Волинській області відповідно до вимог пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» заявнику було надано дозвіл на імміграцію в Україну.
05.04.2017 ОСОБА_1 отримав посвідку на постійне проживання № НОМЕР_6 .
27.05.2021 вироком Луцького міськрайонного суду у справі №161/2956/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання 4 (чотири) роки позбавлення волі.
Вирок набрав законної сили 23.02.2022 року.
Позивач відбуває покарання в місцях несвободи - ДУ «Городоцький виправний центр №131».
16.07.2024 до УДМС України у Волинській області надійшло подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо ініціювання скасування дозволу на імміграцію громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за інформацією зазначеною у поданні ДСР НПУ вищевказаний громадянин російської федерації під час перебування на території України, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.
18.07.2024 УДМС України у Волинській області надіслало до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України проект висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1
24.07.2024 до УДМС України у Волинській області надійшов лист з Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України, відповідно до якого підтримано проект висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 та рекомендовано його до затвердження.
25.07.2024 заступником начальника УДМС України у Волинській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину російської федерації ОСОБА_1
25.07.2024 УДМС України у Волинській області на підставі пункту 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянина російської федерації ОСОБА_1 , а видана на підставі цього рішення посвідка на постійне місце проживання скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 321.
Вважаючи таке рішення УДМС України у Волинській області протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 4 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Відповідно до частини першої цієї статті Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів:
1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;
3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;
5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360 (далі - Положення №360), центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів є Державна міграційна служба України (ДМС).
ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Стаття 9 Закону №2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади.
Статтею 10 Закону № 2491-ІІІ встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).
Відповідно до пункту 3 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
За змістом пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, інформацію, зазначену ними у заяві про надання дозволу на імміграцію, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- проводять перевірку законності перебування в Україні іммігранта з використанням інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система «Аркан»), або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби;
- проводять перевірку даних іммігранта за банками даних Інтерполу з метою отримання інформації, яка є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію»;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів).
Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Як встановлено судом першої інстанції, оскаржуване рішення прийнято із посиланням на пункт 2 частини 1 статті 12 Закону №2491-III, відповідно до якого дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили.
Як вбачається із вироку Луцького міськрайонного суду від 27.05.2021 у справі №161/2956/20, який набрав законної сили 23.02.2022, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання 4 (чотири) роки позбавлення волі.
На даний час останній відбуває покарання в державній установі «Городоцький виправний центр (№131)».
Як слідує із вищевказаного вироку суду від 27.05.2021 та ухвали Волинського апеляційного суду від 23.02.2022 збитків та моральної шкоди засудженим ОСОБА_1 не відшкодовано, потерпіла сторона просила суд призначити найвищу міру покарання.
Суд вірно зазначив, що з досліджених матеріалів справи про надання дозволу про імміграцію в Україну № 54 від 15.11.2016 вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово затримувався Луцьким МВ УМВС та УБОЗ МВС у Волинській області.
Посилання позивача, що його не було запрошено до УДМУ у Волинській області для надання пояснень з приводу вирішення питання про скасування дозволу на імміграцію як на підставу для скасування дозволу на імміграцію в Україну, суд до уваги не приймає, оскільки вимоги п. 21-23 Порядку формування квоти імміграції №1983, затвердженого постановою КМУ від 26.12.2002, не містять імперативних приписів щодо запрошення іммігранта для надання ним пояснень чи направлення відповідного листа до місць позбавлення волі для надання засудженим відповідних пояснень, а вирішується органом, що приймає рішення про скасування (про відмову в скасуванні) дозволу на імміграцію в кожному конкретному випадку за наявності підстав.
З огляду на встановлені по справі обставини та з урахуванням того, що позивачу було призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки, суд вважає, що відповідачем доведена правомірність рішення № 0703/11 від 25.07.2024, доводи позову не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Пунктами 21-23 Порядку провадження передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію, підлягає скасуванню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», яке з матеріалами, що підтверджують такі підстави надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.
На виконання вимог пункту 23 Порядку провадження 18.07.2024 року УДМС у Волинській області надіслало до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України проекти висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 .
24.07.2024 року до УДМС у Волинській області надійшов лист з Департаменту, відповідно до якого підтримано проект висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 та рекомендовано його до затвердження.
Враховуючи вищевикладене, 25.07.2024 року заступником начальника УДМС у Волинській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину російсської федерації ОСОБА_1 .
25.07.2024 Управлінням ДМС у Волинській області на підставі пункту 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянина російської федерації ОСОБА_1 . Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне місце проживання скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.
Щодо доводів апелянта про те, що УДМС України у Волинській області не враховано наявність дружини та малолітньої дитини, які є громадянами України, то суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України.
На дату прийняття оскарженого рішення, п.2 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» чітко визначено скасування дозволу на імміграцію, якщо іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили
Крім цього, наявність дружини та малолітньої дитини не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушень міграційного законодавства України.
Суд апеляційної інстанції резюмує, що відповідач не вчиняв жодних протиправних дій, які були б направлені на роз'єднання сім'ї, оспорюване рішення стосується виключно прав і обов'язків позивача.
Також суд, звертає увагу, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до УДМС у Волинській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався, тому дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на громадянина ОСОБА_1 , не поширюється.
Суд апеляційної інстанції враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно з позицією Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволені адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Нестерука Романа Васильовича - залишити без задоволення, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі №140/9317/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін