15 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/8443/24 пров. № А/857/6738/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національного агенства з питань запобігання корупції на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року (головуючий суддя Шумей М.В., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/8443/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агенства з питань запобігання корупції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство освіти і науки України про визнання протиправним рішення,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Національного агенства з питань запобігання корупції ( далі - Національне агенство ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство освіти і науки України ( далі - МОН України ), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції, яке прийняте у формі Результатів спеціальної перевірки від 14.10.2024 щодо достовірності відомостей, зазначених ОСОБА_1 у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині недотримання встановленого вимогами ст. 260 КАС України порядку вирішення питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Вказує, що спрощена форма позовного провадження позбавила Національне агентство, як учасника справи, в повній мірі реалізувати всі свої права та використати наявні можливості для обґрунтування позиції органу, в тому числі й щодо терміну проведення спеціальної перевірки, на пропуск якого покликався суд першої інстанції, як на підставу для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Звертає увагу, що у оскаржуваному рішенні відсутні правові висновки з приводу відхилення доводів Національного агентства в частині термінів проведення стосовно позивача спеціальної перевірки, обсягу повноважень, якими наділений відповідач в ході її проведення, а також факту відсутності в межах спірних правовідносин порушеного права позивача.
Вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи перебрав на себе права позивача та в порушення принципу диспозитивності самостійно змінив підстави заявленого позову. Зокрема, вказує, що оскарження результатів проведення спеціальної перевірки ОСОБА_1 було побудоване на тому, що Національне агентство неповно дослідило фактичні обставини та, як наслідок, дійшло до передчасних висновків щодо декларування ним недостовірних відомостей, проте, апелянт наголошує, що процедура проведення відповідачем спеціальної перевірки позивачем в межах даного спору не оскаржувалася.
Наголошує, що позовна заява не містить в собі жодного доводу про порушення Національним агентством строку проведення спеціальної перевірки.
Щодо строку проведення спеціальної перевірки зазначає, що тривале проведення щодо ОСОБА_1 спеціальної перевірки було зумовлене об'єктивними обставинами, зокрема, зміною правового регулювання, Національне агентство, на виконання вимог Порядку № 171, здійснило аналіз значного за обсягом об'єму інформації, отриманої з реєстрів, що безпосередньо підтверджується змістом оскаржуваних результатів. Вказує, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності.
Крім того, акцентує увагу, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні здійснив формальне посилання на практику ЄСПЛ, яка стосується принципу правової визначеності.
Також скаржник звертає увагу, що надана Національним агентством інформація про результати спеціальної перевірки - це документ, що фіксує факт проведення спеціальної перевірки в частині достовірності відомостей, зазначених кандидатом на посаду у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, шляхом співставлення інформації, наявної у офіційних джерелах з відомостями зазначеними у декларації, проте кінцеве рішення щодо призначення/звільнення особи та врахування наданих кандидатом на посаду пояснень і виправлення розбіжностей приймається органом, на посаду в якому претендує особа. Зазначає, що етап оформлення результатів проведеної Національним агентством спеціальної перевірки являє собою логічне завершення здійснених відповідачем перевірочних заходів та є невід'ємною частиною цього процесу, який лише фіксує факт проведення такого виду перевірки та містить виклад систематизованої інформації, зібраної з різних достовірних джерел під час її проведення.
Апелянт наголошує, що Національне агентство не аналізує надані особою пояснення, а рішення щодо результатів розгляду (врахування) наданих кандидатом на посаду пояснень та виправлення розбіжностей приймається органом, на посаду в якому претендує особа, в даному випадку, це МОН України. Інформація, викладена в результатах спеціальної перевірки, не породжує обов'язкових юридичних наслідків та не підлягає судовому оскарженню.
Також зауважує, що в межах спірних правовідносин у позивача відсутнє порушене право, яке б підлягало судовому захисту, що в свою чергу є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що відповідач та третя особи в повному обсязі реалізували свої процесуальні права шляхом подання відзивів та письмових матеріалів, відтак апелянт безпідставно покликається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Вказує, що лише через 10 місяців (замість встановлених законодавством 7 днів) до МОН надійшла інформація про результати спеціальної перевірки. Вважає, що значна різниця між встановленим законодавством строком для проведення перевірки та реальним часом отримання результатів такої перевірки є необґрунтованою, такий тривалий строк виключає формальність у підході до порушення строків та розумне допущення порушення цих строків. Також зауважує, що порушення строків проведення перевірки призвело до того, що його було обмежено у праві на надання пояснень щодо виявлених недоліків.
Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що 29.01.2024 Національним агентством отримано запит МОН України від 25.12.2023 № 117/2066-23 про перевірку відомостей щодо ОСОБА_1 як особи, яка претендує на зайняття посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, щодо достовірності відомостей, зазначених ним у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік.
Спеціальна перевірка стосовно ОСОБА_1 здійснювалась Національним агентством щодо достовірності відомостей, зазначених ним у декларації кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік.
Під час проведення спеціальної перевірки Національним агентством проаналізовано відомості зазначені у розділах 2.1 «Інформація про суб'єкта декларування», 2.2 «Інформація про членів сім'ї суб'єкта декларування», 3 «Об'єкти нерухомості», 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби», 8 «Корпоративні права», 9 «Юридичні особи, трасти або інші подібні правові утворення, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї», 11 «Доходи, у тому числі подарунки», 12 «Грошові активи», 13 «Фінансові зобов'язання» декларації.
До Міністерства освіти і науки України щодо ОСОБА_1 від Національного агентства з питань запобігання корупції надійшов лист № 47-06/76781-24 від 14.10.2024 та результати спеціальної перевірки від 14.10.2024 щодо достовірності відомостей, зазначених особою у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік.
Згідно висновків, викладених у Інформації щодо результатів спеціальної перевірки декларації, встановлено ознаки відображення у декларації недостовірних відомостей на загальну суму 461 113, 20 грн. Вказано про незазначення ОСОБА_1 у декларації за 2022 рік земельної ділянки, заробітної плати дружини в повному обсязі та на невідповідні суми вартості транспортних засобів.
Вважаючи висновки, які відображені в Інформації щодо результатів спеціальної перевірки, необґрунтованими, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що проведення спеціальної перевірки декларації особи відповідно до статей 56-58 Закону України "Про запобігання корупції", Національне агенство повинно здійснюватись за чітко встановленою правовою процедурою, визначеною Порядком проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком №171.
Суд першої інстанції вказав, що оскаржувана Інформація про результати перевірки направлена на адресу Міністерства освіти і науки України поза межами граничного строку, встановленого для проведення спеціальної перевірки, що є порушенням процедури проведення такої перевірки, визначеної ч. 1 ст. 58 Закону України "Про запобігання корупції" та п. 6 Порядку № 171, яке призвело до стану правової невизначеності позивача, що свідчить про порушення його прав та протиправність такої Інформації (рішення) і її скасування.
Суд констатував помилковість тверджень відповідача, зазначених у Інформації про результати спеціальної перевірки, щодо недостовірності зазначення доходів дружини позивача, вартості автомобілів, що належать їй на праві власності та щодо відсутності зазначення наявності у дружини позивача на праві власності земельної ділянки, але вважав, що зазначені факти не спричиняють жодних наслідків, передбачених Законом №1700- VII, позивач не здійснював умисних дій щодо зазначення недостовірних відомостей у декларації та вжив усіх передбачених законодавством дій для їх виправлення.
Разом з тим, суд прийшов до висновку, що наведені позивачем обставини щодо відсутності виявлених розбіжностей, хоч і є обґрунтованими, однак не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог в межах предмету заявленого позову, оскільки відповідач позбавлений можливості враховувати надані позивачем обґрунтування відсутності порушень, допущених при поданні декларації за 2022 рік, так як спеціальна перевірка проводиться виключно на підставі відомостей, наявних у офіційних джерелах інформації, при цьому повноваженнями на отримання інформації від інших осіб, в тому числі й від кандидата на посаду, відповідач не наділений; такі пояснення повинні бути взяті до уваги Міністерством освіти і науки України при прийнятті рішення щодо призначення позивача на посаду ректора Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Міністерства освіти і науки України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Предметом позову є визнання протиправною Інформації Національного агентства з питань запобігання корупції від 14.10.2024 про результати спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених ОСОБА_1 у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2022 рік, яку позивач вважає індивідуальним актом - рішенням суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до визначення, наданого у п.19 ч.1 ст.4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій, або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Статтею 56 Закону України “Про запобігання корупції» (далі - Закон) та статтею 10 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» передбачено необхідність проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад або призначені у період дії воєнного стану на посади, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством (далі- спеціальна перевірка), у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (заступника керівника) державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх апарату, на зайняття посади в якому претендує особа, крім випадків, установлених законом.
Порядок проведення спеціальної перевірки передбачений ст.57 Закону та Порядком проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 171 ( далі - Порядок ).
Так, статтею 57 Закону встановлено, що спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади, у строк, що не перевищує двадцяти п'яти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки.
Після одержання письмової згоди особи, яка претендує на зайняття посади, на проведення спеціальної перевірки орган, на посаду в якому претендує особа, не пізніше наступного дня надсилає до відповідних державних органів, до компетенції яких належить проведення спеціальної перевірки відомостей, передбачених у частині третій статті 56, або до їх територіальних органів (за наявності) запит про перевірку відомостей щодо особи, яка претендує на зайняття відповідної посади, за формою, яку затверджує Кабінет Міністрів України.
Запит підписує керівник органу, на посаду в якому претендує особа, а в разі його відсутності - особа, яка виконує обов'язки керівника, або один з його заступників відповідно до розподілу функціональних обов'язків.
У п. 3 ч. 4 ст. 57 Закону та пп. 5 п. 3 Порядку № 171 визначено, що Національним агентством спеціальна перевірка проводиться щодо наявності у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, відомостей про кандидата, а також щодо достовірності відомостей, зазначених особою у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
Органи (підрозділи), які проводять перевірку відомостей, зазначених у цьому пункті, за результатами її проведення згідно п. 3 Порядку обов'язково повідомляють про факт виявлення чи невиявлення відомостей, які не відповідають установленим законодавством вимогам для зайняття посади, що передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, чи посади з підвищеним корупційним ризиком.
До таких відомостей, відповідно до п. 10 Порядку, зокрема, належить відображення у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, недостовірних відомостей, якщо такі відомості стосуються майна або іншого об'єкта декларування, що має вартість, і можуть відрізнятися від достовірних на суму, яка дорівнює або перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на день подання такої декларації.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону та п. 6 Порядку інформація про результати спеціальної перевірки, підписана керівником органу, що проводив перевірку, подається до органу, який надіслав відповідний запит, у семиденний строк з дати надходження запиту.
Частиною 3 ст. 58 Закону встановлено, що орган, на посаду в якому претендує особа, на підставі одержаної інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки за формою згідно з додатком 3 Порядку № 171.
Особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки можуть подати відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування свої зауваження у письмовій формі. Ці зауваження підлягають розгляду у семиденний строк з дня їх надходження.
Відповідно до ч. 2 ст. 58 Закону, у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про претендента на посаду, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.
Особа, щодо якої за результатами спеціальної перевірки встановлено обставини, які є підставою для відмови у призначенні (обранні) на посаду, вважається такою, що не пройшла спеціальну перевірку.
Рішення про відмову у призначенні (обранні) на посаду за результатами спеціальної перевірки може бути оскаржено до суду.
Аналізуючи вищезазначені норми Закону та Порядку, колегія суддів зазначає, що спеціальна перевірка ( у спірних відносинах ) здійснюється Національним агентством відповідно до вимог законодавства, виключно на підставі відомостей наявних у офіційних джерелах інформації; принцип проведення спеціальної перевірки ґрунтується на співставленні відомостей, зазначених кандидатом на посаду у декларації, з даними, що містяться у офіційних джерелах, зокрема, у реєстрах, банках даних, в інших інформаційно-телекомунікаційних та довідкових системах, у відкритих базах даних, тощо. Відтак, Національне агентство лише констатує ознаки виявлених розбіжностей між відомостями, зазначеними кандидатом на посаду у декларації з даними, отриманими органом під час проведення спеціальної перевірки, та викладає їх у формі інформації про результати спеціальної перевірки.
Інформація про результати спеціальної перевірки - документ, що фіксує факт проведення спеціальної перевірки в частині достовірності відомостей, зазначених кандидатом на посаду у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, шляхом співставлення інформації, наявної у офіційних джерелах з відомостями, зазначеними у декларації,
Натомість, розгляд відповідних пояснень особи, щодо якої проводилась спеціальна перевірка, та прийняття кінцевого рішення щодо її призначення (відмову у призначенні) на посаду за результатами спеціальної перевірки, врахування наданих кандидатом на посаду пояснень і виправлення розбіжностей здійснюється органом, на посаду в якому претендує така особа, тобто, суб'єктом призначення, яким у спірному випадку є Міністерство освіти і науки України.
Колегія суддів наголошує, що індивідуальним актом, який відповідно до Закону та Порядку може бути оскаржений до адміністративного суду є саме рішення суб'єкта призначення (про відмову у призначенні (обранні, звільненні) на посаду за результатами спеціальної перевірки.
З вищенаведеного слід дійти висновку, що оскаржувана позивачем Інформація про результати спеціальної перевірки не є індивідуальним актом - рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України, оскільки вона сама по собі, без прийняття кінцевого рішення суб'єктом призначення, не змінює права та обов'язки особи та не спричиняє виникнення негативних наслідків для неї, а отже, не може бути оскаржена.
Відповідно до норм ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України).
За змістом наведених норм Конституції України та КАС України вбачається, що судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на ті, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок.
Отже, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, а точніше, вже порушене. Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, наявним на час звернення до суду, стосуватися прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Висновки аналогічного змісту викладені у постановах Верховного Суду від 07.02.2017 у справі № 21-3072а16, від 10.01.2019 у справі № 855/3/19, від 11.04.2017 у справі № 800/340/16.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій чи прийняття рішення не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а, від 05.03.2020 у справі № 826/12535/17, від 20.11.2019 у справі № 522/23068/16.
З наведеного висновується, що суд під час розгляду справи перш за все повинен встановити факт або обставини, які свідчать про порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи - позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Колегія суддів констатує, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, залишив поза увагою, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, не встановив першочергово, чи були порушені Національним агенством права ОСОБА_1 і які саме, і помилково, без належного з'ясування таких обставин прийшов до висновку про задоволення позову з підстав порушення процедури надання відповідачем Інформації суб'єкту призначення ( МОН України ).
Судом першої інстанції не встановлено будь-яких фактів чи доказів порушення прав, свобод чи інтересів позивача оскаржуваною Інформацією, позивач ні в позовній заяві, ні в інших письмових документах, поданих суду, не зазначав, які саме його права порушені наданням Інформації відповідачем, що свідчить про відсутність порушеного права позивача та є підставою для відмови в позові.
Колегія суддів зазначає, що відповідач є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, має превентивні функції, зокрема щодо здійснення в порядку визначеному Законом спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених кандидатом на посаду у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та інформування про її результати орган, який надіслав відповідний запит.
При цьому, рішення щодо результатів розгляду (врахування) наданих кандидатом на посаду пояснень та виправлення розбіжностей приймається органом, на посаду в якому претендує особа, так само як і кінцеве рішення щодо призначення (звільнення) такої особи. Результати проведеної Національним агентством перевірки є джерелом доказової інформації, необхідної для прийняття подальших рішень МОН України, які лише фіксують факт проведення спеціальної перевірки, містять виклад систематизованої інформації, зібраної з різних достовірних джерел під час її проведення, і є виключно носієм даних про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, у відносинах між Національним агентством та ОСОБА_1 не виникло обставин, що призвели до порушення його прав, які у свою чергу, підлягали б поновленню в судовому порядку, що є підставою для відмови у позові.
Колегія суддів також враховує доводи апелянта про те, що зі змісту заяви про забезпечення позову та позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що в період проведення Національним агентством спеціальної перевірки, як і на момент звернення позивача із вказаним позовом до суду, укладений між позивачем та МОН України контракт від 07.06.2023 № 1-34 про призначення ОСОБА_1 на посаду ректора Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, розірваний не був. Позивач весь цей період перебував із вказаним навчальним закладом у трудових відносинах, що, в свою чергу, підтверджує, що Національне агентство жодним чином не порушило прав позивача.
Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що суд першої інстанції безпідставно вдався до аналізу правомірності встановлених відповідачем ознак відображення недостовірних відомостей у Інформації про результати спеціальної перевірки, і до їх спростування з врахуванням доводів позивача, викладених у позові, та наданих ним письмових доказів, а також на необгрунтованість висновків суду щодо відсутності порушень, допущених ОСОБА_1 при заповненні Декларації, оскільки законодавчі особливості специфіки проведення спеціальної перевірки виключають повноваження відповідача надавати оцінку обгрунтуванням особи, щодо якої проводилась спеціальна перевірка, враховувати їх чи будь-яким чином впливати на зміну відомостей у Інформації.
Враховуючи наведене, апеляційний суд прийшов до висновку, що оскаржувана Інформація про результати спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених ОСОБА_1 у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік, не є індивідуальним актом суб'єкта владних повноважень, який може бути оскаржений до суду, і не призвела до порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача, тому в задоволенні позову слід відмовити.
При обгрунтуванні цієї постанови та доводів апеляційної скарги суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов'язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування судового рішення і ухвалення постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст.315, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Національного агенства з питань запобігання корупції задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 300/8443/24 скасувати та ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М. А. Пліш