15 травня 2025 рокуСправа № 161/22307/24 пров. № А/857/970/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Кузьмича С.М., Онишкевича Т.В.,
при секретарі судового засідання - Гладкій С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення за межі України, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2024 року (суддя Пахолюк А.М., м.Луцьк), -
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Управління, ДМС відповідно) в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 13.11.2024 №0710130100017112 (далі - Рішення).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В доводах апеляційної скарги вказує, що звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач виходив з того, що він є громадянином України в силу приписів пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» (далі - Закон), оскільки таке громадянство набувається автоматично і вихід з нього можливий лише у загальному порядку виходу з громадянства України. Що стосується набуття позивачем громадянства України 19.12.2019 за територіальним походженням на підставі рішення відповідача, і в подальшому скасування такого рішення, то це не позбавляє його права на набуття громадянства на підставі статті 3 Закону. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що на розгляді в Управлінні перебуває заява позивача про встановлення його належності до громадянства України.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду законними та обґрунтованими, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, прибувши на територію України по паспорту громадянина російської федерації для виїзду за кордон 05.11.2021, порушив строки перебування іноземця на території України, йому статусу біженця не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове повернення не може бути застосоване.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином російської федерації, його ідентифіковано згідно паспорта громадянина російської федерації для виїзду за кордон № НОМЕР_1 виданий 04.12.2017 до 04.12.2027, орган видачі ФМС 22005. Згідно відмітки у паспорті позивач здійснив в'їзд на територію України 05.11.2021 (а.с.44-46).
13.11.2024 відповідачем прийнято Рішення, яким встановлено, що 17.10.2024 працівниками Луцького відділу №1 Управління у м. Луцьк, був виявлений громадянин російської федерації ОСОБА_1 , з порушенням встановлених правил перебування на території України іноземних громадян. У ході проведення перевірочних заходів з'ясовано, що останній 05.11.2021 прибув на територію України, в 2019 році набув громадянство України за територіальним походженням, рішенням Управління від 01.02.2022 відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України» (далі - Закон) щодо останнього скасовано рішення про набуття ним громадянства України. Після скасування рішення про набуття громадянства України, громадянин ОСОБА_1 порушив правила перебування та ухилявся від виїзду з території України.
Крім того, з оскаржуваного Рішення вбачається, що 17.10.2024 позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування в Україні, а саме за ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, проживання без документів на право проживання за частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу, який добровільно сплачений ОСОБА_1 (а.с.5-8).
Також, даним рішенням встановлено, що громадянин росії 22.10.2024 звернувся із заявою про продовження строку перебування на території України. Рішенням ДМС йому відмовлено в продовженні строку перебування (а.с.5-8, 50).
Відповідно до статі 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
За змістом пункту 2 частини першої статті 6 Закону громадянство України набувається, серед іншого, за територіальним походженням.
Згідно статті 3 Закону громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2 з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3 з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Підстави набуття громадянства України встановлено у статті 6 Закону про громадянство. Громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Відповідно до пункту 25 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (далі - Порядок), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
З наведеного слідує, що у разі коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22, постанови Верховного Суду від 02 травня 2024 року у справі № 137/1269/22.
Звідси, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2025 року у справі № 161/23597/24, яке набрало законної сили 28.05.2025 (далі - Рішення суду), встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року та проживання в неповнолітньому віці в Україні станом на 13 листопада 1991 року.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI) іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції.
Відповідно до статті 31 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Відповідно до статті 4 Європейської конвенції про громадянство, ратифікованої Законом України №163-V від 20.09.2006, кожна особа має право на громадянство.
Статтею 5 Європейської конвенції про громадянство встановлено, що правила держави-учасниці, які стосуються громадянства, не повинні містити розрізнень або допускати практику, що призводять до дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження. Кожна держава-учасниця керується принципом заборони дискримінації своїх громадян незалежно від того, чи вони є громадянами за народженням, чи набули свого громадянства пізніше.
Апеляційний суд визнає, що дійсно позивач, має паспорт громадянина російської федерації, разом з тим жодного відношення до країни агресора немає; народився на території України; проживає в фактичних шлюбних відносинах з громадянкою України, має сина, 2018 року народження, ідентифікує себе як українець та бажає набути громадянство України, що зокрема підтверджено Рішенням суду.
Сукупність вказаних обставин в їх нерозривному зв'язку вказує на те, що відповідачем безпідставно прийнято оскаржуване Рішення, з огляду на те, що скаржник має статус громадянина України за територіальним походженням.
В підсумку, такі обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог, з наведених вище підстав та встановлених обставин справи.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції внаслідок неповного з'ясування всіх обставин справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позову.
Керуючись статтями 271, 272, 288, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2024 року скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 13.11.2024 №0710130100017112.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді С. М. Кузьмич
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 15 травня 2025 року.