15 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/12871/24 пров. № А/857/4752/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №140/12871/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції - Стецик Н.В., місце ухвалення - м. Луцьк, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, дата складання повного тексту - 13.01.2025),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій щодо відмови у перерахунку пенсії із збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років відповідно до частини 2 статті 56 Закону України від 28.02.1991 №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) та зобов'язання відповідача здійснити з 30.10.2024 перерахунок та виплату пенсії в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ, збільшивши пенсію на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, з урахуванням проведених платежів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи та перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як отримувач пенсії за віком. Позивач вказує, що з моменту призначення пенсії йому не здійснюється перерахунок пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції, чинній до 01.10.2017, у зв'язку із чим звернувся до відповідача із заявою.
Листом від 30.10.2024 відповідач відмовив у зазначеному перерахунку, посилаючись на відсутність правових підстав.
Позивач не погоджується із такими діями відповідача та з покликанням на нормативно-правові акти та судову практику, вказані у позовній заяві, зазначає, що оскільки пенсія призначена до 03.10.2017, тому перерахунок пенсії повинен здійснюватися за кожен повний рік стажу роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (20 років для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії із збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 30.10.2024 перерахунок та виплату пенсії в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, збільшивши пенсію на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, з урахуванням проведених платежів.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що при винесенні рішення щодо проведення перерахунку пенсії з урахуванням пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсійний орган керується законодавством, яке діє на момент спірних правовідносин, а саме коли позивач звернувся із заявою. Оскільки законодавство зазнало змін, то ГУ ПФУ правомірно відмовило позивачу у перерахунку його пенсії. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Волинській області, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) із застосуванням норм Закону №796-ХІІ, пенсію призначено з 28.12.2016; розмір пенсії обчислено з урахуванням страхового стажу тривалістю 41 рік 4 місяці 14 днів та складає 2980,00 грн, що підтверджується листом ГУ ПФУ у Волинській області від 30.10.2024 №14254-13382/Б-02/8-0300/24, рішенням №907600153557 від 02.10.2024 про перерахунок пенсії.
Листом від 30.10.2024 №14254-13382/Б-02/8-0300/24 відповідач, у відповідь на звернення позивача, повідомив про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії з урахуванням частини другої статті 56 Закону № 796-ХІІ.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що оскільки пенсія за віком призначена позивачці до внесення змін до п. 2 ст. 56 Закону №796-XII, то в силу вимог ст.58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивачку права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право вона набула значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148-VIII, яким було внесено зміни до п.2 ст.56 Закону №796-XII.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV), за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Згідно ст. 28 Закону №1058-ІV, за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років - жінкам пенсія за віком збільшується на 1% розміру пенсії, обчисленої відповідно до ст. 27 цього Закону, але не більш як на 1% мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини.
Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону №796-XII, право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорії 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75% заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85% заробітку.
Закон №796-XII визначає спеціальні норми та умови пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Частиною 2 ст. 27 Закону №1058-ІV надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом №1058-ІV або спеціальним Законом №796-XII.
Для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця розрахункова величина має пільговий характер і визначена в ч. 2 ст. 56 Закону №796-XII, як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи.
Позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV при досягненні пенсійного віку, передбаченого ст. 55 Закону №796-XII. Загальний стаж роботи становить 44 роки 3 місяці 29 днів.
Спірним питанням у даній справі є наявність чи відсутність права на перерахунок пенсії відповідно до положень ч. 2 ст. 56 Закону №796-XII.
Перерахунок пенсії позивача на підставі Закону №796-XII має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для нього мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років для жінок) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік. При наявності у пенсіонерів, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, права на тотожні пенсійні виплати, встановлені загальним та спеціальним законом, застосуванню підлягають положення спеціального закону, в даному випадку Закону №796-XII, які є більш сприятливими для позивача.
Відтак, позивач має право на збільшення пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад установлений стаж.
Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.06.2024 у справі № 300/3435/21 дійшов до переконання, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23.10.2019 у справі №809/627/18, від 29.08.2022 у справі № 300/1390/19, від 06.09.2023 у справі № 300/2091/21, від 10.01.2024 у справі № 300/168/21 та інших, у яких викладено правовий висновок про розповсюдження п. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом № 2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із п. 2 ст. 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах ч. 2 ст. 27 Закону №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, а відтак вважав за необхідне відступити від таких висновків та сформувати наступні висновки:
«(1) держава гарантувала зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту.
(2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку про те, що оскільки пенсія за віком призначена позивачці до внесення змін до п. 2 ст. 56 Закону № 796-XII, то в силу вимог ст. 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право вона набула значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148-VIII, яким було внесено зміни до п. 2 ст. 6 Закону № 796-XII.».
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що нездійснення перерахунку пенсії за віком на підставі ч. 2 ст. 56 Закону №796-XII, із збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, є обмеженням права позивача на мирне володіння майном, передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №140/12871/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін