15 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/10167/24 пров. № А/857/27711/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року (суддя - Друзенко Н.В., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 у вересні 2024 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати нараховувати і виплачувати щомісячно доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, починаючи з 13.03.2024. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є особою, яка постраждала унаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення. Крім цього, позивач перебуває на обліку у відповідача, та має право на доплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. Покликаючись на Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, позивач стверджує про наявність права на отримання доплати до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII і просить зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити таку з 13.03.2024.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивач не має права на отримання спірного підвищення, оскільки з 01.01.2016 чинною є редакція ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якою підвищення, передбачене цією статтею, встановлюється громадянам, які працюють у зоні відчуження. Також відповідач звертає увагу на те, що прийняття рішення про нарахування та виплату доплати до пенсії, визначену статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох прожиткових мінімумів, є неправомірним збільшенням розміру даної доплати, оскільки розмір прожиткового мінімуму більший за розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується для обчислення виплат за рішеннями суду, згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач є особою, яка постраждала унаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4) та перебуває на обліку у відповідача, отримуючи пенсію. Також, позивач не працює та проживає в населеному пункті, який згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, а відтак має право на виплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991.
Не погоджуючись із невиплатою щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох прожиткових мінімумів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. Цей же Закон створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Стаття 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014 (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинною до 01.01.2015.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18.
Суд звертає увагу, що дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі ст. 39 Закону №796-ХІІ, а бездіяльність відповідача, яка потягла не нарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення, є протиправною.
Щодо розміру підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру суд зазначає, що з 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII, за змістом пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21 дійшла висновку, що норма пункту 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Таким чином, позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом зобов'язання відповідача провести позивачу з 13.03.2024 нарахування і виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України №796-ХІІ, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 460/10167/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська