15 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/2093/24 пров. № А/857/20735/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Гінди О.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського окружного адміністративного суду на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року (головуючий суддя Кузан Р.І., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправним та зобовґязання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Закарпатського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження згідно з ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Закарпатський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за квітень-серпень 2020 року відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в сумі 200317,73 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Закарпатському окружному адміністративному суду кошти для виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за квітень-серпень 2020 року в сумі 200317,73 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Закарпатського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження згідно з ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити Закарпатському окружному адміністративному суду кошти для виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в сумі 200317,73 грн.
Зобов'язано Закарпатський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в сумі 200317,73 грн з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Закарпатський окружного адміністративного суду оскаржив його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що згідно з частинами другою і третьою статті 95 Конституції України виключно Законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до частини першої статті 130 Конституції України, частини першої статті 146 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон) держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Положеннями частини другої статті 146 Закону визначено, що забезпечення функціонування судової влади передбачає: 1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; 2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; 3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.
Положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.
Відповідно до частини другої статті 135 Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України.
Статтею 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
ТУ ДСА України в Закарпатській області здійснює функцію розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо фінансового забезпечення діяльності місцевих загальних судів Закарпатської області.
У рішенні Конституційного Суду України від 27.11.2008 № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні Законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав i свобод людини та гідних умов її життя.
Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення, зокрема, статті 95 Конституції України, у рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12 березня 2020 р. встановлено карантин. Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-ІХ), який набрав чинності 18.04.2020.
Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні в тому числі суддівської винагороди відповідно суддям а також іншим особам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Таким чином, нарахована суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром 47 230 грн на місяць.
Зазначене питання розглядалося на засіданні Ради суддів України (24.04.2020), за результатами якого прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 № 22, у якому зазначено, що обмеження, встановлені Законом № 553-ІХ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 17.04.2020 здійснювалася у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні/години, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ. Також, Рада суддів України звернула увагу, що розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру, передбачені Законом № 553-ІХ, слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.
З огляду на те, що складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону окремо скороченню не підлягають, а Законом № 553-IX не визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.
Окремо вказане питання розглянуто на зборах суддів ЗОАС, за результатами розгляду якого прийнято рішення №3 від 27.04.2020р., яким вирішено: рекомендувати голові суду Рейті С.І. взяти для врахування в роботі рішення РСУ №22 від 24.04.2020р.,
Згідно статті 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», збори суддів обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, що є обов'язковими для суддів та працівників цього суду.
З огляду на зазначене апелянт вважає, що правові підстави для визнання протиправними дій ЗОАС відсутні. Відповідач 1 діяв у чіткій відповідності до вимог чинного на момент прийняття наказу законодавства, у належній відповідності в порядку та у спосіб, визначені законом.
Крім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2021 по справі № 340/1916/20 погоджується з доводами ДСА України про те, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати.
Це, втім, не заперечує того, що виплата позивачу протягом спірного періоду суддівської винагороди у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів відповідно до статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), з огляду на викладені вище мотиви, була правомірною.
З врахуванням вимог Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ), рішення Ради суддів України №22 від 24.04.2020р. та рішення зборів суддів ЗОАС №3 від 27.04.2020р., 27.04.2020 року Відповідачем винесено наказ №20/о про виплату суддівської винагороди суддям ЗОАС, даний наказ повністю відповідав вимогам Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) та рішенням органів суддівського самоврядування суду та України, які є обов'язковими для суддів та працівників цього суду і органів суддівського самоврядування відповідно.
Отже, з 18.04.2020 року Відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ).
На момент прийняття оскаржуваних дій та наказу про нарахування суддівської винагороди положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) положення частин першої, третьої статті 29 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавались ( до 28.08.2020р.).
В період з 18.04.2020 по 27.08.2020 року бухгалтерією суду Позивачу у відповідності до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснювалось нарахування всіх складових суддівської винагороди та наступним застосовуванням обмеження, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ).
Конституційним Судом України 28.08.2020 ухвалено рішення № 10-р/2020. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 № 553-ІХ. Частиною другою статті 152 Конституції України, частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
При цьому, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення
За змістом статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Таким чином, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28.08.2020 р.
За таких обставин рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, За визначенням ч. ч. 1, 3 ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Вказані приписи кореспондують з приписами п. 3 Положення про державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19.
Закарпатський окружний адміністративний суду в силу вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є розпорядником коштів нижчого рівня по відношенню до ДСА України та відповідно не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-IX) і діяв у відповідності до законодавства, чинного на час відповідних правовідносин.
Отже, вказані обставини вказують на відсутність протиправності дій відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року не у повному обсязі, тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції крім того що визнав дії Закарпатського окружного адміністративного суду протиправними, зобов'язав ДСА України виділити кошти Закарпатському ОАС для виплати суддівської винагороди позивачу, а також зобов'язав Закарпатський ОАС здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу без застосування обмежень.
Однака Верховний Суд у своєму рішенні від 23.06.2021 року у справі №520/13014/20, п.55 зауважив, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких-от цілей.
У вказаному рішенні п. 58 Верховний Суд зауважив, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Таким чином, вимога Позивача про зобов'язання здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди за минулі бюджетні періоди ( частина суддівської винагороди за 2020рік) розпорядника коштів нижчого рівня Закарпатського окружного адміністративного суду є помилковою.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України від 07.06.2007 №510/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Закарпатського окружного адміністративного суду строком на п'ять років.
Відповідно до наказу від 27.07.2007 №2 позивач зарахований до штату Закарпатського окружного адміністративного суду у зв'язку з призначенням на вакантну посаду судді адміністративного суду в межах п'ятирічного строку з 27.07.2007.
Постановою Верховної Ради України від 24.05.2012 №4856-VІ «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Закарпатського окружного адміністративного суду безстроково. Наказом голови суду від 26.06.2012 №78/04-05 позивача зараховано до штату суду з 26.06.2012.
За період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
Відповідно до довідки Закарпатського окружного адміністративного суду №24 від 04.10.2022, за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 загальна сума нарахованої суддівської винагороди ОСОБА_1 складає 540873,91 грн., а виплачена - 340556,18 грн. Загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача за спірний період становить 200317,73 грн.
Постановлючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з ч.ч. 4,5 ст. 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до ч. 6 ст. 135 Закону №1402-VIII суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
З огляду на зазначені положення ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII та ч. 2 ст. 130 Конституції України суд першої інстанції вірно вважав, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до п.п. 7, 8 ч. 5 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону №1402- VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч. 1 ст. 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч. 1 ст. 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у ст. 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у п.п. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У даній спірінй ситуації судом першої інстанції враховано ту обставину, що 18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29 наступного змісту: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Відповідно як уже згадувалось вище, з 18.04.2020 суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених зазначеним Законом №553-ІХ. Відповідно до довідки Закарпатського окружного адміністративного суду №24 від 04.10.2022, загальний розмір обмеження суддівської винагороди, який застосовувався з 18 квітня по 27 серпня 2020 року становить 200317,73 грн.
Однак рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами, абз. 9 п. 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ.
Зокрема, у зазначеному рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 8 п. 4 мотивувальної частини рішення від 09.07.2007 №6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абз. 8 п.п. 2.2 п. 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абз. 5 п.п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з ч. 1 ст. 113 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції правильно враховано, що згідно з ч.ч. 1-4 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
З огляду на це та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди, не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд першої інстанції правильно до спірних правовідносин застосував норми Конституції України як норми прямої дії.
При цьому суд слушно зауважив, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Також судом вірно враховано, що Конституційний Суд України у згаданому вище рішенні від 28.08.2020 №10-/2020 вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження, також, може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Отже, до спірних правовідносин суд правильно застосував положення ч. 2 ст. 130 Конституції України, та відповідно вірно вважав, що розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом та не застосовувати до спірних правовідносин статтю 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
За таких обставин правильним є твердження, що позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі передбаченому ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а обмеження щодо виплати позивачу в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівської винагороди (розмір, якої не перевищує десять мінімальних заробітних плат) на підставі ст. 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ) застосовані Закарпатським окружним адміністративним судом неправомірно.
Щодо ефективності захисту прав позивача, то судом першої інстанцїі вірно враховано, що згідно з нормами частин 3 та 4 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини 1 та 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Пунктом 6 вказаного Положення передбачено, що Державна судова адміністрація України відповідно до визначених завдань здійснює, зокрема, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.
З урахуванням наведеного, правильним є висновок, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Апеляційні, окружні адміністративні, господарські суди чи ТУ ДСА України, як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня, здійснюють свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі, зокрема на 2020 рік.
Оскільки Закарпатський окружний адміністративний суду, в силу наведених положень, є розпорядником коштів нижчого рівня по відношенню до ДСА України, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі, то зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, то правильним є твердження, що саме ДСА, як головний розпорядник бюджетних коштів та як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди. Така ж позиція викладена у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а.
З огляду на вищевикладені висновки Конституційного Суду України, суду касаційної інстанції, норми законодавства, предмет позову та встановлені у цій справі обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Крім того, суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду встановленого статтею 122 КАС України бо відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Закарпатського окружного адміністративного суду - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі №260/2093/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді О. М. Гінда
О. І. Мікула